Віцепрем’єр-міністр — міністр розвитку громад, територій та інфраструктури Олексій Кулеба: «Кожне фінансове рішення сприйматиметься гостро. Але я повністю це усвідомлюю»

Після відставки Олександра Кубракова ключове під час війни Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури (Мінвідновлення) чотири місяці функціонувало без міністра. Олексій Кулеба, призначений 5 вересня, від самого початку був у трійці шортлиста Банкової. Однак унаслідок тривалих пертурбацій основний претендент — колишній голова правління НАК «Нафтогаз України» Олексій Чернишов подався об’єднувати українців до Міністерства національної єдності з наразі незрозумілими повноваженнями, а Кулеба в статусі віцепрем’єра й міністра отримав у розпорядження мільярдні ресурси Мінвідновлення.

Обсяг повноважень віцепрем’єра зашкалює (міністерство так і не розділили), як і обсяг викликів, які перед ним стоять, включно із забезпеченням військової логістики, захистом енергооб’єктів і вже розпочатим будівництвом глобальних інфраструктурних об’єктів.

У цьому міністерстві сходяться всі передвиборчі нитки чинної влади. Саме Кулебі доведеться формувати політику центру стосовно місцевої влади — напруга між ними на тлі бюджетної війни сягнула піка. Попереду — запровадження державного нагляду за органами місцевого самоврядування (ОМС), під яким — пласт нерозв’язаних суперечностей стосовно доцільності повсюдного введення військових адміністрацій у громадах. Архіактуальними є проблеми відновлення, під яким досі залишається міна контроверсійного закону №5655 про містобудівну реформу, закладена попередниками.

Кулебі доведеться не тільки тримати удар, а й публічно демонструвати сторону, яку він обрав, погоджуючись обійняти цю високу посаду. Хто він — державний діяч, що ухвалює власні рішення, чи безголосий політичний ставленик Банкової? Якою є його особиста межа компромісу у вирішенні цієї дилеми?

Домислів про його роль як ключових ресурсних рук Банкової не бракує. Як і персональної відповідальності за менеджмент такої кількості державних сфер. За символічні сто днів, що минули від дня призначення, віцепрем’єрові вдалося сформувати команду, увійти в контекст, дати низку публічних сигналів під час формування бюджету, а також погодитися на цю відверту й довгу розмову.

У першій частині інтерв’ю з віцепрем’єр-міністром — міністром розвитку громад, територій та інфраструктури Олексієм Кулебою йтиметься про суб’єктність Кабміну, ключові виклики міністерства, побудову комунікації з місцевою владою, корупційні ризики бюджету і регіональну політику. У другій — про корупцію в будівельній сфері, фаворитів-підрядників інфраструктурних проєктів і проблеми відновлення.

Про суб’єктність Кабміну, поділ міністерства й пріоритети

— Олексію Володимировичу, п’ять років тому ви відповідали за благоустрій у Києві, а нині очолюєте найбільше міністерство в уряді, через яке підуть величезні фінанси, зокрема й на повоєнне відновлення. Що ви відчуваєте з огляду на цей запаморочливий кар’єрний стрибок?

— Я починав із посади директора департаменту благоустрою в місті Києві 2019 року. 2020 року став першим заступником глави КМДА Віталія Кличка. Рік по тому, буквально за два тижні до повномасштабного вторгнення, мене призначили главою Київської обласної адміністрації. Ми з вами вперше розмовляли саме в цей період.

Потім я прийшов на позицію заступника керівника офісу президента з регіональної політики. А тепер — міністерство, що має безпосередній стосунок до регіональної політики. Тож я рухався по сходах угору.

— І що ви відчуваєте, знаючи, що на цій сходинці 2025 року вам потрібно буде освоїти 90 мільярдів (включно з бюджетом Агентства відновлення) державних коштів?

