Дипломати без досвіду та з історією: пояснюємо деталі та проблеми "великої ротації" послів

Україна має понад 90 посольств і диппредставництв при міжнародних організаціях, але не всі з них очолює повноважний керівник.

Нестача послів, які мають представляти нашу державу за кордоном, – не нова проблема.

Кожен міністр закордонних справ, щонайменше в останні 10 років, скаржився на брак кваліфікованих кандидатів, що могли б обійняти ці посади, кожен стикався з суспільною критикою через незаповнені вакансії послів, і щоразу знаходилися проблеми чи то з відбором кандидатів, чи то з їхнім призначенням (бо указ має підписувати президент, і не раз відбувалося, що пропозиції з МЗС не знаходили підтримку на Банковій).

Але нинішня хвиля звільнень і призначень – особлива.

Ще ніколи не йшлося про призначення аж такої кількості послів майже одночасно.

"Велика дипломатична ротація", яка вже розпочалася, має змінити керівників чотирьох десятків дипмісій України.

Більшість з них ще очікують на отримання агреману від приймаючої сторони, але кандидатури визначені.

Список узгоджених кандидатів, який першим оприлюднило "Дзеркало тижня", швидко розійшовся телеграм-каналами та соцмережами і став приводом для критики, у тому числі з боку опозиційних політиків та журналістів, хоча у початковій публікації було кілька помилок.

Зараз критика сконцентрована передусім на майбутній (імовірній) керівниці посольства України в Омані, Ользі Селих.

Джерела "ЄП", втім, переконують, що вона перемогла у конкурсі на посаду посла, який свого часу організував ще міністр Дмитро Кулеба.

У дипломатичній спільноті, втім, лунають інші питання до "великої ротації".

Наприклад, до дуже дивного призначення у Литву та до кількох дострокових звільнень – у цій країні та не лише.

"Європейська правда" пояснює, де є проблеми і де вони радше надумані.

Посол по дружбі.

Заміна послів України вже розпочалася і буде дійсно масштабною.

21 грудня президент Зеленський звільнив дев'ять і призначив сім послів України.

Разом із цими указами президент визначив кандидатури як мінімум 38 нових послів.

Але це не повний список.

Як мінімум, на Банковій розглядають також потребу заміни посла у США і зважують варіанти, але тут рішення ще не узгоджене.

Також міністр Андрій Сибіга заявляв днями, що вже узгоджений постпред при міжнародних організаціях у Відні (це ОБСЄ, МАГАТЕ тощо), але цього імені також немає в оприлюдненому переліку.

У списку на призначення – посли України у 16 державах з європейського регіону (якщо враховувати також Туреччину), ще двох північноамериканських (Канада і Мексика), три посли при міжнародних організаціях (НАТО, ООН та міжнародні у Женеві), 11 азійських, включно з Китаєм та Японією, та у шести африканських державах.

Таке масове заповнення вакансій можна лише вітати.

Але серед них є ті, що викликали подив або й шок серед дипломатів.

Безумовна "лідерка" цього списку вже отримала посаду.

Це – Ольга Нікітченко, новий посол України у Литві.

Важко порахувати кількість тих дипломатів, які за останні дні поділилися своєю реакцією на її призначення, але тут можна говорити про дійсно одностайне обурення.

У тому числі тим, яким чином, за переконанням дипломатичної спільноти, вона отримала цю посаду у дійсно важливій для України державі.

Ольга Аксьонова, яка нещодавно змінила прізвище на дівоче Нікітченко, прийшла до МЗС у команді міністра Дмитра Кулеби, як його особиста помічниця.

Вона свого часу була одногрупницею майбутнього міністра в університеті, та після випуску не пішла у дипломатію.

Але 2019 року Кулеба запросив її до своєї команди, коли став віцепрем’єром.

А у 2020-му Аксьонова перейшла з ним у МЗС, у патронатну службу міністра.

Це – посада не так дипломата, як організатора, але Ольга вважала інакше.

