Григорій Бакланов – про військову підготовку, озвучку S.T.A.L.K.E.R.2 та пошуки себе

Фільм «Пекельна хоругва, або Різдво козацьке» два роки поспіль випускали в прокат на свята через прохання глядачів. Цього року ви можете подивитися стрічку на каналі ICTV2 на Різдво.

Григорій Бакланов, який зіграв головного героя козака Семена Семирукого, каже, що й досі у когось асоціюється саме з цією роллю.

В інтерв’ю Коротко про Григорій Бакланов пригадав, як знімали «Пекельну хоругву», особливо сцени в пеклі, поділився, чи грав сам у S.T.A.L.K.E.R.2, де озвучив 23 персонажів, як йому дається вистава «Круасани з мигдалем», де він грає військового, які військові вміння опанував та в чому сьогодні для нього щастя.

Мабуть, це той рік, коли можу сказати, що не згаяв свій час

- Гришо, ми з вами говоримо наприкінці року, коли всі зазвичай підводять свої підсумки. Яким був для вас цей рік?

- Мабуть, це той рік, коли можу сказати, що не згаяв свій час, і справді на кілька сходинок зрушив з того місця, де я був минулого року.

- Це ви про професійний ріст?

- В першу чергу, про свій внутрішній стан. Я радію тому, що точно знаю, чого хочу, і рухаюся до цього. Це про цінність життя. А з цього вже випливають і якісь професійні здобутки, і життєві.

- Між іншим, з гарних новин – цього року вийшла гра S.T.A.L.K.E.R.2., де ви озвучили аж 23 персонажів. Це знакова подія у вашому житті?

- Так, як виявилося. Не думав, що вона стане настільки помітною.

- Одразу погодилися на пропозицію озвучити персонажів?

- Мені цікаво все, що стосується озвучування і дубляжу. Тому саме з позиції досвіду, що я озвучу таку гру, та з розумінням, що цікаво та з користю проведу час, я не вагався ніскільки.

- Ця робота стала однією з останніх, на жаль, для актора Олексія Хільського, який загинув на війні. Ви були знайомі?

- Ні, на жаль, з Льошею ми не були знайомі. Я лише працював з його дружиною Надією, ми знімалися разом в одному серіалі. Тому я знав Льошу тільки заочно.

- А ви грали в гру? Взагалі любите ігри?

- Я ігри люблю чи, скоріше, любив, коли був у молодшому віці. Але «Сталкер», на жаль, пройшов повз мене. Не пам’ятаю, чи тоді гра не була такою розповсюдженою серед саме нашої шкільної компанії, чи у мене не було достатньо хорошого комп’ютера, щоб її встановити.

А зараз переглядав стріми. Загалом, це більше 40 годин. Хотілося б, звісно, насолодитися грою, але поки такого часу у мене немає.

- Ви багато займаєтеся озвучкою та дубляжем. Це прибуткова робота?

- Озвучка, в основному, покриває витрати, щоб доїхати до студії і назад (сміється). Це в першу чергу про бажання.

Зараз наш Театр на Печерську та «Радіо Слухавка» записує блок різних українських авторів, яких ніколи не переносили у формат аудіо, щоб поповнити запаси українських аудіокниг. Умовно кажучи, з такою волонтерською місією. Не хочеться говорити великі слова з «благодійною місією», але все це виключно за свій рахунок з одним бажанням - заповнювати український контент. Для мене це теж і важливо, і цікаво.

- На початку повномасштабної війни ви вже з колишньою дружиною Анастасією Цимбалару започаткували зірковий аукціон Act Lots, де збирали кошти для військових. Зараз там поки нічого не відбувається. Він вже виконав свою місію?

- Виконати місію неможливо, поки триває війна. Справа в тому, що тоді іншого такого дієвого шляху збирати кошти не було. Потім в усіх акторів поступово почала з’являтися робота, стало складніше збиратися на якісь заходи і події. Але в той же час стало легше збирати самостійно. Бо коли у тебе є робота, тобі не треба так сильно просити усіх збирати кошти, ти вже самостійно достатньо активно допомагаєш. До того ж, кожен актор став окремо організовувати свої збори, мати свої напрямки. Сподіваюся, всі з цим справляються і допомагають так само, на тому ж рівні чи навіть обʼємніше, ніж ми зробили разом.

Різдво – це сама по собі подія, яка є однією з найголовніших для мене

- Події у «Пекельній хоругві» відбуваються напередодні Різдва. Чи є у вас різдвяні традиції?

