/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F133%2Ffff8989bd9782d60e667b023d68765c9.jpg)
Що відомо про в’язницю Седнайя, яку звільнила сирійська опозиція: крематорій, прес для шибеників і повні підвали трупів
Неподалік від сирійського Дамаска триває боротьба за порятунок в’язнів військової в’язниці Седнайя – найбільшого місця утримання, тортур і вбивств противників режиму Асада. Багато з них досі заблоковані на кількох підземних поверхах, замасковані шляхи до яких рятувальники не можуть знайти вже кілька днів.
Пробираючись коридорами велетенського тюремного комплексу, сирійці знаходять не лише своїх давно втрачених близьких, а й десятки трупів закатованих в’язнів, катівні, а також інші свідчення нелюдської жорстокості сирійського режиму.
Людяна бійня
Седнайя, розташована приблизно за 30 кілометрів на північ від Дамаска, упродовж уже багатьох років – одне з найстрашніших місць, пов’язаних із режимом Асадів. Величезний комплекс, здатний вмістити кілька десятків тисяч в’язнів, аж до моменту його звільнення перебував у віданні Міноборони, під управлінням військової поліції.
В’язницю побудував і відкрив ще батько Башара Асада Хафез. Своїх перших ув’язнених вона прийняла 1986 року і вже тоді вважалася однією з найжорсткіших установ пенітенціарної системи Сирії, куди відправляли насамперед політичних в’язнів. Однак саме Асад-молодший перетворив її на один із символів людської жорстокості у XXI столітті.
Конвеєр тортур і смерті в Седнайї запрацював восени 2011 року, незабаром після початку масових протестів проти режиму Асада, які переросли в громадянську війну. За даними Amnesty International, лише лише тільки в період з вересня 2011 по грудень 2015 року в стінах тюремного комплексу було покарано до 13 тисяч осіб, не враховуючи тих, що померли від катувань та нелюдських умов утримання.
Інша правозахисна організація, Syrian Observatory for Human Rights, запевняє, що до січня 2021 року жертвами однієї лише Седнайї стало більше ніж 30 тисяч людей, а загалом в асадівських в’язницях було вбито чи закатано щонайменше 104 тисячі осіб. Очевидно, що за останні роки ця цифра зросла.
У Седнайю міг потрапити будь-який громадянин Сирії, який висловив незгоду з політикою Асада. Для цього необов’язково було битися проти нього зі зброєю в руках. Ув’язненими ставали і громадські активісти, і члени їхніх сімей, і просто випадкові учасники мирних акцій протесту. Сюди ж прямували і бойовики терористичних угруповань, як-от “Ісламської держави” (ІД).
Колишні в’язні Седнайї, яким кілька років тому вдалося опинитися на волі, розповіли про криваву тюремну рутину. Через неї щодня проходили тисячі ув’язнених – їх регулярно били й піддавали садистським тортурам, позбавляли їжі та води, роками тримали в повній ізоляції, змушували в’язнів вбивати одне одного (особливо родичів), гвалтували й навіть примушували до канібалізму. Міжнародна організація Human Rights Watch детально описала ці практики у звіті про тюремну систему Асада, яку ще 2012 року назвала “Архіпелагом тортур” (Torture Archipelago).
Люди, які пройшли через Седнайю, у розмовах із правозахисниками та журналістами називали в’язницю “людською бійнею” і “табором смерті”. За їхніми словами, тюремники винахідливо підходили не тільки до тортур, а й до способів умертвіння ув’язнених. Практикувалися масові кари(одночасно могли повісити десятки людей), спалювання живцем, обезголовлення, розчинення в кислоті. Від такого рівня повсякденної жорстокості багато ув’язнених просто божеволіли.
Визволення
Загони збройної опозиції досягли Седнайї в суботу, 7 грудня. Уже наступного дня один із найбільш охоронюваних об’єктів режиму здався без бою – при наближенні повстанців охоронці втекли, залишивши ув’язнених замкненими в камерах.
Разом із потоком в’язнів гігантського тюремного комплексу, які кинулися на волю, до соцмереж і ЗМІ спрямувався також потік страшних таємниць, які довгі роки приховували стіни Седнайї.