Після того як у 2022 році вся її родина евакуювалася до Литви, Ольга вирішила переїхати в цю країну, і обов’язково на посаду посла – дарма що там є інший посол, призначений лише нещодавно, Петро Бешта.

Зрештою, низка призначень останніх років довели, що для роботи послом України не обов’язково мати фаховий досвід.

Як переконані у МЗС, Ользі Нікітченко на цьому етапі допомогли зв’язки з першою леді та її офісом, через які ідея про її призначення дійшла особисто до президента.

Міністру Кулебі нібито навіть довелося відповідати на питання глави держави про те, чи не хоче він відправити свою помічницю послом у Вільнюс.

Причому, як стверджують джерела, Зеленський двічі звертався з таким чи то проханням, чи то вимогою.

Про довіру міністра Кулеби до керівниці свого офісу після цього, звісно, вже не було й мови.

Ольгу Нікітченко негайно звільнили з МЗС (щоправда, вона відразу влаштувалася працювати на Банкову).

І хоча за законодавством міністр сам визначає кандидатів у посли, в реальності це часто відбувається за вказівкою з Банкової.

Дмитра Кулебу поставили перед фактом, що він має подати президенту подання на призначення своєї вже колишньої найближчої помічниці послом України у Литві.

А вона зробила так, щоби про це дізналися усі у міністерстві.

Для цього – нащось зареєструвала у НАЗК декларацію на своє призначення послом.

Хоча потреби у цьому не було, і це прямо суперечить усталеним правилам.

Втім, все це спрацювало.

Ольга Нікітченко отримала посаду, дипломати в МЗС отримали наочний урок того, як можна пробивати своє призначення.

А Україна отримала у надважливій країні посла з сумнівною історією.

"Європейська правда" готова почути та опублікувати також коментар із версією Ольги Нікітченко щодо цього призначення.

Політичні посли чи кар'єрні дипломати?.

Нікітченко – не єдиний посол, призначений на посаду без необхідного досвіду в дипломатії.

За підрахунками "Євро.

Правди", 11 з призначених є не кар’єрними дипломатами, а політичними призначенцями без серйозного досвіду на дипслужбі.

Точніше, частина з них поки є претендентами на призначення – адже процедура щодо більшості ще не завершена, і лишається невеликий шанс, що когось із них відхилить держава-партнер, і МЗС доведеться шукати нового кандидата або кандидатку.

Треба окремо підкреслити: політичний посол – це не завжди погано.

Деякі дипломати вважають, що практика політичних послів хибна сама по собі, але автор цих рядків дотримується іншої думки.

Нерідко політичні призначенці стають дуже ефективними послами, гордістю дипломатичного корпусу та справжньою знахідкою для країни.

На Банковій у доведенні цього зазвичай згадують про Оксану Маркарову, що очолює посольство України у США, хоча перелік успішних політичних призначень – довший.

Варто також додати, що Україна тут не унікальна, час від часу політичні призначенці стають послами різних країн.

Але третина "політичних" серед усього переліку послів – дійсно чимало.

Втім, від багатьох анонсованих призначень варто чекати добрих результатів.

Наріман Джелял, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, як посол України у Туреччині – це не просто політичне призначення.

Це сильний сигнал світові про те, наскільки критичним для нас є питання українського Криму та захисту його корінних народів.

Альона Гетьманчук на чолі місії України при НАТО – це найкращий лакмусовий папірець того, що Україна рухається до Альянсу не лише на словах.

Експертка та журналістка, що більшу частину свого професійного життя присвятила питанню вступу України в Альянс, точно не лишиться на посаді у разі, якщо одного дня Київ піде на неприйнятний компроміс з цього приводу.

Або Андрій Костін як посол у Нідерландах.

За посадою цей посол відповідальний за взаємодію з міжнародними судами у Гаазі, а саме у питанні міжнародного правосуддя до його роботи на посаді генпрокурора у фахівців не було дорікань.

Увагу багатьох спостерігачів, між тим, привернуло інше призначення, поки що остаточно не затверджене – це Ольга Селих, що має очолити новостворене посольство в Омані.

