Як «справа Приватбанку» перетворюється на «справу «Укрнафти», а Коломойський і Боголюбов — на жертв політичних переслідувань

Місяць тому у штаті Делавер відновили розгляд справи про відмивання грошей на території США панами Коломойським і Боголюбовим. Розгляд зупинявся на три роки, очевидно, у сподіванні, що за цей час дотичні судові справи хоч кудись просунуться. Що ж…

Станом на зараз Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов впевнено збільшують свої шанси уникнути відповідальності за, ймовірно, найбільше фінансове шахрайство в історії. Зважаючи, що перший — у СІЗО СБУ, а другий — на втіках, це вражаючий результат. Він був би абсолютно неможливий, якби держава, звісно, в особі окремих обдарованих представників, раз по раз не припускалася помилок. Висновки з цих помилок настільки показово не робляться, що не хочеш, а мусиш задуматися, чи не свідомою є ця демонстративна недолугість.

З хорошого — стратегія захисту одіозних спільників стає дедалі більш зрозумілою та принаймні частково передбачуваною. З поганого — козирів в їхніх руках не меншає. З найгіршого — держава взагалі не особливо переймається тим, хто кому навішає погонів.

Дефіцит уваги

У цьому тексті аж три довідкові вставки, бо ми свідомі, що як сама націоналізація, так і пов'язана з нею судова епопея давно випали з фокусу людей, та й медіа. Здебільшого це на користь «головним підозрюваним», що менше уваги до численних судових розборок, то більше можуть собі дозволити і вони, і судді, і решта небайдужих. Тож тепер нагадувати про себе вони беруться, лише коли дуже треба і виключно заради конкретних меседжів. Один із таких сплесків ми нещодавно пережили.

Боголюбов, який щосили робить вигляд, що вся ця історія його взагалі не стосується, вкотре поділився щедрою порцією мудростей із відривного календаря на YouTube-каналі Менора. Не знаю, хто напоумив Геннадія Борисовича у будь-якій стресовій ситуації бігти на Менору, але ще трішки і, загугливши його прізвище, далекі від приватівських історій люди, найімовірніше, думатимуть, що це якийсь проповідник чи лідер культу. Точно не шахрай, не утікач, не чийсь там спільник.

Невдовзі, підхопивши естафету, Ігор Коломойський щедро зцідив отрути в інтерв'ю кишеньковому УНІАНу. Розповів, що влітку 2022-го отримав пропозицію «добровільної» відмови від акцій «Укрнафти» та «Укртатнафти»: «…в обмін на мирові угоди в судових справах за позовами Приватбанку до мене, включно із тими справами, що розглядаються в міжнародних судах». Наголосив, що цю пропозицію йому зробив Ростислав Шурма, і нібито «це виглядало як пропозиція від президента та керівника офісу Андрія Єрмака». Після відмови президент, за версією Коломойського, таємно позбавив його громадянства України і відібрав акції «Укрнафти» та «Укртатнафти», а самого Коломойського запроторив за грати, аби обмежити йому можливість оскаржувати відібрання активів.

Тут, звісно, журналіст поцікавився, а навіщо ж президент робив таку щедру пропозицію на початку, якщо зрештою і без неї впорався?

Та жартую, жодних уточнюючих питань не було — це ж УНІАН.

Удаючи жертву

Хай там як, звучить ця версія як позиція (і точно краща, ніж у проповідника Боголюбова). Фактично Коломойський із СІЗО СБУ звинувачує президента Зеленського в рейдерському захопленні його активів, сфабрикованих обвинуваченнях і шантажі.

Тут, звісно, Банкова відповіла доказами… Та жартую, не відповіла взагалі — це ж Банкова…

За інформацією ZN.UA, Геннадій Боголюбов також планував надати розголосу інформації про пропозицію хабаря у розмірі 100 млн дол. в обмін на «невідкриття» кримінальних проваджень проти нього в Україні й на підставі цього просити політичного притулку. Тож маємо вже не двох обвинувачуваних у шахрайстві, а двох жертв здирництва та рейдерства.

А головне — дедалі рідше ми бачимо згадки про Приватбанк, натомість дедалі частіше — про «Укрнафту».

