Путін з усіх сил тримається за свою війну з Україною і ніколи добровільно не відмовитися від неї

Путін з усіх сил тримається за свою війну з Україною. А оскільки її наслідки російського диктатора й досі аж ніяк не зачепили, то він сприймає її, як віртуальну гру в олов’яних солдатиків. Смерть сотень тисяч людей для цього нелюдя не більше, як телевізійна абстракція, тому він так уперто наполягає на продовженні кривавої російсько-української війни. Сподіваючись на те, що Російська Федерація має більше ресурсів, а значить, що для знищення Української державності потрібен тільки час.

Недостатня допомога Україні з боку колективного Заходу призвела до того, що ЗСУ не змогли втримати ініціативу, котру мали восени 2022 року. Московцям це вдалося використати на свою корись, що не призвело до великих зрушень, а деякі успіхи терористичних російських військ, в основному, є не більше, ніж локальними.

Хоча з часу початку Великої війни вже минуло понад 1000 днів, значна частина американського та європейського політичного істеблішменту й досі ще не усвідомила з ким українці насправді  борються.

Адже Путін, і переважна більшість російського населення, мають мислення середньовіччя. Для них нападати на сусідів, щоб розширити свої кордони та дозволити своїм людям грабувати та ґвалтувати, нормальна поведінка. Тому тільки тоді, як російські загарбники зазнають поразки на полі бою, їхнє ставлення до війни в Україні може змінитися.  Інакше вони й далі будуть вірити, що «визволяють нові землі», а Путін «найсильніший» і «наймудріший» лідер сучасності. Тобто в усе те, що їм ввечері розкаже телевізор.

Переломити ситуацію у цій війні кардинально може усунення дисбалансу вогневої потужності сторін у російській війні в Україні. Що необхідно для завдавання максимальних втрат російським загарбникам. І це єдине, що може в довгостроковій грі вплинути на ставлення росіян до вартості війни. Так само, це єдине, що здатне роз’їсти підтримку Путіна, та стати кінцем московського імперського шаленства.

Росіяни добре засвоїли від своїх монгольських ординських панів формулу розширення імперії:

1. Кожен підлеглий є витратним матеріалом, і тому чим менше освічене ваше населення, тим краще вони можуть служити планам завоювання земель інших держав.
2. Кожна нова територія – нові люди – новий витратний матеріал для майбутньої експансії.
3. Населення завойованих територій зобов’язане приймати участь в походах завойовників. Прикладом чого є окупована Чечня, адже частина чеченців погодилася воювати за Росію в Україні.

В західному демократичному світі повинні знати, що коли не зупинити російську експансію зараз, то через декілька років Росія вдереться вже до Європи, використовуючи мільйони українців з окупованих територій, як гарматне м’ясо.

Росія завжди була «добувним механізмом», який викрадав сусідів, котрих завойовував, та вивозив їх до Московщини. І не важливо хто перебуває там при владі: хан Батий, Іван Грозний, Петро I, Микола II, генеральний секретар ЦК КПСС Брежнєв, чи Путін. Система залишається такою, як вона була з ординських часів.

Усі інші народи перейшли до сучасних філософських, економічних, політичних, наукових, інтелектуальних, соціальних систем, які, як було доведено життям, успішно працюють. Росія залишається такою ж архаїчною політичною реліквією, з частковим залученням новітніх технологій. Це утворення маскується під сучасну національну державу, хоча є злостивим порушником стабільності та спокою в Європі та світі.

Готовність Путіна послати свій народ на непотрібну московитам  різанину показує, якою він є особою: жорстокою, егоїстичною, маніпулятивною, мстивою, ненависною, одержимою. Він геополітичний монстр. І коли в американському Конгресі знову почали блокувати допомогу Україні, то невже там не здатні усвідомити – чим може обернутися небажання дати відсіч всесвітньому злу? Адже кожна така недопомога збільшує кількість смертей українських військових та цивільних. Яких могло б і не бути.

Тим, хто допомагає Україні у її війні з терористичною державою Росією, варто зрозуміти, з ким вони мають справу. Адже Московія має довгу історію кріпацтва. «Права» кріпаків були дуже схожі на «права» рабів. Цебто кріпак мав економічну цінність і нічого більше. Тепер же в Росії вартість життя людини визначається її банківським рахунком. Тому довгий час кремлівцям так легко вдавалося залучати на війну в Україні чоловіків з російської глибинки. Вони спокушувались на великі фінансові виплати. Але, як відомо, гроші мертвим вже не потрібні.

