Рецензія на серіал «Чорні голуби» / Black Doves

5 грудня на Netflix вийшов британський шпигунський трилер «Чорні голуби», у якому Кіра Найтлі постала в образі шпигунки, що мститься за вбивство коханця. Творці шоу настільки впевнені у його успіху, що ще задовго до прем’єри, у серпні, анонсовали другий сезон. Та чи обґрунтована така самовпевненість — розповідаємо в огляді нижче.

Плюси:

досить цікава основна сюжетна лінія, котра стосується героїні Кіри Найтлі і має притомну інтригу; присутність напружених моментів (які, щоправда, чергуються з відверто зайвими і навіть губляться на їхньому тлі);

Мінуси:

сценарій категорично потребує добрячої вижимки; звідси в історії забагато зайвого; велика кількість затягнутих нецікавих діалогів; мало динаміки; не вистачає гарно поставлених, видовищних бойових сцен; забагато сюжетних умовностей і нелогічностей, деякі з яких виглядають сміховинно;

5/10

Оцінка ITC.ua

Відключайте рекламу - підтримуйте ITC!

«Чорні голуби» / Black Doves

Жанр шпигунський трилер
Шоуранер Джо Бартон
У ролях Кіра Найтлі, Сара Ланкашир, Бен Вішоу, Ендрю Кодзі, Ендрю Бьюкен, Омарі Дуглас, Кетрін Гантер, Сем Троутон, Елла Лілі Гайланд, Адам Сільвер, Кен Нвосу, Габріель Кріві, Аділь Ахтар, Трейсі Ульман, Фінн Беннетт, Лютер Форд, Ізабелла Вей
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Гелен Вебб — на перший погляд, любляча дружина британського високопосадовця Воллеса Вебба, мати двох дітей. Однак ті навіть не здогадуються, що вона є агенткою приватної шпигунської організації «Чорні голуби», яка працює «на тих, хто більше заплатить», а зовсім не на інтереси своєї країни.

Коли Гелен дізнається від поважної та суворої, немов шкільна завучка, кураторки, що її коханця убито, а сама вона може бути у небезпеці, на захист жінки присилають її старого друга — найманця Сема Янга. Ситуація ускладнюється політичною кризою, що розгорнулася на тлі загибелі китайського міністра і виникла між Великою Британією та США з одного боку та Китаєм — з іншого.

Заручившись підтримкою Сема, Гелен береться за розслідування смерті коханого і доходить висновку, що це може бути якось пов’язано з політичними іграми. Та водночас героям доведеться зіштовхнутися з могутньою впливовою силою, тож серед похмурих лондонських пейзажів розгорнуться воістину драматичні шпигунські пристрасті.

На момент написання цього тексту рейтинг кінокритиків на Rotten Tomatoes становить 97% «свіжості» на основі 33 відгуків. Однак після перегляду шоу складається стійке враження, ніби тим оглядачам ̶п̶о̶р̶о̶б̶л̶е̶н̶о̶ вперше у житті показали щось навколошпигунське, і тому воно стало для них справжнім одкровенням. Хоча чогось видатного чи якісно нестандартного тут немає й близько.

Спецпроєкти

Якщо хтось очікував захопливого і вкрай напруженого шпигунського трилера у чистому вигляді, без домішок, того точно очікуватиме присмак гіркого розчарування. Сюжет непробачно багато розпорошується на зайві арки, сцени, діалоги, персонажів і навіть жанри.

Посеред кривавих вбивств, купи зловісних статистів зі стволами напереваги і типу веселих фразочок на кшталт «замов подвійний джин-тонік і нумо вбивати, бл#ха», існує ніжна мелодраматична лінія кілера-гея. А що, душогуб теж має право на щастя, між іншим. Так, він жорстокий вбивця, але персонаж має бути нам небайдужим, бо він же гомосексуаліст, ще й з розбитим серцем. І з гуманістичним кодексом — ну просто смертоносна душка в одній особі. Але це так не працює, тому що характер персонажа важливіший за його сексуальну орієнтацію. А бляклий герой Бена Вішоу — просто ні риба ні м’ясо.

Не встиг цей симпатичний хлопчина до ладу розважитися з першим зустрічним, як героїня Кіри Найтлі вже у дебютному епізоді починає роздавати стусани недругам. Згодом оповідання набуває стабільної нелінійності, однак мало того, що численні та не такі вже обов’язкові флешбеки дратівливо відволікають від основних подій, у підсумку вони ризикують ще більше навантажити та заплутати глядача.

От ми переносимося на 10 років назад і бачимо, як красива незаміжня жінка потрапляє на службу до «Голубів». Нам усіляко намагаються довести, наскільки вона розумна, освічена, кмітлива, і все у такому дусі. А вже в актуальному таймлайні ця розумниця та її тендітний напарник ведуться на таку примітивну й елементарну пастку (коли знаходять гільзу з відбитками пальців), що за них стає аж ніяково.

І таких сміховинних умовностей і нелогічностей у сценарії Джо Бартона ціла торба. Повірити у те, що чоловік головної героїні — повний ідіот, що не бачить далі власного носа, ще можна. А от у те, що вищезгаданий гей володіє супергеройською здібністю ухилятися від куль, та ще й у приміщенні, де стріляють, по суті, впритул — вже навряд.

Тут, мабуть, варто нагадати, що попередньою роботою Бартона була ще одна невибаглива шпигунська нісенітниця «Спілка» на тому ж Netflix, але там хоча б хронометраж не примушував марно стирчати біля екрана більше 5 годин.

Порівняння ж з «Джоном Уіком», що десь там витають у повітрі, виглядають абсолютно недоречними. «Чорні голуби» не володіють і десятою частиною динаміки стрілялок з Кіану Рівзом, плюс навіть і близько не можуть зрівнятися з їхньою бойовою хореографією і загалом постановкою бойових сцен. Власне, загрозлива авторитетна бабка у пабі чи блякла перестрілка у насиченому неоном нічному клубі — це ще далеко не «Джон Уік».

У більшості своїй шоу є діалоговим, а не екшеновим; втім, затягнуті балачки між не такими вже й цікавими персонажами важко назвати захопливими. Особливо дратують стандартні для таких сюжетів репліки для залякування хіба що домогосподарок — «ти ще не знаєш, з ким маєш справу» — зловісно шипить голос з телефона. Або, наприклад, «ти вже мертва, просто ще не знаєш про це» — застерігає один з епізодичних бовванців. От тільки кожен, хто почує подібне словесне порно по цей бік екрана, чудово розуміє, що таке дешеве нагнітання атмосфери — не більше ніж порожній звук.

Не все гаразд у серіала і з тональністю. В один момент він прикидається напруженим шпигунсько-політичним трилером з детективною інтригою, у якому йде мова про міжнародний скандал між «ядерними наддержавами». В інший — намагається здатися псевдобешкетливою витівкою про кримінальні розбірки у Лондоні в дусі Ґая Річі. На додаток автори не забувають приправити мляве дійство жартиками, але жартують якось не до ладу. Усі ці різнорідні елементи погано уживаються разом.

Сценарій Джо Бартона життєво потребував добрячої вижимки: прибери звідти усі зайві моменти, і перед глядачем могла постати цікавезна повнометражка. А так вийшло посереднє шоу про все і ні про що одночасно, у якому один з епізодів має назву «Час запалювати», втім, ніхто тут до ладу так і не спромагається дійсно запалити.

Висновок:

У «Чорних голубах» цікаві і варті уваги моменти сусідять з відверто зайвими та нудними, що сильно заважає повноцінно зануритися в історію та щиро вболівати за головних героїв.