Вкрадене Різдво, або Радянський новий рік замість українського Святвечора

«Тазик» олів’є та замість дванадцяти пісних страв – картонний Дід Мороз, замість Святого Миколая і різдвяних служб – телевізійні «голубі вогники». Що тільки не вигадували більшовики для боротьби з «буржуазними пережитками минулого» та, напевне, одним з найголовніших свят для кожної людини.

Як радянська влада не могла визначитися, чи висміювати прикрашання ялинки під Новий рік, чи все-таки відзначати це свято. А також, які були українські традиції святкування Різдва Христового на півдні України,   згадували у виданні “Вгору“.

Репресії, «йолки» в Кремлі та як «вішали» радянських вождів у Новий рік

1920-ті роки. Після кількох років війни на теренах колишньої Російської імперії більшовики захопили владу. І почали краяти та ламати усі минулі традиції та, як вони самі казали, «буржуазні пережитки». Не оминуло це й Різдво та Новий рік.

Спочатку радянська влада висміювала різдвяні свята, а потім взагалі заборонила їх. Хоча люди потайки продовжували встановлювати ялинки на Новий рік та прикрашати їх іграшками.

Що тільки не робила радянська влада, щоб викорінити ці свята. Організовували мітинги робітників та селян, проводили «партійні» роз’яснення, забороняли продаж ялинок.

Але не вийшло. Так, не вийшло, партійна верхівка зрештою здалася та дозволила новорічну ялинку. Наприкінці 1935 року в газеті «Правда» другий секретар ЦК КПУ Павло Постишев написав: «Організуймо до Нового року дітям гарну ялинку!»

Правда, через два роки його репресували, а потім розстріляли. Ймовірно,  це не пов’язані події. Бо ялинку ніхто не стратив й вона залишилася. Але така доля спіткала багатьох партійних функціонерів.

На цьому казуси радянського Нового року не закінчилися. У 1937 році в Москві випустили серію ялинкових іграшок з портретами Леніна, Сталіна та інших «героїв радянської революції». Потім, ймовірно, зрозуміли, що «вішати» вождів на ялинку, це не до добра. Та відмовилися від цього.

У ті часи Раднарком офіційно проголосив своїм декретом, що більше немає такого свята, як Різдво, а є лише Новий рік. Партійна верхівка вирішила піти по принципу «не можеш з цим боротися, треба це очолити». Різдвяні традиції замінялися новими «правильними» новорічними. Радянська влада навіть видала посібник, як правильно виготовляти іграшки, якого розміру та навіть на які гілки їх вішати.

У 1937 році поставили першу ялинку в Кремлі. Після цього новорічне дерево вже стояла усюди – в колгоспах, школах, палацах піонерів, дитячих будинках, кінотеатрах. А на верхівці Вифлеємську зірку замінив червоний п’ятикутник.

Знаєте, що найбільш жахливе й огидне у цьому всьому блюзнірстві  радянської влади? Це те, що відбувалася ця «новорічна вакханалія» на тлі жорстоких сталінських репресій та масових вбивств. Натомість у радянській пропаганді 1930-х років щодо Нового року просувалося гасло «вождя народів»: «Жити стало краще, жити стало веселіше»…

Потім вже додався Дід Мороз замість Святого Миколая, нескінченна кількість “голубих вогників”, традиція яких й досі продовжується в Росії, незрозуміле “радянське шампанське” та “тазик” олів’є. А в епоху застою та дефіциту перед святами також починався такий собі квест “Знайти продукти для святкового столу”.

Ну і як без новорічних фільмів? Де головний герой, хто, або правильно сказати, що? Правильно! Алкоголь! У кожному новорічному радянському фільмі – від “Карнавальної ночі” режисера Рязанова до “Іронії долі, або З легким паром” того ж Рязанова – головні герої обов’язково з келихом у руках. Та споювання населення СРСР – це взагалі окрема тема…

«Носили вечерю» або йшли «у гості до хрещених»

На півдні України дотримуються традицій святкування Різдва, які так «завзято» у минулому столітті намагалися заборонити більшовики.

Одна з таких традицій – частування хрещених батьків. Діти несуть їм кутю у горщиках та інші святкові страви. Натомість отримували смаколики чи гроші. Також традиційно готували 12 пісних страв, що було пов’язано з послідовниками Христа – апостолами.

Цікаво, що на різдвяному столі  Півдня України обов’язково були страви з риби: оселедець, запечений карась та, навіть, холодець з риби. Бо, як же без неї у тому регіоні, де така сила-силенна водойм.

“Зараз мало хто готує холодець із риби, але ще не факт, що це не стане модним. Нині спостерігаємо відродження традицій української кухні”, – розповідала Суспільному фольклористка Олена Чебанюк.

Тепер якісь традиції залишилися й сьогодні, наприклад, ходити до хрещених, але деякі вже забуваються чи були  стерті часом. Але важливо їх не забувати у таких святах. Це допоможе надалі зберегти українську культуру та ідентичність, яку так намагаються знищити російські окупанти.

Автор: Єгор Сидорович

Джерело: ВГОРУ