"Мені дуже складно говорити про це": Сергій Кияшко розповів про свій біль

2 січня на каналі 2+2 о 20:50 відбудеться прем'єра комедійного детектива "Бісова сковорода". Сюжет розгортається навколо загадкового вбивства під час фіналу кулінарного шоу. Капітан Орест Петімко до кінця року має знайти злочинця, щоб отримати омріяне звання майора та влаштувати незабутнє новорічне свято для доньки. Під підозрою кожен, хто, був на майданчику. І в кожного є власна таємниця.

Заслужений артист України Сергій Кияшко зіграв одного із суддів кулінарного шоу - неординарного й одіозного Дениса. Він також опиняється у списку підозрюваних у зухвалому вбивстві та має свої скелети в шафі.

Напередодні прем'єри в ексклюзивному інтерв'ю актор розповів про зйомки в "Бісовій пательні", новорічні традиції та розкрив свою мрію.

"Прочитавши сценарій, я одразу полюбив цього персонажа. Це такий гіперболізований герой, збірний образ зірки: він трохи марнославний, жадібний до грошей і слави, дуже переживає через те, що в шоу на другій ролі, не голова журі, - розповідає Сергій Кияшко. - Це людина-голка, яка при нагоді вколе співрозмовника. При всьому, він носить характер, він досить багатогранний. І ці грані відкриються у фіналі та здивують глядача".

Вашому герою трохи діставалося на майданчику?

Саме за його гострий язик. В одній зі сцен Дениса обсипали борошном. Але під час зйомок замість нього використовували тальк, бо мука на обличчі перетворюється на тісто. Ми з акторами ще кидалися цукерками, кукурудзяними паличками... Це була дуже смішна сцена, яку знімали дуже довго.

Загалом, на майданчику була святкова атмосфера, ошатна ялинка, герої в костюмах ельфів, Санта Клаусів, гарна студія... Це додавало настрою. Це те, за що я люблю свою професію. Коли я ще працював у Херсонському театрі, мій товариш - режисер з Угорщини казав: "Що таке працювати? Лопатою, молотком. А актор не працює, він грає". Ось для мене зйомка в "Бісовій сковороді" була саме грою, професійною, в якій народилася цікава новорічна детективна історія.

Як ви збираєтеся зустрічати Новий рік?

Буду зустрічати в колі рідних людей. Для мене це - сімейне свято. До повномасштабного вторгнення щороку їздив до себе на малу батьківщину, Херсонщину, у містечко Каланчак, що на кордоні з Кримом. Я їздив до мами, сестра там жила, і ми разом зустрічали Новий рік. Навіть коли підлітком був, обов'язково спочатку зустрічав удома з батьками, ще тато тоді був живий, а потім уже йшов десь гуляти з друзями.

Які традиції були у вашій родині?

Думаю, вони не сильно відрізнялися від інших. Завжди ставили ялинку, готували улюблені смаколики. На новий рік мама запікала качку з яблуками. Хочу цього року спробувати зробити це сам.

Ще в нас на Півдні після 12 ночі заведено було засівати - вітати з Новим роком. Переодягалися в українські костюми, у дівчат були яскраві хустки, у хлопців - жупани. Так ходили по сусідах, родичах, співали і вітали один одного.

Коли востаннє були в рідному місті?

У 2022 році відвідував маму на Новий рік, разом зустрічали. Якраз у мене була пауза в роботі, закінчив вистави в театрі, зйомки в телепроєкті, тож у нього було більше двох вільних тижнів. Тож провів удома новорічно-різдвяні канікули, займав маму. І відтоді ми не бачилися. А далі - війна, окупація.

Мама все ще залишається там?

Так, ми підтримуємо зв'язок, спілкуємося телефоном постійно, коли є можливість. Сестра поїхала, а мама не може покинути дім. Одного разу після чергових умовлянь вона сказала: "Діти, а куди ж ви будете повертатися?". Вона хоче зберегти будинок. Там, щойно господарі виїжджають, будинки одразу стають "муніципальною власністю" росіян. Крім того, мама не може кинути домашніх тварин. Там її серце і душа.

Я дорослий чоловік, але мені дуже складно говорити про це... Моє щире бажання - щоб ми всі зібралися в нашому рідному домі, щоб усі обіймалися та були щасливі.

На початку повномасштабного вторгнення ваша донька теж опинилася в окупації в Херсоні?

Вона тоді навчалася в Києві, але через карантин в університеті вирішила поїхати до мами в Херсон. Це було десь 15 лютого. Так вони опинилися в окупації. Їм вдалося виїхати тільки в липні. Це було справді страшно, я тоді не знаходив собі місця. Ми шукали рішення, як вивезти їх, це було дуже небезпечно. Але ми ризикнули. Дорога була важкою, три доби. Коли донька сказала, що вони поїхали, у відносній безпеці відлягло від серця.

Яке бажання загадаєте в новорічну ніч?

Колись пробував популярну штуку - написати бажання на папірці, потім підпалити його і попіл кинути в келих із шампанським. Це була не дуже вдала спроба, папірець промок, не згорів повністю і я ледве не подавився ним. Більше такого не практикую (сміється).

Але бажання загадую. І це одне - щоб ми перемогли і жили в мирній вільній країні. І ще бажаю знову поїхати в рідний Каланчак. Молю Бога, щоб увесь світ, який може вплинути на одну недоторканність різними методами, щоб зрештою вплинув. Щоб усі наші воїни змогли повернутися до своїх домівок, щоб дітки могли обійняти своїх батьків, жінки - чоловіків, щоб дідусі обняли малечу.

Яким ви уявляєте життя після перемоги?

Мені зараз складно навіть уявити наше нове життя після перемоги. Але воно точно буде іншим. Яким? Це залежатиме від кожного з нас. Тому ще бажаю крутого контенту глядачам, підйому кіновиробництва, театрам. Приємно, що зараз такий національний бум, створюються круті проєкти. Дай Боже, щоб це все якісно розвивалося.