«Імена», які зберігають пам’ять про загиблих на війні Героїв

Кожна історія шестисерійного циклу «Імена» є відтворенням життєвого шляху героїв і героїнь, їхніх цінностей і ролі за допомогою спогадів рідних, друзів, колег, а також їхніх щоденників і листування.

Усі герої проєкту — представники різних національних спільнот України, що є свідченням того, що за незалежність і свободу спільно борються всі українці, попри етнічне походження. Історії циклу сповнені людяності та щирості, показують шлях воїна та памʼять, що живе в спогадах близьких людей. Авторам циклу вдалося розкрити історії захисників та захисниць, уникаючи при цьому травматизації глядацької аудиторії. Це світлі спомини про людей, які поклали свої життя на захист України.

Давид Буков із позивним «Калина» — герой першого випуску циклу. 19 хвилин фільму містять теплу історію, яка складається з відеоповідомлень і музичних записів Давида, а також спогадів про нього пастора Андрія Микитишина. «Я вас прощаю, мамо і тато. Я хочу вам сказати, що ваш син виріс людиною», — звертається на початку фільму Давид до своїх батьків, яких він ніколи не знав, бо ріс в інтернаті. Доленосною для 18-річного хлопця стала зустріч із пастором Андрієм Микитишиним, який став його наставником і духовним батьком, а його сімʼя стала сімʼєю і для Давида. Хлопець захоплювався реп-музикою та писав пісні. «Наша мама — це Україна, ми будемо боротися, скільки потрібно», — співає етнічний ром Давид Буков.

У 20 років він добровольцем пішов на фронт. Отримав контузію, був нагороджений відзнакою «За мужність та відвагу». У 21 рік загинув, намагаючись урятувати побратима. У памʼяті Андрія Микитишина та його дітей Давид залишився доброю та відданою людиною, яка дуже любила життя й людей. Він загинув, але памʼять про нього живе у спогадах людей, які стали його родиною, в його піснях, які вони часто слухають, і його словах, які вони переповідають.

Другий випуск циклу оповідає історію Романа Бобика. Він доєднався до Збройних Сил України у 2018 році за прикладом старшої сестри, слідом за ним пішов до війська і молодший брат. Роман Бобик проходив службу на Донеччині, Луганщині, Запоріжжі, а загинув у жовтні 2022 року на Херсонщині, прикриваючи побратимів своїм БМП. Йому було 30 років.

«Коли мій син загинув, залишився лише старий телефон і його вірний собака Рекс», — розповідає мати полеглого військового Світлана Бобик, провідниця евакуаційних потягів. Пригадує, що часом пасажири потягу, яких вивозили з місць бойових дій, казали їй: «Добре, що ви на Закарпатті не знаєте, що таке війна». Вона ж у своєму купе тихо до себе промовляла: «Знали б ви, що на всіх тих напрямках бойових дій воюють мої діти».

Романа їй довелося ховати двічі: загинув він на території тоді ще окупованої Херсонщини, тіло вдалося повернули лише після деокупації. «За що віддав своє життя мій син? За брата, за сестру, за своїх побратимів. Нагороди ніякої не дали, лише посмертний хрест. Для мене дуже важливо, щоб була нагорода, бо він тим жив. Він своїм життям ту нагороду заслужив», — говорить Світлана Бобик. Випуск циклу, який присвячений Роману Бобику, — це 18 хвилин спогадів про військового від його рідних: матері, сестри та брата.

Історія кадрового військового Івана Чумакова показана у третьому випуску циклу «Імена». Він із 2014 року брав участь у бойових діях під час АТО/ООС на Донеччині. Під час повномасштабного вторгнення у складі 88-го батальйону морської піхоти виконував бойові завдання на херсонському напрямку. Загинув під час штурмових дій, звільняючи Давидів Брід. У Івана Чумакова залишилась дружина Тетяна, син Дмитро та дочка Дарʼя, а також мама. У фільмі вони діляться спогадами про нього. «Стояла на колінах, просила у Бога: хай прийде без ноги, без руки, я буду за ним доглядати», — розповідає Тетяна.

Звістка про смерть чоловіка та батька була ударом для родини. Сили жити далі Тетяна Чумакова знаходить у дітях, бо вони, за її словами, є продовженням його. 10-літня Даша займається малюванням, пригадує, що це була мрія її батька, яку вона втілює в памʼять про нього. Дмитро посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. На його честь названа вулиця в його рідному селі Криничне Болградського району, де він народився і виріс. Іван Чумаков був етнічним болгарином.

Четвертий випуск проєкту розповідає про названих братів, етнічних румунів Василя Репчука та Дмитра Мурару, які стали на захист країни. Василь пішов добровольцем: «Хто, як не я? Я мушу!». Дмитра мобілізували трохи згодом. Під час служби Дмитро пройшов навчання у Великій Британії, служив «на нулі» та загинув під час виконання бойового завдання. У нього залишилися дружина та маленька донька. Василь із позивним Шило був водієм-механіком, який міг полагодити найскладніші механізми. Він загинув на 40-й день після смерті Дмитра. «Вони завжди ділили все на двох. І цукерку, і сигарету. І загинули обоє», — пригадують рідні. У памʼяті рідних і близьких Василь та Дмитро залишились добрими та світлими людьми, друзями не розлий вода. «Кожного дня запалюю свічку, згадую про нього, говорю з ним, розповідаю про дітей», — говорить дружина Дмитра Наталя Мураро. Світлі спогади про Василя залишились і у його дівчини Ані: «Згадую про нього і посміхаюся. Він завжди був Васька-позитивчик. Таким і залишився в спогадах».

Над циклом меморіальних документальних історій працювала команда департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного мовлення, креативна продюсерка Олена Кривенко, керівниця проєкту Анастасія Гудима.

Усі випуски проєкту «Імена» можна переглянути на ютуб-каналі Першого каналу Суспільного мовлення та з 9 грудня на телеканалі  «Суспільне Культура».

Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»