Рецензія на фільм «Батальйон 6888» / The Six Triple Eight

20 грудня на платформі Netflix вийшла воєнна драма «Батальйон 6888», сюжет якої заснований на статті Кевіна М. Гаймела «Війна на два фронти», опублікованої у 2019 році в журналі WWII History. Вона присвячена подіям Другої світової війни та, зокрема, внеску 6888-го Центрального поштового батальйону, який повністю складався з чорношкірих жінок. У рецензії нижче розповідаємо, на що варто розраховувати глядачам під час перегляду.

«Батальйон 6888» / The Six Triple Eight

Жанр воєнна драма
Режисер Тайлер Перрі
У ролях Керрі Вашингтон, Ебоні Обсидіан, Дін Норріс, Сем Вотерсон, Опра Вінфрі, Сьюзен Серендон, Мілауна Джексон, Кайлі Джефферсон, Шеніс Шантай, Сара Джеффері
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Поки у Європі вирує полум’я Другої світової війни, у Пенсильванії юна афроамериканка Лена Деррікотт Кінг закохується у білого хлопця Абрама Девіда. Втім, насолодитися почуттями, які переповнюють голубків, не судилося, адже юнак відправляється на фронт пілотом бомбардувальника. Коли незабаром приходить звістка про те, що він загинув, Лена вирішує вступити до лав армії США, адже не бачить для себе іншого майбутнього (заплатити за навчання в університеті вона точно не зможе).

Згодом дівчина потрапляє у підрозділ капітана, а пізніше — майора Чаріті Адамс, що була першою афроамериканкою-офіцером Жіночого корпусу армії США. Пройшовши  військовий вишкіл в навчальному таборі, розташованому у Джорджії, Кінг та 854 інші темношкірі жінки входять у склад 6888-го Центрального поштового батальйону під командуванням Адамс, завданням якого стає сортування і доставлення пошти солдатам від родичів і навпаки.

На виконання, здавалося, нездійсненного завдання обробки близько 17 мільйонів листів батальйону було виділено 6 місяців, але, працюючи цілодобово і розробивши власну систему розподілення пошти, вони впоралися вдвічі швидше.

Під час перегляду на думку одразу спадає біографічна драма «Приховані фігури» (2016), у якій розповідалося про трьох реальних чорношкірих математикинь, що працювали у НАСА в процесі космічних перегонів США з Радянським Союзом. Щоправда, та стрічка була написана і поставлена куди талановитіше, справедливо отримавши три номінації на «Оскар», в тому числі за найкращий фільм.

Тут же режисер і сценарист Тайлер Перрі вимальовує місцевий світоустрій широкими мазками, через що його драматургія виглядає надто грубою. Це проявляється у тому, що світ на екрані майже повністю поділений, такий от каламбур, на чорне та біле, а наскрізна тема подається трохи нав’язливо. Результат у сюжеті взагалі передбачуваний як ніколи — той, хто на початках ставитиметься до Чаріті Адамс та її підлеглих із показною зневагою, у фіналі обов’язково виявить знак поваги до жіночого батальйону.

В хід ідуть стандартні методи досягнення таких цілей. Постійні труднощі на шляху персонажок, що змушені боротися з вкрай несправедливими обставинами, підкріпленими расизмом й сексизмом — є. Емоційно насичені сцени, як от прочитання найважливішого листа у житті головної героїні чи оплески в бік Чаріті Адамс — будь ласка. Зрештою, фінальні документальні кадри та знайомство з реальними учасницями тих подій, яким вдалося дожити до наших днів — отримайте й розпишіться. Все це складає приємне враження і нівелює в цілому невигадливий творчий підхід.

Серед усіх акторів особливо виділяється Керрі Вашингтон, котра стала також однією з продюсерів проєкту. Саме її енергійне виконання непохитної та незламної жінки дозволяє ще більше перейнятися історією. Замало емоцій ми отримуємо від головної героїні у виконанні Ебоні Обсидіан, та й персонажка Шаніс Вільямс, що покликана трохи розрядити обстановку, часом виглядає надто карикатурно.

Зате у камео в кадрі з’являються вже давно визнані майстри — Сем Вотерсон та Сьюзен Серендон у ролях президента Франкліна Рузвельта та Елеонори Рузвельт відповідно. В одній зі сцен можна помітити Опру Вінфрі, котра зіграла американську громадську діячку і активістку руху за права чорношкірих Мері Маклеод Бетьюн.