Старі паролі — нові проблеми! Чому кожен має піклуватися про цифрову грамотність. Павло Бєлоусов у подкасті «Медіуми»

За результатами аналітичного звіту Українського інституту медіа та комунікації більшість людей старшого віку не приділяють уваги встановленню паролів в інтернеті та на своїх електронних пристроях. Натомість вони зазначають, що їм «немає чого приховувати», якщо це не стосується безпосередньо їхньої фінансової безпеки.

Як базові навички безпеки в інтернеті можуть захистити вас від фінансових втрат і репутаційних ризиків, чому старі паролі та нехтування двофакторною автентифікацією можуть коштувати значно більше, ніж здається на перший погляд і як старі облікові записи можуть стати загрозою вашій репутації? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Павлом Бєлоусовим, експертом із питань цифрової безпеки в Nadiyno.org.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Якщо говорити про ефективні навички медіаграмотності, то вони не можуть існувати без цифрової грамотності»;

02:40 «Ви можете бути класним журналістом, але якщо не дотримуєтеся правил цифрової безпеки — це може вплинути на вашу репутацію»;

03:56 «Коли облікові записи створювалися давно, підхід до їх захисту міг бути далеко не найкращим»;

06:12 «Для журналістів атаки будуть більш вузькоспрямованими, щоб їх важче було розпізнати»;

08:05 «Телеграм, який ти використовуєш для спілкування, запитує доступ до контактів»;

11:46 «Існує думка нібито “все сканується, все дивляться” — це не зовсім правда»;

14:10 «У цифровому світі практично все можна монетизувати»;

16:51 «Не можна перекласти питання безпеки на когось, на третю сторону»;

19:25 «Ми трансформувалися. Подобається нам це чи не подобається, ти мусиш адаптуватися»;

21:17 «Деякі люди думають, що створити сайт — це щось складне. Це зовсім не так»;

25:50 «Ви повинні витратити три хвилини на перевірку інформації, але це зекономить вам час і гроші. Це інвестиція у власну безпеку»;

27:29 «Я тестував ChatGPT на фішингових листах — досить непогано їх розпізнає».

«Якщо говорити про ефективні навички медіаграмотності, то вони не можуть існувати без цифрової грамотності»

Наталка Соколенко: Павле, медіаграмотність — це навичка, яка обов’язково потрібна кожній людині, що прагне чогось досягти в цьому житті або хоча б уберегтися від неприємностей. Чи можна бути медіаграмотним, не маючи базових знань у цифровій грамотності?

Вадим Міський: Я б навіть додав: чи можна взагалі сьогодні вважатися грамотним, не розуміючи, що до чого у цифровому середовищі?

Павло Бєлоусов: Хороше питання, до речі. Я думаю, що можна бути на шляху до безпеки, тому що ці речі дуже пов’язані. Якщо ти намагаєшся застосовувати деякі принципи медіаграмотності в реальному житті, то, хочеш чи не хочеш, це переходить і на цифрову безпеку. Наприклад, ти не будеш довіряти будь-яким сервісам, особливо тим, що стосуються грошей. Задаєш собі питання: «А що це за банк?» тощо. Ти маєш перевіряти, шукати підтвердження, критично мислити й так далі. Тому ці речі мають іти поряд. Якщо ми говоримо про ефективні навички медіаграмотності, то вони не можуть існувати без цифрової грамотності та цифрової безпеки.

«Ви можете бути класним журналістом, але якщо не дотримуєтеся правил цифрової безпеки — це може вплинути на вашу репутацію»

Наталка Соколенко: Для тих людей, які працюють у медіасфері, що це означає? Що треба знати, щоб бути не просто медіаграмотним, а створювати якісний медіаконтент?

Павло Бєлоусов: Якщо ми говоримо про журналістів або журналісток, то дуже важливими є довіра до вас і ваша репутація. Ви можете бути класним журналістом або журналісткою, але якщо не дотримуєтеся правил цифрової безпеки — це може вплинути на вашу репутацію. Достатньо одного випадку, щоб від вашого імені з’явилося щось не те або щоб ви зробили щось помилкове, або навіть через те, що опублікуються якісь ваші особисті фотографії. Хоча це нормально, що у всіх є світлини, які ми не хотіли б робити публічними, проте до людей у медіасфері увага більша. І це може негативно вплинути на їхню репутацію. Тому ці речі потрібно пов’язувати, захищатися, навчатися, розуміти, що ризики високі. До публічних осіб або тих, хто має вплив, увага завжди більша.

