Арам Арзуманян: Я пластичний – і міг би бути українським Джекі Чаном

Якщо хочете спіймати Арама Арзуманяна, щоб отримати заряд позитивного настрою, – треба йти в театр. Актор постійно на гастролях і в різних містах.

Або ж включити 17 грудня канал ICTV2, де відбудеться прем’єра святкової комедії «Друзі за контрактом» про пригоди злодія на прізвисько «Саня Клаус» і хлопчика Богдана, сина заможних і дуже зайнятих батьків.

В інтерв’ю Коротко про Арам Арзуманян розповів про роль у фільмі «Друзі за контрактом», поділився, за що любить свого Домовика Веніаміна з «Пекельної хоругви», який покажуть на ICTV2 на Різдво, що йому, як артисту, дарує насолоду, про дітей, родину та власні підсумки року.

Я обираю складний шлях

- Араме, нам ледве вдалося зідзвонитися. Насичений робочий графік?

- Здебільшого граю вистави. Зйомок поки немає. Я заложник типажу, як кажуть акули нашого кінематографу (сміється). Тому в кіно у мене не так багато роботи. А вистави граю, люблю.

- Зали повні?

- Добре, що на наші вистави приходять. Або продюсери так роблять, що на наші вистави приходять. 4 грудня у нас була прем’єра вистави «Особливо одружений таксист» в Одесі. Так от, того самого таксиста Джона Сміта грав я. Був повний зал.

Ми ще й зібрали кошти для військових підрозділу «Сліпа лють» Української добровольчої армії. Зібрали більше 20 тисяч гривень, хтось кинув навіть 100 доларів. Це круто.

Мені як артисту подобається приймати саме таку подяку, отримувати від глядачів, окрім оплесків, ще й донати. І мені приємно, що ми, артисти, можемо зібрати стільки людей разом і зробити від цього велику користь.

- Ви кажете, що ви заложник типажу. А що за роль вам підготували у комедії «Друзі за контрактом»?

- Якраз режисер Льоха Єсаков сказав, що ніякий я не заложник, що я класний артист. У «Друзях за контрактом» граю бандита. Немає в мене тут мангалів, шашликів (сміється).

- Ну, комедії – це ваш коник?

- Так. Насправді комедія – це найскладніший жанр. Але мені він дається легко-легко. Недавно грав виставу і люди дивуються: ого, Арам може бути драматичним актором! Пробачте, але що там грати драму! Драму грати дуже просто. Це в комедії треба багато чого враховувати і зовні, і зсередини. Тому я обираю складний шлях.

- Що це за вистава, якою ви здивували глядача?

- Це максимально чорна комедія «Тіні» в Дикому театрі. За сюжетом, диктатор путін помирає, а його двійники вперше зустрічаються, щоб вирішити, що їм робити далі. І в мене там є драматичний монолог. Багато людей мені писали: «Араме, ви відкрилися для нас як драматичний артист».

І продюсери, які були на виставах, кажуть: «Якби ти працював в якомусь державному академічному театрі, тобі б дали народного артиста. Зіграв в саме серце, заполонив». Це приємно. Заполонив, як люди кажуть, і без всіх цих радянських звань «народний», «заслужений». Мені було просто приємно як артисту, я реально відчув себе народним.

- А як ви ставитеся до всіх цих звань? Багато хто вважає це «совком».

- Ставлюся з повагою до артистів, які їх мають, але звання – це реально радянщина. Як і «майстер спорту» або ще щось таке. У мене ж теж є звання «майстер спорту». Це радянська система. Тільки в Радянському Союзі таке було.

- Для мене народний – це той, на кого йдуть люди.

- Звичайно. І все це дається через труд. Не просто так мені все далося. А зараз в будь-якому місті чи селі, де б я не був, мене впізнають і з повагою ставляться. А чи не це вважається народним артистом? Якщо не це, а якась там книжечка, то, пробачте, значить я не розумію цю систему.

Улюблена моя роль – Домовик Веніамін з «Пекельної хоругви»

- Як залізничник за освітою потрапив у кіно? Чи є у вас акторська освіта?

- Акторської освіти немає. Але в мене вже є величезний досвід гри на сцені і в кадрі. Поки що, справді, маю лише освіту залізничника.

- Ви з тих людей, які самі себе зробили, як то кажуть?

- Так і є. В мене було дуже важке дитинство, але була велика мета і любов до свободи вибору – ким я хочу бути, як я хочу бути. Пам’ятаєте, колись дівчатка робили анкети в школі? Писали прізвище, ім’я, по-батькові, і ми відповідали у зошиті на різні запитання. Одним із запитань там було: ким хочеш стати, коли виростеш?

У 2014 році ми купили з сестрою будинок у Мелітополі для батьків, і коли збирали їхні речі, щоб перевезти, я знайшов цю анкету сестри. Цікаво стало, стільки років пройшло. Листаю, дивлюся на це запитання «ким ти хочеш стати?», і вже тоді, а мені було років 10, я писав, що хочу стати актором.