Тут Путін не придумав нічого нового. Росія історично ставилася до свого населення, як до одноразового гарматного м’яса. Хоча важко зрозуміти, що покоління за поколінням, режим за режимом, прості росіяни погоджувалися і продовжують погоджуватися з цим. Видно, що кріпацька ментальність закріпилася у всіх них на генетичному рівні.

Для того, щоб Російська Федерація почала відповзати від України, потрібно, щоб еліти в Москві та Санкт-Петербурзі відчули на собі критично негативний тягар воєнних зусиль свого фюрера або самі пережили тиск від російсько-української війни.  Але поки це стосується лише «кріпаків», й історія показує, що російське керівництво не змінить обраного для себе саморуйнівного курсу.

Путінський тероризм та войовничий тоталітаризм з досі не знайшли адекватної оцінки світової спільноти та Організації Об’єднаних Націй. І коли російські терористичні війська постійно цілеспрямовано атакують в Україні цивільні об’єкти, мовчання з цього приводу ООН наводить на думку, що щось з цією організацією зовсім не так. І вона потребує термінової реорганізації, або перезаснування.

Наразі російська тактика жертвувати людьми на полях битв не є чимось новим. Це був їхній традиційний підхід протягом століть, щоб компенсувати технологічну неповноцінність. Люди не мають ніякої цінності у «московській стратегії» ведення війни. Адже в житті під диктатурою, він населення нічого не залежить і владу неможливо переобрати.

Але якщо американці та європейці надали б українцям сучасну зброю та боєприпаси в достатній кількості, то згодом росіяни почнуть відчувати нестачу людського ресурсу, який у них не є нескінченний.

Зараз Путін чітко дотримується сталінської тактики – посилаючи в бій, хвиля за хвилею, все нові та нові тисячі солдатів. Сподіваючись дотриматися до того часу, коли українці вже не матимуть сил чинити опір такій навалі.

Для захисту від мас чисельної піхоти потрібна спеціальна зброя. І настав час для США надати Україні таку підтримку. Якщо Америка і Європа різко збільшать допомогу Україні, Росія виснажиться, водночас втративши бажання так нахабно брязкати ядерною зброєю.

Зараз найкращий спосіб натиснути на Росію, щоб вона припинила свою злочинну війну, – це змусити Кремль ініціювати ще один масовий призов до армії. Очевидно, що велика кількість людей в Росії вважає,  ніби ця війна насправді не така вже й велика проблема, і вона їх особисто ніяк не стосується.

Путін уже завербував стільки людей із в’язниць і глухих провінцій, що цього разу йому доведеться масово мобілізувати населення Москви та Санкт-Петербургу. А це вже буде зовсім інша справа.

Оскільки призов з теперішньої та колишньої столиць імперії обов’язково зачепить та почне впливати на ті прошарки російського суспільства, батьки рекрутів з яких або вони самі, до цього часу займали відносно привілейовані посади. І коли вони зіткнуться з реальністю, вимогою  віддати своє життя за геополітичні примхи Путіна, то зрозуміло, якою негативною може бути їхня реакція.

Зараз втрати росіянами живої сили та техніки величезні, але поки що не фатальні. Тому необхідно зробити усе для того, аби для путінської терористичної армії вони стали катастрофічними.

Покращити позицію України у війні проти російського вторгнення здатен тиск, який посилює внутрішню нестабільність серед правлячої еліти Москви.

Доказів вразливості режиму стає все більше: повстання Пригожина; втрата Сирії; неможливість відбити Курську область; триваючі вбивства посадовців високого рівня, навіть у столиці; величезні втрати на полях боїв; критично небезпечний перегрів економіки. Що не може не послабити довіри населення до путінської злочинної камарильї.  

Все це нагадує смерть Росії від тисячі порізів, але її необхідно  пришвидшити. І тут потрібно вдаватися до будь-яких методів, адже Путін ніколи добровільно не погодиться відмовитися від своєї ідеї фікс – повного стирання держави  України з мапи світу.