Проблема засухи залишається невирішеною після переговорів ООН

Нещодавні переговори в ООН не змогли створити конкретний план вирішення проблем посухи в усьому світі. Розширені дискусії підкреслили зростаючі розбіжності між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, щодо того, як подолати кризу посухи. На конференції COP16 Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD) в Ер-Ріяді делегати зі 196 країн і Європейського Союзу працювали всю ніч, зрушивши переговори на день поза графіком.

Ібрагім Тіав, Виконавчий секретар КБО ООН, висловив великі сподівання на початку, заявивши, що світ очікує від учасників переговорів «прийняття сміливого рішення, яке може допомогти переломити хвилю найпоширенішої та найруйнівнішої екологічної катастрофи: посухи». Однак, коли після нічних зусиль наближався світанок, Тіав визнав, що «сторонам потрібно більше часу, щоб домовитися про найкращий шлях вперед».

Модель невдалих екологічних переговорів

Ця остання невдача сталася після кількох недавніх розчарувань, які виникли в глобальних екологічних переговорах, включаючи невдалі дискусії щодо біорізноманіття в Колумбії та невдалі переговори щодо забруднення пластиком у Південній Кореї. Том Мітчелл з Міжнародного інституту навколишнього середовища та розвитку зазначив, що ці результати «висвітлили проблеми, які стоять перед глобальними переговорами».

«Більш ніж будь-коли, роздроблений геополітичний ландшафт виявляється каменем спотикання для процесу COP, і деякі голоси витісняються», – додав він.

Справжня ціна бездіяльності посухи

Ставки не можуть бути вищими. Очікується, що посухи, які вже є одними з найбільш руйнівних стихійних лих, посиляться через зміну клімату, загрожуючи як екосистемам, так і засобам існування людей. Згідно зі звітами ООН, економічні втрати, пов’язані з посухою, наразі перевищують 300 мільярдів доларів на рік, і ця цифра, ймовірно, зростатиме, оскільки вода стає дефіцитнішою. Окрім фінансових втрат, соціальні та гуманітарні наслідки є приголомшливими – посухи загострюють відсутність продовольчої безпеки, змушують масову міграцію та посилюють конфлікти через скорочення ресурсів.

Наростаюча криза посухи

Прогнози на майбутнє ще похмуріші. До 2050 року до трьох чвертей населення планети може зіткнутися з умовами посухи, що спричинить безпрецедентний тиск на сільське господарство, системи управління водними ресурсами та міське планування. Регіони, які вже є вразливими, ляжуть на себе основним тягарем, але жодна частина світу не залишиться недоторканою.

Підвищення температури, непостійні режими опадів і скорочення запасів прісної води сходяться, створюючи ідеальний шторм викликів, які вимагають негайних і скоординованих глобальних дій. Якщо не буде вжито сміливих заходів, хвильові ефекти можуть поставити під загрозу прогрес у досягненні кількох Цілей сталого розвитку ООН, включаючи подолання бідності, забезпечення продовольчої безпеки та сприяння миру та справедливості. Подолання кризи посухи – це не просто питання охорони довкілля – це необхідність для глобальної стабільності та стійкості.

Африканські країни вимагають посилення заходів

Африканські країни об’єдналися, домагаючись обов’язкової угоди. Один африканський делегат, виступаючи анонімно, поділився надією на обов’язкові плани підготовки до посухи, заявивши: «Я вперше бачу Африку настільки об’єднаною, з сильним єдиним фронтом щодо протоколу щодо посухи». Розрив між націями став очевидним, оскільки розвинені країни віддали перевагу більш м’якому «рамковому» підходу, а не обов’язковим зобов’язанням.

Така позиція розчарувала як африканські країни, так і групи корінного населення, які шукали більш жорстких заходів. Правіна Срідхар із Save Soil запропонувала рухатися вперед, незважаючи на відсутність згоди.

«Відсутність протоколу COP16 не повинно затримувати прогрес», — сказав Срідхар, зазначивши, що уряди все ще можуть підтримувати фермерів через програми сталого управління землею.

Фінансові зобов’язання та плани на майбутнє

Переговори не обійшлися без певного прогресу. Різні організації, включно з Арабською координаційною групою та Глобальним партнерством із захисту від посухи в Ер-Ріяді, пообіцяли виділити понад 12 мільярдів доларів США на зусилля з протидії посухам. Однак це не дотягує до оціночної потреби ООН у 2,6 трильйона доларів на відновлення земель до 2030 року.

Міністр навколишнього середовища Саудівської Аравії Абдулрахман Аль-Фадлі підкреслив прихильність своєї країни, заявивши, що вони віддані «праці з усіма сторонами для збереження екосистем, посилення міжнародного співробітництва для боротьби з опустелюванням і деградацією земель, а також для вирішення проблеми посухи».

Пошук спільної мови

Дискусії виявили цікаву динаміку, як зазначив Шрідхар. На відміну від кліматичних переговорів, які зосереджуються на суперечливих темах, таких як викопне паливо, дискусії про збереження землі пропонують більше спільного.

«Піклуватися про землю, сільськогосподарські угіддя, фермерів, худобу – це не суперечлива тема. Ніхто не скаже: «Я не хочу їжі». Використання викопного палива чи ні – дуже суперечлива тема. Це не так, — сказав Шрідхар. Наступна можливість для прогресу з’явиться на COP17 у Монголії у 2026 році, де країни знову сподіваються завершити глобальну угоду щодо посухи.