24 грудня Україна святкує Святвечір - що це, які традиції, що треба робити, а що заборонено?

Для християн цей день завершує 40-денний Різдвяний піст. Детальніше розповідає УП: Життя.

Нині – це гарний привід повернути у наше життя забуті звичаї та символи, зібрати сім'ю за одним столом, виготовити традиційні прикраси та приготувати 12 страв, які пам'ятають ще наші пращури.

Які традиції існували на Святвечір, як до нього готувалися та як відзначають зараз "УП.Життя" розповідає з посиланням на матеріал доктора історичних наук Олександра Курочкіна та розповіді етнологині Наталії Громової.

Як українці готувалися до Святвечора

Перед Святою вечерею хата мала бути чисто прибраною, її відповідно прикрашали – вишитими рушниками, витинанками, підлогу притрушували сіном або соломою. Остання традиція символізувала ясла, у яких народився Ісус Христос, а ще могла означати родючість землі.

До того ж важливим елементом декору на Святий вечір був дідух – сніп із жита чи пшениці. За тодішніми віруваннями, у дідухові жили душі предків. Це обжинковий сніп, який зібрали з поля останнім або перший – зажинковий.

З дідуха починався Святвечір, його вносив до хати господар разом зі старшим сином і ставив на покуті (головний куток в хаті, розміщений по діагоналі від печі, де зазвичай висіли ікони).

Ще кілька років тому прикрасу рідко можна було побачити у домівках, але сьогодні українці повертаються до звичаю і створюють дідухи з різних видів пшениці, усіляких форм і розмірів, додають стрічки, та інший декор.

Традиційно, святкову вечерю господиня готувала увесь день. До роботи вона повинна братися з гарним настроєм, бо інакше їжа не вдасться.

Перед приготуванням страв піч потрібно було ретельно вичистити і розпалити вогонь з найкрасивіших дров, які були в господарів. Не можна було готувати у старому посуді, якщо мали змогу, до вечері купували нові миски та глечики.

У передсвятковий день намагалися не користуватися ножем, адже вірили, що так можна відрізати щастя. Через це різати доводилося напередодні.

Крім того, перед Святим вечором заборонялося сваритись, а навпаки – потрібно помиритися з ворогами, щоб у новому році в хаті був мир.

Проте господиня могла не знати всіх своїх ворогів, тому затикала всі дірки в лавках та ослінах, примовляючи: "Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік".

У той час, як господиня поралась в хаті, господар обходив своє господарство.

Вірили, що в цей день у жодному разі не можна кричати чи бити худобу, адже на наступний рік можна було не сподіватися на потомство. Дуже розповсюдженим був звичай годувати корів, коней і волів окрайцем хліба зі святкового столу.

Щоб захиститися від злих сил, господар сіяв навколо стайні гіркі трави, часник або освячений мак.

Для того, аби дерева наступного року давали більше плодів, проводив ще один обряд – "лякав" дерева. А саме брав до рук сокиру і замахувався нею на дерево, яке погано родило. Хтось із членів сім'ї мав стати на його захист і обв’язував солом’яним перевеслом.

Як проходила святкова вечеря напередодні Різдва?

Вдень християни дотримувалися посту або ж намагалися зовсім нічого не їсти. Увечері ходили на святкове богослужіння до церкви, а потім сідали до вечері.

На святу вечерю всі члени сім'ї мусили бути вдома, адже вона символізує домашнє вогнище та єднання роду. За віруваннями, покійні родичі також долучалися до святкової вечері, іноді для них навіть ставили окремий посуд.

Ще одна традиція, спільна для всіх регіонів України, – господарі розкидали на столі сіно або солому.

До того ж під час вечері поруч зі ставами увесь час мусила горіти воскова свічка. Її вставляли у хліб або в чашку із зерном. Вважали, якщо під час вечері свічка горить ясно, то буде гарний рік, якщо блимає і кіптявить – не буде великого гаразду.

На Поділлі й у Карпатах колись було заведено ховати під стіл залізне господарське знаряддя, яке мало б захистити членів сім’ї від злих сил та забезпечити їм здоров’я.

