Як судять за держзраду депутата Карамалікова, який передав рашистам затриманого громадянами російського пілота-вбивцю

У Кривому Розі судять Іллю Карамалікова, херсонського депутата від партії Ігоря Колихаєва “Нам тут жити!” За версією слідства, на початку окупації він видав Росгвардії російського пілота, якого затримали містяни. Це тягне на державну зраду. Карамаліков підтверджує, що відпустив військового, але доводить, що зробив це не через проросійські погляди. Його історію публікувала The New York Times, друзі складають про нього пісні, а він сам уже написав книгу про своє життя, суд та окупацію.

Судовий процес тягнеться з жовтня 2022 року. За цей час у справі опитали низку свідків, дослідили докази, розглянули клопотання. Після допиту свідків Карамаліков матиме слово в суді. Йому загрожує 15 років або довічне ув’язнення.

МІПЛ відвідала два судові засідання, поговорила з Карамаліковим і його адвокатом, проаналізувала інформацію у херсонських медіа, прочитала книжку — і розповідає про перебіг процесу.

Бізнесмен, благодійник, квакер

“Тато, ми в тебе віримо. Волю Іллі Карамалікову”, — у футболці з такими написами і фотографією своїх дітей Карамаліков заходить до судової зали Жовтневого райсуду. Справу слухають у Кривому Розі, оскільки саме тут на момент відкриття провадження працювала херсонська СБУ. Конвой супроводжує Карамалікова до столу. Раніше за клопотанням адвоката суд дозволив йому сидіти поряд із захисником, а не у камері.

Заходить також захисник Михайло Величко. Він розкладає робочі матеріали, вмикає ноутбук та налаштовує смартфон на штативі для трансляції у свої соцмережі.

За столом навпроти розміщується прокурор. У нього теж стос паперів. У залі є вільний слухач — студент-правник. Через онлайн-зв’язок за процесом спостерігає представниця Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

— Можете в перерві взяти коментар в Іллі, — говорить адвокат, поки не прийшли судді. — Така ексклюзивна можливість є лише у суді.

Попри увагу закордонних видань, на останніх засіданнях журналістів не було, тож, схоже, цю нагоду втрачати вони не хочуть.

Карамалікову 53 роки, він бізнесмен і політик. Народився в Росії, жив у Херсоні. На момент повномасштабного вторгнення володів двома популярними в місті нічними клубами та численною нерухомістю, був засновником кількох підприємств і благодійного фонду. Називав себе пастором релігійної організації, юдою квакерів. Ця протестантська конфесія — квакерство — відома пацифізмом і гуманістичним спрямуванням.

Херсонське видання “МОСТ” писало, що наприкінці 1980-х Карамаліков отримав судимість через махінації з валютними операціями. Невдовзі він змінив прізвище з Воронов на Карамаліков. Про причини пише у своїй книзі, яка оприлюднена на Google-диску разом із матеріалами судової справи. Прізвище дружини взяв, аби показати ставлення до батька, який покинув його в дитинстві і не навідав навіть у тюрмі. Водночас із дружиною він розлучився за пів року по народженні дитини, бо “був не готовий до сімейного життя”.

Після відбування строку Карамаліков відкрив продуктові магазини, розвивав бізнес. Судився з “Херсонобленерго” за знижку за електрику — мовляв, у його нічному клубі зареєстрована релігійна організація.

У політику Карамаліков прийшов у 2006 році в команді тодішнього очільника міста Володимира Сальдо, який нині перейшов на бік РФ. Згодом був помічником нардепа від УДАРу, балотувався до Херсонської міськради від Блоку Петра Порошенка, а у 2020 році став депутатом від партії мера Ігоря Колихаєва “Нам тут жити!”

Клопотання

За кілька хвилин очікування колегія Жовтневого райсуду розпочинає засідання.

— Ілле Михайловичу, я бачив ваші клопотання і не сумнівався, що вони будуть. Але у нас затверджено, що сьогодні ми розглядаємо тимчасові доступи, — по-робочому звертається головуючий суддя Ігор Чайкін до підсудного і далі говорить уже більш особисто: — Якщо лише у клопотаннях не написано, що ви вмираєте, то спершу ми розглянемо заплановане, а потім все інше. Тому ви можете коротко зазначити, як називаються ваші клопотання.