«Коли облікові записи створювалися давно, підхід до їхнього захисту міг бути далеко не найкращим»

Вадим Міський: Які типові помилки може зробити журналіст, не знаючи достатньо про цифрову грамотність, просто будучи неграмотним із цифрової точки зору?

Павло Бєлоусов: Як правило, це поганий захист своїх облікових записів. Наприклад, пошта. Деякі журналісти не завжди були відомими й впливовими. Хтось реєстрував пошту 20—25 років тому і не обов’язково ті люди з того часу встановили, скажімо, двофакторну автентифікацію. Якщо подивитися на сервіси — фейсбук, твіттер тощо — можна побачити, коли створено профіль, і тоді думаєш: «Це було 20 років тому». Або, наприклад, мені приходять привітання: «Вітаємо, ви з нами вже 25 років», — і я думаю: «Це було доволі давно».

Коли облікові записи створювалися давно, підхід до їхнього захисту міг бути далеко не найкращим. Наприклад, поганий пароль, дата народження чи щось подібне. Люди продовжують цим користуватися. Це типова ситуація: про такі речі просто забувають, і зловмисники цим користуються.

Як журналіст ти можеш створювати якісні матеріали, але зловмисники завжди шукають щось, що ти міг забути або не врахував. Наприклад, вони знаходять твій старий обліковий запис, пароль, який давно викрали. Якщо цей пароль ти використовував на форумі про песиків і котиків, а тепер — на Facebook, то це проблема.

Раніше сервіси, як-от Google чи Facebook, не вимагали примусової двофакторної автентифікації й багато облікових записів досі залишаються без цього захисту. Це дозволяє отримати до них доступ відносно просто. Тому старі помилки, як-от погані паролі чи відсутність додаткового захисту, часто можуть вилізти боком, як то кажуть.

Вадим Міський: Звучить як помилки, які можуть робити й не-медійники. Тобто не лише журналістам варто захищати себе: не використовувати дату народження як пароль або встановити двофакторну автентифікацію. Це корисна навичка для кожної людини на планеті.

«Для журналістів атаки будуть більш вузькоспрямованими, щоб їх важче було розпізнати»

Павло Бєлоусов: Так, звичайно. Для журналістів ми розглядаємо небезпеки поступово, в динаміці. Якщо, наприклад, у тебе все добре з паролями та двофакторною автентифікацією, зловмисники можуть перейти на інший вид атак. Це можуть бути фішингові листи. Наприклад, журналісти, які працюють над розслідуваннями, можуть отримати лист, який виглядатиме дуже привабливо: «У нас є секретна інформація, ми передамо її вам, тут суперсекретні паролі на файл. У файлі: фотографії, кошториси, документи, і ви станете зіркою». Але вестися на це не можна. Так, бувають випадки, коли це правда, але завжди потрібно перевіряти не тільки інформацію, а й канали, з яких вона прийшла, файли тощо.

Коли для журналістів базові заходи безпеки не працюють, то застосовують більш витончені, персоналізовані атаки. Наприклад, якщо людина займається конкретною темою або має певні вподобання, їй можуть надіслати дуже правдоподібний лист. Уявімо, я п’ю каву в одній і тій самій кав’ярні вже 10 років. Якщо мені надішлють лист від цієї кавʼярні та напишуть: «Пане Павле, ви наш постійний гість, отримайте 10-ту чашку безплатно», у мене можуть не виникнути підозри, бо це виглядає доволі правдоподібно. Такі методи використовують. Якщо ми говоримо про звичайних користувачів, їх можуть привабити обіцянки на кшталт виплат допомоги чи бонусів. Для журналістів атаки будуть більш вузькоспрямованими, щоб їх важче було розпізнати й проігнорувати.

«Телеграм, який ти використовуєш для спілкування, запитує доступ до контактів»

Наталка Соколенко: Чимало редакцій досі користуються телеграмом. Які ризики зараз пов’язані з цією платформою?

