Навіщо Київ міняє послів на переправі. Хто й куди вирушить представляти Україну

Напередодні Дня дипломата Володимир Зеленський анонсував заміни в посольському корпусі. «Нині тривають співбесіди з кандидатами та кандидатками на посади послів України. Є сильні пропозиції», — заявив Зеленський.

Про те, що «мінятимуть послів», оголосив днями й близький до офісу президента України ТГ-канал «Вертикаль». За інформацією, що циркулює в коридорах на Михайлівській та Банковій, готуються замінити близько 20–30 послів і директорів департаментів центрального апарату МЗС.

Призначення нових послів і справді давно на часі. В одних країнах місяцями немає глав українських дипломатичних представництв, у інших — утворилися вакансії після переведення посла до іншої країни. Буває й так, що одні дипломати вже давно пересиділи в країні перебування й потрібна планова ротація, а інші є малоефективними в реалізації поставлених завдань. Тим часом у Києві хочуть когось із чиновників або топменеджерів відправити в почесне заслання, а когось — нагородити посадою перед пенсією.

 Звісно, в нинішній конструкції української влади, системі ухвалення та реалізації зовнішньополітичних рішень роль послів, за дуже рідкісним винятком, є незначною. Захопивши міжнародний трек, ОПУ досить часто вирішує питання через голови послів, а багато міжнародних зустрічей президента організують в обхід МЗС і посольств. Послів тримають осторонь, і найчастіше новини з України, що стосуються відносин із країною перебування, вони дізнаються з ТГ-каналів або інтернет-сайтів.

Починаючи з 2019 року, офіс президента, Єрмак і Зеленський роблять ставку на персональну дипломатію. Але у світі, де, звісно, визнають значущість особистих контактів, усе ж таки сприймають посла як представника країни й надають перевагу традиційним офіційним шляхам комунікації. І якщо на початку широкомасштабного вторгнення ігнорування протоколу ще сприймали з розумінням, то тепер наші партнери дедалі більше тяжіють до повернення традиційних методів ведення переговорів.

Красномовний приклад: на початку року ледве не зірвалися переговори тодішнього глави МЗС України Дмитра Кулеби з міністром закордонних справ КНР Ван Ї в межах Мюнхенської конференції, коли Київ наполегливо домагався присутності на зустрічі Єрмака. Китайці категорично відмовили, й ОПУ в останню хвилину відступив. У Китаї добре відома роль Єрмака в українській політиці, як і те, що очільник МЗС України перебуває в глибокій тіні керівника президентського офісу. Однак дотримуватися протоколу та зовнішніх формальностей виявилося для Пекіна важливішим…

Загалом у Києві розуміють, що штатний розпис заповнити треба. Цим на Банковій і зайнялися, ухвалюючи рішення й не питаючи згоди в кандидатів на посади.

 Як зазначають наші співрозмовники, якщо кадрові дипломати в масі своїй вирушать послами до держав Африки й Азії, то високопоставлені чиновники, топменеджери — здебільшого до країн Європи й Америки. Рішення щодо будь-якої людини в будь-який момент можуть змінити. Олексій Чернишов був упевнений, що їде послом до США. Але на одній із щоп’ятничних зустрічей на квартирі в Тимура Міндича йому повідомили, що його організаційні таланти потрібні для створення нового Міністерства національної єдності.

Як стверджують інформовані співрозмовники ZN.UA, знімуть практично всіх послів у країнах Центральної Азії. Можливо, за винятком глави нашої дипломатичної місії в Таджикистані Валерія Євдокимова. Генконсул України в Кракові В’ячеслав Войнаровський готується їхати до Вірменії, а директор четвертого територіального управління МЗС Олександр Нечитайло — до Південної Кореї.

Плануються призначення до африканських країн. Очікується, що колишній посол у Бразилії Ростислав Троненко вирушить до Мозамбіку, колишній радник посольства в Грузії Андрій Касьянов — до Анголи, експосол у Норвегії В’ячеслав Яцюк — до Руанди. До Кувейту поїде нинішній спеціальний представник України з питань Близького Сходу й Африки Максим Субх. А от його наступником називають нинішнього посла України в Єгипті Миколу Нагорного.

Після призначення Василя Боднара послом у Польщі стала вакантною посада глави диппредставництва в Туреччині. За міністра закордонних справ Дмитра Кулеби очікувалося, що до Анкари вирушить Наталя Лопатіна. Раніше вона вже працювала в нашому посольстві в Туреччині й протягом певного часу була тимчасовим повіреним. Після відставки Кулеби й призначення очільником МЗС Андрія Сибіги ця претендентка випала зі списку, хоча деякі наші співрозмовники запевняють, що Лопатіна знову перебуває в ньому.

Наші джерела стверджують, що до Туреччини також не проти поїхати й глава Міноборони Рустем Умеров, чия неспроможність на посаді міністра дратує всіх, окрім Андрія Єрмака.

Хоча Зеленський у березні заявив, що погодив кандидатуру Олексія Данілова на посаду посла в Молдові, не варто було очікувати, що колишній секретар РНБО поїде до Кишинева, адже «одружили його не спитавши». Тож не дивно, що до сусідньої країни вирушить кадровий дипломат. За інформацією ZN.UA, очікується, що в Молдові наше посольство очолить посол із особливих доручень Паун Роговей: у МЗС він займається придністровським урегулюванням.