- Різдво – це сама по собі подія, яка є однією з найголовніших для мене. Зазвичай, збираємося з рідними чи друзями, в близькій затишній компанії. Сам формат – не важливий. Головне – мати настрій, який дарує цей день.

- Кажуть же: головне – не як, головне – з ким.

- Так і є. Насправді, ми з друзями іноді й не плануємо наші зустрічі. Буває, саме життя підкидає якісь цікаві обставини, які б ти в житті ніколи не вигадав заздалегідь. Незаплановані зустрічі та вчинки набагато яскравіші.

- Звиклися вже з новою датою – 25 грудня? Легко перейшли на новий календар?

- Одна з моїх бабусь мала польське коріння і ми завжди, хоч і не так пишно, святкували Різдво в грудні, а тоді вже в січні. Тож для мене перехід не є такою зміною.

- Арам Арзуманян назвав свою роль Домовика Веніаміна у «Пекельній хоругві» своєю найскладнішою роллю, а через те й найулюбленішою. Яким вам запам’яталися ці зйомки? Ви казали, що щороку на свята вам приходять відгуки про це кіно.

- Так, я досі отримую повідомлення про те, що для когось я асоціююся виключно з козаком Семеном. Для деяких людей всі ці роки «Пекельна хоругва» - улюблена казка на Різдво та Новий рік, яку вони дивляться всією родиною.

Там панувала така добра атмосфера, що, як зараз здається, все було легко. Хоча й були достатньо пекельні умови, коли ми знімали саме, власне, пекло.

- Цікаво звучить: пекельні умови, коли знімали пекло.

- Ми знімали в павільйоні, це було літо, на нас зимові історичні костюми й усюди палали факели, від яких йшов дим. На мені була біла накрохмалена сорочка, яка за пів дня ставала чорною. Тому треба було між кадрами обережно відбігати, щоб її сильно не запилити і ходити в респіраторах.

Давно мріяв повчитися вокалу і грі на музичних інструментах – і я це роблю

- У вашому репертуарі є вистава «Круасани з мигдалем», де ваш герой йде на фронт, щоб боронити землю від рашистського окупанта. Важко грати війну у війну?

- Взагалі дуже важко грати те, що зараз відбувається у житті з тобою. Але в цій історії в першу чергу я все ж таки граю про бажання жити, про любов, яка допомагає боротися з усім і яка об’єднує, незважаючи на те, де ти знаходишся. Любов – це єдине, що може бути вічним, на чому можна триматися.

- Як вас змінила війна? Бо ми передивилися і своє оточення, і погляди на життя, і цінності.

- Думаю, я не буду унікальним, коли скажу, що цінність твого кожного прожитого дня виросла дуже сильно. Війна поміняла підхід до будь-яких речей, які ми робимо. З’явилася рішучість. І – чесніть перед собою. Ти розумієш, що завтра дійсно може не бути. І це вже не якась патетична фраза, бо, справді, може не бути й наступної години. Тому немає сенсу відкладати щось на потім. Немає сенсу робити те, що ти не хочеш робити. Завжди треба обирати те, чого прагне твоє серце тут і зараз.

- Що ви вже не відкладаєте на потім? Хтось мріє, скажімо, про власний будинок і будує його, хтось мріє про дітей і народжує в такий важкий час. Чого ви прагнете?

- Мова взагалі про підхід до всього. І про матеріальні речі, як будинок чи одяг, що бережеться для якихось святкових подій, аби не сильно зношувати, і про серйозні плани на майбутнє. Бо його не буде, якщо ви не робитимете його зараз.

Хочеться мені озвучити якусь книгу - я пробиваю шлях, як це зробити і як її записати, а не чекаю, коли, можливо, мені її запропонують. Цікаво розвиватися й не тільки в театрі, кіно чи озвученні, і я знаходжу шляхи, як спробувати себе в різних сферах. Я давно мріяв повчитися вокалу і грі на музичних інструментах – і я це роблю.

Я не кажу собі: от буде час, займуся цим колись.

- Це хобі? Чи хочете на професійному рівні цим займатися?

- У мене є бажання і я не дозволяю собі поверхнево до нього ставитися. Зараз у своїх виставах я постійно пробую додавати якісь пісні і записуюся на вокал.

- Що вам приносить більше задоволення – театр, кіно, озвучування?

- Треба робити так, щоб задоволення приносило все, чим ти займаєшся. Не важливо, робота це чи похід в магазин за продуктами. Це про спосіб мислення.

