Неймовірний секрет «Щедрика» — від прадавніх символів до сучасних трендів

Традиційно переглядаючи на Різдво та Новий рік кіноцикл «Сам удома», ми звертаємо увагу не лише на динамічний сюжет і Дональда Трампа. В музичний супровід фільмів органічно вплітається знайомий різдвяний мотив, відомий у всьому світі як Carol of the Bells. Спеціально для фільму його заранжував американський композитор Джон Вільямс. Але це лише одна з версій: «Колядку дзвіночків» можна почути в класичній, джазовій і навіть хеві-метал обробці. Хто тільки не виконував цього твору — від популярної скрипальки Ліндсі Стірлінг і акапельного хору Pentatonix до культового R&B-гурту Destiny’s Child із його провідною солісткою Бейонсе. Без Carol of the Bells важко уявити Різдво не лише в Америці, а й в усьому світі.

Та далеко не всім відомо, що цей «різдвяний саундтрек» уперше виконали на американській землі трохи більш як сотню років тому. І що з’явився він саме на українській землі. Коли й де саме — сказати точно неможливо, адже твір сягає корінням у прадавню дохристиянську добу. Тоді про Різдво Ісуса в нас іще нічого не знали, а от Новий рік зустрічали навесні, коли з півдня починали повертатися перші птахи. Ось і виник такий рядок: «Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка». Такими піснями-щедрівками вітали одне одного й бажали всіх гараздів у прийдешньому році. Вже й віра, й календарі змінилися, а ці слова разом із простим музичним мотивом із чотирьох нот збереглися в народних традиціях.

Модерна ера принесла моду занотовувати та публікувати фольклор. Але невловимий «Щедрик» довго не потрапляв на сторінки етнографічних збірників, неначе вичікував свого часу. Аж ось буквально за кілька років на початку ХХ століття відбулася низка фантастичних подій, коли завдяки енергії молодих митців із різних куточків України цей прадавній код підкорив увесь світ.

Спершу щедрівку почув у рідному селі Краснопіль (нинішній Бердичівський район Житомирської області) та записав письменник Клим Поліщук, до речі, один із відомих представників «Розстріляного відродження». 1913 року він видав цю народну перлину в «Збірнику найкращих українських пісень з нотами» й цим першим почав прокладати тріумфальний шлях «Щедрику».

Редактором збірника 1913 року був відомий київський композитор і диригент Олександр Кошиць. На той момент він очолював студентський хор Університету Святого Володимира (нинішній Київський національний університет імені Т.Шевченка). Заклопотаний пошуками нового репертуару для хору, Кошиць підтримував зв’язки з багатьма тогочасними українськими композиторами, які готували якісні обробки народних творів. Одним із найгеніальніших авторів серед знайомих Олександра Кошиця був подолянин Микола Леонтович — звичайний учитель за професією, який усе своє життя присвятив розвитку українського хорового мистецтва. Хоч куди заносила його доля — чи то в Тульчин на Вінниччині, чи то в Гришине на Донеччині (сучасне місто Покровськ, біля якого зараз точаться запеклі бої з російськими агресорами), — скрізь він створював народні співочі колективи: дитячі, селянські, робітничі. Обробки народних пісень Леонтовича вже були відомі на той момент в Україні, тому Олександр Кошиць без вагань надіслав йому збірника — нехай колега пошукає в ньому джерело для натхнення.

А сам Микола Леонтович у цей час відчував гостру потребу в нових напрацюваннях. Хоча композитору було вже за тридцять, він не припиняв брати приватні уроки з музичної теорії. Нині це б назвали успішним прикладом освіти впродовж життя — популярного (й необхідного) підходу в сучасній педагогіці. Проте для Леонтовича це було не черговим модним виразом, а потребою постійно вдосконалювати свою майстерність.

Наставником Леонтовича був його одноліток — талановитий музичний педагог родом із Харкова Болеслав Яворський. Саме він розкривав перед учнем багатство творчої спадщини європейських композиторів, насамперед Йоганна Себастьяна Баха. Не завжди навчання йшло легко: Леонтович досить довго вважав недоторканною композицію народних пісень із їхньою куплетною логікою, не визнавав «вільного поводження» з матеріалом, тож Яворському довелося вигадувати нові й нові завдання, аби більшою мірою розкрити креативний потенціал композитора. Ось як описував Яворський свій педагогічний підхід: «Наспів повинен бути тільки «вихідним» даним при розвитку матеріалу, наспів повинен розчинитися в наспіві мелодії — мелосі, що його творить композитор». Тож чергове домашнє завдання для Леонтовича полягало в тому, щоби переробити якусь народну пісню в такий спосіб, аби постійний мотив під час кожного повторення варіювався, змінювався, доповнювався новими звучаннями та підголосками.

Домашнє завдання розтягнулося на роки, адже Микола Леонтович був дуже ретельним і самокритичним. І саме в збірнику 1913 року він побачив той матеріал, який шукав, — мелодію «Щедрика», що в народному варіанті складалася лише з чотирьох нот. І саме тут проявився весь талант композитора — він фактично створив цілком самостійний твір, у якому геніально поєднав дух українського фольклору та принципи академічної музики.