Починали трапезу тоді, коли на небі з'явиться перша зірка. Вона нагадує про Вифлеємську зорю, яка сповістила світову про народження Ісуса. Член сім'ї, який побачив її перед усіма, у наступному році буде найщасливішим.

Як готували кутю і що вона символізує?

Святвечір припадає на останній день Пилипівського посту, тому до свята зазвичай готують 12 пісних страв. При цьому на Різдвяний обід наступного дня вже подають багато м'яса та солодощі на яйцях і маслі.

За різними трактуваннями, число 12 може означати кількість апостолів або ж місяців у році. Хоч етнологи кажуть, що раніше на кількість страв не зважали, і це більш сучасна традиція.

Головною стравою на Святий вечір обов’язково має бути кутя. Її готують з вареної пшениці, до якої найчастіше додають мед і мак. Пшениця, як основний інгредієнт куті – не випадковість, адже в давнину ця крупа була основною їжею українців.

Коли пшениця варилася, її не можна було мішати, бо вважали, що зерно не буде добре рости на полі.

Нині дехто робить кутю з горіхами та сухофруктами: родзинками, курагою, інжиром. Інші заміняють крупу на ячмінь, рис чи булгур. Кутю зазвичай ставлять у центр столу і їдять першою.

Раніше сім'я їла головну страву з однієї тарілки, це також символізувало єднання роду і мало б забезпечити мир в родині. Однак у наш час цю традицію вже не практикують.

Ба більше, у минулому першу ложку куті підкидали догори. Якщо до стелі прилипло багато зерен пшениці – господарі матимуть успіхи у бджільництві. Кутю разом з узваром також ставили на покуті під іконами, а ще "закликали" нею мороз.

Господар набирав у ложку куті, підходив до вікна і говорив: "Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не ідеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю".

Що ще готували і готують на Святвечір?

Здебільшого до меню входить риба, квасоля, гриби, овочі. Рибу запікають, смажать, готують з нею борщ або драглі (страва, схожа на холодець).

Квасолю також додають у борщ, ліплять з такою начинкою вареники, товчуть з неї пюре. Начинки для вареників також були і можуть бути усілякими: капуста, картопля, пшоняна каша, мак.

На стіл подають мариновані гриби, на ньому можуть з'являтися вареники та млинці з грибами, а ще вони – чудовий інгредієнт для пісного борщу чи рибної юшки.

Крім того, на Святвечір печуть пампушки з часником, пироги, налисники або ж просто подають хліб, як окрему страву. Ще одна позиція – тушкована або квашена капуста. А також запечена картопля і салат з буряка.

Як напій, традиційно подають узвар – компот із сухофруктів. Готують його переважно з сушених яблук і груш, додають туди цукор або мед.

Ці страви в тих чи інших варіаціях з'являються на передріздвяних столах як у сучасних, так і в українців минулих століть.

Утім, раніше після вечері було заведено залишати на столі рештки їжі і навіть не прибирати й не мити посуд. Це робили для того, аби покійні родичі також могли скуштувати обрядові страви.

Їжею ділилися не лише з покійними, а й з іншими членами родини та сусідами. Діти несли страви бабусям і дідусям, хрещеним батькам. Господарі дякували і обов’язково передавали гостинці зі свого столу у відповідь. Обмін був символом спорідненості сімей.

Коли та як ходять колядувати?

Важлива частина української різдвяної традиції – колядування та вертеп.

На Святвечір хлопці й дівчата ходять від хати до хати, співають колядки, розповідають вірші та сповіщають про народження Ісуса. Для колориту колядники одягають хустки, маски та беруть з собою різдвяну зірку на палиці.

Здебільшого, колядувати ходять діти або молоді люди, тому кожен, хто приймає їх у себе вдома, мусить віддячити солодощами або грошима.

На думку деяких дослідників, у давнину вірили, що колядники – представники предків, тому їм давали своєрідну данину. Завдяки цьому наступний врожай мусив бути гарним.

Ще одна особливість святкування – живий вертеп. Це – театралізоване дійство, яким відтворюють історію народження Христа. Учасники передягаються в Діву Марію, Йосипа, східних мудреців та худобу і показують глядачам релігійні або жартівливі вистави.