А пробував у житті багато чого – був залізничником, євроремонтником, комп’ютерником спортсменом… Ким я тільки не був. Але, бачте, тим, ким я в дитинстві по-справжньому хотів бути, тим і є зараз. І це круто.

Мені здається, діти настільки щирі, що реально живуть бажаннями і мрією. І якщо ти в дитинстві хочеш саме таку професію обрати, треба цю професію й обирати. Бо інакше ти не будеш щасливий.

Я багато працюю і не втомлююся. Не втомлююся, бо я і працюю і не працюю одночасно. Я люблю свою роботу і насолоджуюся життям.

- Пригадую, ви розповідали, що коли у вас був магазинчик у Мелітополі, люди приходили до вас не стільки за покупками, як поспілкуватися з вами, розважитися, отримати позитивні емоції.

- Так і було. Я таке шоу влаштовував (сміється). Я насолоджувався, мені це подобалося. Хоча втомлювався і фізично, і морально. Це ж не тільки треба було розважати, а ще й працювати в магазині.

- Найбільшу популярність вам принесло «Скажене весілля»? 

- Так, ця роль мене зробила популярним. Але! Улюблена моя роль – це Домовик Веніамін з «Пекельної хоругви». Я завжди це кажу. Це моя перша україномовна роль.

Перед кожним дублем завжди звертався до Сашка Лірника, автора казки, і питав, як правильно вимовляти кожне слово. Бо тут я мав чітко говорити українською мовою, без акценту. Це було складно. Але я людина, яка любить складнощі, бо тоді перемога, нагорода за твою працю смачніша.

Окрім того, що це була моя перша україномовна роль, я багато готувався, було ще й дуже холодно. Пам’ятаю перший знімальний день, надворі 22 градуси морозу. А якщо ви дивилися цю казку, в мене костюм розстібнутий, бо я Домовик, мені не холодно. На ногах у мене замість взуття - силіконові стопи. І коли ти їх взуваєш і виходиш в -22, через пару хвилин у тебе на ногах наче два шматки льоду. Дуже холодно, а тобі в цей момент треба думати про текст, про вимову… Це була моя найскладніша роль, через те й найулюбленіша.

- А глядач і не завжди знає, на які муки доводиться йти акторам. Але сам фільм вийшов по-дитячому наївний.

- Але мені приємно, що народ дуже полюбив мого персонажа. Мені приємно, коли в моїх соцмережах пишуть: о, це ж Домовик Веніамін! І діти люблять цю казку.

Так, є свої нюанси по сучасності кіно. Казку взагалі дуже важко знімати, бо там багато спецефектів, а кожен спецефект – це багато грошей. Зрозуміло, що цього в «Пекельній хоругві» не було. І хоча акторська, сценарна історія, як ви сказали, по-дитячому наївна, приємно дивитися, що ти зробив для дітей. Це насолода.

За один ролик можу заробити більше, ніж за декілька зіграних вистав

- До речі, діти багатьох наших акторів теж пробують зніматися у кіно. Наприклад, доньки Лілії Ребрик, Даші Трегубової, Андрія Ісаєнка. А вашим дітям, Анаіт чи Тиграну, кіно цікаво?

- Тигран у мене спортсмен. Він - дзюдоїст. А з Анаіт часто знімаємо якісь ролики у моєму тік-тоці, її впізнають на вулиці, вона вже зірка. Колись вона навіть знялася в серіалі. Якщо подивитеся мою сторінку у тік-тоці, побачите, як вона класно все робить. Анаіт і співає, і танцює.

Тигран одного разу теж захотів позніматися. Мені треба було рекламу зробити. Кажу йому: «Тигране, у мене часу немає, ми з Анаіт зараз щось знімемо і все». Але він наполіг, що хоче зніматися. Дивлюся, в нього є бажання, прописав під нього сценарій. Ми то зняли, але йому було важко. Після того сказав, що більше не хоче. Тигран зараз до спорту тяжіє. Але в дітей все швидко міняється, кожен тиждень – нова професія.

- Ваші комедійні ролики в Instagram і TikTok дуже популярні. Що приносить більший дохід – акторство чи соцмережі?

- Ролики в соцмережах… Не люблю я це. Але зараз це додаткове джерело доходу. Я за один ролик можу заробити більше, ніж за декілька зіграних вистав. Проте основна моя робота – це все таки театр.

- З вами знімаються в роликах й інші актори. Валентин Томусяк, наприклад. Чи не найбільше відео у вас з Володимиром Гладким. Товаришуєте?

- З Вовою ми подружилися влітку 2022-го, коли ми нашим акторським братством проводили аукціони Act Lots. Ми якось тренувалися разом, але ближче познайомилися саме тоді.