 Як писало ZN.UA ще у квітні, колишнього генпрокурора України Андрія Костіна планують відправити до Нідерландів. За словами наших співрозмовників, сам Костін вважає себе фахівцем із міжнародного права й хотів би представляти інтереси України в Міжнародному суді в Гаазі. Здавалося б, історії з втечею нардепа Артема Дмитрука й інвалідами-прокурорами закривають усі шляхи до нашого посольства. Проте Єрмак зрідка вміє цінувати надані послуги. І є загроза, що політик і генпрокурор, який дискредитував себе, представлятиме Україну у важливій для нас країні.

Наші джерела також кажуть про те, що до Відня може поїхати колишній глава правління НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко. До Норвегії збиралися відправити ексглаву правління «Укренерго» Володимира Кудрицького. Але, за словами джерел ZN.UA, він відмовився від цієї пропозиції. До Казахстану ще кілька місяців тому хотіли призначити послом президента «Енергоатома» Петра Котіна, проте Астана наразі не дає згоди: там хочуть, щоб Україну представляв хтось не нижчий за міністра.

Після того як представника України при ООН Сергія Кислицю призначили заступником міністра закордонних справ, постало питання щодо його наступника. Й такого дипломата Банкова знайшла — це нинішній посол у Бразилії Андрій Мельник, відомий образливим тролінгом німецького істеблішменту, канцлера Німеччини Олафа Шольца та свого наступника Олексія Макєєва. Може, Києву не варто рівнятися на Москву? Бо якщо ми хочемо розсваритися з усім світом, то було б простіше закласти в ООН бомбу.

На посаду глави нашого дипломатичного представництва в Грузії розглядають колишнього посла в Словенії Михайла Бродовича. Але з огляду на специфіку теперішніх відносин Києва й Тбілісі немає впевненості в тому, що нині Україну в Грузії має представляти посол, а не тимчасовий повірений. До речі, позиція Грузії також може стати на заваді тому, щоби заступник голови МЗС Євген Перебийніс очолив ГУАМ.

Обговорюється перезавантаження послів і в країнах «Великої сімки». Зокрема в США, Франції, Німеччині, Японії… Можливо, до Берліна відправлять Євгена Корнійчука, який добре зарекомендував себе в Ізраїлі, а на його місце в Тель-Авіві призначать заступника глави офісу президента Ірину Мудру. Проблема в тому, що в Києва традиційно коротка лава запасних і дуже важко знайти кандидатури, здатні не тільки адекватно виконувати завдання, які стоять перед Україною, а й улаштувати главу офісу президента Андрія Єрмака.

Утім, не зовсім зрозумілими є резони, навіщо в ситуації, коли Україна стоїть на порозі складних переговорів із Росією й Києву необхідно максимально задіяти можливості партнерів, міняти послів у країнах «Великої сімки». Хоч би яким ефективним був тимчасовий повірений, він за офіційним статусом не завжди здатний замінити посла. Цілком імовірно, що коли ставка робиться на персональну дипломатію, для Банкової міняти послів на переправі — не проблема.

Та було б дивно міняти послів напередодні можливого перемир’я, скасування воєнного стану й проведення президентських виборів. Це ж так само, як Джо Байден вирішив би поміняти послів США в ключових країнах за пів року до своєї відставки, знаючи напевно, що наступний президент їх зніме. Зовсім не очевидно, що Зеленський виграє вибори. І що тоді буде з послами, щойно призначеними ним? Вони пробудуть на своїй посаді лише кілька місяців?

Та й важко знайти гідних наступників нинішніх послів. Тому не виключено, що нинішні посли в Італії, Японії та Франції — Ярослав Мельник, Сергій Корсунський і Вадим Омельченко — й далі виконуватимуть свою місію. На відміну від посла України в США Оксани Маркарової.

Після перемоги на президентських виборах Дональда Трампа в Києві не можуть ігнорувати претензії республіканців до посла Маркарової. Формальною підставою для її відкликання може стати те, що в лютому спливуть чотири роки її перебування на посаді посла у Вашингтоні. Це строк, на який зазвичай призначають послів. Після того як Олексія Чернишова призначили віцепрем’єром — міністром національної єдності, в списку основних претендентів — лояльні до Єрмака заступник голови ОП Ігор Жовква та віцепрем’єр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції, міністр юстиції Ольга Стефанишина.

Утім, на Банковій можуть зупинитися й на якійсь третій кандидатурі. Водночас призначення на посольську посаду не кадрового дипломата, а політичного призначенця іноді дає позитивний ефект.

Так, хоч українська громадськість і експерти негативно відреагували на призначення в грудні 2022 року гештальт-терапевтки Олесі Ілащук послом до Болгарії, вона активно працює в Софії і, за внутрішніми оцінками МЗС, є ефективнішою за багатьох кадрових дипломатів. Однак є й чимало прикладів невдач із політичними призначенцями. Це, приміром, Юрій Гусєв в Азербайджані й Павло Рябікін у Китаї, які геть-чисто завалили роботу на своїх напрямках. Утім, часом і кадрові дипломати не справляються з поставленими завданнями. Зокрема представниця України при НАТО Наталя Галібаренко, присутність якої в Брюсселі важко помітити.

Кадрові перестановки в українському посольському корпусі відображають прагнення Києва вибудувати гнучкішу й ефективнішу зовнішньополітичну стратегію. Але наша країна не може дозволити собі кадрові помилки. Особливо тепер, коли кожен дипломатичний успіх або провал безпосередньо впливає на майбутнє України.