Війна в Сирії вплине на весь світ

Падіння проросійського режиму в Сирії переділило Близький Схід і створило можливості для розвитку – але водночас і нові ризики для Заходу (відтак і для України). Громадянська війна в країні триватиме за участі глобальних гравців. Важливі для України й тактичні питання: майбутнє російських баз у Сирії та позиція нового уряду щодо російсько-української війни.

Зруйновано тиранію Башара Асада з усіма її проблемами: від масових злочинів проти людяності всередині країни до масштабної наркоторгівлі й промосковської дезінформації в Інтернеті.

Сформований повстанцями тимчасовий уряд декларує прихильність до міжконфесійної злагоди, миру з сусідами та поміркованого ісламізму.

Однак громадянська війна триває в інших вимірах:

• протурецькі повстанці на півночі почали масований наступ на курдських повстанців (так звану YPG) і вибили їх з провінції Манбідж.
• американо-арабські та американо-курдські сили на південному сході превентивно атакують осередки Ісламської Держави (ISIS) у центральній пустелі.

Головні вже очевидні наслідки війни

Руйнування геостратегічної вісі домінування Ірану в регіоні (так званого «шиїтського півмісяця «осі опору»): пустельного контрабандного коридору Багдад–Кайїм–Абу-Кемаль, яким іранський режим роками постачав нафту, зброю, війська тощо до Сирії та Лівану. Коридор перерізаний арабо-курдською коаліцією і добитий ізраїльськими авіаударами. Відповідно, поразка асадитів ще більше послабила й принизила Іран.

Знищення Ізраїлем армії Асада (САА) – основних об’єктів, запасів зброї та техніки (в т.ч. кораблів та авіації) – після того, як військовослужбовці-асадити здебільшого розбіглися. Це геополітичний перелам в історії Близького Сходу. Адже Сирія ворогувала з Ізраїлем від 1947 р.; Тель-Авів був хронічно загрожений величезним, регулярно поповнюваним СРСР і Росією сирійським арсеналом. Початком кінця стала ізраїльсько-палестинська війна 2023-2024 рр., в ході якої Ізраїль частіше завдавав ударів по Сирії, а згодом і по Ірану. Відповідно, Ізраїль став домінувати на Близькому Сході, також і в інформаційно-політичному аспекті: уряд Нетаньяху недвозначно говорить про це домінування вже місяцями.

Геополітичне посилення Туреччини: держави, яка різко розвинула оборонпром, проводила незалежну антикурдську політику в Сирії (ціною розладу стосунків із Заходом) й фактично організувала переможний наступ повстанців. Анкара не приховує, що підконтрольні їй повстанці протидіятимуть курдам за будь-яких сценаріїв.

Викидання Росії з Близького Сходу й подальша дискредитація її претензій на роль супердержави. Кремль публічно відмовився брати участь у сирійській війні регулярними військами й здебільшого вже виводить їх. Це результат знекровлення росіян українським військом та санкціями, але насамперед – знекровлення проіранських формувань Ізраїлем. Утім, «гібридна» роль Москви в регіоні збережеться: завдяки потужній шпигунсько-підривній мережі та апарату дезінформації.
Фахівці з Близького Сходу обговорюють низку інших, імовірних наслідків повалення Асада та останніх подій сирійської війни. Йдеться про процеси, значення яких виходить за межі Близького Сходу, а саме:

• Подальші стосунки в трикутнику Ізраїль-Туреччина-Сполучені Штати. Ізраїль не лише надіслав війська в прикордоння Лівану та Сирії, а й висловився за зміну режиму в Лівані та захист курдських повстанських формувань. При цьому уряд Реджепа Ердогана стає дедалі більш антиізраїльським у риториці (уникаючи реальної ворожнечі) й не збирається припиняти війну проти курдських утворень. Натомість адміністрація Дональда Трампа буде не лише проізраїльською, а й, імовірно, помірковано-антиердоганівською. Неясно, чи виведе Трамп американські війська із Сирії та Іраку. Відповідно, виникла ще одна лінія суперечностей всередині НАТО. Для України стосунки зі США та Туреччиною є однаково важливими.
• Переділ економіки та інфраструктури Сирії (а також і Лівану та Палестини). Йдеться як про руйнування ірано-російських supply chains і сировинних монополій, так і про позитив: потенційну побудову нових нафто- та газопроводів.
• Долю російських військових баз в Сирії. Поки незрозуміло, чи вдасться Москві відновити основні: Тартус і Хмеймим. Для Кремля й Близького Сходу найважливішим була роль цих баз у російській «гібридній» війні в Лівії та тропічній Африці, а також політичний факт наявності «бази» на Середземному морі. Для Києва ключовим є те, чи зможе Москва повернути з Сирії дефіцитне озброєння і використати його проти України. Експерти підозрюють, що Росія домовляється про виведення цих озброєнь через підконтрольну Анкарі (чи й турецьку) територію. Якщо таке станеться, це буде ще одним ударом по політичній єдності НАТО.

Для України та її партнерів важливим стане позиція того нового уряду Сирії, який буде визнаний Заходом. Адже асадитська Сирія була однією з небагатьох країн світу, які визнали російські анексії окупованих територій України.