Зараз пані Селих позиціонується як бізнес-леді, і її професійна діяльність не пов’язана ані з Оманом, ані з дипломатією (якщо не брати до уваги зізнань у глянцевих платних публікаціях про те, що вона "з шести років мріяла стати дипломатом, щоби подорожувати").

Тож не дивно, що низка лідерів думок, опозиційних народних депутатів тощо доволі жорстко відгукнулися на це заплановане призначення.

І дійсно, зараз підстави для такого вибору посла не видаються очевидними.

Принаймні, з публічно доступних даних.

Водночас кілька не пов’язаних одне з одним високопосадовців у дипломатичних колах повідомили "Євро.

Правді", що Селих – переможиця конкурсу на послів, який організував торік тодішній міністр Дмитро Кулеба.

Цей конкурс, оголошений відразу на 20 посад послів, "забуксував" (як багато хто очікував, адже посол – це політичне призначення, а не конкурсне) і не дав того результату, на який розраховував його автор.

Але певні кандидати все ж з’явилися, у тому числі Селих.

"Ще влітку до президента на співбесіду потрапили три кандидати.

Вона була серед них", – розповів посадовець, дотичний до процесу.

Зеленський схвалив її кандидатуру, зараз тривають процедури.

В МЗС свідомі, що призначати людину без дипдосвіду в посольство, яке зараз лише створюється, – це нетрадиційне рішення, але вважають, що воно може спрацювати.

"У посольстві "другим номером" буде дуже сильний традиційний дипломат.

Подивимося, чи буде результативність, від цього залежатиме її робота на посаді", – пояснив один зі співрозмовників.

Та сама ситуація з Юлією Федів, що має очолити новостворене посольство України у Філіппінах.

Федів – визнана фахівчиня у питаннях культури, але не у відносинах з державами азійсько-тихоокеанського регіону.

Втім, про неї відгукуються як про дуже ефективну організаторку, і вона прагнула спробувати себе на посаді посла – тож зрештою переконала і міністра, і президента у тому, що впорається.

А от призначення Олега Гавриша у Норвегію стерегтися не варто.

Ця новина, що стурбувала багатьох медійників, була помилковою.

Насправді послом України у Норвегії має стати Олексій Гавриш – бізнесмен, що позиціонується як експерт у стратегічному й корпоративному управлінні в енергетиці та інвестиційній діяльності.

В МЗС стверджують, що він вже має певний досвід роботи на норвезькому напрямку і є "газовиком".

Чи буде це призначення ефективним – побачимо.

Але те, що вакансія посла у Норвегії потребувала призначення – не викликає сумніву.

Серед інших політичних призначень варто виділити також Юрія Вітренка, що моє поїхати до Відня, якщо отримає агреман, та колишню заступницю голови ОПУ Юлію Соколовську, що працюватиме послом в Іспанії.

Напевно, їхнім козирем має стати здатність напряму спілкуватися з Банковою.

Втім, треба що раз наголосити: попри наявність політичних призначенців у списку, абсолютна більшість нових послів – це дипломати з досвідом.

І більшість із них мають добру професійну репутацію.

Але варто зупинитися також на іншому вимірі "великої ротації".

Посли не назавжди.

Будь-який топдипломат їде за кордон тимчасово.

Хай яким ефективним є посол, але за кілька років його треба звільняти з посади.

Така ротація – один з базових принципів дипломатичної служби.

Закон про дипслужбу визначає бажаний максимальний термін роботи за кордоном – це чотири роки або три роки для складних країн.

І хоча для посла, що призначається та звільняється указом президента, цей термін часто не дотримується і посли "пересиджують" на посаді – загалом правило чотирьох років діє і для них.

Втім, це не завжди очевидно для людей, не дотичних до дипломатії, тож щоразу звільнення ефективних дипломатів викликають хвилі обговорення.

На жаль, їх часто підживлюють політики, а зрідка й самі дипломати.

