Міша Крупін про сина, який служить в ізраїльській армії та власну мобілізацію - інтерв'ю Фокусу

Український виконавець Міша Крупін в ексклюзивній розмові з Фокусом розповів про стосунки з дітьми, службу сина в ізраїльській армії, смерть батьків та нову творчість.

Ви в шоу-бізнесі вже близько 20 років. Розкажіть, чи задоволені ви своїм творчим шляхом?

У мене свій шлях, він окремий, і називати це абсолютним шоу-бізнесом я б не хотів. Це просто моє творче життя. Пісні, які грають на радіо, зʼявились там протягом останніх 5 років. Але, якщо говорити саме про творчий шлях, то так, ним я задоволений.

Якою буде нова музика Міші Крупіна? Чого чекати вашим шанувальникам?

Шанувальникам чекати найгіршого. Серйозно. Я буду намагатися бути не таким, як був у попередніх піснях і це насправді моє життєве кредо. Мені часто кажуть, що раніше пісні були краще. Але чомусь цифри кажуть інше.

Я активно зараз пишу альбом, практично живу на студії або в дорозі на студію. І можу вже сказати, що це буде нова музика. Нова, але моя. Почути наживо новий матеріал можна буде вже 8 березня. Ми з командою готуємо великий сольник у Жовтневому.

Свого часу ви працювали з Юрієм Бардашем, який сьогодні став на бік окупанта, якою була ваша остання розмова з ним? Щоб сказали, якби випадково зустрілися з ним?

Це була розмова напередодні його Дня народження в 2022 році. Ми намагалися будувати плани і зрозуміти, що взагалі відбувається, говорили про війну і про те, скільки вона буде тривати. Що б я йому сказав зараз? Ну таке питання…А що б ви сказали путіну, якби його зустріли? Я б йому сказав: "Шо ти, гусь?"

Ви родом з Харкова, місто, яке доволі часто під обстрілами. Як давно там були? Яке ваше рідне місто під час війни, вашими очима?

В Харкові я знаходжуся практично весь час зараз. Це моє рідно місто. Я хочу бути в Харкові, і щоб люди бачили, що я тут, що тут можна жити. Місто похмуре. І вже частіше я бачу апатію у людей, на жаль. Щодня харківʼяни чують вибухи вночі, вдень, в центрі, на окраїнах – постійно і всюди. Коли стає краще, люди повертаються, гірше – їдуть. Якось так життя там зараз виглядає.

Це велике місто і багато хто думає, що його вже зрівняли із землею. Але це не так. Воно живе, бізнеси відкриваються – я цьому дуже радію.

Раніше в інтерв’ю ви розповідали, що вас виховала мама, але згодом ви познайомилися з батьком. Чи спілкуєтесь зараз? Чи підтримуєте відносини зі зведеними братами/сестрами? Де ваша мама зараз?

Батько помер. Це було давно, 7 років тому. До цього моменту ми мало спілкувались, бо він поряд жив – і я його часто зустрічав. Він рибу ловив прям навпроти моїх вікон. Зі зведеними братами та сестрами відносин не підтримую. Мама теж померла. 6 років тому.

Ваше особисте життя сьогодні. Відомо, що ви були одружені, маєте дітей. Чи спілкуєтесь з дітьми? Як давно бачились?

Моя донька живе поряд зі мною, тому бачимось часто. Вона дуже любить мою творчість, перша чує і вчить нові пісні. Син сьогодні дзвонив – я спав (сміється). А взагалі спілкуємось часто, він в Ізраїлі, служить в армії.

На початку осені ви розповідали, що йдете до армії. Як склалася ваша доля військового, де зараз служите і які ваші обов’язки?

Наразі триває розгляд моєї придатності до служби. Є питання, які затримують процес.

Щоб сказали тим чоловікам, які вагаються, йти чи не йти?

Хто йде, той молодець. Вважаю, що це обовʼязок кожного громадянина. Якщо ти боїшся йти в українську армію, то потім тобі доведеться мати справу з російською. Все просто.

Ви один із тих, хто свого часу говорив і писав пісні російською, зараз же ви категорично не співаєте російський репертуар. Щоб хотіли сказати тим людям, які в третій рік війни в Україні досі не захотіли українізуватися?

Ну можу побажати успіхів. Я не можу засуджувати (чи можу?) цих людей. Я не хочу міряти всіх по собі. Типу я перейшов, і всі так само мають зробити. Це насправді справа кожного.

Я б їм сказав, що росіяни разом із СРСР створили такі умови, що навіть українці були змушені співати російською. Писати ж українською зараз вас ніхто не змушує. Це вас спочатку змушували писати російською. А вже потім після цього вас просять, бо росія на нас напала. Бо сусідам не подобається, що ми співаємо українсько.

Людина має розуміти, що Радянський Союз, а потім росія, вони створили величезну масу контенту російськомовного. І ти ніколи не знаєш, хто це співає: українець, білорус, росіянин, казах, вірменин? Росіяни собі це все привласнюють через мову. Виходить, що це вклад в чужу культуру.

І все там змішується – це основна мета імперіалістів. Вони зробили море, а наша українська пісня — це крапля. Метою кожного свідомого українця має бути збільшення цієї краплі. Ми маємо виділитися та відділитися.

Розумію, що є люди, які досі не знають мови, і мені нещодавно навіть писали: "Міша, а ви шо, не співаєте вже російською?". Люди, з підключенням! Досі є ті, котрі думають, що от закінчиться війна, і можна буде знову їздити в Орел чи в Саратов якийсь. У мене таке враження іноді складається. Саме ці люди і пишуть російськомовні пісні.

Розкажіть про ваш шлях українізації, чи складно було перейти на спілкування українською? Як вчили рідну мову?

Все почалось із комплексу. Спочатку я комплексував, що не можу вільно спілкуватися. Потім мені друг з Чернівців запропонував говорити виключно українською. З русизмами, як виходить, але говорити. Потім дав одне інтервʼю, друге. Іноді забуваю слова, іноді заміняю калькою. Але вже більш-менш почав вільно говорити.

Але писати пісні – це зовсім інша тема, занурення в інший світ. Раніше я писав з голови, зараз це так не працює – дістаю свої величезні словники і починається вже дослідницька робота. Пишу пісню і вчу мову. Ну і контент. Я виключив абсолютно весь російськомовний: читаю, слухаю і дивлюсь виключно українською.

Хоча досі у мене залишається російськомовне коло: бабуся, тітка, деякі друзі. Іноді вже буває, що я забуваю російське слово. 

Заспівати російською вже взагалі не можу. Якось спробував, і думаю “Це я взагалі співаю? Вже неприродньо”. Коли ми записували пісню з Притулою, дам були слова “страшно русскому” і я не міг це заспівати. Це вже якась карикатурна мова для мене.

Я б дуже хотів, щоб української було ще більше. І радий, що можу впливати на це: давати українською інтервʼю, писати в соцмережах і, звісно, створювати музику. Вже скоро буде мій перший українськомовний альбом, відчуваю певну відповідальність перед слухачами. Тому от зараз прощаюсь із вами і знову беруся за роботу.

Нагадаємо, раніше ми писали, що Мішель Андраде ексклюзивно Фокусурозповіла про дружбу із Сонею Морозюк, стосунки з Потапом та участь у "Холостячці".

Крім цього, Фокус публікував, інтерв'ю Ярослава Карпука (YAKTAK)в якому він відповів, чи піде знову на Нацвідбір на Євробачення.