Нові виклики для Старого світу

Хвилі з епіцентру українського «землетрусу» колами розходяться європейськими країнами.

Війна, яку розв’язала Росія проти України, не тільки ударила по нашій економіці, а й суттєво погіршила економічну ситуацію в Європі, яка може перерости в повномасштабну економічну кризу.

Безумовно, війна в Україні лише підсилила ті негативні проблеми у європейській економіці, які накопичувалися протягом останніх десятиріч. За даними Міжнародного валютного фонду, темпи економічного зростання Євросоюзу за останні роки постійно знижуються. «Німецький локомотив», який десятиріччями тягнув за собою європейську економіку, дедалі більше гальмує, і, за останніми даними, німецька економіка вже увійшла у зону рецесії.

Детальну оцінку проблем Європи надав у своєму фундаментальному звіті відомий економіст, ексглава ЄЦБ Маріо Драгі. Він наголосив, що без кардинальних змін у макроекономічній політиці та значних структурних реформ Європейський Союз матиме дедалі менше можливостей для виконання поставлених стратегічних завдань, таких як, наприклад, збільшення інвестицій у власну оборону, боротьба зі зміною клімату, підтримка й адаптація мільйонів біженців із країн, де йде війна, зокрема з України та Сирії, а також захист навколишнього середовища. Зниження темпів економічного зростання та хронічне відставання від темпів зростання економік США, Китаю та інших швидкозростаючих економік світу несе ризики погіршення позицій блоку у світовій торгівлі, нижчих податкових надходжень і вищих відносних показників боргу.

Торговельна війна, яку може розпочати нова адміністрація новобраного президента США Дональда Трампа проти Європи, також посилюватиме економічні проблеми європейського регіону. Зокрема, перспектива запровадження прямих мит на імпорт з Європи до США, подальша тенденція до сегментації світової економіки, а також розпад світової економіки на окремі конкуруючі блоки ставить під сумнів можливість подальшого швидкого одужання економіки Європи без суттєвих змін у власній стратегії розвитку. Тим більше що провідна європейська економіка — німецьке «економічне диво» — робила ставку саме на розвиток експортних потужностей і розбудову міжнаціональних і міжрегіональних виробничих ланцюжків. Вони дійсно ефективно працювали під час глобалізації, але почали пробуксовувати ще під час пандемії та після початку фрагментації світової економіки. Іншим негативним аспектом у поточному стані німецької економіки стало те, що вона робила ставку на використання дешевих енергоносіїв із Росії та вибудовувала власні конкурентні переваги не тільки і не стільки за рахунок нарощування продуктивності, скільки за рахунок дешевизни енергоресурсів.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, напливом біженців, втратою ринків збуту та підривом «Північних потоків» економіка Німеччини швидко увійшла у зону стагнації. Причина в тому, що велика частина її хімічної промисловості, металургії, машинобудування використовувала дешеві сировинні ресурси, і конкурентні переваги після втрати дешевої сировини швидко зникли. Як наслідок, гальмування німецької «індустріальної машини» потягнуло за собою донизу всю європейську економіку.

Якщо темпи зростання продуктивності праці до початку ХХІ сторіччя в ЄС та США були близькими, то надалі Європа дедалі більше відставала від США. Постпандемічний період ще більше вплинув на збільшення розриву у продуктивності праці між єврозоною та США, що було наслідком відставання як у структурних факторах, так і в технологічному прогресі загалом. Так, за даними Євростату та Бюро трудової статистики США, між 1995-м і 2019 роками продуктивність праці на одну годину в США виросла на 50%, або в середньому на 2,1% на рік. Тоді як у єврозоні вона збільшилася лише на 28%, або на 1% на рік (див. рис. 1).

Іншим фактором гальмування з початком сегментації виявилося те, що вся європейська економіка в цілому була більш відкритою, ніж інші економічні центри світу (див. рис. 2).

На зовнішню торгівлю припадає більш як половина загального економічного виробництва Європи. Тому зміна процесу глобалізації на зворотну тенденцію сегментації, розрив багатьох технологічних ланцюжків і зменшення темпів зростання світової торгівлі найболючіше вдарили саме по європейській економіці.

Водночас Європейський континент дедалі більше відставав у технологічному прогресі порівняно із США та «азійськими тиграми», зокрема у виробництві та використанні мікропроцесорів, у штучному інтелекті тощо. Так, за оцінками вже згаданого вище звіту Маріо Драги, лише чотири із 50 найбільших технологічних компаній є європейськими.

Ще одним викликом для Європи, тепер уже на ринку праці, є швидке старіння населення. Низька народжуваність протягом тривалого періоду зробила Європу континентом із найстарішим населенням у світі. Навіть приплив мільйонів емігрантів не дуже позначився на середньому віці населення Європи. Звичайно, це теж є вагомим фактором гальмування економічного розвитку через обмеження як припливу біженців як такого, так і їхньої залученості до ринку праці. Можливо, з часом адаптація більшої частини іммігрантів з інших країн може надати певних переваг, але зараз європейський бюджет несе колосальні витрати на адаптацію й утримання мільйонів людей із Сирії, України та інших нестабільних регіонів світу.

Утім, Європа все ще має достатній потенціал і ресурси, щоби подолати негативні тенденції та залишатися конкурентоспроможним економічним центром у світі. Для цього Європа повинна запровадити стратегічну програму адаптації до швидко змінюваного середовища, спрямувати зусилля на підвищення продуктивності для прискорення темпів зростання, визначивши себе як єдину економіку з переважно спільними інтересами. Особливо це стосується оборонної промисловості, охорони навколишнього середовища, «зеленої» економіки. Економічне зростання має бути також стійким та інклюзивним. І, звичайно, зупинення агресії Росії проти України, однієї з європейських держав, може стабілізувати економічну ситуацію в Європі та надати новий поштовх для нового економічного ривка. Тому це має бути зараз першочерговим завданням для об’єднаної Європи.

Які наслідки це має для України? Звичайно, що повільніше економічне зростання у Європі, то менше фінансових можливостей у європейців надавати військову та фінансову допомогу Україні. З приходом до влади нового президента в США і у разі скорочення допомоги з боку цієї країни Європа може залишитися єдиним великим фінансовим донором українського бюджету та постачальником військової допомоги. Так, у новому бюджеті США, який нещодавно затвердив американський Конгрес, уже не передбачено програми ленд-лізу, що була до цього. Звичайно, такий розвиток подій матиме негативні наслідки як для фінансування дефіциту українського бюджету, так і безпосередньо для ситуації на фронті.

Погіршення економічного стану у Європі також може бути тригером для приходу до влади більш популістських і радикальних політичних сил, які налаштовані проти підтримки України та за пом’якшення або взагалі скасування економічних санкцій проти Росії. Це також може послабити нашу обороноздатність і загальмувати шлях України до Європи. Ну, і поступова адаптація мільйонів українських біженців та їхнє неповернення до України підриватимуть і без того слабкий демографічний потенціал нашої країни.

З нашого боку, у такій ситуації мають виходити на перший план зусилля професійної української дипломатії та продовження структурних реформ усередині країни з метою прискорити вступ до європейських структур.