Рецензія на фільм «Чорне таксі» / Black Cab

19 грудня в кінотеатрах розпочався показ містичного трилера з елементами горора «Чорне таксі» з відомим британським актором Ніком Фростом у головній ролі. Останній здобув популярність як комедійний виконавець, зокрема, разом зі своїм другом Саймоном Пеггом. Втім, обидва вже встигли спробувати себе поза рамками легковажного жанру, і «Чорне таксі» якраз став тим проєктом у фільмографії Фроста, де глядачам буде точно не до сміху (хоча, хтозна). В огляді нижче розбираємось, наскільки впевнено почувається Нік у ролі зловісного таємничого водія таксі та що пропонує це кіно загалом.

Плюси:

колоритний водій таксі, який на тлі інших виглядає хоч трохи цікавішим;

Мінуси:

все у цьому фільмі — суцільні мінуси;

3/10

Оцінка ITC.ua

«Чорне таксі» / Black Cab

Жанр трилер, жахи, містика
Режисер Брюс Гудісон
У ролях Нік Фрост, Сінневе Карлсен, Люк Норріс, Джордж Букарі
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

У стосунках Анни та Патріка явно не все гаразд. Попри це вони все одно планують знову з’їхатися, а Патрік навіть серйозно налаштований одружитися з дівчиною. До того ж вона, здається, вагітна, щоправда, її бойфренд поки про це не здогадується.

Після спільних посиденьок з друзями у ресторані пара ловить таксі з підозріло затонованими задніми вікнами і влаштовується у салоні автівки, підготувавшись до буденної поїздки вечірнім містом. Але, на перший погляд, привітний водій Ієн поступово поводить себе все більш хамовито і загрозливо, і згодом стає очевидно, що додому його невдачливі пасажири сьогодні не потраплять.

Два десятиліття тому друзі Саймон Пегг та Нік Фрост, разом з режисером Едгаром Райтом, гучно заявили про себе на увесь світ у мертвяцькій комедії «Зомбі на ім’я Шон». Пізніше це починання розрослося до трилогії «Cornetto», куди також увійшли стрічки «Круті фараони» (2007) і «Кінець світу» (2013).

Втім, попри значну кількість спільних проєктів, обидва активно знімаються окремо, причому не тільки у комедійних картинах. Однак якщо у Пегга кар’єра складається непогано, в тому числі й у Голлівуді — чого вартує тільки постійна присутність у франшизах калібру «Зоряний шлях», «Місія неможлива» чи у (анти)супергеройській сатирі «Хлопці», — то фільмографія Фроста виглядає як мінімум скромніше. Не кажучи про те, що він не цурається зніматися у такій відвертій нісенітниці, як от це «Чорне таксі», котре якимось дивом дісталося й до українських великих екранів.

На початках фільм намагається прикидатися типовим маніячним трилером, у якому зловісний таксист везе своїх жертв у темний ліс, щоб там піддати їх страшним тортурам чи, діставши з багажника сокиру, розрубати на дрібні шматочки, як це зазвичай заведено в екранних душогубів. Але час все йде, а наші горе-мандрівники все нудяться і нудяться у душному таксі, у кадрі практично нічого не відбувається, і от уже разом з персонажами починає сумувати й глядач. Пізніше оповідь зверне у бік горора про потойбічну нечисть, але ситуацію на краще це точно не змінить.

Проблема у тому, що в 2024 році лякати глядача блідими привидами-жіночками у білих нічних сорочках, котрі виринули десь із j-горорів 2000-х — то виглядає не тільки як безглузда затія, а ще й як кричущий моветон.

Окрім того, що фільму банально нічим викликати сироти по шкірі, він ще й не здатен хоч трохи тримати напругу, запропонувати саспенс. Більша частина хронометражу приділена тому, як Нік Фрост просто везе стражденних і усю дорогу травить свої не надто цікаві байки. А з’ясувати істинні мотиви його дивної поведінки з плином часу хочеться все менше.

Спецпроєкти

Колись у психологічній драмі «Лок» (2013, теж, до речі, британській, але у копродукції з США) в кадрі фігурував виключно Том Гарді, котрий постійно знаходився за кермом — і так впродовж усієї історії; камеру навіть не думали зосереджувати на комусь (чомусь) іншому. Так от там, при усьому формальному мінімалізмі, спостерігати за тим, що відбувається на екрані було куди захопливіше, ніж тут.

Жанрово нежиттєздатне оповідання підкріплюється суцільною темрявою і колірною бляклістю кадру, від чого перегляд стає ще більш нудним й марудним.

Нік Фрост ніби й намагається додати у тужливе дійство хоч якоїсь зловісної енергетики, однак не виглядає справді лячним і програє у харизмі не те що Г’ю Ґранту у нещодавньому «Єретику», а й Джейсону Бейтману в «Ручній поклажі». Сінневе Карлсен, яку ви могли бачити у трилері «Минулої ночі у Сохо» (2021) вже вищезгаданого Едгара Райта, тільки й лишається, що увесь час зображати безневинну налякану жертву, яка за весь фільм спромагається хіба що стягнути з себе трусики. Наскільки цей вчинок може бути рятівним — вирішуйте самі. Про дратівливо безпорадного персонажа Люка Норріса краще взагалі не згадувати.

В підсумку у авторів «Чорного таксі» вийшло щось настільки каламутне і невиразне, що платити за таку бестолкову поїздочку, мабуть, не варто. Три зірки з десяти за колоритного водія.