Як відновлювати енергетику так, щоб не виживати, а розвиватися

Якщо вам здається, що головна проблема в енергетиці — «пройти зиму», то вас ввели в оману контрастним душем із панічних заяв і переможних звітів. Спочатку «пройдемо без відключень», потім «відключення будуть до весни».

Якщо не змінити підходу до відбудови енергетики, то тижні та місяці без світла можуть тривати роками і залежати від погоди та обстрілів. Бо останні три роки ми лікуємо енергетичну систему виключно з допомогою пластирів у формі хаотичної закупівлі обладнання для вугільної генерації та примусу бізнесу до купівлі дорогого імпорту.

Як змінити систему, щоб не чекати з острахом кожної зими і не ліпити пластирів вартістю сотні мільйонів доларів щороку? Потрібно припинити витрачати шалені гроші на ремонти пристріляних цілей російських атак і перестати намагатися завести всі інвестиції виключно у державні підприємства. Для початку будівництва і розвитку стійкої до ракетних атак децентралізованої енергетики потрібно залучити приватний бізнес і громади.

Ця можливість передбачена європейськими програмами та підходами, але алгоритму її реалізації не існує. І кожен, хто потерпає, сам розв’язує свої проблеми.

Пластирі сьогодення

Стратегія відновлення генерації та «проходження зими» сьогодні базується на таких підходах.

Підхід «чорна діра». Це ремонти й відбудова зруйнованих обʼєктів. Усі вони вже пристріляні, і немає підстав розраховувати, що РФ не битиме по щойно відновленому знову й знову. Ще влітку Україна втратила 90% теплової генерації, самі лише станції ДТЕК зазнали 190 атак. Їхнє відновлення вже коштувало близько 2,6 млрд грн, а річні ремонтні витрати компанії можуть сягнути 3,8 млрд грн. Державна ж компанія «Центренерго» отримала ще в липні 1,5 млрд грн із бюджету. За всі ці гроші підготували частину розбомбленої минулого опалювального сезону теплової генерації. Саме по цих станціях росіяни і стріляють починаючи з листопада.

Підхід «закордон нам допоможе». У Фонд енергетичної підтримки України, створений у квітні 2022 року з ініціативи єврокомісара з питань енергетики Кадрі Сімсон, міжнародні донори влили вжепонад мільярд євро на оперативне відновлення пошкоджених об’єктів. До липня цього року із цих грошей фінансували ремонти та відновлення державних компаній, після заяви Зеленського про «гігават» фонд почав купувати газові турбіни (які невідомо коли будуть підключені, невідомо ким мають бути встановлені і невідомо як працюватимуть у ринку).

Підхід «іржаві замки». Це урядові плани з розбудови атомної енергетики: ідея полягає в тому, щоб використати прибуток НАЕК «Енергоатому» для побудови нових атомних блоків (які в реальності не такі вже і нові). Це якщо будівництво реакторів розпочнеться в принципі, адже через постійні корупційні скандали шанси компанії залучити необхідні для цього мільярди доларів наближаються до нуля — такою є оцінка Financial Times. При цьому передбачається, що перші кілька років «Енергоатом» заливатиме гроші в бетон — проста та відпрацьована корупційна схема.

Підхід «дорогий рожевий замок на воді». Зовсім складно спокійно коментувати намір уряду орендувати у турецької компанії Karpowership 250–350 МВт плавучої генерації. Планована вартість оренди не розголошується, але можемо скласти загальне уявлення за контрактами Karpowership з іншими країнами: 6 млн дол. на місяць за 100-мегаватну станцію для Еквадору, 20 млн дол. на місяць за кожну з трьох станцій по 400 МВт у середньому для ПАР. Для нас вийде ще дорожче з урахуванням страхування воєнних ризиків і не тільки. Це найдорожча з усіх можливих електроенергія. Точну суму оренди та палива для цього замку ми не знаємо, але, за дуже приблизними розрахунками, за ці гроші можна було би збудувати не менш як 50 МВт когенераційних станцій на біомасі, які вже наступного року могли би покращити ситуацію з електрикою та забезпечувати теплом громади.

Підхід «гігават Зеленського». Про децентралізовану генерацію президент говорив у звичному, PR-орієнтованому, тоні: «До кінця року побудуємо». В результаті частину привезли донори, частину купили державні компанії та приватні бізнеси. Привезли і купили не означає, що запрацювало. Станом на сьогодні встановлено лише 60 МВт у громадах і не більш як 150 МВт руками приватного бізнесу (який робить це для власного споживання). Натомість 80% обіцяних потужностей залишались у статусі «профінансовано», тобто закупівель і встановлення ще не відбулося. Є питання і до обладнання, яке міжнародні донори екстрено поставляють громадам: часто воно не відповідає місцевим потребам і можливостям, надходить без необхідного додаткового обладнання. В результаті дорога техніка нічого не генерує, а стоїть під дощем і чекає підключення, наступаючи на граблі мобільної електростанції, яку отримав і не міг підключити «Енергоатом».