— Ваша честь, я не зачитуватиму його, — говорить Карамаліков, але не схоже, що він планує бути лаконічним. — Лише скажу, що це клопотання, мабуть, найважливіше за всю історію наших судових засідань. Тому що я зробив майже 400 запитів до усіх органів держвлади про те, що мали зробити цивільні в окупованому місті з пораненим військовополоненим. Але ніхто мені не дав відповіді.

— Це все, Ілле Михайловичу? — перериває суддя. — Тоді присядьте.

Слово має його захисник Михайло Величко. Видання “МОСТ” писа писало, що він очолював міську організацію “Стоп корупції”. Цю ГО звинувачували у необ’єктивності, її члени супроводжували нині ліквідованого Іллю Киву, коли той приїжджав у Херсон нібито для боротьби з корупцією. На цьому засіданні Величко подав два клопотання.

У першому просив надати йому матеріали СБУ, на основі яких слідчі отримали від суду дозвіл на негласні слідчі розшукові дії щодо Карамалікова. Мовляв, у клопотанні слідчих до суду йшлося про правопорушення депутата — цю інформацію отримали в процесі контррозвідувальної діяльності. Величко заявив, що цього немає в матеріалах справи і просив витребувати інформацію через суд.

Друге клопотання було про доступ до даних мобільного оператора, які мають показати, де був телефон Карамалікова у квітні 2022 року. Так Величко хоче довести, що його клієнта затримали незаконно.

Правоохоронці затримали Карамалікова 14 квітня 2022 року. Це сталося на блокпосту в Баштанці Миколаївської області, коли депутат виїздив із Херсона. За словами Величка, впродовж тижня Карамалікова позапроцесуально утримували у Кривому Розі співробітники СБУ. І лише 20 квітня 2022 року Саксаганський райсуд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та ухвалив вилучити його телефон.

Величко пояснює:

— Мій клієнт розповів, що під час незаконного утримання у приміщеннях СБУ та допиту на детекторі брехні 18 квітня слідчий увімкнув його телефон. Він засвітився у мережі. Доступ до даних оператора дозволить з’ясувати, де був телефон у той момент.

Андрій Безкровний, прокурор Херсонської обласної прокуратури, заперечив щодо клопотань — мовляв, Величко міг подавати клопотання під час досудового розслідування і вони не стосуються звинувачення.

Заслухавши позиції сторін, суд пішов у нарадчу кімнату.

Звинувачення та захист

Поки колегія радилась, Карамаліков охоче говорив про справу.

— Як ви пояснюєте цю справу? — запитала я.

— Мене звинувачують у тому, що я видав військового, — каже він і переходить на російську. — Але ж про що мова? Я сьогодні підготував клопотання про порядок дій, які необхідно виконати за Женевською конвенцією щодо полоненого.

Карамаліков, за його словами, у перші дні повномасштабної війни закликав людей до самоорганізації. Так виникла “народна дружина”, яка патрулювала місто, розвозила їжу та припиняла мародерство.

У ЗМІ та в соцмережах Карамалікова за той період є багато дописів і відео про роботу “дружини з охорони громадського порядку”. Карамаліков також давав коментарі українським та іноземним медіа про ситуацію в місті.

— Ми переховували хлопців з 80-ї бригади, яка зараз воює на Курщині, — говорить Карамаліков про перші тижні березня. — Зберігали зброю. Дружинники переправляли наших військових човнами.

На підтвердження своїх слів демонструє лист із підписом попереднього керівника 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Еміля Шуклінова, в якому той дякую за переховування молодшого сержанта Максима Шевцова. У 2023 році Шевцов отримав відзнаку від президента України. За словами Карамалікова, переховувати українських військових він почав із перших днів великої війни і це разом із шістьма дітьми, домашніми тваринами та підлеглими зупиняло його від виїзду з окупації.

Карамаліков розповідає, що 15 березня “дружинники” затримали у Херсоні пораненого російського пілота гелікоптера, який ішов із Чорнобаївки. Оскільки Карамалікова сприймали за лідера, йому одразу зателефонували й запитали, що робити з військовим. Він схвильовано переповідає:

— Дивіться: у мене вдома ховаються ЗСУ. Вийти з окупованого міста змоги немає. Це вже не перший тиждень окупації.

Величко перебиває:

— Не поспішай, не внось сумбур. Просто спокійно говори.

Карамаліков продовжує:

— У цей момент ми знаходимо російського військового, який не чинить опору, здає зброю й говорить: “Робіть зі мною, що хочете, я навоювався”. Його нагодували, перев’язали голову. Ми носились із ним, не знаючи що робити.

Переправити його на підконтрольну Україні територію не могли, бо на першому ж блокпосту його виявили б росіяни. Вбити пілота Карамаліков не дозволив.

— Коли росіянина взяли в полон, про це знало вже чоловік 40 дружинників. Знаєте таку біблійну легенду про Мойсея, який убив єгиптянина, поки ніхто не бачив? Так от, наступного ж дня всі вже знали, що це він. Так і тут був ризик, що хтось розповість росіянам. Треба було відвести підозру від хлопців.

Карамаліков говорить, що попросив поради в Анатолія Хоменка, заступника законного міського голови. Зовсім скоро, того ж березня, Хоменко помер, а його син згодом став окупаційним очільником Олешок.

Розповісти про це береться Величко:

— Ілля телефонує Хоменку, який відповідав за співпрацю з правоохоронними органами. Хоменко каже Іллі: “Забирай поки полоненого до себе, я наберу”. Він переговорив із есбеушниками та передав рекомендацію віддати пілота росіянам, аби не наразити на небезпеку українських військових, яких переховували в Карамалікова. Відповідно, Ілля телефонує без будь-якої конспірації росіянам і говорить про полоненого.

За версією обвинувачення, у березні 2022 року Карамалікова завербував до співпраці Олександр Науменко, росгвардієць з позивним “Альфа”. В окупованому Херсоні він керував Росгвардією, яка розганяла мітинги і катувала людей. На суді херсонські поліцейські підтвердили, що бачили Науменка, який віддавав накази побити їх. Саме “Альфі” зрештою зателефонував Карамаліков щодо пілота. Цей дзвінок, який вочевидь перехопила українська контррозвідка, став одним із доказів у справі. Величко ж переконує, що Карамаліков вимушено спілкувався з росгвардійцями, щоби звільняти затриманих дружинників.

— Ми прослуховували цей запис у суді. Ілля ж не заперечує, що спілкувався. Але, по-перше, він виконував розпорядження Хоменка. По-друге, важливий контекст цього дзвінка, — говорить Величко.

З його пояснень виходить, що “Альфа” наказав Карамалікову привезти пілота у комендатуру. Втім депутат не хотів, аби його там бачили, тому погодився до ранку потримати військового у себе.

Сам Карамаліков каже, що після тієї розмови вирішив шукати шляхів, як не видавати полоненого. Але потім таки відпустив його. Втім, не до росіян:

— Вранці я віддав пілота Валерію Кулешову, який приїхав по нього за розпорядженням Хоменка. Це місцевий блогер. Потім я пішов на зустріч до росіян і сказав, що їхній пілот від мене втік.

Кулешов — колишній правоохоронець, який ще до повномасштабного вторгнення разом зі Стремоусовим займався політичними провокаціями. З 2022 року він стрімив із місць боїв, в окупації волонтерив на базі офісу партії Колихаєва. Кулешов входив до ГО “Херсонська фортеця”. Другий співзасновник цієї організації — Сергій Торбін, організатор нападу на херсонську активістку Катерину Гандзюк, яка після цього померла. У квітні 2022 року невідомі розстріляли Кулешова біля дому. Згодом окупанти відкрили у Генічеську щось на кшталт меморіалу, де серед інших вказали прізвище Кулешова. Проте за життя він публічно не заявляв про перехід на бік Росії.

Величко розповів, що на суді допитали свідка, який працював у той час в офісі Колихаєва. Він чув, як Хоменко доручив Кулешову поїхати до Карамалікова й забрати росіянина.

Карамаліков, попри прохання адвоката, говорить нервово:

— Чи визнаю я? Так, я визнаю, що ми, цивільні люди, в окупованому місті переховували українських солдатів і зброю. Ми годували тисячі людей, яких українська влада покинула, не оголосивши евакуацію. Так само втекли есбеушники, які зараз мене звинувачують.

Повідомлення про підозру Карамалікову 24 березня 2022 року підписав Сергій Криворучко, тодішній начальник херсонського управління СБУ. У квітні Зеленський оголосив Криворучка зрадником і позбавив його звання генерала, але про підозру йому нібито не повідомляли. Хоч офіційно він посади не має, проте залишається у розпорядженні СБУ.

— Женевські конвенції передбачають, що полоненого треба якомога швидше доставити до табору, щоб забезпечити йому всі права, — продовжує Карамаліков. — Також є наказ Міноборони від 2017 року “Про затвердження інструкції про порядок виконання норм Міжнародного гуманітарного права у ЗСУ”. Згідно з ним, підрозділ ЗСУ, який полонив військового, має негайно доставити його в табір військовополонених. Якщо такої можливості немає, його треба відпустити.

За словами депутата, вже в ізоляторі він цікавився нормами законодавства й скеровував запити до державних структур із проханням роз’яснити, як мали діяти цивільні, які в окупованому місті затримали російського військового. Відповіді він не отримав, тож законодавством вивчав самотужки.

— У ваших соцмережах було повідомлення, що ви пропонуєте обміняти себе на Ігоря Колихаєва, який нині в російському полоні, — уточнила я.

— Якщо моя країна вважає мене зрадником через виконання Женевських конвенцій, то віддайте мене за Колихаєва.

— Підете до російської тюрми? Вас це не лякає?

— Якщо мене завтра видадуть у Росію, то Ізраїль зможе за мене вписатися, — пояснює Карамаліков. — Україна не визнає подвійного громадянства. А в Росії я значитимусь громадянином України та Ізраїля. Вважаю, що це нормальний крок — врятувати ще одну людину, яка постраждала за Херсон. А по-друге, Україна знищила моє життя. За спасіння її солдат та виконання Женевських конвенцій мене два з половиною роки тримають у тюрмі. Мої діти зараз побираються у Болгарії, працюють у готелях.

— Тобто якщо вас обміняють в Росію, ви там не плануєте лишатися?

— Звісно, ні. Говорю як є, я квакер. А квакери ніколи не брешуть. У мене такий план. Якщо мене зараз передають Росії, то за тиждень Ізраїль мене забирає. Я вже говорив із посольством. Але зараз вони не можуть включитися, адже в мене також українське громадянство.

Окрім епізоду з російським пілотом, слідство стверджує, що Карамаліков закликав колег і посадовців до співпраці з росіянами, організовував розміщення російських військових, передавав дані щодо проукраїнських політичних діячів, активістів, правоохоронців і ветеранів АТО.

Про це нібито розповіли двоє свідків. За словами Величка, вони дали показання телефоном, проте запису цієї розмови немає. У суді їх також не допитували, оскільки зараз вони в окупації. Прокурор від них не відмовився, тож суд доручав СБУ розшукати їх.

Карамаліков каже, що жодна людина в суді не підтвердила, що він агітував когось до співпраці з Росією. В одній із судових ухвал йдеться, що депутатка Херсонської міськради, яку, схоже, запросив адвокат, засвідчила: на початку окупації Карамаліков допомагав місцевим і є патріотом України.

Ще одна теза з обвинувального акту — в окупації Карамаліков допомагав пропагандистським медіа створювати картинку приходу “руського миру” на Херсонщину. МІПЛ не вдалося знайти жодних публічних інтерв’ю чи відео Карамалікова, де він підтримував би Росію.

Водночас він висвітлював життя окупованого міста на своїй сторінці, представляючись кореспондентом “Херсонського вісника new”. Це Facebook-сторінка, яку координував блогер Геннадій Шелестенко. У березні 2022 року через проросійську пропаганду його звинуватили у державній зраді. У вересні 2024-го Шелестенка заочно засудили за колабораціонізм — підставою стали його публікації для російського сайту “Политнавигатор” та участь у проросійських мітингах.

Судячи з дописів “Вісника”, Карамаліков давно знайомий із Шелестенком. Ще до 2022 на сторінку репостили заяви Карамалікова про його депутатську діяльність.

Втім, на відміну від Шелестенка, який виступав із Кирилом Стремоусовим на нечисленному проросійському мітингу 13 березня та поширював проросійську пропаганду, Карамаліков висвітлював події нейтрально або з проукраїнської позиції. Третього березня він опублікував відео з проукраїнського мітингу, 13 березня — інтерв’ю з мером Ігорем Колихаєвим щодо тяжкої ситуації в місті, 17 показував український стяг над міськрадою і говорив: “Все буде Україна”. Водночас, в одному зі стрімів він сказав, що сумнівається, чи дійсно росіяни затримали вже 300 людей.

