Піратів у ЄС не беруть. Як ми захищаємо авторське право

Як ви ставитеся до електронних книжок? Слухаєте аудіокниги, щоб ефективно використати час у дорозі? Якщо так, чи виникала у вас думка: «Чому досі немає аудіокниги авторки А українською мовою?».

Можливо, ця книжка відсутня на нашому ринку через те, що авторка А, яка живе у Швеції, Франції чи Німеччині, вважає, що в Україні аномально високий рівень цифрового піратства. У своїй країні вона звикла до поваги до авторського права, тому остерігається, що її продукт можуть незаконно поширювати, а порушники залишаться безкарними.

Хоча такі побоювання можуть бути перебільшеними, заперечувати існування цифрового піратства в Україні важко. Телеграм-канали з безплатними книгами чи ютуб-канали, де начитують літературу у вільний доступ, — реальність. А чи відреагує на це кіберполіція — велике питання.

До речі, історія про авторку А — не вигадка. Її розповіла Катерина Аврамчук, директорка видавництва аудіокнижок «Абук». У цьому тексті вона разом з іншими експертами переконає вас, що цифрове піратство — проблема, з якою треба боротися. І що без цього нам у Євросоюз — зась.

Текст підготували на основі матеріалів подкасту «Почуті По суті».

Чому українці піратять

«У нас часто виправдовують піратство доступом до інформації, — пояснює Катерина Аврамчук, директорка видавництва аудіокниг «Абук». — Ще один мій “улюблений” аргумент: “Якщо я купую паперову книжку, я можу дати її друзям”. Так, можеш, але не тисячі людей одночасно. Ти можеш по черзі передавати цю книжку, і рано чи пізно вона зрештою зноситься і порветься», — пояснює Аврамчук.

Директорка «Абук» посилається на дослідження, яке торік провів Український інститут книги. Воно показало, що близько 30% респондентів споживають електронні або аудіокнижки разом із паперовими. Водночас лише 2,5% із них за останній рік купили хоча б одну книгу в цифровому форматі. Це означає, що чимало видавців недоотримують кошти, які мали б піти на оплату роялті авторам і створення нового контенту.

Цікаво, що «пірати» зустрічаються навіть серед медійників, які чи не першими мали би захищати авторське право. Аврамчук розповідає, що якось натрапила на канал оператора одного з відомих бюро журналістських розслідувань, на якому він начитував книжки. Катерина написала йому та на сторінку бюро, однак реакції не отримала.

«Я точно знаю, що це зроблено не для заробітку. Просто людина хоче, щоб Стівен Кінг був в аудіоформаті. Але є така штука, як авторське право», — каже вона.

Одна з проблем — низький рівень культури споживання контенту. Люди, які «піратять», дійсно можуть не розуміти, що в цьому поганого. Інше питання: якщо людина усвідомлює, що порушує законодавство щодо авторського права, і навіть на цьому заробляє, то чи покарають її за це?

Як держава захищає контент

Кілька років тому засновники додатка «Абук» зустрічалися з кіберполіцією, аби поговорити про проблему з піратством. В органі їм щиро відповіли, що коли стоїть вибір між справою щодо розкрадання мільйонів і вкраденою книжкою, у пріоритеті буде не піратство.

У ЄС і США ситуація інша: піратів швидко знаходять і карають. Наприклад, цього літа в США п’ятьох осіб засудили до п’яти років ув’язнення за створення піратського стримінгового сайту. Однак ми не чуємо, щоб щось подібне сталося з умовним «ЮА Кіно».

Сергій Нетецький, заступник директора Української антипіратської асамблеї, каже, що на законодавчому рівні все не так і погано. У 2022-му в Україні ухвалили новий закон про авторські та суміжні права, а до того, у 2017-му, — зміни до Кримінального кодексу. Тоді, наприклад, в Україні вперше встановили відповідальність за незаконний запис фільмів. Питання лиш у тому, наскільки ці норми працюють.

«Жодного протоколу ні в минулому, ні в цьому році щодо порушення авторського права не було складено. Ніким: ні працівниками поліції, ні працівниками Держкіно. Я розумію ситуацію в країні. Можливо, навіть хтось мені скаже: та що ти тут розповідаєш, якісь казочки, в країні війна. Я знаю це, але в мене є робота, яку я маю виконувати», — каже Нетецький.

Операція «Євроінтеграція»

Законодавство у сфері авторського права й загалом інтелектуальної власності — це ще й один із пунктів, за яким нас «екзаменуватимуть» під час вступу до Євросоюзу. Ми повинні максимально гармонізувати наші закони з європейськими у цій сфері, і дещо для цього ми вже зробили: створили український IP-офіс (Національний офіс інтелектуальної власності).

«IP-офіс не наділений безпосередньо функцією захисту як такою. Але він дає можливість державної реєстрації авторського права, за результатами якого видається свідоцтво про реєстрацію, — спеціальний документ, який підтверджує наявність прав. Тобто це додатковий доказ правовласності. І в разі, якщо порушується авторське право, свідоцтво допоможе автору довести, що він є автором», — пояснює Любов Майданик, заступниця директора IP-офісу.

Також до IP-офісу можна звернутися, якщо ваш продукт незаконно розмістили на якомусь сайті. Там оцінять, чи все відповідає законодавству, і зможуть сказати, що щодо продукту потенційно вчинили правопорушення. Ця інформація вирушить до Міністерства економіки, а звідти – до WIPO ALERT, так званого міжнародного «чорного списку» сайтів. На такому сайті буде заборонено розміщувати рекламу. Крім того, він матиме погану репутацію.

Ця інституція також готуватиме законодавчі пропозиції у сфері інтелектуальної власності, які згодом ухвалюватиме парламент. А ще робитиме те, з чого ми почали розмову в цьому тексті: пояснюватиме українцям, чому цифрове піратство — це погано.

«Насправді цю функцію виконують абсолютна більшість IP-офісів ЄС. Це формування культури у сфері права і зокрема права інтелектуальної власності. Громадянин має знати про важливість інтелектуальної власності, і не лише з огляду на те, що є санкція. Треба пояснювати, чому якщо людина купує контрафактну книжку, це буде мати негативні наслідки для дуже багатьох», — каже Майданик.

Разом з Українським інститутом книги IP-офіс проводить інформаційну кампанію щодо незаконно виданих книг. У її межах українцям пояснюють, що хоча купівля контрафактної книжки, яка на 100—200 гривень дешевша, виглядає фінансово привабливою, стратегічно це сумнівне рішення. Адже потенційно це обкрадання самих себе: видавець не продасть книгу й не зможе сплатити податки в бюджет. А ці податки могли би згодом стати зброєю, якою ми будемо боронитися від окупантів.

Фото: Getty Images