Павло Бєлоусов: Є кілька підходів і думок щодо цього. Якщо телеграм використовувати для споживання контенту чи, наприклад, розслідувань, пошуку інформації, то можна зменшити ризики, якщо заходити через вебверсію або використовувати окремий пристрій, а не смартфон. Не варто надавати доступ до контактів тощо — тоді ризики будуть меншими або іншими. А якщо ти спілкуєшся зі своїми джерелами…

Наталка Соколенко: І джерела зберігаються в телефонній книжці…

Павло Бєлоусов: Так. Є безліч різних доступів до твоїх файлів через застосунки на кшталт телеграму. Коли ти відправляєш якісь фотографії, застосунок отримує доступ до всього твого сховища. Хтось обмежує цей доступ, хтось — ні. Відповідно це все ризики. Якщо ти використовуєш ці програми у звичайному режимі, без додаткових заходів безпеки, це не дуже добре.

Наталка Соколенко: Що може трапитися?

Павло Бєлоусов: Банально — доступ до твоєї телефонної книги. Телеграм, який ти використовуєш для спілкування, запитує доступ до контактів. Потім — доступ до твоїх фотографій. Ми точно не знаємо, чи застосунок використовує цей доступ, чи ні. Можливо, він тихцем зберігає або завантажує якісь файли. Потенційно це може статися.

Також можна дізнатися, в яких ти каналах чи групах перебуваєш. Це відкрито, тому це можна використати, щоб створити персоналізовані фішингові листи, знаючи, де ти спілкуєшся. Це може стати приводом для маніпуляцій.

Але якщо ти використовуєш телеграм на окремому пристрої, без телефонної книги й не показуєш свій основний номер — ризиків менше. І ти використовуєш лише вебверсію в браузері, то застосунок не має доступу до геолокації чи контактів. У такому разі ти бачиш перелік каналів, за якими стежиш і можеш реагувати на інформацію.

Іноді, якщо потрібно користуватися чимось потенційно небезпечним, варто створити для нього своєрідну «пісочницю» — обмежене середовище. Якщо щось станеться, це залишиться лише в цій зоні й не торкнеться твоїх важливих даних.

«Існує думка нібито “все сканується, все дивляться” — це не зовсім правда»

Вадим Міський: До речі, цікаво, як люди ставляться до своєї приватності й безпеки в інтернеті. Річ у тім, що є аналітичний звіт, який підготував Український інститут медіа та комунікації «Медіаграмотність для людей старшого віку». Вони дослідили питання цифрової грамотності. І ось процитую з цього звіту: «Окрім банківських додатків і додатку “Дія”, більшість респондентів не приділяють уваги встановленню паролів в інтернеті та на своїх електронних пристроях».

Чому вони цього не роблять? Пояснюють це тим, що їм, мовляв, немає чого приховувати, якщо це не стосується їхніх, наприклад, паролів для банківських карток, бо це вони хочуть приховати. І однією з причин такого ставлення є поширене переконання, що паролі не є дієвими. По-перше, хакери, за бажання, можуть зламати будь-що. А, по-друге, вони вважають, що все приватне й публічне листування відстежується службами безпеки, закордонними шпигунами тощо.

Що можна відповісти на такі поширені переконання в суспільстві? Бо що б ти не робив, тобі, по-перше, нічого не приховати, тож потрібно просто мовчати в інтернеті, а самоцензура — це «найкращий і дієвий засіб». А, по-друге, все і так сканується, все переглядається, тому особливо немає сенсу захищатися. Що на це можна відповісти?

Павло Бєлоусов: Я би тут запитав у цих людей: чому вони вдома мають штори, наприклад, на вікнах?

Наталка Соколенко: Чи двері в туалет?

Павло Бєлоусов: Що приховувати? Ну, який сенс, так? Люди насправді... Я їх розумію, з одного боку, але якщо ці люди думають, що все можливо зламати, то так, потенційно все можливо. Питання лише в грошах. Наприклад, зламати простий пароль, як «123», нічого не вартує. Але якщо це складний пароль на 50 символів — це може коштувати, умовно, 20 тисяч доларів. Можна зламати? Можна! Але для цього потрібно придбати багато потужних комп’ютерів, які будуть підбирати ці паролі.

Те, що існує думка, нібито «все сканується, все дивляться» — це не зовсім правда. У таких обсягах інформації та з такою кількістю людей, які зараз користуються інтернетом — це технічно дуже складно. Прослуховується не все, не тому що це нецікаво, а тому що це дуже ресурсозатратна справа.

«У цифровому світі практично все можна монетизувати»

Павло Бєлоусов: По-друге, ми вже відійшли від ситуації, коли потрібно було зламувати когось конкретного. Зараз достатньо отримати доступ до смартфона будь-якої людини. Наприклад, якщо на ньому є застосунок «Дія», цього може бути достатньо для деяких зловмисників, щоб отримати певну вигоду. Навіть якщо у людини немає нічого цінного, її пристрій все одно може бути використаний, наприклад, для встановлення мінімальних майнерів. З його допомогою можна видобувати криптовалюту, і навіть якщо це приносить лише долар на місяць, але зі 100 тисяч таких пристроїв виходить уже 100 тисяч доларів.

Інший приклад — захоплення акаунтів для просування певних наративів у соцмережах. Якщо ти створиш ботів, їхній вплив на алгоритми буде мінімальним, бо такі акаунти виглядають підозріло: новостворені, без друзів і активності. Натомість обліковий запис реальної людини, який існує багато років, має значно більший коефіцієнт впливу. Наприклад, якщо бабуся або дідусь пролайкає якусь новину, цей лайк буде значно вагомішим для алгоритмів. Відповідно акаунти звичайних людей, які не захищають себе мінімально, можуть бути використані для маніпуляцій або монетизації. У цифровому світі практично все можна монетизувати. Будь-який акаунт, пристрій чи інша цифрова інформація є потенційно цікавою для шахраїв. Навіть якщо вона, на перший погляд, коштує лише долар, то завдяки масовості — це стає привабливим. У звіті зазначено, що станом на 2023 рік в Україні понад 10 мільйонів пенсіонерів. Якщо з кожного з них шахраї отримають навіть пів долара — це вже 5 мільйонів доларів. І це цілком можливо реалізувати.

Тому треба розуміти, що кожен все одно комусь буде цікавий. Хтось все одно намагатиметься використати твої дані. І ніхто не хоче бути інструментом у чужих руках. Люди кажуть: «Мені нема чого приховувати». Але тут питання в тому, щоб самому вирішувати. Це вибір, який має робити тільки сама людина, а не хтось за неї.

«Не можна перекласти питання безпеки на когось, на третю сторону»

Наталка Соколенко: Я думаю, що в частини людей виникає така думка: «А хай держава мене захистить». З іншого боку, виникає протилежна думка, що держава все одно все побачить. От як навчити, на ваш погляд, яка має бути методологія, щоби все-таки переконувати в тому, що знання з цифрової грамотності потрібно розвивати в будь-якому віці та для будь-якої професії, для представника будь-якого соціального прошарку, але й не нагнітати страх, що все пропало. Тому що, якщо ми допустимо цифрову фобію, мені здається, може бути зворотний ефект. Не те, щоби люди повикидали свої гаджети, ні. Але це додасть тривожності, яка у нас і без того дуже висока.

Павло Бєлоусов: Насправді дуже непогано працюють проведення аналогій якихось. Для старших людей, наприклад, показати щось із фізичного життя і порівняти з цифровим. Наприклад, ви кажете, держава мала би, на їхню думку, щось там створити. Якщо ми подивимося на дорожній рух, що держава створила для безпеки дорожнього руху? Правила, світлофори, «зебру» тощо. Проте ми розуміємо, що для того, щоб це працювало, ти мусиш сам це контролювати, сам до цього відповідально ставитися. Тобто є світлофор, є червоне світло, а я все одно взяв і перебіг дорогу. Ну, хто тут винуватий? Держава чи я? Я мушу ці ризики сам прийняти, оцінити й зрозуміти, що вони є. Найкращий варіант — стикнутися безпосередньо. Втратити, не знаю, 1000 грн, щоб тебе обікрали, для того, щоб ти зрозумів: «А-а-а, пароль треба ставити все ж таки». Це найкраще працює, проте, я вважаю, що треба цього уникати. Власне, людям треба показувати ці наслідки, розповідати, переконувати. Нехай вони питають своїх друзів і так далі. Не можна перекласти питання безпеки на когось, на третю сторону.

За аналогією — здоров’я. У магазині для тебе є корисна їжа, умовно овочі. Але є якісь цукерки. Так, овочі корисніші, ніж цукерки. Відповідно ти мусиш іти, їх брати, їсти. Але ні, ти сам ідеш, береш ці цукерки, їси й потім жалієшся, що в тебе зуби повипадали. Тому ти мусиш сам відповідально до цього ставитися, розуміти, як це працює. Так, це не просто, але хто казав, що з безпекою може бути просто?

«Ми трансформувалися. Подобається нам це чи не подобається, ти мусиш адаптуватися»

Наталка Соколенко: Мені чомусь виникла аналогія, що це все одно як ставити хрестик у документах чи зробити зусилля і навчитися читати й писати. Така була спонука, так? У наших предків, я думаю, що це теж було дуже-дуже непросто.

Павло Бєлоусов: Якщо ми так глобально будемо дивитися, то у нас переходить і трансформується світ, з’являються нові загрози. З одного боку, те, що ми кажемо про здоров’я, про якісь навіть автомобілі. Якщо ми згадаємо, як вони з’являлися, то це ж був повний треш. Люди потрапляли під тих коней, машини ці переїжджали, половина людей сиділа вдома й думала: «Я ж не піду на вулицю, там же щось відбувається, оці якісь залізні штуки зʼявляються». Але з цим навчилися жити. Цифрова безпека — те саме. 30 років тому в інтернеті ніхто нікого не зламував. Через те, що там не було що брати, не було інтернет-магазинів, не було грошей, біткоїнів, криптовалюти, не було цифрових документів. Але ми трансформувалися. Подобається нам це чи не подобається, ти мусиш адаптуватися. Так, ти можеш відокремитися, сидіти вдома й боятися чи машин, чи хакерів. Це може бути твоїм вибором, але наскільки це ефективно — теж доволі важко сказати.

Треба ці ризики приймати, розуміти, як це все працює — і ти навчишся з цим жити. Сказати, що є ризики, що в мене вкрадуть гроші, і не користуватися інтернет-магазинами — не знаю, переваги інтернет-магазинів для мене трохи більші. Відповідно мені простіше навчитися цим користуватися, щоб мені доставляли, щоб ціни були нижчі, щоб було швидше тощо, ніж боятися, що з моєї картки хтось щось украде.

«Деякі люди думають, що створити сайт — це щось складне. Це зовсім не так»

Вадим Міський: Мені здається, що навпаки, ризик трохи інший: люди часто не усвідомлюють цієї загрози й тому направо й наліво заповнюють усе, роздають свої паролі, діляться своїми даними. Подивімося хоча б на статистику фішингу, про яку звітує кіберполіція, — скільки коштів виманюють шахраї з карток людей. Люди дуже легковажно ставляться до цього. Звісно, є ті, хто боїться, але, на мій погляд, є й ті, хто недооцінює рівень цієї загрози. Кажуть: «Я не веду секретних листувань, навіщо мені захищати свій акаунт? Нехай читають». Але потім від твого імені надходить повідомлення людині: «Перекажи 3000 грн». І ти переказуєш не три, а всі кошти, що є на картці. Тут узагалі є шанс достукатися до свідомості тих людей, які недооцінюють цю загрозу? Як переконати людей адекватніше оцінювати ті загрози, які виникли за останні 30 років? Так, їх не було, але вони вже поряд із нами.

Павло Бєлоусов: На мою думку, коли ти на конкретному прикладі показуєш, як це працює — це найбільш ефективно. Наприклад, демонструєш, як можна перехопити дані, підібрати пароль або отримати доступ до акаунту. Для цього не потрібно бути професійним хакером. Є багато готових інструментів і інструкцій на ютубі, завдяки яким ти за 10 хвилин можеш стати «мамчиним хакером», як то кажуть. І почати щось робити. Це, мені здається, пов’язано ще й із медіаграмотністю. Якщо провести паралелі, люди продовжують дивитися телебачення і кажуть: «Ми цьому довіряємо». Дійсно, 40—50 років тому на телебачення не можна було потрапити просто так — потрібно було пройти певну верифікацію. Тому довіра до телебачення була високою як до структури, яка мала авторитет.

Вадим Міський: Канали Медведчука спростували всю цю парадигму...

Павло Бєлоусов: Ми бачимо, що зараз будь-хто може створити своє телебачення. От ми з вами в студії можемо зробити своє телебачення: транслювати на ютуб — і вже будемо телебаченням. Те ж саме стосується сайтів, інтернет-магазинів і різних шахрайських схем. Деякі люди досі думають, що створити сайт — це щось складне, що потрібно багато грошей, якісь нанотехнології чи величезні зусилля. Але насправді це зовсім не так. Зараз існує безліч інструментів, які дозволяють створити будь-що. Відповідно поріг входу в цю сферу дуже низький. Вам може прийти повідомлення або ви побачите якийсь сайт — але це абсолютно нічого не означає. Будь-хто може створити сайт, купити акаунти, лайки тощо. І ось уже ви виглядаєте, як мільйонний блогер. І люди дивляться на кількість лайків — і це справляє враження: «О, тут мільйон лайків, значить, варто довіряти».

Люди, які нехтують подібними моментами, не до кінця розуміють, наскільки це просто. Хтось може написати, що він інтернет-магазин і що в нього, наприклад, 100 чи 500 тисяч замовлень. Але це просто цифри, букви. Просто сайт, який може створити будь-хто. Доменне ім’я коштує кілька доларів, і якщо хочеш, щоб сайт виглядав правдоподібно, можеш витратити максимум 5 доларів. Тому важливо ставитися з недовірою до всього. Чому я маю вводити свої дані? Люди, йдучи вулицею, намагаються оцінити, наприклад, магазин: дивляться на склад продукту, звертають увагу на щось підозріле. У цифровому світі має бути те саме. Якщо ви заходите на популярний інтернет-магазин, ви бачите, що він, наприклад, працює вже 15 років — це викликає довіру. А якщо інший магазин зареєстрували лише вчора — це вже підозріло.

«Ви повинні витратити три хвилини на перевірку інформації, але це зекономить вам час і гроші. Це інвестиція у власну безпеку»

Павло Бєлоусов: Або ж ціна. Наприклад, телефон коштує 10 тисяч гривень у великих мережах, а якийсь сайт пропонує його за 3 тисячі. Так, знижки бувають, але не 70%. Або, наприклад, фірмові кросівки за 300 гривень чи техніка Apple зі знижкою 70%. Це просто неможливо, тому що ціни на такі товари зазвичай диктуються виробником і не сильно відрізняються між магазинами. Люди ж думають: «О, я щасливчик! Це мій шанс купити дешево!» Але тут потрібно критично мислити. Я завжди раджу підходити до цього прагматично. Ви повинні витратити три хвилини на перевірку інформації, але це зекономить вам час і гроші. Якщо ви втратите 1000 гривень через шахрайство, то точно не заробите їх за три хвилини. Це інвестиція у власну безпеку.

«Я тестував ChatGPT на фішингових листах — досить непогано їх розпізнає»

Павло Бєлоусов: Якщо ви не розбираєтеся чи не маєте часу, можете навіть використати ChatGPT. Я тестував його на фішингових листах — він досить непогано їх розпізнає. Робиш скриншот цього листа й надсилаєш йому. Звичайно, треба ставитися уважно й читати, що він відповідає. Якщо він каже, що це фішинговий лист, то, швидше за все, так і є.

Наталка Соколенко: Вау. Який класний лайфхак! Проекспериментую сьогодні.

Павло Бєлоусов: Якщо ми говоримо про банальні чи масові історії — я, наприклад, пробував із масовими скриншотами в різних групах, де йдеться про виплати тощо. Якщо він каже, що це не окей, то, швидше за все, так і є. Тому в таких питаннях — це хороший інструмент для тих, хто не має доступу до спеціалістів.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Оксаною Волошенюкпро те, як українські діти в школі опановують навички критичного мислення, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж «24 каналу» і штучний інтелект, Мариною Кафтан про те, чому критичне мислення — головна зброя проти інформаційних атак, Лідією Смолою про те, як алгоритми соцмереж підштовхують до емоційних рішень і що робить нас легкою мішенню для інформаційних атак, Ольгою Кравченко про конференцію «Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні», Наталією Романишин про те, які техніки маніпуляції використовують різні телеграм-канали, Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Крістіною Гаврилюк із Мінцифри про те, чи здатні DMA і DSA змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про аналіз поточної ситуації та трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Філом Пухарєвим про феномен фільму «Яремчук. Незрівнянний світ краси», Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.

The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.

Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

Колаж: «Детектор медіа»