"Сто років самотності" від Netflix: як критики оцінили найбільш довгоочікувану екранізацію

Критики відзначають філігранну роботу команди серіалу, якій вдалося екранізувати один із найскладніших для кіноадаптації творів у світовій літературі.

Адаптація "Сто років самотності" від Netflix дебютувала з першими вісьмома епізодами 16-серійного серіалу в жанрі магічного реалізму, переносячи на екран монументальний роман Габріеля Гарсіа Маркеса. Ця іспаномовна драма, заснована на літературному шедеврі 1967 року автора, лауреата Нобелівської премії, вже отримала широке визнання. Щоправда, за останні кілька днів рейтинг шоу знизився з абсолютних 100% до 84% на Rotten Tomatoes. Фокус зібрав відгуки критиків на довгоочікувану екранізацію культового твору.

На думку Араміда Тінубу з Variety, "Сто років самотності" є однією з найточніших екранізацій за останні роки, оскільки серіал вишукано деталізований і пронизаний хитромудрим символізмом.

"Монументальне починання, яке розкриває кожен шар роману Маркеса, серіал іноді здається трохи щільним, дозволяючи кожній послідовності виходити назовні, навіть коли це здається болючим або непотрібним. Приборкання сюжету для сучасної телевізійної аудиторії могло б забезпечити більш захопливу адаптацію. Проте, дозволяючи глядачам блукати історією, "Сто років самотності" представлено так, як його написав романіст, з великою кількістю деталей і глибоким красномовством", — пише він у своїй рецензії.

Своєю чергою, Карлі Лейн із Collider вважає, що іспаномовний серіал не тільки вдихає нове життя в нібито неекранізований роман Маркеса, а й стає тріумфом кіновиробництва завдяки приголомшливій кінематографії та епічній історії, що охоплює кілька поколінь нещасливої сім'ї Буендіа.

"Перш за все, "Сто років самотності" Netflix настільки ж незвичайний з точки зору візуальних ефектів, як і на рівні оповіді. Завдяки зусиллям Лопеса і Мори, а також операторів Марії Сарасваті і Пауло Переса, кожен кадр серіалу має сенс і вплив. Тривала пауза на обличчі полковника Ауреліано Буендіа (Клаудіо Катаньйо), що стоїть перед розстрільною командою, надає моменту більше ваги, ніж міг би передати будь-який рядок діалогу", — йдеться в огляді.

Автор додає, що Netflix може сміливо додавати цей серіал до скарбнички своїх найбільш приголомшливо успішних проєктів:

"Маркес, можливо, чинив опір ідеї екранізації свого роману, але сторони, що стоять за цією телевізійною адаптацією, адаптували цей монументальний літературний твір з очевидною турботою й автентичністю — і створили дещо, що, як і його пронизаний магією вихідний матеріал, зрештою витримає випробування часом у зовсім новому середовищі".

Economic Times зазначає, що "Сто років самотності" Netflix являє собою золотий вік адаптацій, ставши в один ряд з "Дюною", "Пісочною людиною" і "Завданням трьох тіл". Ці проєкти доводять, що навіть найскладніші оповіді можуть знайти нове життя на екрані:

"Амбітний розмах адаптації може кинути виклик глядачам, які не звикли до його розкиданого акторського складу, нелінійної часової шкали і хитромудрих тем. Проте ця подорож варта того, щоб її здійснити. Перегляд її мовою оригіналу з субтитрами зберігає її справжність і шанує її коріння… Для тих, хто свято шанує роман Гарсіа Маркеса, ця адаптація пропонує свіжий погляд, зберігаючи при цьому душу оригінального твору".

Деніел Файнберг з The Hollywood Reporter зізнається, що серіал "Сто років самотності" захоплює і захоплює, вимагаючи від глядачів повної підтримки — тим паче з діалогами іспанською та різними місцевими діалектами, акторським складом, який складається здебільшого з невідомих колумбійських акторів (і знімальними майданчиками в Колумбії), ансамблем персонажів, що розділяють родовід і, можливо, півдюжини імен, що використовуються повторно, та сюжетною лінією, яка "водночас розтягнута й інтимно обмежена".

"Драма чудово справляється з дотриманням початкового почуття магічного реалізму — знаходженням дива в банальному і вставкою банальності в чудесне", — резюмував автор.