"Бойкі справи": 8 гучних історій з минулого життя Юрія Бойка

Щодо "бойких" справ.

Чомусь вважається, що схема придбання за завищеною ціною самопідйомного бурового устатковання (СПБУ) в Сінгапурі через прокладки ("вишки Бойка") — єдине його (зло)діяння. Ну відкотив собі та "Хапузі Межигірському", тож вони усі так робили — мода часу.

Насправді не одними вишками свого імені знаменний цей тип. Ціле досьє його діянь давно тягне на важкі статті — починаючи від зловживання службовим становищем, завдання шкоди державі в особливо великих розмірах і до державної зради.

1. Перше із значущих діянь — приватизація за смішні гроші Лисичанського НПЗ на користь російської нафтової компанії ТНК. Бойко тоді був директором "ЛиНОСу" і разом зі своїм поплічником по життю Бакуліним організували вигідну приватизацію найбільшого у Європі НПЗ (проєктна потужність 23,4 млн тонн нафти на рік) у 2000 році. А вже за кілька років держава розплачувалась за це. У 2003 році український літак Ан-124 було заарештовано в Канаді згідно з рішенням Стокгольмського арбітражу, який задовольнив позов до України кіпрської компанії "TMR Energy" за несплату їй заборгованості по контракту з модернізації Лисичанського НПЗ. Виявилось, що приватизатори завбачливо "забули" цей борг, а новий власник НПЗ — "танкісти" — розвели руками, мовляв, нічого не знаємо, платити не будемо. Компанія звернулася з позовом в арбітраж до держави Україна, якій і довелося розплачуватись за таку "бойку" приватизацію.
2. Схвалення схематозу "Юрал Транс Газ" — компанії-посередника, створеної нашвидкуруч наприкінці 2002 року ізраїльським адвокатом і трьома безробітними румунами у вільній економічній зоні угорського села Чабди для постачань в Україну газу з Туркменістану. За схемою стояв Семен Могилевич, від чого охрініли в ФБР США — як могли на таке піти українська сторона й очільник державного "Нафтогазу" Бойко.
3. Протидія у 2002-2004 рр. у співпраці з російськими компаніями ТНК та АК "Транснефть" запуску та використанню нафтопроводу Одеса — Броди для постачань каспійської нафти в Україну та Центральну Європу, використовуючи південну гілку "Дружби". Під його орудою був здійснений розворот нафтопроводу в реверсному напрямку для транзиту російської нафти через Україну на Чорне море, блокування проєкту у напрямку Польщі та Словаччини. Це підірвало імідж України як надійного та прогнозованого партнера для реалізації стратегічно важливих проєктів диверсифікації постачань нафти. Проєкт так і не було реалізовано, а транзит російської нафти, обіцяний на довготривалий період, згодом припинився.
4. Проштовхування з 2002-го вигідної Росії схеми створення "Міжнародного консорціуму з управління і розвитку газотранспортної системи України". З української сторони документи підписував голова правління "Нафтогазу" Бойко, з російської — голова правління "Газпрому" Міллер. Путін порадів: "Є приводи для поздоровлення. У документі реалізована наша домовленість у такій важливій сфері", — сказав він на церемонії підписання. Прем’єр РФ Касьянов відзначив, що запущено механізм створення консорціуму, а кінцевим результатом цього процесу повинно стати ефективне керування газотранспортними мережами на території України (!) Коли перший віцепрем’єр В. Гайдук, відповідальний у ті часи за ПЕК, образно кажучи, послав росіян і Бойка за Хутір-Михайлівський у питанні проштовхування газового консорціуму та використання Одеса — Броди для російської нафти, адже це односторонньо вигідно Москві коштом інтересів України, то у грудні 2003 року Бойко, під диктування товаріщєй із Москви, доклав зусиль, щоб Кучма звільнив норовливого віцепрем’єра.
5. Безпосередня участь у створенні під егідою "Газпрому" "елегантної схеми" газової корупції СП "Росукренерго" у швейцарському кантоні Цуг в 2004 році, використовуючи службове становище як очільника "Нафтогазу" та першого заступника міністра палива та енергетики. Ця схема остаточно розірвала прямі газові відносини України з Туркменістаном, чого і домагалась Росія після приходу до влади Путіна. Схема передбачала газову залежність України на 25-річний термін (до кінця 2028-го) згідно з підписаним контрактом. Надалі РУЕ через створення дочірньої "Укргазенерго" в Україні фактично захопило найбільш прибутковий ринок промислових споживачів газу, а угруповання Фірташ — Бойко — Льовочкін стало нарощувати свій вплив. Показово, що у 2004 році, 22 серпня, Бойкові з рук Кучми було пожалувано звання Героя України, що навіть в ті часи виглядало дико на тлі його діянь.
6. Сприяння з міністерської посади у 2007 році діяльності ставленика ФСБ А. Деркача на посаді очільника НАЕК "Енергоатом" у реалізації намірів керівника Росатому С. Кірієнка відсікти Україну від співпраці з американською "Westinghouse" у сфері диверсифікації постачання ядерного палива та безповоротно реінкорпорувати "Енергоатом" в російську атомно-енергетичну галузь і встановити контроль над урановими родовищами в Україні.
7. Керований програш у 2010 році "Нафтогазу" в Стокгольмському арбітражі за позовом Росукренерго з поверненням 12,1 (11+1,1) млрд куб. м газу за рахунок "Нафтогазу" на загальну суму 5,4 млрд дол. США (міністр палива та енергетики — Бойко, очільник "Нафтогазу" – Бакулін).
8. Згадані на початку "вишки Бойка" — це оборудка 2011 року з придбання за завищеною ціною через посередників двох СПБУ в Сінгапурі, після чого Гепрокуратора висунула звинувачення "невстановленим особам" у незаконному заволодінні 400 млн дол. США державних коштів. "Свідок" Бойко, який був на час придбання СПБУ міністром, вийшов сухим із води.

Ось так. І це лише короткий список діянь… Гадаю, що в "Службі Божій" нагадали цьому "герою" його минуле, тому і каяття перед камерою, хоча й не було щирим, проте з урахуванням можливих наслідків у випадку нерозкаяння.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело