Культурна спадщина та зелені зони. Що робити владі у новому році, аби зберегти?

Україна повинна виконати низку жорстких вимог, аби належним чином пройти шлях євроінтеграції. Це стосується збереження і культурної спадщини, і природи. Громадська ініціатива «Голка» проти Нового року підготувала підсумковий огляд низки випадків, коли громади ведуть боротьбу за те, що важливо зберегти не лише зараз, а й для прийдешніх поколінь. Беззаперечним лідером за кількістю випадків, де громадяни захищають історичну спадщину, археологію та зелені зони, є столиця. 

Постає запитання: що могли б зробити Міністерство культури, Міністерство розвитку громад та територій, Державна інспекція архітектури та містобудування, а також Київська міська державна адміністрація і Київрада, аби наступного року громадський сектор і ЗМІ спрямували свої зусилля більше на розвиток громади і держави, а не на боротьбу за збереження того, що має історичну чи екологічну цінність?

Мінкульт — лідер за грубістю невиконання законодавства

Найточніше характеризує дії Мінкультури в сфері охорони культурної спадщини слово «саботаж». Захист історичної спадщини заблоковано з 2022 року. Розробка будь-якої науково-проєктної документації неможлива, бо міністерство досі не розробило для затвердження Кабміном відповідних проєктів постанов з урахуванням нових вимог закону.

Замаскувати саботаж намагаються фіктивною документацією з визначення меж і режимів використання історичних ареалів. Саме така ситуація виникала з історико-архітектурним опорним планом Львова, що був швидко скасований судом. І те саме може статися і з іншими містами.

Невиконання відомством своїх обов’язків може мати вкрай негативні наслідки серед іншого і для музею просто неба Пирогова.

Наразі просто неможливо встановити охоронні зони пам’яток, щоб захистити музей від висотної забудови поруч, навіть якщо за позовом прокуратури суд зобов’яже міністерство це зробити.

Мінкультури не виконало вимог Державної антикорупційної програми і не провело передбачених консультацій із громадськістю при підготовці змін до порядку обліку об’єктів культурної спадщини. Як наслідок, таємно повернули правила, що діяли за часів Януковича, суттєво зменшивши можливості громадськості із захисту цінних будівель.

Державна антикорпрограма передбачала, що мають бути встановлені заборони нового будівництва та реконструкції в межах історичних ареалів у разі відсутності історико-архітектурних опорних планів. Але й тут Мінкультури вимог не виконало і відповідного проєкту не підготувало. Бо якби виконало, то ситуацій на кшталт брутального знесення садиби Зеленських у Києві можна було б уникнути.

Активісти неодноразово зверталися до цього міністерства, адже контроль над дотриманням вимог пам’яткоохоронного законодавства в межах історичних ареалів є його виключним повноваженням. Чиновники не реагували. Але після знесення будівлі відразу виступили із заявою, пояснивши, чому такі дії незаконні. Ще за кілька днів чиновники прийняли абсурдне рішення про необхідність надати вже знищеній садибі статус пам’ятки, порушивши при цьому кілька вимог власноруч затвердженого нового Порядку обліку об’єктів культурної спадщини.

Чи зміниться ситуація наступного року, невідомо. Наразі призначений у вересні очільником відомства Микола Точицький ще не прийняв необхідних кадрових рішень, і винні у ситуації посадовці продовжують працювати в міністерстві.

Де недопрацювало Міндовкілля?

Частина проблем пов’язана з тим, що в законодавстві певні речі поставлено з ніг на голову — спочатку держава продає спецдозвіл на надрокористування чи надає земельну ділянку під певне будівництво, а потім власник бізнесу робить оцінку впливу на довкілля і проводить консультації з громадськістю. Гроші вже вкладено в проєкт, тому бізнес будь-якими методами домагатиметься можливості його подальшої реалізації.

Виникає багато запитань до якості роботи Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, а також профільних департаментів обласних і Київської міської держадміністрацій при видачі висновків з оцінки впливу на довкілля.

У Києві на території природно-заповідного фонду на острові Оболонський дозволили будувати новий розважальний парк, «не помітивши» того, що повністю вкритий рослинністю острів перетворився в оцінці впливу на довкілля здебільшого на пустелю, а також низки інших порушень закону. А у Харкові заради піщаного кар’єра дозволили вирубати ліс, хоча в оцінці впливу на довкілля оцінити негативний вплив від цієї вирубки взагалі «забули».

І громадськість не завжди може перевірити законність дії чиновників чи дотримання вимог оцінці впливу на довкілля при проведенні робіт. Міндовкілля на час дії воєнного стану закрило доступ не лише до матеріалів оцінки впливу на довкілля, що проводилася до початку повномасштабного вторгнення, але навіть до інформації про здійснення такої оцінки. І хоча міністерство пообіцяло доступ відкрити, воно не поспішає цю обіцянку виконувати.

У багатьох випадках важко навіть зрозуміти, який саме з органів влади грає в інтересах недоброчесного бізнесу, адже розвиток подій нагадує перетягування каната. Десятий рік намагаються побудувати черговий гірськолижний курорт на Свидовці у Карпатах, де збереглися праліси, високогірні луки, льодовикові озера та неймовірні гірські річки. Але це не зупиняє компанію, яка, за даними низки публікацій, пов’язана із олігархом Ігорем Коломойським.

А на Житомирщині громада Негребівки намагається захистити озеро і питну воду, бо заради прибутку приватна компанія вирішила відновити видобуток доломіту на кар’єрі. На Київщині влада мріє створити промзону в санітарній зоні заказнику «Казковий Яр» і для цього організовувала псевдогромадські слухання.

Що стосується Вінниччини, то тут узагалі два в одному: поблизу державного історико-культурного заповідника «Буша» планують створити кар’єр із видобутку фосфатного вапняку, що нестиме загрозу і екології, і культурній спадщині. Цей перелік можна продовжувати.

Коли прокуратурі через суд доводиться повертати державі ділянки в Біличанському лісі в межах нацпарку «Голосіївський», бо вони опинилися в приватній власності дружини ексміністра екології Миколи Злочевського, то проблеми з екологією перестають дивувати. Але ж мова не лише про важкий спадок від колишньої влади.

Спадок Мінрегіону

Щоб забудовники могли заробляти на будівництві житла в ексклюзивних місцях на кшталт рекреаційних чи прибережних зон, ще 2018 року в Державних будівельних нормах з вимогами до готелів вигадали новий різновид будівель — апартготель. За своєю суттю це звичайний багатоквартирний житловий будинок, але квартири в ньому називаються «апартаменти» чи «студіо» і їх можна зводити на ділянках, відведених під санаторії та бази відпочинку.

Саме таке і відбувається зараз із колишнім туристичним комплексом «Пролісок» у Києві поряд із нацпарком «Голосіївський». І є підстави вважати, що саме таку долю готують для зеленої зони на березі озера поряд із центром Івано-Франківська під прикриттям будівництва реабілітаційного центру для військових на невеличкому клаптику із запланованої ділянки.

Друга лазівка — визначення поняття «реконструкція». За відповідними державними будівельними нормами, для реконструкції достатньо частково зберегти елементи несучих конструкцій. Тому забудовнику потрібно залишити в землі бодай одну цеглину від старого фундаменту, і завдяки цьому самому «частково збереженому елементу несучої конструкції» де-факто нове будівництво перетворюється на де-юре реконструкцію.

Завдяки цьому, можна старий сарай навіть без оформлення права користування землею легко перетворити на багатоповерхівку або цінну історичну будівлю — демонтувати до фундаменту, як це відбулося із уже згаданою садибою Зеленських у Києві.

Обидві схеми добре відомі, а зазначені зміни до державних будівельних норм вносилися ще за часів президенства Петра Порошенка. І хоча в Мінрегіоні відтоді змінилося вже п’ять міністрів, нормативних дірок й досі не залатали.

(Не)здійснення архітектурно-будівельного контролю — це теж проблема

На час дії воєнного стану проводити перевірки можна лише за окремим дозволом Мінрегіону у разі наявності реальних загроз правам і інтересам людини чи держави. Але ніякі вимоги законодавства не зупиняли Мінрегіону та Державної інспекції архітектури та містобудування (далі — Інспекція), коли за зверненням голови партії «Слуга народу» Олени Шуляк треба було натиснути на Києво-Могилянську академію. Перевірку з грубими порушеннями законодавства призначили навіть не один раз, а двічі.

А от коли перевірки дійсно потрібні, їх не дочекаєшся. Наприклад, Інспекція відмовилася призначати перевірку вже згаданої забудови туркомплексу «Пролісок», попри численні звернення активістів. Із садибою Зеленських Мінрегіон разом із Інспекцією банально заборонили профільному департаменту КМДА проводити перевірку, мовляв, руйнування історичної будівлі нічиїх прав та інтересів не порушує.

Та впевненість у безкарності завжди призводить до нових нахабних порушень.

У Києві на острові Оболонський на території природно-заповідного фонду побудували новий розважальний парк, витративши на це в розпал війни майже 200 млн грн із бюджету. Звичайне самочинне будівництво без жодних дозволів і навіть права користування землею. Інспекція цього навіть не помітила.

А наближена до скандально відомого експрезидента «Київміськбуду» Ігоря Кушніра компанія почала розбирати історичну будівлю майже в центрі Києва без жодних документів. І таке важко було навіть уявити в часи, коли архітектурно-будівельний контроль здійснювався для боротьби із незаконним будівництвом, а не для тиску та залякування неугодних владі.

Межі столиці і неспроможність парламенту діяти

Коли Київ, область і прилеглі громади бачать межі столиці по-різному, це означає, що де-юре цих меж узагалі немає. І навіть позиція Верховного суду, рішенням якого скасували нові межі селища Коцюбинського і визнали Біличанський ліс частиною Києва, проблем не розв’язує.

Торік Міністерство юстиції скасувало право власності Києва на земельну ділянку в межах Біличанського лісу під трасою Київ—Ірпінь, бо начальник Київської обласної військової адміністрації вважає цей ліс частиною області. Київ із цим не погодився та повернув собі ділянку через суд. І місто з областю в розпал війни чубляться навіть не за принцип, а за те, хто зароблятиме на розміщенні реклами вздовж траси.

Однак ліс навколо Коцюбинського — лише найвідоміша із багатьох таких проблем. Наприклад, частина Екопарку Осокорки одночасно передана Києвом в оренду та сусідньою сільрадою у власність.

Зараз усе це просто неприємно. Але невизначеність меж наступного року перетвориться на критичну перешкоду для відновлення та подальшого розвитку як Києва, так і прилеглих територіальних громад. Це є наслідком завершення дії перехідних положень Закону №711-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель». Тож необхідно обов’язково затвердити комплексні плани територіальних громад і генплани окремих населених пунктів за новими вимогами. Зробити це без узгодження всіх спірних питань із громадами-сусідами неможливо.

Розрубати цей гордіїв вузол може лише Верховна Рада, адже тільки вона має повноваження затвердити межі Києва та поставити крапку в усіх спорах. Проте її профільний комітет під керівництвом Олени Шуляк проблемою не переймається.

Старі проблеми з новим «дахом»

Більшість гучних скандалів із забудовою Києва дісталися меру столиці у спадок від Олександра Омельченка та Леоніда Черновецького.

За своїм розмахом лідером серед проблемних питань залишаються спроби забудувати майже 180 га природних територій, на яких кияни хочуть створити Екопарк Осокорки. Міська влада під керівництвом Віталія Кличка активно виступала на боці киян, коли за планами забудови стояв банк «Аркада». Але після передачі проєкту пов’язаній із Владиславою Молчановою компанії «Столиця Груп» позиція міської влади змінилася на протилежну.

Коли завдяки активній позиції організації «Екопарк Осокорки» забудовнику не вдалося поновити договори оренди частини ділянок у суді, почалися спроби їхнього поновлення Київрадою.