Тобто урядовий підхід до вирішення проблеми — хаотичне заклеювання вузьких місць пластирами. Це може дозволити нам ще якийсь час протриматися, але не розвиватися: економіка теж працює на електриці. Не дивно, що інформація засекречена, а урядова комунікація ведеться у форматі «все буде добре», а ті, хто не згоден, «поширюють російську ІПСО». При цьому навіть останні кілька днів, коли населенню не відключають електрики, обмеження для бізнесу і надалі діють, а ціна для неї входить у топ найдорожчих в Європі.

Єдиний, хто в ситуації, що склалася, вирішує ці проблеми, — компанія ДТЕК. Їхній наполегливості варто вчитися. Бо, незважаючи на все небажання європейців відновлювати вугільну генерацію та ставлення американців до власника, допомогу компанія отримала і від тих, і від інших.

«Системний» підхід

Вирішення проблеми, як відомо, починається з визнання власних помилок, хоча наразі уряд заблокувався у глухому куті презентацій і заяв. Натомість громади, бізнеси та неурядові організації продовжують шукати алгоритми взаємовигідної співпраці, що дасть можливість запускати реальні проєкти. Відкриття шляху для приватного бізнесу в партнерстві з громадами дає не тільки перспективу створення нових електростанцій. Такі проєкти — це також можливість почати будувати чисту відновлювану енергетику.

За оцінками наших партнерів з дослідницького центру TNO (як і за оцінками багатьох інших європейських звітів), потенціал України у біоенергетиці перевищує потенціал будь-якої іншої країни ЄС, а самою тільки біоенергетикою ми можемо забезпечити до 30% власних енергетичних потреб. Для цього необхідно будувати не грандіозні ядерні реактори, а маленькі станції когенерації на біомасі та біогазові установки, які можуть швидко масштабуватися та інтегруватися у локальні системи. І це тільки одна із доступних технологій децентралізованої генерації.

Партнерства бізнесу та громад можуть також відкрити дорогу до використання інвестиційних коштів, зокрема Ukraine Facility, призначених саме для проєктів зростання економіки. Так, там менше грошей, ніж необхідно для забезпечення потреб України в новій генерації. Але їхня мета не в тому, щоб розв’язати всі проблеми, а в тому, щоб проторувати шлях приватним інвестиціям, які можуть дати українській економіці справжній поштовх.

За підрахунками World Bank Group, профінансувати відбудову економіки без залучення приватного капіталу неможливо в принципі. За сучасних умов оцінка можливостей України залучити гроші для відбудови в рамках «зеленого переходу» оцінюється в 172 млрд дол., а за умови впровадження системних реформ — 412 млрд. Різниця говорить сама за себе.

Усі ці суми вражають уяву, але головною перешкодою для реалізації всіх можливостей в Україні залишаються стабільні звички. Уряд намагається все контролювати і тільки збільшує централізацію всіх процесів і розраховує на запуск фонду UDF під егідою компанії Black Rock.

Водночас на місцевому рівні часто-густо короткозорі інтереси кланів переважають над здоровим глуздом та інтересами людей. Саме тому бізнес вирішує виключно власні потреби забезпечення себе електроенергією, не враховуючи потреб громад.

Безперспективність такого підходу до розбудови та відновлення енергетичної системи вже мала би бути зрозумілою. Як і безперспективність фонду UDF, що повинен запрацювати «через пів року після завершення війни».

Ситуація сама себе не виправить

Ключове питання полягає в тому, чи зможуть бізнес, громади та фінансові інституції порозумітись і прийти до спільного знаменника, який відкриє шлях до побудови малої децентралізованої генерації (і не тільки).

У кожного з них свої можливості та інтерес. Громади можуть надати землю та підтримку, натомість отримати стабільне постачання електрики. Бізнес, що будуватиме нові електростанції, зможе одержати фінансові стимули для себе у разі вирішення проблем забезпечення електрикою громад. Таким чином, міжнародні банки зможуть дати старт буму нової «зеленої» генерації, але їм доведеться відійти від звичайних протоколів, які не пристосовані до воєнних реалій.

В енергетиці ми можемо закласти фундамент нового підходу до відбудови — базованого на довірі та співпраці різних гравців. Фундамент, який запустить процес створення цілого класу середніх гравців на ринку електроенергії, що дасть змогу назавжди поховати залежність від кількох великих олігархічних гравців і державних монополістів.

Від держави вимагається найскладніше: перестати брехати самим собі і нам, визнати хибність «пластирних підходів» і виконати свої зобов’язання відповідно до вимог законодавства ЄС. Зокрема щодо повної та реальної незалежності енергетичного регулятора.

Бо зараз уряд тримає контроль за усім та усіма, як та мавпочка з бананом, що не виймається з банки.