Сирійський розклад: Туреччина, Ізраїль та США – у виграші, Росія з Іраном втрачають ставки

У Сирії зійшлися ключові інтереси не лише країн-сусідів, а й інших геополітичних гравців, зацікавлених у своєму впливі в цьому регіоні. Туреччина, Ізраїль, Іран, Росія – усі мають свої види на цю країну. Які – у матеріалі Коротко про.

Туреччина найбільше виграла від падіння режиму Асада

"Туреччина не може заплющувати очі на те, що відбувається в країні, з якою у нас загальний кордон довжиною 910 км", - заявив президент цієї країни Реджеп Ердоган.

Анкара підтримує кілька груп у Сирії, зокрема «Хайят Тахрір аш-Шам» та повстанців із «Сирійської національної армії» для створення буферної зони вздовж кордону із Сирією. А вона, у свою чергу, потрібна Реджепу Ердогану для захисту від курдських бойовиків.

Присутність курдських формувань поблизу кордону Туреччина розглядає як загрозу. Анкара десятиліттями бореться з курдськими формуваннями, які прагнуть створити власну незалежну державу. При цьому вважає їх терористичною організацією і тому надає підтримку силам, які їм стоять, — у тому числі повстанцям із «Сирійської національної армії». Курди ж отримують підтримку з боку США та були основним партнером Вашингтона у боротьбі з «Ісламською державою».

Але тепер Реджеп Ердоган матиме великий вплив на нову сирійську владу. І він не приховує своїх амбіцій уже зараз. Турецький лідер охарактеризував військову операцію, під час якої повстанці займали місто за містом як "марш опозиції".

– Реджеп Еродоган таким чином захищає свої кордони від курдських сепаратистів і не дає їм створити свою державу. Зараз на північ Сирії проживає близько 6 мільйонів курдів, і вони можуть домагатися собі автономії, яка, наприклад, має курди Іраку. Ердоган не хоче цього допустити, тому й підтримує тих сирійських повстанців, які ворогують із курдами. Для нього присутність такого потужного центру опору на території Сирії неприпустима. Якщо хочете, то повалення режиму Асада – це побічний ефект спроб Анкари досягти цієї мети, - пояснив Коротко про український дипломат, який працював на Близькому Сході Дмитро Чекалкін.

Для Ізраїлю більше «плюсів», хоч є й проблеми

Від зміни влади у Сирії Ізраїль отримує як вигоди, і нові проблеми. З одного боку, усунення Асада від влади на руку єврейській державі, оскільки це мінімізує територію, яку контролює противник. Прем'єр-міністр Біньямін Нетаньяху позитивно оцінив сирійські події, назвавши зсув Асада "прямим результатом дій Ізраїлю в регіоні" завдяки ударам Ізраїлю по Ірану та «Хезболлі».

З іншого боку – новими господарями Сирії може стати жорстке суннітське угруповання. "Хайят Тахрір аш-Шам" по суті є ребрендингом одне з відгалужень "Аль-Каїди" "Джебхат ан-Нусри", відомої тим, що не визнає існування держави Ізраїль. Тому 8 грудня Нетаньяху наказав ізраїльським військам зайняти буферну зону між Голанськими висотами та рештою Сирією. І в новинах раз у раз з'являється повідомлення, що Ізраїль завдає авіаударів по військових об'єктах у Сирії, у тому числі по авіабазах.

- Ізраїль намагається ліквідувати загрозу, яка походила від авіаційних баз сирійської армії. Насиченість засобами ППО, військової авіації на кордоні Ізраїлю та Сирії була найвищою у світі. Від столиці Сирії до Голанських висот – 50 кілометрів, і тому Башар Асад сконцентрував там рекордну кількість ППО та авіації. Тому зараз Ізраїль і завдає ударів цим об'єктам. Крім цього, він зацікавлений у знищенні запасів хімічної зброї, накопиченої Асадом, - пояснює Дмитро Чекалкін.

Що стосується США, історичного союзника Ізраїлю, то скорочення впливу Росії в Сирії буде вигідним Вашингтону. Але майбутній президент Трамп не хоче прямо вплутуватися в цьому конфлікт.

- Він уже сказав, що це "не наша війна". А раніше було виведено американський військовий контингент із Сирії. Тому на Трампа у вирішенні остаточної ситуації в цій країні навряд чи варто розраховувати. Стабілізація ситуації в Сирії залежатиме від країн Перської затоки, – припускає експерт.

Росія втратила свій вплив у регіоні

Падіння режиму Башара Асада стало ударом за планами Путіна, який за допомогою Сирії якийсь час намагався довести всім, що Росія є впливовим геополітичним гравцем. Через просування повстанців під загрозою виявився російський плацдарм у східному Середземноморському регіоні: військово-морська база Тартус та авіабаза Хмеймім. Обидві орендовані ще 2017 року на 49 років після втручання Росії для збереження режиму Башара Асада.

Оскільки середземноморське узбережжя Сирії, де розташовані стратегічні російські бази, також перейшло під контроль повстанців, незабаром стане ясно, чи є шанси Кремля зберегти військовий вплив у країні, в яку він десятиліттями вкладав величезні гроші.

Нині вплив Росії у регіоні близько нуля. Близький Схід для неї може бути втрачений, контроль за цінами на енергоносії в цілому теж. У РФ сталося і "вторинне ослаблення" в регіоні: крім того, що вона сама втратила вагу, втратив вплив і її єдиний союзник, що залишився, - Іран.

- Так, Росія зазнала як короткострокового, так і довгострокового фіаско. По-перше, це загроза їхнім базам у Тартусі та Хмеймім. Їхню долю зараз важко передбачити. Але головне, закріплюючись у Сирії, Путін мав стратегічну мету не допустити створення газо- та нафтопроводів з Катару через Сирію та Туреччину до Європи. Що було прямою загрозою для російської нафти та газу в ЄС, а отже, і для багатомільярдних прибутків російської економіки, - пояснив Дмитро Чекалкін.

Іран та «Хезболла» опинилися в ізоляції.

Війна Ізраїлю у Газі та Лівані серйозно підірвала потенціал Ірану. А падіння режиму Асада – значний удар по тому, що Іран називає своєю "віссю опору", спрямованою на протидію впливу Ізраїлю та Заходу на Близькому Сході.

Можна припустити, що і для Росії, і для Ірану те, що сталося в Дамаску, стало несподіванкою, а остаточні наслідки для цих двох антизахідних гравців ще доведеться з'ясувати. Іран претендував на лідерство у регіоні, але зараз уже не претендує. Із падінням Сирії є ймовірність, що проблеми Ірану ще більше посиляться – і він опиниться у повній ізоляції.

Заступник радника з національної безпеки Білого дому Джон Файнер вважає, що падіння режиму Башара Асада в Сирії свідчить про послаблення Росії та Ірану.

За словами Файнера, Москва і Тегеран, які були основними опорами для режиму Асада, "були повністю захоплені цим зненацька, але це не було просто помилкою і просто випадковістю". "Режим Асада фактично став російсько-іранським спільним підприємством усередині Сирії, і обидва партнери по спільному підприємству більше не могли надавати підтримку, необхідної для виживання, і це значною мірою пояснює, чому він більше не при владі".

Події в Сирії неминуче відіб'ються на екстремістській організації "Хезболлах", яку підтримував Іран, і яка була однією з найважливіших прихильників Асада. Проте, ослаблена війною з Ізраїлем, "Хезболлах" у Лівані виявилася загнаною в кут і відрізаною від ключового маршруту логістики та постачання з Ірану, що проходить через Сирію та Ірак.