— Будь-яка кадрова позиція, де слід ухвалювати рішення, пов’язані з розподілом ресурсів, безумовно, — це ризик. Кожне твоє рішення сприйматиметься дуже гостро, й на нього завжди буде реакція, зокрема й негативна. Вже тому, що суспільство перебуває в стані війни та щоденних втрат. Я повністю це усвідомлюю.

— Як відбулося ваше призначення?

— Перша розмова була з прем’єр-міністром Денисом Шмигалем, від якого надійшла пропозиція перейти в уряд. Я сказав, що це для мене велика відповідальність і мені потрібно поговорити з моїми безпосередніми керівниками — керівником офісу президента та, звісно ж, із президентом країни.

Також було рішення фракції, народних депутатів.

— І які завдання перед вами поставив президент країни?

— Завдання мені ставив також і прем’єр-міністр.

— Прем’єр-міністр Шмигаль очолює давно не суб’єктний орган влади, яким керує президент країни за допомогою глави свого офісу.

— Інно, я розумію, що ми спостерігаємо за тим, що відбувається у владі, з різних майданчиків, і те, що бачить один, може бути недоступним для іншого. Тому дозволю собі для балансу з вами не погодитися. Жодних змін у Конституції країни не відбувалося. В нас є президент, він же — Верховний головнокомандувач, оскільки почалося повномасштабне вторгнення і введено воєнний стан. Решта органів влади, з огляду на ці особливості, й далі несуть свою відповідальність. І Кабмін тут не є винятком.

— То в цьому й полягає головна іронія того, що відбувається з нашою системою влади: Кабмін, згідно з Конституцією, відповідає за рішення, що проходять повну фільтрацію на Банковій, яка ні за що не відповідає.

— Давайте не підміняти поняття. Справді, в руках Верховного головнокомандувача держави, що воює, — велика концентрація енергії влади. Тому що він передусім ухвалює рішення, пов’язані з війною та міжнародною діяльністю. Це два основні вектори, які є в офісі президента країни. Я був усередині цієї системи й кажу про те, що знаю. Водночас ОПУ не став військовим офісом, не сконцентрував якихось додаткових надмірних повноважень.

Щодо Кабміну. Прем’єр-міністр не змінювався більш як чотири роки. Можна по-різному до цього ставитися, але не можна заперечувати, що склалася стійка структура всередині Кабміну та його апарату. Уряд працює як годинник і ухвалює управлінські рішення щонайменше двічі на тиждень, вісім разів на місяць і 96 разів на рік. Є стенограми щодо цих конкретних рішень, які ми легко можемо підняти. Як і нормативні акти, які Кабмін подає до Верховної Ради. Близько 3,8 тисячі законодавчих актів парламент ухвалив із подачі Кабміну.

— Ну, тут ми з вами можемо договоритися й до несуб’єктності парламенту. Тому що вся ця статистика накопичувалася на тлі повної беззвітності Кабміну Верховній Раді. Але повної звітності Банковій.

— Нині йде війна, й вона потребує швидких рішень. Ми ж бачимо, як наші вороги переформатувалися. Процес консультацій уряду та ВРУ налагодився. Безперечно, були і є перекоси, але їх можна подолати. Практично три роки війни в державі виплачують пенсії. В нас не було жодної затримки державних і соціальних виплат. Ба більше, їх обсяг нарощується. Звісно, в цьому — вагома частина допомоги партнерів, але без нашої спільної внутрішньої роботи її б не було. І про це не можна не говорити, інакше ми не повністю описуємо картину того, що відбувається в країні. Точно так само не можна замовчувати й проблеми.

— Те, що прем’єр промовчав, коли вашого попередника Олександра Кубракова Банкова руками депутатів відправляла у відставку, — це проблема?

— Гадаю, про це ліпше запитати самого прем’єр-міністра.

— А про поділ міністерства в кого запитати? Адже Кубракова (ми зараз не оцінюємо його успіхи на посаді) звільняли під приводом потреби розділити міністерство.

— Справді, від самого початку була ідея розділити міністерство. Але пізніше всі погодилися, що на цьому етапі війни розділяти інституції досить важко. Не впевнений, що ми зможемо пояснити людям потребу створити ще одне міністерство. Зверніть увагу: навіть Міністерство національної єдності створили на основі МінТОТ.

— Повернімося до завдань, які перед вами поставили. Окресліть буквально пунктиром ключові.

— У частині відновлення слід завершити всі розпочаті проєкти. Основне завдання — оптимізувати витрати. Нині аналізуємо всі витрати й кошториси. Але там, де йдеться про проєкти житла, зберігатимемо всі соціальні стандарти. Будівництво нового житла для ВПО. Якщо говорити про інфраструктуру, транспорт і логістику, то тут, окрім традиційних завдань, — морський коридор. Дунайський регіон став питанням державної безпеки. У регіональному розвитку основний акцент — на прифронтових територіях. Потрібно сформувати таку політику, що дасть змогу людям, які вже понад два з половиною роки живуть в умовах інтенсивних бойових дій, полегшити життя.

Війна створила дуже великі диспропорції в розвитку регіонів і громад — це величезний виклик для держави. Також ми маємо вчитися впроваджувати й використовувати найліпші практики регіонального розвитку, починаючи від планування діяльності й закінчуючи реалізацією проєктів. Іще одне важливе питання — децентралізація енергопостачання, це про стратегічний розвиток нашої країни.

Про тиск військових адміністрацій на мерів, приватизацію комунальних підприємств і запровадження нагляду за органами місцевого самоврядування

— Чи збираєтеся ви коригувати політику стосовно місцевих органів влади? Минулого тижня в.о. міського голови Чернігова Олександр Ломако заявив про відставку, звинувативши в тиску голову військової адміністрації Дмитра Брижинського. За словами Ломако, була загроза припинення харчування в дитячих садках, блокування рахунків найбільшої лікарні та зупинки транспорту. Голова ВА просто блокував платіжки, право підписувати які йому передав суд.

— На момент нашої розмови орган місцевого самоврядування — міська рада Чернігова працює. Для того, щоби прийняти відставку, має зібратися сесія. Стосовно будь-яких інших заяв Ломако, тут ліпше брати коментарі в голови військової адміністрації міста. І в самого Ломако. В нашій країні є давня політична традиція: відсутність успіхів своєї діяльності пояснювати політичним тиском.

Однак на що нині, на вашу думку, Чернігів має витрачати свій бюджет? На розвиток комунальних підприємств чи все-таки на оборону міста? Для мене відповідь є очевидною. В цьому й полягає суть конфлікту. В моєму розумінні військова адміністрація в Чернігові 24/7 має займатися обороною Чернігова. Мені б хотілося, щоб у цього міста завдяки грошам громади було більше мобільних груп, які б збивали «шахеди», більше РЕБ тощо. Точно так само я можу сказати про місто Київ, мер якого обмежується презентацією нової партії «мавиків», куплених на гроші платників податків столиці.

 Насправді громадам є що купувати і є на що витрачати свої гроші, зважаючи на воєнний стан. Мер і голова військової адміністрації — не вороги. Просто в них різні завдання та зона відповідальності, але їхній обов’язок — знайти компроміс. Повірте, запит стосовно оборони величезний. Сидіти й чекати, поки до вас приїде якийсь генерал і скаже, що робити, не варто ні Чернігову, ні Сумам, ні Харкову, ні Запоріжжю, ні Херсону.

От, приміром, голова Запорізької ОВА Іван Федоров, колишній мер окупованого Мелітополя, регулярно частину свого бюджету віддає на війну. І він це робить не в авральному порядку, коли почали говорити про те, що росіяни концентрують резерви біля міста, а з моменту свого призначення.

— Закон, який би забезпечував прозорість діяльності голів місцевих і обласних ВА, не ухвалено. І це проблема не тільки Чернігова, це — тенденція. У 185 громадах уведено військові адміністрації. Часто без жодних критеріїв. 257 громад — без голів. Без рішення ВР, як того вимагає стаття 10 закону про правовий режим воєнного стану, військові адміністрації по всій країні беруть на себе повноваження ОМС. Земля, бюджет, транспорт, освіта… В тому ж таки Чернігові очільник ВА своїм розпорядженням виділяв земельні ділянки забудовнику, який очолює фракцію «слуг» у міськраді.

— Я дуже ціную ваш критичний погляд, але давайте-но наведу лише один приклад. Є таке чудове містечко Нетішин у Хмельницькій області, де введено військову адміністрацію. Місто відоме тим, що розташоване поруч з одним із найбільших об’єктів критичної інфраструктури. На засіданні однієї зі Ставок було озвучено інформацію ГУР і ухвалено рішення негайно створити там військову адміністрацію — цю позицію особисто лобіював на той момент головнокомандувач Валерій Залужний. Міського голову оперативно ознайомили із ситуацією, ми довго з ним говорили. І що? Він досі ходить і розповідає про захоплення влади, переділ землі тощо. Зокрема й на міжнародних форумах.

Стосовно інших військових адміністрацій, тобто критеріїв і принципів, за якими їх уводять, я б дуже хотів, щоб ми мали загальну збалансовану державну позицію. Тому що ці тези обговорюються і з нашими міжнародними партнерами.

— І все-таки уточніть вашу думку щодо перебирання повноважень ОМС головами військових адміністрацій.

— Є закон про воєнний стан, який чітко й однозначно регулює це питання.

— Повернімося до комунальних підприємств громад. Законопроєкт №6013, який лобіює спікер Руслан Стефанчук, передбачає їх повну приватизацію. Однак криза з опаленням у Кривому Розі склалася через те, що місто втратило контроль над постачальником теплової енергії. Хтось прорахував можливі ризики для громад від передачі комунальних підприємств приватникам? Ви брали участь у обговоренні законопроєкту?

— У цьому випадку ми маємо говорити виключно мовою цифр. І тут у мене будуть дуже важкі запитання до будь-якого мера. А скільки грошей ви витратили на модернізацію цих комунальних підприємств? Скільки ви конкретно замінили кілометрів труб? Модернізації не проведено. Ні у водоканалах, ні в теплоенерго, ні в НАКу, ніде. І я не добирав слів, коли ми проводили останню нараду. А ці гроші ж було закладено в тарифи.

— Але ж ми не забуваємо про 45 мільярдів не погашеної державою ОМС різниці в тарифах? Після укладання меморандуму місцева влада кілька років стримує зростання тарифів, а уряд не компенсує різниці. На наступний рік уперше заклали 12 мільярдів.

— Це окремий аспект проблеми, і я цього не заперечую. Але наполягаю на тому, що це дорога з двостороннім рухом. Органи місцевого самоврядування, обласні ради мають відповідати за комунальні підприємства. Війна показала, до чого призводять постійні розкрадання й зловживання.

Водночас слід чітко розуміти, на що ми їх міняємо. Якщо ставка — на те, що прийде іноземний інвестор, вкладатиме в них гроші й модернізує мережі, то відповідь є очевидною. Якщо ж ми вдаємося до сумнівних місцевих приватних ініціатив, то, напевно, ні. Ми вже багато разів мали справу з приватними водоканалами тощо. Результат нульовий.

— Тобто ви не підтримуєте законопроєкту в такому вигляді? Тим більше що дехто вбачає в цьому можливий важіль політичного тиску влади на ОМС. Ручний приватник перекрив тепло — рейтингу мера немає.

— В нас була досить тривала дискусія щодо цього, й міністерство давало свої зауваження. З одного боку, якщо міркувати з позиції мера, який відповідає за опалювальний сезон, я б, напевно, був не в захваті від такої ініціативи. Тому що треба чітко розуміти, за що відповідає місцеве самоврядування, а за що — хтось інший. З іншого боку, це — питання відповідальності мерів. Але ключовим усе-таки є те, що до реалізації цієї ініціативи буде відстрочка в п’ять років. Отже, всі мають час.

(Тут варто уточнити, що відстрочка в п’ять років є тільки для чинних КП, які за цей час можна перевести в статус ВАТ, але не для нових. Із моменту набрання чинності цим законом нові підприємства не можна буде створювати, а стосується це насамперед водоканалів, теплоенерго й лікарень. Під час війни це — потрібний інструмент для оперативної реакції на ситуацію. Заблокували рахунки, розбомбили підприємство — швидко створили нове. — І.В.)

— Про відповідальність. Щоб у системі держуправління запрацювала система стримувань і противаг, має функціонувати вся правоохоронна система, а не лише НАБУ та САП. До того ж слід запровадити нагляд за ОМС із боку держави. Однак уже зараз можна прогнозувати, що нова версія законопроєкту №4298 не пройде через парламент без труднощів. Місцева влада, зокрема Асоціація міст України (АМУ), категорично наполягає на тому, що паралельно слід чітко розділити повноваження між центральною та місцевою владою. Якою є ваша позиція?

— Я проводжу досить багато консультацій із головами громад, районних і обласних адміністрацій. На жаль, місцева влада досить часто спрощує цю модель, сприймаючи запровадження інституту нагляду як іще один правоохоронний орган. Однак ідеться про повну зміну архітектури управління країною. Водночас, безперечно, перш ніж запропонувати нагляд із боку держави, потрібно чітко розмежувати повноваження між центральною та місцевою владою, аби кожен розумів, хто й за що відповідає. Тим більше що в Ukraine Facility Plan це наше безпосереднє зобов’язання. В цій темі багато інших важливих питань, що стосуються, наприклад, термінів повернення місцевого самоврядування на деокупованих територіях.

Тобто ми говоримо про велику системну роботу, яка має вмістити кілька законопроєктів, які й забезпечать цю нову архітектуру управління державою.

— Я можу пояснити, чому мери сприймають префектури як іще один орган контролю. ОМС наполягають на тому, щоб автори законопроєкту повернулися до його початкової версії й прибрали норму про можливість дублювання контрольних функцій між головою ОДА / префектом і територіальними органами виконавчої влади. А таких 26! Якщо якість харчування в школах контролює Держспоживслужба, то навіщо це контролювати префекту, який координує діяльність цієї служби? До того ж префекти здобувають повноваження втручатися в кадрову й економічну політику громад.

— У нас із вами відбувається дуже якісна дискусія. Але ми ж однаково розуміємо її контроверсійність.

— Чому?

— Тому що ви ліберал і демократ у душі.

— А ви авторитарист?

— Ні, я просто на війні. Розумієте різницю? Тому хоч як би ми хотіли емоційно й справедливо ухвалювати якісь рішення, нам завжди слід пам’ятати, що йде війна. Й тому нам потрібно або розводити все це в часі з певними відстрочками, або ухвалювати, розуміючи, що під час війни це просто не працюватиме. Або, що ще гірше, працюватиме не на нашу країну.

— Ви про органи контролю чи взагалі?

— Я загалом про філософію цього законопроєкту. Тобто коли мер заявляє, що для нього це — новий орган контролю, це свідчить про те, що він не читав цього законопроєкту й просто не розуміє глибини змін, ним запропонованих. У законопроєкті №4298 немає жодної позиції, яка б обмежувала повноваження місцевої влади. Навпаки, у префекта буде набагато більше ризиків, тому що він може діяти виключно через суд.

До того ж слід розуміти, що ми не можемо сліпо спиратися на практики європейських партнерів. У нас є свої особливості, які треба обов’язково враховувати. Тому що не італійцям і не французам тут жити. Нам потім знаходити спільну мову одне з одним, із судом тощо.

— Я так і не зрозуміла: ми запаралелюємо процеси розведення повноважень і встановлення держнагляду чи розводимо в часі? Прибираємо 26 органів контролю чи залишаємо? Надаємо право префектам втручатися в господарську діяльність громад чи ні? Народ любить конкретику.

— Ви ставите запитання в принципі не за адресою. Міністерство законів не ухвалює, а готує пропозиції, які потім виносить на Кабмін. У нагляду й у поділу повноважень різні дедлайни: якщо нагляд ми маємо встановити в першому кварталі 2025 року, то розподілити повноваження — в першому кварталі 2026-го. Звісно, цей рух буде між собою погоджено, наскільки це можливо й буде корисно для держави та ОМС.

Про бюджетну війну з ОМС, нову систему вирівнювання та соцеконом Кабміну

— Напередодні голосування держбюджету-2025 до вас звернулися 68 народних депутатів із закликом відмовитися від вилучення коштів громад у держбюджет — так званої реверсної дотації. Тоді ж у вас була зустріч офрек із керівниками асоціацій ОМС, на якій АМУ також висловилася проти вилучення реверсу. Ви не підтримали цієї позиції. Чому?

— Із 1470 громад 200 окуповано. За рік доходи громад у середньому по країні зросли на 15%. Та це не означає, що в кожній громаді — зростання. Виникла величезна диспропорція. Чому? Тому що економічна активність зумовлена кількома чинниками, ключовий із яких — релокація підприємств. Звісно, тепер бізнес їде з прифронтових територій, які найбільше й страждають. Зокрема й економічно. Це загалом картина по країні.

Що проголосовали в бюджеті? По-перше, громадам залишили 64% ПДФО включно з цільовими 4%, за які теж точилася боротьба. Їх залишили громадам на проходження опалювального сезону. В грошовому еквіваленті це не менш як 13 мільярдів гривень. Варто нагадати, що цій історії вже понад два роки, й далеко не завжди й не всі громади використовують ці гроші на проходження опалювального сезону.

 По-друге, реверс 2025 року не стосуватиметься тільки прифронтових громад. Тут варто пояснити. Система вирівнювання фінансових можливостей місцевих бюджетів, що діє з 2014 року, ґрунтується на індексі податкоспроможності (ІПС). Цей індекс відображає те, наскільки доходи від ПДФО в громаді на душу населення відрізняються від середнього показника по країні. Якщо ІПС нижчий за 0,9, громада одержує дотацію, яка покриває 80% дефіциту. За ІПС від 0,9 до 1,1 дотації не передбачено. Якщо ІПС вищий за 1,1, громада має передати 50% перевищення в державний бюджет — це і є реверсна дотація.

Але я впевнений, що система реверсної дотації віджила своє. Вона — не про справедливість. Мер будь-якого міста завжди розуміє, що в нього формується надлишковий реверс. Коли я був головою ОДА, то чудово засвоїв цей урок. А дав його мені один із дуже відомих мерів прифронтової громади. Він прийшов до мене й каже: «Мені потрібно допомогти сусідній громаді, хочу перерахувати 80 мільйонів гривень на такий-то проєкт».

Зрештою ми все погодили, а потім я дізнаюся від своїх фінансистів, що в нього просто сформувався надлишковий реверс. І щоб його не вилучали, мерові потрібно було терміново кудись перенаправити гроші. В усіх великих міст схожа історія. Чому? Тому що всі прилеглі підприємства реєструються саме там. І починають платити податки й збагачувати місто. Це добре, з одного боку. А з іншого — що для цього зробили самі міста? Хіба вони створили якусь додану вартість? Чи якісь додаткові умови? Я точно не проти таких громад і їхнього зростання. Але я впевнений у тому, що нам потрібно повністю змінити систему вирівнювання. І це перший мій виклик 2025 року.

— А другий?

— Створення коефіцієнтів заможності громад. Ми маємо методологічно пояснити, що таке заможна громада, чого потрібно прагнути, щоби стати заможною громадою. Водночас чітко окреслити стимули. Тому що нині, на жаль, система виглядає як несправедливий перерозподіл чогось кудись.

— Фішка в тому, що 12 мільярдів реверсу, згідно з законом, громади могли витратити тільки на соціалку — допомогу ВПО тощо. Тобто на людей, а не на капітальні вкладення. А тепер ці гроші залишаться у вас, і їх можна буде витрачати на мости, дороги тощо, тобто на будівництво, куди зазвичай безконтрольно закопують мільярди. Ба більше, ковід убив соцеконом у парламенті, але в уряді він залишився. Додаткова дотація, інвестиційні проєкти для громад, субвенції від Міносвіти, Мінздоров’я та Мінвідновлення… Усе це міністри, зокрема й ви, в ручному режимі розподілятимуть між громадами. За якими критеріями?

— Цікава теза, але, на жаль, неробоча.

— Чому?

— Тому що ми — абсолютно різні гілки влади. Верховна Рада, розподіляючи соцеконом, безперечно, займалася політикою. Приходить депутат-мажоритарник, бере гроші на свій округ, на школу, на лікарню й несе їх у цей округ. Але ні в Марченка, ні в Лісового, ні в мене, ні навіть у Федорова немає округу. Ми — вищий виконавчий орган влади. Які в нас критерії розподілу ресурсів? Є кілька основних чинників. Перший — це, безперечно, звернення громад і депутатів. Без ініціативи громади ми в принципі не можемо ухвалювати жодних рішень.

— То мери саме й кажуть про повернення «азаровщини», коли вони ініціативно тижнями оббивали пороги міністерств. Про 30% відкату знаєте? А про свого підрядника за виділені гроші на будівництво об’єкта? Це все давні робочі схеми. Ба більше, цей бюджет називають бюджетом виборів, де нібито завдяки «ручнику» Кулеба зароблятиме гроші на вибори керівної партії чи будь-якої її нової конфігурації. Коментуйте.

— Щодо вашої тези про те, що Кулеба сів на схеми й розподілятиме якісь потоки. Про що взагалі йдеться? У реєстрі з «єВідновлення» є чітка електронна черга, туди не можна потрапити, ти автоматично завантажуєшся, й точно так само автоматично тебе викидають, коли ти заходиш за грішми. За всіма інвестиційними проєктами, які нам треба завершити, проведено процедури, там скрізь величезна кредиторка, й нам слід думати, де під це діставати додаткове фінансування. Звісно, люди є різні, є шахраї.

— Ну от хоча б оця стаття в мільярд гривень: субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію проєктів у межах Програми відновлення України ІІІ. Кому й за якими критеріями підуть гроші? Я не менш як шість схожих статей нарахувала. До того ж Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР), усі проєкти якого затверджували ще 2020 року й на 2025 рік мали виділити 32 мільярди. Але війна все змінила. Чи проводитимуть новий конкурс на виділений мільярд, хто вирішуватиме, за якими критеріями розподіляти ці кошти громадам й під які об’єкти? Основні підписанти — ви й голова профільного комітету.

— Ми можемо в такому форматі говорити тільки про ДФРР. Щодо фонду буде нова постанова уряду, а також нові прозорі критерії. Стосовно згаданої вами субвенції є однозначне розуміння, що всі проєкти, які реалізуються в громадах, передусім мають працювати в межах стратегії цієї громади. Тобто проєкти — це реалізація стратегії. Так і має бути.

Це головний і єдиний підхід, який застосовуватимуть із наступного року.