- Є пропозиції по зйомках? Багато акторів бідкаються, що чомусь дуже часто у наших серіалах знімаються майже одні й ті самі люди.

- Я тут не погоджуся, тому що на кожному проєкті завжди зустрічаю багато нових обличь. Не скажу, що сам зайнятий щодня або що щомісяця у мене є якийсь проєкт. Але, я певен, їх достатньо. Моє від мене не піде, а якщо кудись не потрапив, то, зрештою, відпускаю з легким серцем.

- Доводиться від чогось відмовляти? Є ролі, які ви сьогодні грати не погодилися б?

- Я відмовляюся від кон’юнктурних ролей і проєктів, від історій, написаних з поганим смаком.

- Після «Спіймати Кайдаша», вас, як й інших акторів серіалу, досі представляють у пресі як «зірку «Спіймати Кайдаша». Це була висока планка в українському серіальному виробництві. Нещодавно Олександр Яцентюк, розповідаючи про свою роль у «Памфірі», сказав, що треба вміти обнулятися, не тягнути далі той шлейф. Ви вмієте обнулятися?

- Я, чесно кажучи, на це не дуже сильно впливаю. Коли ти зробив матеріал, ти його залишаєш. А далі йде реакція людей. І ця реакція щороку, коли показують цей серіал, поповнюється і підігрівається.

Тому, звичайно, мене часто впізнають саме за цією роллю. Сподіваюся, далі будуть інші ролі, за якими будуть впізнавати так само.

Ця шапка «зірка серіалу «Спіймати Кайдаша» - я ж її не пропоную, коли мене підписують в новинах, приміром, чи десь іще.

Зараз хочу знайти себе

- Зараз багато медійних людей ідуть у військо, і не лише тому, що прийшла повістка. Чи проходите ви для себе якусь підготовку? Адже з усіма нами це може статися в будь-який момент.

- Звичайно, треба бути готовим в таких умовах. Проходив підготовку у своїх знайомих-військових, які воюють ще з 2014 року. Це «Легіон-Д», і вони створили навчальний центр BLACK LAKES TACTIC. Багато чого саме вони мене навчили. Частково – медичній підготовці, та здебільшого - тактичній.

У них є ще окремий курс, на який теж хочу записатися і всім раджу, – це курс сімейної безпеки. Адже питання безпеки завжди починається з тебе самого.

Обізнаність у тому, як себе захистити навіть у квартирі, якщо, не дай Боже, хтось захоче до вас вломитися, або на вулиці в темний час доби, особливо в блекаути, і допоможе зберегти власне життя та близьких, і зменшує рівень злочинності.

- Чим би ви могли бути корисним у війську, з огляду на свої вміння?

- З огляду на вміння - це піхота. Або водій. Але я хотів, записувався на курси управління дронами. У мене якраз багато близьких та знайомих, які займаються саме дронами, безпілотниками. Не знаю, чесно кажучи, наскільки мій мозок впорається, бо не скажу, що я людина технічного складу, але б хотів спробувати. Тим паче зараз це один із найосновніших напрямків ведення війни.

- А чи отримували ви «зимову тисячу» від держави?

- Вже подав заявку. Переведу друзям на РЕБ.

- Одна з казок, які ви озвучували, називається «Казка про щастя». Що для вас щастя? Ви щаслива людина, зважаючи на умови, в яких ми живемо?

- Умови навколо нас. А щастя – це те, що є в нас. Звичайно, постійно щасливою людина не може бути. Але коли ви не брешете собі ні у своїх бажаннях, ні у думках, ні у проявах, то цей шлях завжди приведе вас до щастя. Це не якась окрема точка, щастя - це завжди рух.

Якщо ви будете з собою в гармонії, в яких би умовах ви не були, то будете тоді змінювати простір навколо себе.

- Я бачу, як вас любить ваша аудиторія в соцмережах, як вас люблять глядачі, ви харизматична людина. Тепер ви холостяк. Чи запрошують дівчата на побачення?

- Кілька разів мені писали, запрошували на зустріч. Але, чесно кажучи, мені цікаво зараз працювати.

- Але готові до нового життя, нових стосунків? Це ж прекрасно, коли люди знову закохуються.

- Так, життя – одне, і я його живу. Що стосується нових стосунків… Зараз хочу знайти себе, здобути чогось самостійно. А за цим, думаю, колись настане і етап, коли я зрозумію, що готовий до того, щоб хтось зі мною був поруч.