Також у численних сюжетах українських та іноземних медіа Карамаліков у перші дні повномасштабного вторгнення розповідає про захоплення міста, говорить, що Херсон — це Україна та бере участь у проукраїнських мітингах.

У квітні Карамаліков таки виїхав із Херсона. Це сталося після погромів росіянами його нічних клубів. Російські пропагандисти публікували відео про “опорний пункт націоналістів” у клубі Карамалікова — показали українські прапори і зброю, яку нібито знайшли в приміщенні. При спробі виїзду Карамалікова затримали у Миколаївській області та згодом взяли під варту.

Прокурор коментувати справу відмовився. Пояснив, що раніше на суді озвучував позицію і не має бажання коментувати “кожну неймовірну історію”, яку розповідає захист.

Натомість суд задовольнив лише друге клопотання Величка про доступ до даних мобільного оператора.

Книга у СІЗО

На іншому засіданні суд розглянув клопотання МІПЛ про трансляцію.

Як і на попереднє засідання, прийшов студент-правник. Він проходив практику у суді, коли почув про справу, і відтоді спостерігає за процесом із професійного інтересу.

— Яке у вас склалося враження про справу? — поцікавилася я.

— Знаєте, я спостерігаю за процесом вже десятий місяць, — сказав він. — І весь цей час захист доводить невинуватість, хоча це обвинувачення має доводити провину підсудного. Усі свідки, зокрема від обвинувачення, не говорять нічого, що вказує на провину підсудного. Навпаки, добре його характеризують.

Поки всі чекали на рішення щодо трансляції, я ще раз поговорила з Карамаліковим про його книжку.

— Як вам вдалося написати книгу в умовах СІЗО? — запитала я.

— Ну так, взяв і від руки написав. А вже далі її набрали і переклали там дівчата. Потім я коригував набране. От зараз мені мають передати на коригування текст знову. У мене складний почерк, — пояснює Карамаліков.

Нині книга є лише в онлайн-форматі. Видавництва, до яких Карамаліков звертався, відмовилися її друкувати. Безуспішним було і його номінування на Шевченківську премію. Він вважає, що причина — в описі злочинів, які щодо нього нібито вчинила СБУ.

Я коротко переглянула книгу. Окрім біографії Карамалікова, що у пригодницькій манері розповідає про буремну молодість, життя у 1990-х і становлення як бізнесмена, у ній викладені його погляди на політику та історію. Їхній лейтмотив зводиться до того, що Україна і Росія як члени однієї сім’ї мають кожен свою правду. А вона десь посередині. По суті, Карамаліков урівнює жертву і агресора. Мало не повторюючи тезу Путіна про те, що Ленін створив Україну, він каже, що лише за комуністів Україна отримала державність і кордони. Він не може пояснити, чому почалася нинішня фаза війни, але каже, що в конфлікті винні обидва.

Зрештою суд переніс слухання, щоб організувати трансляцію наступного разу.

Що каже МГП

Анна Рассамахіна, адвокатка й експертка МІПЛ з Міжнародного гуманітарного права, коментує відповідність обвинувачення МГП. Вона каже, що комбатант стає військовополоненим, лише коли в полон його бере структура, яка представляє державу — наприклад, збройні сили.

— Приватні особи, у цьому випадку дружинники і волонтери, не можуть нікого взяти в полон. Тому що полон — це особливий правовий статус, до якого є багато вимог Женевських конвенцій, — говорить Рассамахіна.

Затриманий пілот склав зброю через поранення і не міг брати активну участь у бойових діях. Обвинувачення стверджує, що Карамаліков передав його росіянам, щоб той повернувся до бойових дій.

— Але якщо інкримінують цю мету, то її треба довести, — підкреслює Рассамахіна. — Проте коли людина, яка не належить до збройного формування, надає такому затриманому медичну допомогу чи кудись його передає — це не злочин. Принаймні в тому формулюванні, яке ми бачимо в обвинувальному висновку.

Автор: Анастасія Зубова

Джерело: МІПЛ