Перетворити історію про виведення 5,5 млрд дол. із банку Коломойським і Боголюбовим на історію про рейдерське захоплення часток «Укрнафти» у Коломойського та Боголюбова — непросте завдання. Але Зеленський впорався, націоналізувавши «Укрнафту» рішенням Ставки Головнокомандувача. Правники у цьому місці розгорнули б палку дискусію про те, наскільки вдало обрано інструментарій для відчуження майна на користь держави. Ми не правники, нам достатньо того, що обраний інструментарій — дискусійний. Не кажучи вже про те, що націоналізація (сферична у вакуумі) — це оплатне вилучення, тобто із відшкодуванням. Навіть Приватбанк викупали, хай і за одну гривню, щоб дотриматися процедури. Певно, можна було б з 2019 року розжитися хоч одним якісним бюрократом, який у потрібний момент радив би команді креативних і продюсерів, як усе зробити так, щоб не нашкодити.

Тепер же маємо позицію Коломойського про «незаконне і здійснене без належних повноважень» відчуження акцій «Укрнафти» на користь держави. Десь уже таке було, здається, з націоналізацією якогось банку... Ось буквально днями завершився, сподіваємось, останній суд щодо правомочності тієї націоналізації. Через вісім років і за значно кращих вихідних позицій.

Чи піде в суди «націоналізація «Укрнафти»? Можливо.

Певно, навіть випередить завершення розгляду справи, через яку Коломойський опинився в СІЗО і в якій настільки крихке обвинувачення, що з потерпілим визначаються в ході судових слухань, як і з розміром збитків. Причому на них Коломойський особисто, краще за власних захисників, «возить» державне обвинувачення за всіма пунктами. Держава ж і не збиралася напружитися.

Удаючи напад

Наприкінці листопада Верховний суд розглядав касаційну скаргу Нікопольського заводу феросплавів (НЗФ) на єдине притомне судове рішення у цілій низці однотипних і беззмістовних позовів. Суд підтримав скаргу НЗФ, скасував рішення Північного апеляційного госпсуду і відправив справу на повторний розгляд (див. документ). Стоп-слова у цій грі немає, справу можна повертати на повторні розгляди безкінечно.

Наразі стартують ще три «заморожені» схожі справи (№910/12918/20, №910/12499/20, №910/12917/20). Вони чекали хоч якоїсь ясності у розгляді інших аналогічних і, судячи з усього, дочекалися.

По-перше, є рішення Великої палати Верховного суду, яка не побачила нічого крамольного в тому, що від судів вимагають надання «довідок» про відсутність кредиторських заборгованостей.

По-друге, є вже згадане рішення Верховного суду, який відправив справу на перегляд саме до апеляції, тобто до тієї інстанції, де НЗФ відмовили у видачі такої «довідки».

По-третє, і найгірше, одна з попередніх таких довідок уже спливла на недавньому слуханні у Делавері. Представник обвинувачуваних прямо заявив, що «українська судова інстанція вже підтвердила правомірність використання кредитів», а на здачу ще й попросив заборонити повторний розгляд справи. Представник банку вкотре розказав сумну історію про те, що суди в Україні не розглядають усієї справи, а лише якісь її шматочки.

Це нам давно усе зрозуміло про суди в Україні, але у країнах сталого верховенства права подібні аргументи звучать не так переконливо. Значно переконливіше там прозвучали б аргументовані й неупереджені рішення, яких немає.

Звісно, цілком імовірно, що закордонні суди й надалі відкладатимуть рішення у справах, чекаючи, що тут в Україні настане хоч якась ясність. Он Високий суд Лондона досі не розродився, хоча вердикту чекали ще влітку. Але станом на зараз очевидно, що вичікування — це виграшна стратегія Коломойського та Боголюбова, а не України. Вони не моргнуть першими.

Очікування, що західна неупереджена Феміда зробить за нас усю роботу, себе вочевидь не виправдовують. Вони однаково чекають рішень нашого підсліпуватого правосуддя.

Ба більше, стараннями влади ексвласники ще й упевнено перетворюються на жертв рейдерства і політичних переслідувань. Насилу висунуті обвинувачення, причому лише Коломойському, за півтора року не розвинулись у притомний процес. На жаль, ми не дуже далеко просунулися від ситуації 2021-го, коли на Заході ексвласників обвинувачують у найбільшому шахрайстві в історії, а в Україні навіть санкцій проти них не запровадили. До речі, так досі й не запровадили. Спад суспільної уваги притупляє обережність суддів, як щедро додаючи можливостей ексвласникам, так і затягуючи українську судову епопею на невизначений термін. Ще трішки і все закінчиться тим, що Україна відшкодовуватиме шанованим інвесторам (а якщо історія з позбавленням Коломойського громадянства правдива, то ще й іноземним інвесторам) завдані збитки.