Як боротися зі свавіллям командирів: чи є на них управа та що радять бійцям юристи

В контексті СЗЧ все частіше порушується питання про необхідність посилити захист військовослужбовців від командирського свавілля. За оцінками експертів, близько половини бійців, які самовільно залишили свої частини, пішли на це через конфлікти зі своїм керівництвом. Відразу домовимось: ми говоримо не про всіх. Є бригади і роти, де воїни називають своїх командирів «батьками» і не піддають сумніву їх порядність та фаховість. Однак наша армія досі важко прощається з радянською спадщиною. Статутне право командира віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого їх виконувати може трактуватися як «я – начальник, ти – дурень».

Які права для захисту дає існуючий закон і що пропонують змінити для їх посилення, досліджувала журналіст Коротко про.

Статті хороші, а заразом - погані

З дописів у юридичних групах, з коментарів до новин про зміни в законодавстві можна вивести таку формулу: будь-яка незгода чи непокора командиру загрожує підлеглому утисками і покаранням  - аж до заяви про кримінальний злочин. Сам командир залишається безкарним, навіть коли порушує  абсолютно законні права та свободи підлеглого.

- Проблема дійсно є, і достатньо велика, - каже адвокат, керуючий партнер у Optimus Law Firm Наталія Фещик. – Але вона зумовлена не браком законних механізмів, а тим, що вони не використовуються.

Юрист нагадує, що Кримінальний кодекс України містить дві статті – 426 і 426-1, які передбачають покарання представників військової влади за бездіяльність та перевищення службових повноважень.

- З одного боку, статті дуже хороші, з іншого – дуже погані, бо бездіяльність військової влади - це дуже широке і розмите поняття. Не скажу, як зараз, але рік тому дивилася статистику на сайті "Судової влади". За весь час дії Кримінального кодексу там було тільки з десяток вироків по цих двох статтях. Тому сказати, що вони працюють, буде явним перебільшенням.  Це один момент. Другий полягає в тому, що поки військовослужбовці будуть ходити під командиром-самодуром, 99% вірогідності, що вони не дадуть проти нього пояснення, щоб самим не підпасти під прес. Тобто людина, яка стала жертвою свавілля, не знайде свідків і свідчень на доказ своєї правоти. А як кажуть, «нема тіла – нема й діла».

Постраждалий може звернутися до Військової служби правопорядку, в  прокуратуру, в Державне бюро розслідувань. Але перша тісно пов’язана з військовими частинами. Прокурор не поїде на «передок», та й військова юстиція у нас знищена. ДБР так перевантажене різними справами, що за командирів береться в разі корупційних або фінансових злочинів. Принаймні такий висновок можна зробити з офіційних повідомлень бюро.

Отже, випадки командирської сваволі фактично залишаються без розслідування, а скарги спускаються на того, на кого були написані. А безкарній людині - що в армії, що в тилу - притаманно почуватися всевладною.

Два виправдувальні, і ті скасовані

Закон дозволяє військовослужбовцю оскаржувати накази командира в разі:

• пониження у званні або позбавлення звання,
• призначення чи звільнення з посади, переміщення по службі,
• залишення на військовій службі понад граничний вік,
• продовження строку контракту без згоди законтрактованого,
• накладення дисциплінарного стягнення.

Але! Подача скарги на наказ не звільняє військовослужбовця від його виконання. Навіть якщо наказ суперечить доцільності, наприклад, про переведення фахівця з аеророзвідки в піхоту.

Не підлягають оскарженню бойові накази. Навіть якщо командир відправляє на вірну, без шансів, смерть або людина за станом здоров’я не може брати до рук зброю і одягати бронежилет.

- У Статуту внутрішньої служби ЗСУ є 37-ма стаття, яка говорить, що військовослужбовець має доповісти командирам про неспроможність виконати наказ, але часто така доповідь завершується не відправкою хворого до лікаря, а кримінальною справою про непокору.  От зараз я пишу касаційну скаргу на вирок, де військовослужбовець отримав реальних 7 років позбавлення волі, бо не хотів визнати свою провину і на суді говорив про безправ’я в підрозділі. Це досить рідкісний випадок, бо в більшості такі справи завершуються угодою про визнання винуватості, - каже Наталія Фещик.

Тобто людина, яка ревно буде захищати свої права, залишиться неправою, а як визнає провину, то  правота вже точно буде за командиром.

