Протилежність «Дежавю» існує і є ще більш дивовижною

Повторення має дивний зв’язок із розумом. Візьмемо досвід дежавю, коли ми помилково вважаємо, що пережили нову ситуацію в минулому, залишаючи нас з моторошним відчуттям минулого. Але ми виявили, що дежавю насправді є вікном у роботу нашої системи пам’яті.

Наше дослідження виявило, що це явище виникає, коли частина мозку, яка виявляє знайомство, розсинхронізується з реальністю. Дежавю — це сигнал, який попереджає вас про цю дивакуватість: це тип «перевірки фактів» для системи пам’яті.

Але повторення може зробити щось ще більш дивовижне та незвичне. Протилежністю дежавю є «жамай вю», коли те, що ви знаєте як знайоме, здається нереальним або якимсь новим. У нашому нещодавньому дослідженні, яке отримало Нобелівську премію з літератури, ми досліджували механізм цього явища.

Jamais vu може включати погляд на знайоме обличчя та раптове виявлення його незвичним або невідомим. Музиканти миттєво відчувають це – губляться в дуже знайомому уривку музики. Можливо, ви зайшли у знайоме місце і втратили орієнтацію або побачили це «новими очима».

Це досвід, який навіть рідше, ніж дежавю, і, можливо, навіть більш незвичний і тривожний. Коли ви просите людей описати це в анкетах про досвід у повсякденному житті, вони дають такі пояснення: «Під час написання іспитів я правильно пишу слово, як-от «апетит», але я дивлюся на це слово знову і знову, тому що у мене друге думки, що це може бути неправильно».

У повсякденному житті це може бути спровоковано повторенням або вдивлянням, але це не обов’язково. В одного з нас, Акіри, їзда по автомагістралі сталася, тому йому довелося з’їхати на узбіччя, щоб його незнайомість з педалями та кермом «скинулась». На щастя, в дикій природі це рідко.

Просте налаштування

Ми мало знаємо про жамай вю. Але ми припустили, що це буде досить легко викликати в лабораторії. Якщо ви просто просите когось повторювати щось знову і знову, вони часто виявляють, що це стає безглуздим і заплутаним.

Це був основний план наших експериментів на jamais vu. У першому експерименті 94 студенти витратили час на повторне написання одного і того ж слова. Вони зробили це за допомогою дванадцяти різних слів, які варіювалися від звичайних, таких як «двері», до менш поширених, таких як «меч».

Ми попросили учасників скопіювати слово якомога швидше, але сказали їм, що їм дозволено зупинитися, і навели кілька причин, чому вони можуть припинити, зокрема почуватися дивно, нудьгувати або болить рука. Найпоширенішим вибором було зупинитися, тому що речі почали здаватися дивними: близько 70% зупинялися принаймні один раз, щоб відчути щось, що ми визначили як jamais vu. Зазвичай це відбувалося приблизно через одну хвилину (33 повторення) – і зазвичай для знайомих слів.

У другому експерименті ми використали лише слово «the», вважаючи, що воно було найпоширенішим. Цього разу 55% ​​людей перестали писати з причин, які відповідають нашому визначенню jamais vu (але після 27 повторень).

Люди описували свій досвід як «вони втрачають значення, чим більше на них дивишся» до «здавалося, що втрачають контроль над рукою» і наш улюблений «це не здається правильним, майже схоже, що це не зовсім слово, а хтось обдурив мене змушують думати, що це так».

Щоб написати та опублікувати цю наукову роботу, нам знадобилося близько 15 років. У 2003 році ми діяли, керуючись передчуттям, що люди почуватимуться дивно, повторюючи одне слово. Один із нас, Кріс, помітив, що рядки, які його неодноразово просили написати як покарання в середній школі, викликали у нього дивні почуття – ніби це не було справжнім.

Це зайняло 15 років, тому що ми не були такими розумними, як думали. Це була не та новинка, про яку ми думали. У 1907 році одна з неоспіваних основоположників психології, Маргарет Флой Уошберн, опублікувала експеримент з одним зі своїх студентів, який показав «втрату асоціативної сили» у словах, на які дивилися протягом трьох хвилин.

Слова стали дивними, втратили сенс і з часом стали фрагментарними. Ми заново винайшли колесо. Подібні інтроспективні методи та дослідження просто впали в немилість у психології.

Глибше розуміння

Наш унікальний внесок — це ідея про те, що трансформації та втрати сенсу при повторенні супроводжуються особливим відчуттям — jamais vu.

Jamais vu — це сигнал для вас, що щось стало занадто автоматичним, занадто плавним, занадто повторюваним. Це допомагає нам «вирватися» з нашої поточної обробки, і відчуття нереальності насправді є перевіркою реальності.

Цілком логічно, що це має статися. Наші когнітивні системи повинні залишатися гнучкими, дозволяючи нам спрямовувати нашу увагу туди, де це потрібно, а не заблукати в повторюваних завданнях надто довго. Ми тільки починаємо розуміти жамай вю. Основним науковим поясненням є «насичення» – перевантаження уявлення, поки воно не стане безглуздим.

Пов’язані ідеї включають «ефект вербальної трансформації», коли багаторазове повторення слова активує так званих сусідів, так що ви починаєте слухати зациклене слово «тресс» знову і знову, але потім слухачі повідомляють, що чуєте «сукня», «стрес»,» або «флорист».

Це також, здається, пов’язане з дослідженням обсесивно-компульсивного розладу (ОКР), яке вивчало ефект примусового вдивляння в об’єкти, такі як запалені газові кільця. Як неодноразово писав, наслідки дивні й означають, що реальність починає вислизати, але це може допомогти нам зрозуміти та лікувати ОКР.

Якщо повторна перевірка, чи двері замкнені, робить завдання безглуздим, це означатиме, що важко дізнатися, чи двері замкнені, і таким чином починається порочне коло. Зрештою, нам лестить те, що ми отримали Нобелівську премію з літератури. Лауреати цих премій пишуть наукові праці, які «змушують сміятися, а потім замислюватися». Сподіваємося, що наша робота над Jamais vu надихне на додаткові дослідження та ще більше розуміння в найближчому майбутньому.