Чому режим Путіна вразливий і що з ним буде?

Швидке і епічне падіння режиму Асада, який 13 років боровся з опозицією за підтримки союзників, вчергове нагадав - диктатури крихкі. Нас, тих хто народився у СРСР чи на його руїнах, це не мало б дивувати. Але віруючих у невразливість режиму Путіна багато, і російська пропаганда допомагає.

Та насправді більшість факторів, які визначають долю режиму КДБшників, вже ведуть його до краху. Питання в таймінгу і контексті. Тому давайте цю тему трохи деталізуємо.

Чому диктатури в принципі вразливі?

Будь-яка диктатура, незалежно від її форми та масштабів, має фундаментальні вразливості. Хоча зовні вони демонструють жорсткість, контроль та силу, ці режими тримаються на тонкому балансі: репресії, корупція, пропаганда і страх. Проте внутрішня стабільність диктатур є ілюзорною через низку причин:

1. Централізація влади робить систему залежною від однієї особи чи вузького кола еліт. Загибель або послаблення лідера часто запускає "ефект доміно".

2. Інституційна деградація. У диктатурах державні інститути поступово перетворюються на інструменти збагачення або репресій. Сильних державних механізмів, здатних забезпечувати управління, майже не залишається.

3. Соціальна апатія та демотивація. Пропаганда і страх не створюють мотивації для конструктивного розвитку суспільства. Відсутність соціальних ліфтів і справедливості призводить до апатії більшості й радикалізації меншості.

4. Нестійка економіка. Диктатури часто базуються на сировинній економіці та централізованому контролі. Корупція, неефективність і санкції роблять їх уразливими до криз.

5. Насильство як інструмент управління. Масові репресії й війни завжди мають "зворотний ефект". Підрив довіри до влади, накопичення зброї та демобілізованих воїнів загрожує внутрішнім вибухом.

Саме ці фактори зараз розривають путінську Росію зсередини. Кремль, який тримається на ілюзії сили, поступово втрачає контроль над країною. А купа історичних прикладів доводить, що занепад диктатур часто є стрімким і руйнівним.

Системні слабкості путінської Росії (і Росії як пізньої імперії).

1. Демографічний колапс. Росія вимирає. Населення скорочується на 1 млн щорічно, а демографічний потенціал, необхідний для підтримки імперії, вже вичерпаний. Найбільше вимирають саме "російські" регіони, тоді як приріст населення зберігається лише на Кавказі. Це посилює етнічні й релігійні суперечності та створює основу для майбутніх конфліктів.

2. Просторова пастка. Величезні території з низькою щільністю населення роблять Росію "недозібраною" державою. Централізована модель управління перетворює периферію на фінансовий тягар, а логістика у віддалених регіонах стає непідйомною. Витрати на утримання такого одоробла надто великі. Так, компактні держави мають стратегічну перевагу в плані спроможності вижити.

3. Корумпована модель. Путінська Росія перетворилася на суцільну клептократію, де ресурси зосереджені у руках вузького кола еліт. Корупційно - феодальна модель паралізує нормальний економічний розвиток, а система влади базується не на законах, а на особистих угодах і лояльності.

4. В питанні соціальної демотивації Путін встановив рекорди. Він хотів, щоб його суспільство було максимально атомізованим і опортуністичним. І так, російське суспільство — це атомізована маса, позбавлена сенсу, мотивації та єдності. Війна в Україні лише загострила цей стан, створивши величезний прошарок озброєних і травмованих злочинців, які не зможуть інтегруватися у мирне життя.

Війна - каталізатор руйнації економіки подібних режимів.

Втримати свою владу Путін завжди намагався централізацією ресурсів, жорстким державним контролем за ключовими активами, а в останні 10 років - все більшим насильством над суспільством.

Російська економіка давно страждає від "голландської хвороби" — коли залежність від експорту сировини знищує інші галузі економіки. Це призвело до того, що застій почався в російській економіці ще 2012 року.

Джерело