Скандали навколо Юрія Бойко продовжуються. Спочатку була його провокативна заява і відео в соцмережах. Потім візит до СБУ і заява з нібито вибаченням. І вишенька на торті – голосування у Верховній Раді щодо виключення Юрія Бойка зі складу парламентського комітету з прав людини. Майже серіал. Мені здається такої суспільної та інформаційної уваги до Юрія Бойка не було навіть в довоєнні часи (до повномасштабного вторгнення Росії в Україну).
Однак історія з голосуванням у Верховній Раді заслуговує особливої уваги, тому що вона демонструє приховані течії і закономірності української політики (і сучасної і традиційної). Насправді, голосування щодо виключення Юрія Бойка зі складу парламентського комітету з прав людини мало суто символічне значення. Це ж не зняття з посади, і тим більше не позбавлення депутатського мандату (що не можливо за чинними нормами Конституції України). Це так – символічне відшмагати за неправильні дії, умовна парламентська «догана». Насправді, нічого особливо страшного для Юрія Бойка це не означало. І, скоріше за все, мабуть і планували це зробити. Але сталося не так, як гадалося.
Голосування щодо виключення Юрія Бойка зі складу парламентського комітету з прав людини провалилося. За це рішення проголосувало лише 217 народних депутатів. А для ухвалення рішення потрібно 226 голосів. В результаті скандал і ганьба.
За дві з половиною години після цього голосування на сайті Верховної Ради з’являється цікавий документ – заява прес-служби апарату Верховної Ради України «Результати голосування фракцій та груп Верховної Ради України, їх керівництва та керівництва парламенту за проект постанови щодо виключення народного депутата Ю.А. Бойка зі складу Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин». Цікаво, чи були такі документи (в такій формі, і в такому жанрі) раніше? Це запитання до ветеранів Верховної Ради України.
Чим цікавий цей документ? В ньому дається статистика голосування за цей проект постанови по Юрію Бойко окремих фракцій і депутатських груп (навіть у відсотках). Процитую, щоб було зрозуміло, в чому сенс такої статистики:
- фракція політичної партії «Слуга Народу» – 166 голосів «за» (71,2% від складу фракції), голова фракції Давид Арахамія – голосував «за»;
- фракція політичної партії «Європейська Солідарність» – 17 голосів «за» (62,9% від складу фракції), співголова фракції Петро Порошенко – «відсутній» (на засіданні був присутній);
- фракція політичної партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» – 7 голосів «за» (29,1% від складу фракції), голова фракції Юлія Тимошенко – «відсутня» (на засіданні була присутня);
- фракція політичної партії «Голос» – 12 голосів «за» (60% від складу фракції), голова фракції Олександра Устінова – «відсутня».
Всіх цитувати не буду. У депутатських груп партії «За майбутнє» і «Довіра» голосів «за» ще менше. А депутатські групи «Платформа за життя і мир» і «Відновлення України» із зрозумілих причин (це депутати з колишньої ОПЗЖ) взагалі жодного голосу «за» не дали.
Мотив появи такого документу і такої статистики дуже простий і зрозумілий: «ми» (парламентська більшість) не винні, «вони» (опозиція) ще гірше проголосували. Це щоб не було односторонніх звинувачень тільки в бік «Слуг народу».
Насправді, маху дали з цим голосуванням і парламентська більшість і демократична опозиція. Можна, звичайно, цей провал пояснити відсутністю належної мобілізації депутатів для голосування за цю постанову. І значна частина правди в цьому поясненні дійсно є. Але тоді виникає справедливе запитання: а чому не було належної мобілізації депутатів для голосування за цю постанову? Думали, що автоматично вистачить голосів? А їх не вистачило.
Більш цікаво те, що чимало депутатів, в тому числі дуже відомих політиків (згаданих в Заяві прес-служби апарату Верховної Ради України) якось масово проігнорували це голосування. Нікого ні в чому не хочу звинувачувати. Однак є у мене велика підозра, що чимало тих народних депутатів, які не брали участь в цьому голосуванні, просто не хотіли псувати відносин з Юрієм Анатолійовичем, якого вони давно і добре знають. Як з’ясувалось, друзі, або просто симпатики і добрі знайомі є у Юрія Бойка в усіх фракціях і депутатських групах нинішнього складу Верховної Ради. Як, до речі, це було і в попередніх складах нашого парламенту. Є зовнішній, публічний бік нашої політики (з показними ідеологічними конфліктами і політичними протистояннями) – для виборців і глядачів, а є її прихована сторона – для реальних і неформальних відносин. І тому не варто дивуватися, що Юрій Бойко та його політичні товариші добре почувалися і почуваються при різних владах і президентах. Вони з усіма вміли домовлятися. І в цьому є секрет їх політичної живучості.
Але оскільки скандал і ганьба з цим голосуванням відбулися, то буде спроба номер два. Помилку треба виправити. І це буде зроблено. Юрій Анатолійович не образиться. Він все правильно зрозуміє.