І тут варто наголосити, що таке рішення буде незаконним, адже орендар, не сплачуючи орендної плати в повному обсязі, втратив право на поновлення договорів.

Друге десятиліття місцеві жителі та активісти тримають оборону проти забудови в урочищах Самбурки, Болгарське та Китаїв. Йдеться про п’ять ділянок загальною площею майже 60 га впритул до НПП «Голосіївській», а дві з них потрапляють і в межі території Китаївського археологічного комплексу.

За минулі роки забудовники змінювалися неодноразово, і всі вони мали на той момент міцні зв’язки із владою, але успіху не досягли. Однак ситуація погіршилася із появою в ролі девелопера близького до Кличка забудовника Ігоря Ніконова. Попри рекордну за кількістю голосів петицію та позови прокуратури, Київрада вирішила стати на бік забудовника і поновити договори оренди.

Наразі депутати обмежилися поновленням договорів на три ділянки, а долю ще двох має вирішити суд, який ніяк не визначиться з тим, кому ця земля належить — державі чи місту.

Напружена ситуація склалася із спробою забудувати ділянку поряд із національним парком «Голосіївський», демонтувавши при цьому стару водонапірну башту. Проте зазначена башта є державною власністю, тож залишається лише дивуватись, як приватна компанія за часів Омельченка отримала в оренду ділянку із розташованою на ній державною будівлею.

Завдяки активістам, башту вдалося захистити, надавши їй статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини. Але долю іншої частини ділянки наразі вирішує суд, — забудовник хоче примусити Київраду поновити договір оренди заради будівництва житлового комплексу, але активісти та Міндовкілля не полишають надії включити її до території нацпарку. І тут варто зауважити активну позицію Офісу генерального прокурора, що увійшов у справу для захисту державних інтересів

Щоправда, незрозуміло, чому прокуратура не використовує підходу, аналогічного до схеми захисту згаданих вище ділянок у Китаєві. В цьому разі набагато легше довести, що ділянка перебуває в державній власності і Київрада взагалі не має права поновлювати договір оренди. Станом на момент розмежування земель державної та комунальної власності на ділянці розміщувалася лише одна будівля державної власності, тож і вся ділянка за імперативною нормою закону від 01.01.2013 року беззаперечно є саме державною власністю.

Влада Києва. Гра в обіцянки і дедалі нові й нові проблеми

Київрада розпочала рік з обіцянок захистити Музей видатних діячів української культури від багатоповерхової забудови впритул і відмовити забудовнику в поновленні договору оренди. Рік цими обіцянками і закінчила.

Остаточно унеможливити забудову Обсерваторної гірки депутати обіцяють уже не перше скликання, а наразі забудовник дійшов до спроб частково скасувати в суді прийнятий 2002 року Генплану Києва при незрозумілій пасивності міської влади.

Чималий суспільний резонанс викликали наміри міської влади побудувати паркінг поряд із затокою Собаче Гирло. Вже на етапі передачі ділянки під його будівництво Київрада пішла на пряме порушення вимог законодавства — передала під будівництво вільну від забудови ділянку за відсутності детального плану території. Зробили це у шахрайський спосіб — проєкт рішення передбачав передачу ділянки під будівництво лінійного об’єкта транспортної інфраструктури, але ці формулювання було виключено за рекомендаціями земельної комісії.

Зазначена історія також цікава в аспекті використання владою петицій як механізму проштовхнути власні оборудки під виглядом виконання «вимог громадськості».

Закінчити цей огляд хотілося б історією, в якій кияни цього року виграли, завдяки суспільному резонансу. Мова про спроби міської влади протягнути незаконне будівництво паркінгу на Пейзажній алеї. Під тиском громадськості Кличко особисто запропонував зняти це питання з розгляду, щоб повернутися трохи згодом. Але внаслідок внесення змін до законодавства (йдеться про вже згаданий вище закон №711-IX) цей детальний план території може бути прийнятий лише до кінця цього року, бо він розроблений за старими законодавчими положеннями.

Тож треба стежити, щоб Верховна Рада черговими змінами до законодавства не вкрала у киян бодай цієї перемоги.