Очищення судів: кого звільнила ВРП після відновлення розгляду дисциплінарних скарг

Притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності є важливим інструментом очищення судової влади. Восени 2023 року, після більш як дворічної перерви, Верховна Рада відновила функцію Вищої ради правосуддя (ВРП) з розгляду дисциплінарних справ щодо суддів.

Поточний склад ВРП був сформований в 2022–2024 роках унаслідок зміни підходів до добору членів ВРП: всі кандидати перевіряються Етичною радою, що працює у складі шести осіб, троє з яких є українськими суддями, а троє — міжнародними експертами, котрі у випадку розподілу голосів мають право вирішального голосу. Всі ці зміни є частиною судової реформи.

Право подати дисциплінарну скаргу має будь-яка особа. Громадяни реалізовують його особисто або через адвоката, юридичні особи — через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування — через своїх керівників або представників.

За інформацією пресслужби ВРП, з 1 листопада 2023 року, коли ВРП відновила автоматичний розподіл накопичених скарг між своїми членами, до 31 жовтня 2024 року Рада розподілила 20 тисяч 800 скарг. Із них — 14 тисяч 4 скарги, провадження в яких не завершені попереднім складом ВРП, та які надійшли з 5 серпня 2021 року до 31 грудня 2023 року, а також 6 тисяч 796 скарги, що надійшли за десять місяців 2024 року.

Новий склад ВРП розглянув 10 тисяч 46 скарг і притягнув до дисциплінарної відповідальності 132 суддів. Стосовно 27 із них розгляд закінчився звільненням. Короткий аналіз відмов у відкритті дисциплінарних справ на суддів (або відмов у притягненні судді до відповідальності) показує, що більшість скарг на суддів — через незгоду скаржника із судовим рішенням. В той час як дисциплінарна відповідальність судді — це інструмент реагування на його недоброчесну або неетичну поведінку в суді або поза межами суду, а також нехтування своїми суддівськими обов’язками.

Тож ВРП звільняє суддів за державну зраду, корупцію, водіння напідпитку, втечу за кордон тощо.

Звільнені зрадники

Так, у співпраці з росіянами підозрюють суддю Балаклійського райсуду Харківської області Володимира Купіна, суддю Генічеського райсуду Херсонської області Наталію Шарко, голову Вовчанського райсуду Харківської області Ірину Уханьову.

Шарко, зокрема, працювала після окупації в «Геническом районном суде Херсонской области», а пізніше посіла посаду «первого заместителя Главы Генической Военно-гражданской администрации Херсонской области». Уханьова, за даними правоохоронних органів, вмовляла суддів працювати під окупаційною владою, а працівників апарату — отримувати російські паспорти.

Ще одну «посаду» в окупаційних органах влади отримав голова Балаклійського райсуду Харківської області Володимир Купін. За даними рішення ВРП щодо його звільнення, після окупації він переїхав із Балаклії до Куп’янська і став «исполняющим обязанности заместителя начальника управления — начальником отдела юридического сопровождения временной гражданской администрации Харьковской области».

Єдина, кого затримали на підконтрольній території України та обвинуватили в державній зраді особисто, — суддя Бердянського міськрайонного суду Запорізької області Лариса Богомолова. Після переїзду на підконтрольну територію її відрядили до Полтавського райсуду Полтавської області, який вона за рішенням зборів суддів одразу й очолила.

10 травня 2023 року Служба безпеки України оприлюднила аудіозаписи розмов нібито Богомолової з представником ФСБ РФ, де йдеться про те, що вона «злила» ворогу дані про переміщення трьох бійців «Азову» з Маріуполя до району Мангуша, а також підготувала список суддів Бердянська як «ярых противников всего этого».

Деталі її справи закриті. Під час засідання членів ВРП її пояснення не транслювалися і не містяться в рішеннях. Разом з тим у рішенні ВРП про її звільнення йдеться, що дисциплінарна палата критично поставилася до пояснень, які надала Богомолова, оскільки після виїзду на підконтрольну Україні територію вона не звернулася до відповідних правоохоронних органів та ВРП з повідомленням щодо ймовірного вербування представниками ФСБ РФ, втручання в її діяльність, впливу або інших неправомірних дій.

Деякі звільнені судді залишилися на окупованій території або згодом виїхали до РФ, але при цьому не подали заяву про звільнення і досі не виходять на зв’язок або зв’язок із ними був втрачений.

Так суддя Господарського суду Херсонської області Кирило Соловйов спочатку пояснював перебування на окупованій території загрозою своєму життю під час можливої спроби виїзду, але навіть після деокупації регіону та відрядження його до Господарського суду Одеської області не приступив до виконання обов’язків. Тому ВРП вирішила, що таким чином від відмовився здійснювати правосуддя іменем України, й цим самим наніс шкоду авторитету судової влади.