Нарешті задоволений результатом творчих пошуків, Леонтович відправив свого «Щедрика» Олександру Кошицю. А той, майстерним оком оцінивши твір, негайно розучив його з університетським хором. І ось наприкінці грудня 1916 року, якраз під час різдвяно-новорічного циклу свят, кияни, затамувавши подих, слухали музичну магію «Щедрика». Це був неначе проблиск світла, що розганяв важкі хмари, адже саме в розпалі була Перша світова війна.

Не завжди можна вірити у збіг, але це був саме той випадок, коли звуки «Щедрика» пробудили давній дух народу. Недарма є приказка: «Як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш». Наступний 1917 рік виявився для нашої країни надзвичайно обнадійливим і вирішальним: розпалася «тюрма народів» — Російська імперія — й Україна відновила державність. Почали формуватися не лише її закони та органи влади, а й освітні, наукові, мистецькі установи. Українці отримали змогу вільно творити та розвивати все те, чого були позбавлені півтора століття. Буремного 1919 року стараннями вже знайомого нам Олександра Кошиця та за підтримки очільника України Симона Петлюри було утворено Українську республіканську капелу. Це стало частиною культурної дипломатії молодої держави: необхідно було показати всьому світу, насамперед провідним західним державам, що Україна — не «вигадка австрійського генштабу», як уперто намагалися переконати московські імперіалісти, а країна з давнім історичним корінням і неймовірною оригінальною культурою. Невдовзі розпочалося грандіозне турне Республіканської капели: Прага, Брюссель, Париж, Відень — скрізь колектив Олександра Кошиця зустрічали із захватом. Звісно ж, керівник капели використовував переважно вже знайомі йому твори, й серед них усіх колосальний відгук у серцях європейців отримав саме «Щедрик». Бельгійське видання зазначало: «Успіх прем’єрного концерту став тріумфальним. На вимоги наполегливої публіки на біс мали бути виконані різдвяна колядка «Щедрик» та дві народні пісні, тож диригент Кошиць мусив знову виводити на сцену своїх співаків». Єдине, що засмучувало, — складна назва. «Сильні жінки ридали, як чоловіки, через те, що не могли вимовити назви однієї з найпрекрасніших композицій програми — «Щедрика», — писали в одній із лондонських газет.

А далі «Щедрик» разом із Українською республіканською капелою перетнув Атлантичний океан, аби донести неповторність української музики до американського слухача. Цілих два місяці тривали виступи в більш як 30 містах США, а найголовніший — у жовтні 1922 року в нью-йоркському Карнегі-холі. Певно, не в одному американському будинку потім іще лунали переспіви мелодійного «Щедрика» від захоплених слухачів.

А от ситуація в Україні в цей час ставала дедалі похмурішою. Російські комуністи та монархісти почергово знищували її свободу. В розпал гастролей Республіканської капели — у січні 1921 року — в себе на Поділлі, у батьківській хаті більшовицьким агентом був убитий автор «Щедрика» Микола Леонтович: колосальний успіх його твору за кордоном явно не подобався новим окупантам. А наступного року, невдовзі після тріумфу Республіканської капели в Америці, Україну позбавили незалежності та втягнули до Совєтського Союзу. Згодом, під час сталінського «великого терору», в сумнозвісному урочищі Сандармох був розстріляний і першовідкривач «Щедрика» Клим Поліщук. Так цілеспрямовано стирали український культурний код.

Але «Щедрик» настільки міцно закріпився на американській землі, що продовжив свою культурно-дипломатичну місію навіть у часи бездержавності. Під час гастролей Республіканської капели серед багатьох інших слухачів його почув Петро (Пітер) Вільговський — син українських мігрантів, який теж захоплювався хоровим співом. І це Вільговський завдяки новим технологіям надав популярності «Щедрика» друге дихання. Працюючи в радіокомпанії NBC, він 1936 року придумав англійський текст до музики Леонтовича. Саме так з’явився Carol of the Bells, адже високі ноти, на які такий багатий твір, нагадали Вільговському звук різдвяних дзвіночків — тих jingle bells, про які співається в іншій різдвяній пісні. Тож твір став іще ближчим і зрозумілішим англомовній авдиторії. Текст Вільговського не був перекладом українського першоджерела, однак так само відображав позитивний, світлий настрій у переддень свята. І саме його симфонічний оркестр NBC прагнув передати американцям у важкі роки Другої світової війни, що невдовзі охопила всю планету. Так «Щедрик» зцілював поранені душі не лише в Україні, а й за океаном. Як і продовжує це робити в наші дні, даруючи надію в епоху зневіри, воєн і пандемій.

Секрет «Щедрика» — в його глибокій простоті, музичній майстерності та універсальності, які дали змогу твору стати справжнім шедевром світового масштабу. Увага до нього колосальна. Зокрема й у нині прифронтовому Покровську, якому Микола Леонтович присвятив не один рік свого життя, творчості й організаторського таланту. До початку повномасштабного російського вторгнення тут відбувалося всеукраїнське змагання хорових колективів «Щедрик Фест», а на оновлений герб міста навіть додали ту саму ластівку, з якої починалася ця неймовірна історія. Нехай же до цього стражденного краю, як і до всієї української землі, прилетять крилаті вісниці відродження та мирного неба. А на всій планеті в переддень Різдва лунає сотнями різних мов вічний український «Щедрик».