Тоді ж він і запропонував мені виставу, каже: «Хочу зробити виставу, це чорна комедія, називається «Параша». Зараз роботи ні в кого немає, а нам треба щось робити, і якщо ти не проти, треба грати орків». Кажу йому: «Якщо їх в кінці вбивають, то я тільки за» (сміється). Ми зробили цю виставу, вона була дуже смішна і на той час дуже актуальна. Якось ми з ним на одному вайбі, як кажуть.

Потім мені запропонували роль у виставі, де грає Вова Гладкий. І зараз ми разом граємо у виставі Ladie's Night. 11-го грудня будемо грати в Одесі, 17-го - в Києві. Це насолода для жінок. Кажу як є (сміється). З Вовою ми граємо кращих друзів у виставі «Особливо одружений таксист». Є у нас обох оцей характер дуркування.

А з Валіком граємо іншу виставу. І коли бачимося, теж щось таке смішне знімаємо. Все народжується тут і зараз.

- А корпоративи ведете? Мені здається, з вами вийшло б неперевершене свято.

- Пропозиції є, але це буває дуже-дуже рідко. А загалом вів і корпоративи, і весілля. Колись у Мелітополі мене буквально за пів години до початку попросили провести день народження, бо, мовляв, у інших ведучих не виходить, просять виручити. Як виявилося, вони просто боялися вести, бо люди серйозні, бандити-шмандити. А мені цього не сказали (сміється).

Мені приємно завжди дивувати людей

- Ви людина на позитиві. Не знаю, чи завжди ви такий, бо не все життя людина виставляє напоказ. Як бути в доброму гуморі у наш час? Що вам допомагає оптимістично дивитися на світ?

- Насправді, у мене немає відповіді на це запитання. Коли я вдома, мене надихає сім’я, діти. Коли я у батьків, мені подобається бути з батьками. Мені подобається їсти мамину пахлаву або долму, яку вона готує. Коли репетирую на сцені, мені подобається процес репетиції, бо я працюю зі своїми найкращими колегами, ми надихаємося одне одним. Коли виходжу на сцену – це взагалі топ. Оплески, вдячність глядачів – це і є моє натхнення. Натхнення в тому, щоб насолоджуватися чимось в моменті.

- А якщо зробити підсумки року, що минає, яким він був для вас?

- Гіркі моменти - це загибель знайомих, близьких. А найрадісніше – син на дзюдо пішов. Нещодавно йому виповнилося 5 років, а тата не було з ним, бо був на гастролях. Це теж для мене було сумно. Але ми з Вовкою Гладким пішли, поїли трохи грузинської їжі і нам стало приємніше (сміється).

- Батькам вдалося переїхати з Мелітополя? 

- Батьки приїхали до мене ще на початку лютого у 2022 році, купили квитки додому на 26 лютого, але 24-го всі зрозуміли, що ніхто нікуди вже не поїде.

Прикро, що багато хто стали там колаборантами. Мій тренер, наприклад. Для мене це прокляття всього життя і розчарування. Коли мені скинули якісь фото, де він спалює українські книжки, думав, може, монтаж, не вірив. Він став прям одним із топів серед гауляйтерів. Він же був мені як батько. Отаке величезне розчарування.

- Ми почали нашу розмову зі святкових фільмів. Як ви будете святкувати свята?

- В колі сім’ї. У мене стільки родичів! В Мелітополі колись ми збиралися по 50 людей постійно. До кожного в гості поки сходиш, то і березень наступає (сміється).

Зараз менше, хтось десь роз’їхався. Теща моя в Америку переїхала. Не вийде вже так збиратися. Але однозначно буду зі своєю родиною, з батьками.

Це родинне свято для мене - зібратися сім’єю відпочити, поговорити. Поїсти смачної їжі, яку готують мама і дружина.

- Ваша дружина, Христина, чим займається? Вона теж людина творча?

- Вона дуже класний майстер манікюру. Це теж, як на мене, творчість.

- Що стосується планів на рік наступний - чого б хотілося?

- Хоча я антирелігійна людина, але є такий вислів: хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани. Я не планую, особливо зараз.

А всі мої думки – про дітей. Хочу, щоб моя донька в ще чомусь новому себе спробувала. Якщо син захоче, віддам його на театральний гурток. Він дуже харизматичний.

Мені б хотілося спробувати себе в ролі ведучого якогось проєкту. Подивимося, як воно буде.

- Чи є роль, яку б хотілося зіграти, така собі роль мрії?

- Роль мрії… Це щось на кшталт того, якби я був спортсменом і отримав олімпійську медаль. А що потім? Якщо ти зіграв роль мрії, умовно, став олімпійським чемпіоном, ти нещасна людина, бо тобі немає більше куди розвиватися, куди йти.

Мені приємно завжди дивувати людей. Хотілося б у спортивній драмі зіграти. Можна й смішну роль. Але щось спортивне. Бо я і фізично можу це витримати, я пластичний, але поки ці навички ніхто не використовує. Можливо, я був би українським Джекі Чаном. Було б прикольно.