Суддя Старобільського райсуду Луганської області Віталій Колядов розповідав, що п’ять разів намагався виїхати з Луганської області «в необхідному напрямку». Усі спроби були невдалими, тому що на лінії розмежування тривають активні бойові дії, які становлять безпосередню загрозу його життю та здоров’ю. А потім не виходив на зв’язок. У той же час, за даними Державної прикордонної служби, із 2018 до 2020 року він 11 разів відвідував окуповану територію Луганської області, де перебував загалом 132 дні, а тому, ймовірно, має там стійкі соціальні зв’язки.

Суддя Херсонського окружного адмінсуду Сергій Варняк після окупації регіону був відряджений до Одеського окружного адміністративного суду, але там так і не працював. Він пояснював це тим, що не може вивезти хвору матір з окупованої території. Утім, згодом виявилося, що його мати, станом на момент ухвалення рішення про звільнення судді, померла, він має ідентифікаційний номер платника податку як громадянин РФ, а також позивався в Криму щодо перерахунку йому пенсії за російським законодавством з урахуванням його стажу як українського судді.

Відхід корупціонерів та «суддів Майдану»

Іншу групу звільнених суддів становлять ті, кого підозрюють чи обвинувачують у корупційних злочинах. Йдеться про суддю та свого часу голову Верховного суду Всеволода Князєва, суддю Київського апеляційного суду В’ячеслава Дзюбіна (ще троє суддів цього суду — Юрій Слива, Віктор Глиняний, Ігор Паленик очікують на розгляд їх дисциплінарних справ), суддю Кропивницького апеляційного суду Володимира Гончара, суддю Броварського міськрайонного суду Київської області Володимира Сердинського, голову Полтавського апеляційного суду Сергія Гальонкіна.

За даними Національного антикорупційного бюро, зокрема Гальонкін збирав у себе адвокатів та суддів Полтави та домовлявся з ними про вирішення справ.

Під час розслідування корупційного злочину щодо Сердинського з’ясувалося, що у березні 2023-го він 18 днів перебував у відрядженні у Відні начебто для участі в конференції щодо допомоги переселенцям, сім’ям з дітьми та дітям-сиротам з України. Утім, впродовж цього часу їздив із цивільною дружиною круїзним судном до острова Мартиніка.

Суддя Макарівського райсуду Київської області Олексій Тандир наприкінці травня 2023 року близько опівночі повертався з роботи до столиці, де проживає, і збив насмерть нацгвардійця Вадима Бондаренка, котрий встановлював огороджувальні блоки та дорожній знак на блокпосту, оскільки починалася комендантська година. Суддя перевищив допустиму швидкість, а також відмовлявся проходити перевірку на вміст алкоголю. ВРП підтвердила, що він вчинив істотний дисциплінарний проступок і звільнила його.

ВРП звільнила суддю Солом’янського райсуду Києва Аллу Демидовську, яку Верховна Рада звільнила у січні 2016 року, але вона поновилася на посаді через порушення процедури розгляду цього питання парламентом.

Під час Революції Гідності суддя заарештувала активіста Владислава Цілицького за масові заворушення та непокору поліції. Хоча під час засідання він був сильно побитим, його доставили в суд із лікарні швидкої допомоги. Медичної допомоги йому не надали.

Демидовська та її адвокат посилалися на те, що від вчинення дисциплінарного проступку пройшло більше десяти років, тоді як дисциплінарне стягнення до судді може бути застосовано не пізніше трьох років з дня вчинення проступку. Крім того, у випадку її звільнення знову буде порушено принцип заборони подвійного переслідування за одне й те саме діяння.

Натомість ВРП зазначила у рішенні, що розглядаючи це питання не намагається вдруге притягнути суддю до відповідальності, а відновлює процедуру вирішення питання про її звільнення на підставі рішення Вищої ради юстиції від 3 грудня 2015 року. Зрештою ВРП звільнила суддю відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення дисциплінарного проступку).

ВРП також звільнила суддю Южноукраїнського міського суду Миколаївської області Олену Волкову, яка, за заявою прокуратури, повернула стороні обвинувачення обвинувальні акти у восьми судових справах без обґрунтування, допустила затягування двох справ, порушила норми суддівської етики під час розгляду чотирьох кримінальних проваджень, дозволяючи некоректні висловлювання на адресу державного обвинувача тощо.

На суддю Ржищівського міського суду Київської області Світлану Козіну поскаржився виконавчий комітет Ржищівської міськради Київської області, а згодом Друга дисциплінарна палата з’ясувала численні порушення, допущені нею у 38 її рішеннях.

Під час розгляду скарги ВРП дійшла висновку, що суддя неодноразово встановлювала факти народження людей на території України на підставі фальшивих документів або їх відсутності. Рада вважає, суддя усвідомлювала, що ухвалені нею судові рішення будуть використані для набуття статусу громадянина, а тому констатувала грубе дисциплінарне порушення та звільнила її.

Загалом ВРП за рік притягнула до дисциплінарної відповідальності 132 суддів, 27 з яких звільнила. Безумовно, щоб стабілізувати ситуацію з дисциплінарними скаргами, які накопичилися за останні роки, ВРП доведеться нарощувати не тільки якість їхніх розглядів, а й швидкість.