Майбутнє для жителів Донбасу: у чому шукати опору тим, хто втратив рідні міста і домівки

У мене немає минулого…

Мені не потрібна підтримка, мені просто потрібно виговоритися.

Сьогодні після новин про Велику Новосілку прийшло саме таке усвідомлення. Вона ще наша. Дуже хочу, щоб нашою і залишилася, але…

Пам'ятаєте фільм "Лангольєри", знятий за повістю Стівена Кінга? У сюжеті пасажири прокидаються в літаку, що летить, і виявляється, що більшість людей зникла. За ними рухається щось, що пожирає минуле.

Читаючи новини, я бачу населені пункти зі свого дитинства, юності.

І їх більше нема. Їх з'їдають і знищують чудовиська…

Великоновосілківський район – батьківщина моєї бабусі. Точніше, село Богатир, де жили переважно греко-татари, переселені з Криму імперцями 150 років тому.

Це було заможне село, майже в кожному дворі була своя вантажівка для далеких перевезень.

Пам'ятаю, як гуляв на весіллі у селі Велика Новоселівка в одногрупника Сергія. Понад 200 гостей. Грецькі традиції. Три дні. П'янка, традиційна бійка та згодом мирова.

Пам'ятаю, бував там на щорічному святі Панаїр, яке збігалося за часом із травневими святами. Це були неймовірні враження — ярмарок, грецька боротьба за барана, а потім шашлики, вино, музика.

З цього району вийшло дуже багато відомих чемпіонів з боротьби різних стилів.

Села більше нема.

Горлівка — там мене хрестила бабуся.

Під Горлівкою у с. Гольма я з кумом будував церкву. Зупинив фінансування, коли розчарувався в принципах роботи московського патріархату (а іншого там і не було). До сьогодні церква не добудована.

Там же, у Горлівці, я купував кілька заводів та консультував їхніх власників.

Важливо Чому РФ окупувала Крим та Донбас: ЗМІ розсекретили таємні погрози Кремля (відео)

Маріуполь. Там прожив понад пів року.

Купував акції "Азовсталі" у працівників. Купував "Маркохім", робив злиття "Маркохіма" та "Азовсталі". Купував "Азовмаш"…

Маріуполя немає.

Мар'їнка — мій перший проєкт.

Купівля акцій "Мар'їнського шиноремонтного заводу". Мар'їнки немає.

Першотравневе (що за Пісками і перед Кураховим). Там мамі будував дачу.

Мама любила квіти та проводила там багато часу. Першотравневого немає. Дачу зрівняли із землею, раніше викладав відео із супутникової карти.

Був іще Бахмут (Артемівськ) з Артемівським заводом шампанських вин.

Пам'ятаю екскурсії підземними вузькими коридорами та штольні, забиті покритими пилом пляшками з дозріваючим шампанським. Пригадую, як після чергової екскурсії виносив на собі друга (якого теж із нами вже немає).

Бахмута немає.

У Старомихайлівці була стара церква, куди їздили з сім'єю кожного Великодня.

Її немає.

Мангуш, Сєдове, Мелекіне, Ялта — курорти мого дитинства та юності.

Їх нема.

Волноваха — це була половина шляху до Азовського моря.

Коли їздили до нього взимку, пам'ятаю природний феномен: до Волновахи з Донецька міг лежати сніг та небо затягнуте хмарами, а одразу після неї – зелена трава та весна із сонцем.

Були ще Макіївка, Авдіївка, Харцизьк, Соледар, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Докучаєвськ, Часів Яр.

Короткий перелік міст, у яких я працював (купував акції підприємств, робив реструктуризацію боргів, формував холдинги, консультував)… Їх немає, як і немає багатьох інших місць моєї юності.

І я не маю минулого. Я не був у домі, де народився, вже скоро як 11 років. Мого Донецька більше нема. Є якийсь інший. Не мій.

Моє минуле — це книга з вирваними та спаленими сторінками. Я ним більше не живу.

Я живу теперішнім. Як людина, як чоловік, як батько, як українець, як відповідальний громадянин.

І будую майбутнє, власником якого я є.

Мені полегшало.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Заморожування війни: коли буде, як буде і що буде з Україною потім