Немає жодних грошей, немає жодних інвестиційних фондів, усі гроші йдуть на війну й на пріоритетний розвиток. Бюджет захищений на 2025 рік і почасти на 2026-й, це дуже хороші новини. Але решту ми маємо знаходити всередині себе, оптимізувати, перерозподіляти тощо. Основний критерій для «ручного управління» — потреби прифронтових регіонів.

В Одеській і Миколаївській областях через посуху згоріло 30% урожаю. Слід терміново впровадити систему меліорації, й це є завданням держави. Це пріоритет, який я розумію. Мінагро мене підтримує, але потрібно переконати інших колег в уряді. Водогін у Миколаєві важливий, але меліорація в цих областях критично важлива. Якщо не зробити цього тепер, фермери не зможуть сіяти наступного року, люди виїдуть, і ми стикнемося з депопуляцією.

Росіяни із союзниками формують геополітичну дугу, що включає Іран, Корею, Саудівську Аравію. Ми перебуваємо поза цією дугою. Усередині Росії вони створюють буферні зони, такі як Грузія, Осетія, Придністров’я, Чечня. Буфер — це територія без енергії, економічної активності, демократії, пасіонаріїв і креативності. Там панують злочинність і насильство. Натомість дуга — це енергія, економіка, ВПК, великі гроші. Наше завдання — зберегти якнайбільше активних територій, щоби не перетворитися на буферну зону. Ми не можемо дозволити собі зони з низькими податками й економічною пасивністю, інакше вся країна стикнеться з ризиками та втратить інвестиції й можливість відновитися.

— Щоб не стати буфером, нам потрібні полюси зростання. Кажучи про систему вирівнювання доходів громад, важливо зазначити, що в європейських країнах держава не забирає надлишків у сильних громад. Зрівнялівка вбиває мотивацію для розвитку. В процесі вирівнювання гроші слабким громадам ідуть за формулою від Мінфіну, а не від міністерств, що виключає «ручне управління» й значно зменшує корупцію і розмір держапарату.

— Порівнювати нашу та європейські системи складно: в них зовсім інший історичний досвід і шлях розвитку місцевого самоврядування. В нас, на відміну від Європи, була радянська система, яка не мала нічого спільного із сучасним місцевим самоврядуванням як окремою гілкою влади. Децентралізація, передача податкових повноважень громадам — це вже великий крок уперед, що сприяє економічному зростанню на місцях. Однак система вирівнювання, як я вже сказав, потребує оптимізації, особливо в умовах війни, коли розрив між громадами збільшився. Яка система утвориться в підсумку? Побачимо.

Європейський Союз ставить перед нами багато завдань і обмежень, із якими ми маємо працювати в процесі інтеграції. На жаль, не всі світові інструменти можна використовувати в наших реаліях, що потребує дискусій із ЄС.

Війна кардинально змінила всю нашу регіональну політику. Особливо в прифронтових громадах. Ми маємо зосередитися на цих територіях. Ведеться робота з Міністерством економіки, щоби кредити й гранти виділялися залежно від рівня економічної активності в різних регіонах. Важливо, щоби кредити надходили не тільки за галузевим принципом, а й з урахуванням специфіки регіонів. Там, де економіка активно функціонує, кредити можуть бути ефективними. В таких регіонах, як Херсонщина або Запоріжжя, надання кредитів утруднене, й тут потрібен перехід на грантову основу.

Міністерство вже починає давати більше грантів, але наразі вони розподіляються за галузевим принципом. Мені важливо, щоб під час розподілу коштів ми враховували регіональні особливості. Треба, щоб програми підтримки перетиналися за матричним принципом: кредити — для тих, хто може їх повернути, гранти — для тих, хто перебуває у складних умовах.

Від редакції: Другу частину інтерв'ю з віцепрем'єр-міністром - міністром розвитку громад, територій та інфраструктури Олексієм Кулебою читайте завтра.