- Відомо про два виправдувальні вироки, які винесли по справі за непокору. Одну із них вела я, але в апеляційній інстанції  виправдання було скасоване через… (так прямо в сесійній залі і сказали) політичну недоцільність. Другий вирок, наскільки мені відомо, теж був скасований.

Втім, відмічає адвокат, є прецедент, коли незаконність бойового розпорядження щодо обмежено-придатного бійця була встановлена Другим апеляційним адміністративним судом в квітні цього року. Отже, в судовому порядку бойовий наказ теоретично може бути оскаржений, однак на успіх можна тільки сподіватися і на долю командира рішення не вплине.

На що найчастіше скаржаться і як діяти

Накази, що видає командир,  мають бути оформлені за спеціальним порядком. Це, власне, документ, на який подається скарга. Однак в практиці часто буває так, що ніякого документу не існує. Командир щось наказав на словах і пригрозив покаранням в разі відмови. Або ігнорує рапорт військовослужбовця.

Юристи кажуть, що найчастіше військові до них звертаються з питань незаконних відмов з боку командирів. Наприклад, у направленні на лікування або  ВЛК, у планову відпустку або відпустку за сімейними обставинами, у звільненні з військової служби за станом здоров’я  або знову ж за сімейними обставинами. Людина пише рапорт, який просто залишають без розгляду або десь «гублять».

В таких випадках Міністерство оборони радить писати скаргу на вище керівництво і/або телефонувати 15-12 («гаряча лінія» для військовослужбовців та членів їхніх сімей) чи 0-800-500-442 (загальна лінія МОУ). В соцмережах можна зустріти різні відгуки – від «швидко допомогло» до «ніякої користі».

- Однозначно неможна сидіти склавши руки, - наголошує Наталія Фещик. – Але і не можна робити різких рухів. Днями я консультувала людину з питань звільнення зі служби. Чоловік мав усі підстави для демобілізації, але отримав від командира відмову і пішов у СЗЧ. Це досить масова помилка. Чомусь люди думають, що крок протесту допоможе їм переломити ситуацію, а натомість наживають собі проблем. Щоб правильно відстоювати свої права, варто порадитись з юристом. Наприклад, я раджу писати скарги, дзвонити на всі «гарячі лінії» і все те фіксувати. Бо як раптом зірвуться нерви і дійде до кримінальної справи, можна буде показати, що ось – повсюди звертався, скрізь проігнорували. Слідчий навряд чи буде передавати такі матеріали до суду.

Військовослужбовець сам може звернутися до суду, щоб відстояти свої права. Але це довгий шлях. Більшість справ в разі наполегливості вирішується у позасудовому порядку – шляхом написання рапортів, заяв та скарг.

У пошуках протиотрути

У вересні 2023 року Верховна Рада створила Тимчасову слідчу комісію з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства військовим керівництвом. За станом на червень 2024-го, як повідомляє  hromadske ,ТСК отримала від військовослужбовців понад 3 тисячі скарг, в тому числі колективних.  Скаржаться не тільки на відмови у законних діях, а й на недоотримання виплат, на вимагання коштів з боку командирів за ті ж відпустки чи просто так, на знущання з особового складу, на накази, які загрожують загибеллю підрозділам. 

Результатом опрацювання цього масиву став законопроєкт про розширення прав військовослужбовців та посилення відповідальності командирів за явно злочинні накази. Зокрема, він передбачає:

• створення Міжвідомчої комісії з питань перевірки дотримання законодавства військовими посадовими особами і командирами,
• можливість висловлення недовіри командиру (скарга вважатиметься дійсною, якщо її підписали не менше як 60% особового складу підрозділу. Поки комісія розглядатиме скаргу, командира пропонують відсторонити від посади),
• запровадження кримінальної відповідальності для командира в разі втрати понад 50% особового складу підрозділу, що відбулась з його вини.

Документ був внесений у Раду в березні цього року, однак  досі має статус «Надано для ознайомлення», отже запровадження новацій швидко чекати не доводиться.

Паралельно у Мінборони пишуть законопроєкт щодо військового омбудсмена. Про таку інстититуцію говорив президент Володимир Зеленський, представляючи свій «план стійкості».

- Практика показала, що всі звернення до офісу Дмитра Лубінця зрештою спускаються у військові частини, звідки пишуться скарги. Тому військовий омбудсмен, на мою думку, потрібний, - каже адвокат Наталія Фещик. – Однак мусимо почекати, щоб дізнатися, чи вирішить він проблеми військових.