Тисячі людей покинули в’язницю самостійно, радіючи несподіваному звільненню. Однак зробити це змогли далеко не всі з тих, хто залишився в живих. Багато хто був не в змозі поворухнутися, деякі збожеволіли від перенесених мук і відмовлялися залишати камери. У соцмережах завірусилося відео з чоловіком, який сидів навпочіпки, закутавшись у ковдру, – після часу, проведеного в ув’язненні, він не міг згадати навіть свого імені. Таких, як він, тільки в роликах, які можна знайти у відкритих джерелах, – уже десятки.
Деякі з них потрапили до Седнайї десятиліття тому. Наприклад, громадянин Йорданії Осама Альбатайна опинився за ґратами ще 38 років тому, за часів Хафеза Асада. Він теж збожеволів і практично розучився говорити.
У стінах в’язниціутримувалися сотні жінок, деякі з них після звільнення відмовлялися покидати свої камери, побоюючись покарання і не вірячи в втечу Асада. Серед них багато молодих дівчат і навіть зовсім маленькі діти. Практично одночасно з його словами в соцмережах один за одним почали з’являтися докази того, що “конвеєр смерті” у в’язниці продовжував рутинно функціонувати і в останні дні Асада.
На одному з відео – склад мотузяних тросів із петлями для страт через повішання. За словами колишніх в’язнів, це один з найпопулярніших способів позбавити людину життя в сирійській в’язниці. Тіла повішених потім поміщали під металевий прес, який здавлював їх до товщини аркуша картону. У такому стані останки потім утилізували за межами в’язниці. Пристрій був навіть оснащений спеціальними каналами для стоку крові.
Випадки могли знищуватися і в спеціально збудованому в Седнайє крематорії. Про це США повідомляли ще 2017 року. Відомо, що сирійська влада ніколи не видавала родичам тіла тих, хто помер у Седнає.
У підвальних приміщеннях в’язниці були виявлені тіла десятків ув’язнених, багато хто з них – зі слідами катувань і насильницької смерті. Деякі з них були розчинені у кислоті до скелетованого стану.
Один зі звільнених в’язнів розповівпро тюремні порядки. За його словами, щоранку наглядачі проходили повз камери і вигукували імена тих, хто буде страчений. Потім їх забирали і тримали без їжі і води три дні, після страти тіла викладали в ряд у тюремному дворі.
Знамениті в’язні
Після звільнення Седнайї прояснилася доля деяких відомих в’язнів Асада, про яких довгий час нічого не було відомо. Не всі вони дожили до звільнення.
Один із них – сирійський правозахисник і громадський активіст Маазен Хамада, який став однією з осіб опору режиму Асада. З перших днів масових протестів він не тільки брав участь, а й особисто організовував мирне вуличне протистояння. За це вірні Асаду силовики 2012 року заарештували його і піддали витонченим тортурам, про які чоловік розповів у документальному фільмі “Зникнення Сирії”.
Хамаді зламали ребра і повісили на залізних гаках, потім щипцями відірвали пеніс, після чого зґвалтували гострим предметом. Його поливали киплячою олією і водою, били залізними прутами. Після більш ніж півтора року тюремного ув’язнення у вересні 2013 року суд ухвалив рішення звільнити покаліченого активіста.
Емігрувавши у 2014 році до Нідерландів, Хамада став голосом вільної Сирії. Він виступав на різних конференціях, зустрічався із західними політиками, закликаючи їх зробити все можливе для припинення страждань свого народу.
У 2020 році Хамада вирішив повернутися в Дамаск, повіривши обіцянкам представників режиму не переслідувати його. Після цього він зник, і лише після звільнення Седнайї вдалося виявити тіло правозахисника на території сумнозвісної в’язниці.
Щасливішою виявилася доля колишнього пілота сирійських ВПС Рагіда аль-Татарі, який ще 1981 року відмовився виконувати наказ і бомбардувати опонентів Хафеза Асада, які здійняли заколот, у Хамі. Крім цього його звинуватили в недонесенні про дезертирство товариша по службі. Засуджений до довічного ув’язнення чоловік провів за ґратами 43 роки, поки не був звільнений з Седнайї.
У тюремному комплексі утримувалися і громадяни Росії. Телеграм-канал Conflict Zone 9 грудня опублікував їхні списки. Більшість росіян – уродженці республік Північного Кавказу, серед них багато дагестанців. Найімовірніше, вони воювали проти Асада у складі ІД та інших джихадистських угруповань. В іншому списку – імена 19 громадян РФ, які померли в Седнайї. Серед них п’ять татар і один “Іван з міста Іваново”.
Автор: Іван Лисюк
Джерело: vot-tak.tv