Змінитися або загинути: як ЗСУ не стати маленьким двійником радянської армії

ТСН.ua в цьому матеріалі вирішив проаналізувати найголовніші проблеми у війську.

В Україні часто люблять згадувати фразу, що "маленька радянська армія ніколи не переможе велику радянську армію". Влада і військове командування на камери постійно повторюють фразу другого президента Кучми: "Україна – не Росія". Відповідно, наша армія, за їхніми словами, має бути повний антиподом до армії агресорки – з людиноцентричністю, розвитком технологій, професійним командуванням і нульовою толерантністю до корупції.

Дійсно, на початку повномасштабного вторгнення, на тлі довжелезних черг добровольців до ТЦК, потужним волонтерським рухом і сподіванням, що з "совком" покінчено раз і назавжди, складалося враження, що ми маємо шанс. Не лише вижити, а й змінитися, стати кращими і навіть випередити інші країни, які ніколи раніше не стикалися з досвідом великої війни.

Проте від початку "повномасштабки" минуло без двох місяців три роки.

Скандал у 211 бригаді, серія "одкровень" Валерія Маркуса про проблеми у 47-й бригаді, які могли вплинути на фіаско контрнаступу 2023 року, фактичний обвал фронту на Сході, зокрема біля Покровська, Курахового і Нової Новосілки – це лише одні з небагатьох гучних новин війни за останній час. Очевидним є одне: якщо ми не змінимося – це загрожує катастрофічними наслідками для держави.

Тому ТСН.ua в цьому матеріалі вирішив проаналізувати найголовніші проблеми у війську.

Найперший етап – "бусифікація"

І хоча омбудсмен Дмитро Лубінець заявив про зменшення випадків "фізичної бусифікації", повідомлення в соцмережах і місцевих ЗМІ про все нові і нові скандали дають підставу припускати протилежне.

Про проблему мобілізації та як замість черг добровольців до ТЦК на початку війни ми "докотилися" до "бусифікації", фактичного виловлювання чоловіків на вулицях на різноманітних скандалів з ТЦК, ми розглядали у цій статті. Детально зупинятися на цій проблемі не будемо.

Варто звернути увагу лише на епізод з "багатосерійної" розповіді колишнього головного сержанта 47 бригади "Маґура" Валерія Маркуса. Він стверджує, що попри можливість укомплектації бригади добровольцями, вище командування тиснуло, щоб до бригади брали лише тих, кого присилали ТЦК. Тобто бусіфікованих.

"Мало нам було власних проблем, до нас приїхали "помічники" з вищого командування – допомагати нам набирати людей у батальйон. Вони наполягали, щоб набирати тих, кого зловило ТЦК. Ми пояснювали, що встигаємо набрати мотивованих людей до дати, яка була вказана в директиві. Хотіли зібрати молодих крутих добровольців. Але "помічникам" було байдуже. І нас змушували робити свою роботу неякісно – брати всіх підряд без розбору. Нам відмовили у сприянні і послали на*уй", – розповідав Маркус.

Крім того, добровольці інколи просто розверталися і йшли додому, зіткнувшись з хамським ставленням.

"Ця людина (начальниця стройової у 47 бригаді – Ред.) одразу почала саботувати оформлення людей, яких відібрали на співбесідах. Наприклад, багатьох вона відмовлялась оформлювати, зі старту грубіянила і ображала. Вона в прямому сенсі відшивала і ображала людей, які приходили оформлюватися. За декілька днів її стараннями до нас не потрапило декілька десятків людей з бойовим досвідом", – зазначав Маркус.

М'ясні штурми у РФ, м'ясна оборона – у ЗСУ

Будемо чесними – м'ясні штурми, або правильніше назвати "м'ясна оборона" у ЗСУ мають місце.

Командування на місцях вкрай неохоче дозволяє відступ, адже доповідь "наверх" про втрату населених пунктів шкодить і їхній власній кар'єрі, і політичним рейтингам влади. Тому випадки, як з "Успенівським мішком", непоодинокі.

В умовах нестачі західної техніки і снарядів оборона лежить на плечах піхоти, яку просто "стирають у нуль" – КАБами, дронами, мінометами та усім, чим можна.

І якби нас не запевняли, що оборонні споруди побудовані, КСП (контрольний спостережний пункт) – непрохідні фортеці, рядові бійці на умовах анонімності стверджують інші: окопувати треба під вогнем, а існуючі окопи якщо і є, то неглибові, не вище колін. Саме з цим зіткнулися наші воїни навесні цього року на тоді ще Авдіївському, а тепер Покровському напрямку. Халатність відповідальних за побудову укріплень – горе для сотень чи навіть тисячів українських родин.

8 грудня президент Зеленський оприлюднив нові дані про кількість втрат. За його словами, від початку повномасштабної війни Україна втратила 43 тисячі воїнів, які загинули на полі бою.

55 тисяч людей вважають зниклими безвісти внаслідок повномасштабної війни, такі дані наводить МВС України. Більшість у цьому реєстрі – військовослужбовці. Не під запис військові зізнаються, що більшість зниклих безвісти за 2023-2024 роки – загиблі, тіла яких не вдалося вивезти і які залишилися на окупованій території.

Ми звісно не маємо права сперечатися з верховним головнокомандувачем і офіційними органами влади і ставити під сумнів їхні слова. Але зауважу.

За інформацією Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, лише у листопаді було дві великі репатріації тіл – 502 полеглих бійців повернули 29 листопада, 563 полеглих оборонців – 8 листопад. Ще 501 тіло повернули 18 жовтня.

За інформацією власних джерел, лише в одному невеликому селі Семенівка на Покровському напрямку лише одна 68 єгерська бригада і прикомандировані до неї підрозділи має зниклили безвісти майже триста осіб. Йдеться про період від кінця березня і приблизно до середини літа і не враховується інформація з інших населених пунктів, куди поступово відступала бригада. Звісно, ці дані неофіційні, отримані від родичів бійців. Командування бригади не називає їхню справжню кількість

РФ гонить на штурм зеків і північних корейців, а не медиків чи фахівців ПС 

На тлі, будемо відверті, проваленої мобілізації на фронті виникла госта нестача піхотинців. Командири визнають, що на деякі позиції їм просто нема кого відправляти.

Наприклад, за інформацією журналіста Юрія Бутусова і військового експерта Дмитра Снєгирьова, біля Покровська росіяни фактично без бою захопили потужний укріпрайон за кілька десятків млн грн, який навіть не встигли зайняти наші військові.

"Цілий укріпрайон, на будівництво якого було виділено десятки мільйонів гривень, фактично без бою окупанти захопили. І потім виявляється, що там не було жодного українського захисника", – зазначив Снєгирьов.

Щоб закрити "діру", Генштаб почав терміново шукати резерви. І, очевидно, знайшов її у так званому "опіхочуванні" – відправленні у піхоту людей з інших військових частин: водіїв, кухарів, артилеристів і навіть медиків та спеціалістів Повітряних сил.

На цю проблему чи не вперше звернув увагу військовий медик і блогер Гліб Бітюков у лютому 2024 року. Він порівняв, що якщо РФ жене на м'ясо зеків (а тепере ще і північнокорейців), то ЗСУ доводиться спіхочувати не просто пафосно висловлюючись – кращих синів України, а високопрофесійних військових інших спеціальностей.

"Ми вражені “м’ясними” штурмами російських військ, проте якщо придивитися уважніше, то там існує чітка ієрархізація персоналу. На ці штурми ідуть ті, кого їм не шкода. Їх практично не навчають, вони можуть виконувати лише базові команди на кшталт “вперед” і “назад”, їх не забезпечують практично нічим. Не варто витрачатися на військову одиницю, вартість життя якої близька до нуля. За ними рухаються більш навчені й підготовлені, але також не високої вартості солдати. І десь в глибині залишаються гарно озброєні, навчені й професійні. Їх бережуть і вони, прикриваючись дешевим витратним матеріалом, завдають нам найбільшої шкоди. Таку стратегію вони відточили й вдосконалили... Наш інформаційний простір наповнений наративами про тупість росіян, що викривлює сприйняття реальності. Ми сміємося над заявами про те, що ворог досяг своїх цілей. Насправді так і є. Крок за кроком вони досягають того, що запланували. Просто ми не реалістично оцінюємо їхні досягнення", – зазначав Бітюков.

Він наголошував, що наша армія замість створення більш ефективної стратегії копіює російську, не маючи такої ж кількості людей, відправляє на позиції будь-кого: від медиків до операторів дронів.

"Бо інакше доведеться прозвітувати "нагору" що позиції здані. А цього ніхто не хоче чути. Позиції потрібно тримати будь-якою ціною. Як правило ця ціна – життя найбільш вмотивованих і навчених бійців, які йдуть тримати посадки й села, розуміючи, що це дорога в один кінець", – писав Бітюков.

Військовий слушно зауважував, що копіювання чужої "м’ясної" стратегії призвело до того, що найкращі, найвмотивованіші люди в армії вже майже закінчилися.

В інтерв'ю УКУ Бітюков підтвердив, що наша армія сьогодні заточена на необмежені ресурси. "Бо принципи нашої армії лишилися радянськими, де була безмежна кількість ресурсів. Це такі самі принципи, як у російській армії", – вважає військовий медик.

Про відправлення у піхоту медиків, бійців ППО, і навіть фахівців Повітряних сил, які обслуговують літаки, недавно писала нардепка Мар'яна Безугла.

Скриншот переписок Безуглої з нібито бійцями, яких переводять у піхоту

Проблема СЗЧ

Такі дії породили проблему масового СЗЧ. Президент Зеленський недавно визнав, що у всіх бригадах, навіть ідеальних, є випадки СЗЧ.

За підрахунком аналітиків opendatabot, упродовж 10 місяців цього року правоохоронні органи України відкрили 19 922 кримінальні провадження про дезертирство військовослужбовців  ЗСУ. Через самовільне залишення частини цьогоріч було відкрито 41 950 кримінальних проваджень

Проте, як пише ВВС-Україна з посиланням на власні джерела у Генеральному штабі, реальні цифри ще більші – близько 100-150 тисяч випадків СЗЧ і дезертирства. Офіційного підтвердження цієї інформації немає.

Наприклад, на Рівненщині недавно суд розглянув справу щодо недбалого ставлення до військової служби в умовах особливого періоду. Йдеться про гучний випадок, коли з резервної роти здійснили СЗЧ одразу 29 військовослужбовців.

З власних суб'єктивних спостережень зауважу, що кількість СЗЧ дійсно велика. Причому, повернувшись з фронту чи військових частин, вони продовжують спокійно жити і абсолютно не цікавлять правоохоронців. Нерідко СЗЧівці спокійно ходять на роботу (неофіційно звісно) чи підробітки. Поліція і ТЦК, ймовірно, ними мало цікавлять, а у ВСП і ДБР на всіх просто не вистчає сил.

Президент підписав закон про можливість поновлення служби без кримінального покарарання після першого СЗЧ. Даних, скільки СЗЧівців скористалися законом і повернулися на слубжбу по всій Україні, поки немає.

Знущання і катування

На думку нардепки Ірини Фріз, значна частина СЗЧ сталася через моральне та фізичне знущання над військовими. Депутатка Юлія Яцик, коментуючи скандал у 211 бригаді, де військових прив'язували жо хреста або жорстоко лупцювала, визнала, що відомо про розриви внутрішніх органів внаслідок побиття, переломи кісток черепа, носа та інші серйозні травми.

Керівниця медичної служби "УЛЬФ" окремого батальйону "Вовки Да Вінчі" ім. Дмитра Коцюбайла Аліна Михайлова натякнула, що такі кричущі випадки пов'язані з проблемою алкоголізму і наркоманії в армії. Адже по іншому на них вплинути не можна.

"Скільки позицій було проспано п’яними? Скільки разів ворог спокійно заходив, поки алкаші спали в калюжі антисептика? Скільки сплячих забрали в полон або просто зарізали? Вам про це не скажуть по телевізору, але це відбувається", – шокувала розповіддю парамедикиня.

Проте, судячи з розслідування "Української правди", розповіді Валерія Маркуса та зізнань деяких опитанах нами бійців на умовах анонімності – "неуставні відносини", в тому числі моральні образи та побої офіцерами підлеглих – доволі часте явище.

"Саме по собі середовище, в яке потрапляють мобілізовані, вже є опортуністичним, складним. Каральне репресивне відношення держави до військових, відношення армії, як інституції, до військовослужбовців призводить до того, що людям навіть саме перебування тут є обтяжливим і вони готові піти звідси просто тому, що методи спілкування, вимоги, середовище їм не комфортні. Тобто людям доводиться тримати оборону на 360 градусів: проти ворога на полі бою, і тут проти своїх", – говорить в інтерв'ю УКУ бововий медик Гліб Бітюков.

"Совок" і некомпетентність

"На жаль, який би ти не був геніальний солдат чи сержант, твоя геніальність помножиться на нуль, якщо тобою будуть управляти некомпетентні люди" – розповідає анонімний офіцер ЗСУ на відео Маркуса.

Ексголовсержант "Маґури" вважає, що одна з найбільших проблем армії полягає у некомпетентності командирів. І причина у тому, на його думку, що офіцерів не вчать бути управлінцями.

"Справа в тому, що їх не вчать бути управлінцем. Вони не орієнтуються навіть в азах керування великими колективами. І тим не менш, вони керують організмами, за масштабами співставними з великими металургійними заводами. Одні з ключових якостей лідера – рішучість і послідовність. Яким чином ти можеш вести за собою людей, якщо твої рішення нічого не варті, бо завтра будуть змінені", – зазначав Маркус.

Військовослужбовець, який працював у медіапідрозділі 47 бригади "Маґура" у коментарі "Бабелю" сказав, що "історія 47 бригади не унікальна".

"Те, як у своєму відео Валерій Маркус описує майора Івана Шаламагу, нагадує мені інших людей, з якими довелось зіткнутися за останні два роки. Влада розбещує людей і виявляє в них найгірші риси", – каже боєць.

Халатне ставлення командирів разом з некомпетентністю і є однією з головних причин необґрунтованих втрат на фронті.

"Вперше, коли ми виїхали на Вуглегірську ТЕС, в перші дні комбат зробив спробу штурму села Миронівка. І цей штурм зазнавс невдача. Досить серйозної невдачі. Цей штурм не був нормально підготовлений. Велика група наших людей залишилась осторонь, в той час як маленька група з 6 осіб пішла зачищати будівлі. І серед цих шести людей чомусь виявився цілий командир нашого розвідвзводу – Кот. Якого на жаль було втрачено у цьому штурмі. По факту, в максимально непідготовленому і неграмотно проведеному штурмі наш взвод втратив достойного командира.

Усі інші два тижні, які ми там знаходилися, ми просто хаотично виживали. Ніякої координації, ніякого нормального командування, ніякої постановки завдань. Просто тинялися туди-сюди. Періодично їздили на позиції навколо ТЕС. Інформаційного забезпечення не було ніякого. Логістика, евакуація – це все була абсолютно хаотична імпровізація. Тобто евакуація була не налагоджена зовсім", – розповідає на відео Маркуса анонімний військовослужбовець 47 бригади про керівництво Івана Шаламаги тоді ще 47 батальйоном.

Сам же Шаламага в одному з інтерв'ю стверджував, що ділянку фронту вдалося відновити успішно. "Я цю місцевість добре знав, ттому ми чітко змогли розставити свої підрозділи на даному напрямку", – казав він.

Некомпетентність – як одна з причин провалу торішнього контрнаступу

ТСН.ua, аналізуючи західні медіа, розбирався, чому під час довгоочікуваного контрнаступу 2023 року не вдалося прорвати лінію оборони РФ на півдні, чи є в цьому винні серед військового керівництва.

47 бригада мала бути одною з головних бригад прориву на Запоріжжі. Проте цього не сталося.

"Ми готові були покласти там своє життя для того, щоб пробити там "дірку" й всі могли рухатися далі. Але не змогли зробити цього і через недооцінку ворога, його підготовки, і через те, що він знав про наші плани та готувався, і так далі. Зараз розумію, що це було якщо не самогубство, то точно план, який не міг мати успіху", – зазначав український режисер, ексбранець Кремля і командир штурмової роти у 47-й бригаді Олег Сенцов.

Валерій Маркус стверджує, що під час контрнаступу у комбрига 47 бригади реакцію викликали тільки ті кадри, коли щось траплялося з технікою.

"Я жодного разу не чув від нього якісь питання чи рефлексії щодо наших людських втрат. Питання чи реакції викликали лише втрати "Бредлі" і "Макспро", – запевняє Маркус.

Бійці на відео головсержанта розповідають: припускали фіаско ще до початку контрнаступу.

"До моменту виїзду у зону бойових дій було відчуття, що підготовку цієї бригади хтось саботує. Я не знаю, чи це свідомий саботаж, чи це просто через те, що там постійно боротьба за владу. Але по факту було чітке відчуття, що ми виїдемо, і буде фіаско", – розповідає військовий у шостому відео Маркуса.

За його словами, людям довелося отримувати перший бойовий досвід на найважчій ділянці фронту – по замінованих полях і підготовлених позиціях ворога, які чекали наступу, і знали, як саме будуть просуватися українські сили.

"Самодурство командування призвело до трагічних наслідків. Одне з відділень роти, з якою я йшов, натрапило на протипіхотні міни. Доходило до того, що на рівні бригади взагалі не відбувалося ніякого планування. Підрозділам просто коротко спускалися задачі, а далі командир, сидячи в кріслі, спостерігав, як підриваються машини", – розповідає Маркус.

"У них бы мозгов маленько было, они бы нас расх**рили с этой техникой", – йдеться у перехопленні російських окупантів, які спостерігали за контрнаступом.

За словами ексголовного сержанта, людей посилали у щоденні штурми, не даючи часу на відновлення.

"Щоб таке придумати, треба бути взагалі відірваним від реальності. Але причина цьому дуже проста. Вони (офіцери – Ред.) ніколи не були на війні солдатами. Вони не знають, скільки штурмовик може витягнути фізично і морально. Скільки людям потрібно бк і яких. Вони не знають, скільки людям потрібно відновлюватися. Вони взагалі не давали відновлюватися", – стверджує Маркус.

Відсутність покарання

Військовий на відео Маркуса зауважує, що проблемою нашого законодавства є те, що командування підрозділу, командування бригади може понести кримінальну відповідальність за знищення і пошкодження військового майна на певну суму, але немає відповідальності за загибель людей.

Натомість сам Маркус підтверджує: в армії, щоб когось позбутися, якщо ти не солдат і не сержант, існує два шляхи – навчання в академії, або переведення з підвищенням.

"Тому часто трапляється, що недолугі ростуть по кар'єрні ланці швидше за тих, хто добре робить свою роботу. В армії навіть анекдот на цю тему: Поки зрозуміли, що він довб**об, він уже полковник", – каже колишній головний сержант.

Завершити статтю хочеться словами того ж колишнього головного сержанта 47 ОМБр "Маґура" Валерія Маркуса: "Армії потрібні зміни. Бо за такими командирами чоловічого населення в Україні надовго не вистачить". 

Проте пам'ятайте, що попри всі недоліки, ЗСУ зараз – це зріз суспільства з усіма притаманними йому недоліками. Попри все, це наша армія, і якщо її не підтримувати, Україна зазнає краху. Тоді вже росіяни не питатимуть нічого, а поженуть українців штурмувати Варшаву чи Вільнюс.