Наприклад, посол України у Японії Сергій Корсунський не приховує обурення власним звільненням, хоча він був призначений на посаду 4,5 роки тому.

(Зараз узгоджений кандидат, що є фахівцем з питань Японії, кар’єрний дипломат Юрій Лутовінов.).

Інша річ, якщо Київ не повідомляє послам заздалегідь про те, що їм доведеться йти з посади.

Дізнаватися про це з новин або з указу президента – це недобре.

Схоже, що так було й зараз, коли стало відомо про список країн "великої ротації".

Але ще гірше, коли заради призначення потрібних людей посла відкликають достроково.

Бо виходить, що дипломат лише налагодив зв’язки, наростив вплив – і кидає опрацьовану країну, а це не допомагає також державі.

У переліку з чотирьох десятків країн та міжнародних організації, куди мають поїхати нові очільники, є кілька тих, де посол є, і він був щойно призначений.

Передусім – знову йдеться про Литву, де Петро Бешта почав працювати лише у 2022 році; але щоби звільнити бажану країну для Нікітченко, його перевели до Словенії.

Що ж, Словенія теж потребує професійної роботи.

Відносини з нею і розуміння словенським керівництвом України зараз – на дуже низькому рівні.

У тому числі через те, що досі там працював геть неефективний посол, ексміністр оборони Андрій Таран.

З Еміратів призначеного два роки тому посла Дмитра Сеника переводять до Кореї, а в ОАЕ має поїхати звільнений з посади заступника міністра оборони Олександр Балануца (слід додати, що Балануца чудово знає регіон, очолював там посольство, тож це не аналог Тарана, але ротація не очевидна).

З Німеччини достроково відкликають до Києва Олексія Макеєва, що є, м’яко кажучи, сумнівним кроком, але у "тусовці" не є секретом, хто системно критикував його роботу.

До Німеччини натомість переїде з Ізраїля Євген Корнійчук, хоча є великою несподіванкою, що президент вважає його фахівцем з Німеччини.

А Наталія Галібаренко, що так само достроково повертається з НАТО, мала конфлікт з чинним міністром оборони, стверджують численні джерела "ЄП", зокрема, через це завершення її каденції було вирішеною справою.

Як вже йшлося, її замінить Альона Гетьманчук.

І наостанок – про ще одне правило, яке "велика ротація", на жаль, зруйнувала.

Є принцип, що після відрядження за кордон дипломат має повернутися до України.

І попрацювати в МЗС чи іншому органі влади.

Це правило має своє підґрунтя.

Серед дипломатів є навіть термін для тих, хто працює за кордоном занадто довго – у цьому разі людина "втрачає зв’язок з батьківщиною", тобто перестає відчувати суспільні та політичні процеси в Україні.

На жаль, у 11 з 38 відомих або анонсованих призначень новий посол поїде на посаду не з Києва, а з іншої держави, де він зараз працює теж послом або генконсулом.

І те, що такий підхід стає масовим, неправильно.

В МЗС мають своє пояснення і кажуть, що причина – брак кандидатів, які професійно готові очолити посольство, але насправді і про заплановані призначення це не завжди можна сказати.

Приміром, посол в Італії Ярослав Мельник за роки роботи на посаді не зміг довести, що вміє працювати ефективно (причому критика в його бік лунає від усіх співрозмовників) – але тепер він їде послом у Бельгію...

Так чи інакше, дипломатична ротація триватиме і далі, це нескінченний процес.

Та й зараз не вдалося закрити усі вакансії – наприклад, посада посла України в Ефіопії (дійсно важливій країні, де розташована, зокрема, штаб-квартира Африканського союзу) лишається вакантною вже 15 років! Нинішня хвиля призначень її, схоже, знову не зачепила.

Водночас закриття багатьох вакантних керівних посад в інших посольствах – це добра новина для відносин із тими країнами, які отримають професійних українських послів.

Адже попри критику окремих призначень, наведену вище, треба наголосити, що більшість нових послів та кандидатів у посли дійсно є фахівцями і заслуговують щонайменше на кредит довіри.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".