Павло Зібров – про 30-річчя шлюбу, вірних друзів, стосунки у родині та експерименти

Цей рік у Павла Зіброва - що не дата, то і ювілей. 30 років Театру пісні Павла Зіброва. Цього року народний артист з дружиною Мариною відзначили 30 років з дня їхнього весілля.

В інтерв’ю Коротко про Павло Зібров розповів, яким був його особистий рік, про дружбу з Гаріком Кричевським, про рідного брата Володимира, якого називає своїм найближчим соратником, про стосунки з дружиною Мариною, хто – його стилісти, за яких умов розпрощається зі своїми легендарними вусами, які жартома називає «антенами», та про інші історії зі свого життя.

Гарік Кричевський – не просто друг, а справжній побратим

- Павле Миколайовичу, 2024-й у вас вийшов дуже насиченим на події. Які ваші підсумки року?

- 2024-й рік видався для мене надзвичайно насиченим. Попри відключення світла та тривоги, я мав можливість виступати по всій Україні, дарувати свою пісню та любов глядачам, давав концерти не тільки для цивільних, а й для військових у госпіталях, для наших героїв, що перебувають на передовій, для переселенців та для дітей, які залишилися без батьків. Це було, без сумніву, дуже відповідально: я розумію, що в такі моменти пісня може подарувати надію, підтримати в найважчі хвилини.

Окрім концертів, в мене було чимало творчих здобутків: україномовна версія пісні «Жінка, що кохаю я», яку вже полюбили мільйони слухачів, дует з Гаріком Кричевським «Вірні друзі», новий альбом «Любов може все». Завдяки моїй доньці Діані ми разом змогли втілити цікаві ідеї та створили чотири відео на пісні з альбому.

Також цього року відзначили важливу дату - 30-річчя Театру пісні Павла Зіброва. На жаль, наразі не змогли зібратися всі разом. Але вірю, що після перемоги відсвяткуємо цю дату належним чином - великим концертом у Палаці «Україна», зібравши зірковий склад артистів, підготувавши ювілейну програму повним складом та подарувавши глядачам незабутній вечір. 

Не менш важливим було святкування 30-річчя нашого спільного життя з дружиною Мариною. Ця дата для нас є значною, адже ми пройшли разом великий шлях. Впевнений, ми - одна із найсильніших пар у шоу-бізнесі. Безмежно вдячний їй за підтримку і любов протягом всіх цих років.

По суті, все заплановане мені вдалося. Важливо не тільки те, що відбулось, але й те, що попереду, а там дуже багато роботи. Ми не збираємося зупинятися, продовжимо працювати, творити, писати нові пісні, знімати відео, навчати молодь, надихати людей.

Ми, артисти, маємо особливу місію - вселяти віру і надію в тих, хто переживає непрості моменти. Все, чим я займаюсь, має на меті надихати людей, підтримувати їх, бо кожен виступ, кожна пісня - це можливість подарувати частинку тепла, любові, добра та вселити віру та надію. 

Були у нас й закордонні гастролі в підтримку наших ЗСУ. Я постійно в дорозі – потяги, автобуси, автомобілі… Бракує часу на відпочинок, нема коли хворіти чи задумуватися про вік.

До того ж, очолюю кафедру естрадного співу в Київському університеті культури і мистецтв. Зі студентами надзвичайно цікаво працювати, передавати свій досвід, допомагати розвиватися. Зараз закінчується сесія, мої студенти успішно складають іспити, і я дуже пишаюсь ними, радію їх успіхам та здобуткам. 

Рік був складним, але і надзвичайно плідним, насиченим. Попри всі труднощі, я сповнений енергії, рішучості та вірою в перемогу у 2025 році.

- Нарешті ви записали дует з Гаріком Кричевським. До того ви знімалися в його відео на україномовну «Кияночку». Він завжди про вас так тепло говорить. Скільки років ви дружите?

- З Гаріком Кричевським ми дружимо вже понад 30 років. Це дружба, яка пройшла перевірку часом, і я завжди дуже ціную наші теплі стосунки. Ми познайомилися ще на початку наших творчих шляхів, і з того часу не просто підтримуємо зв’язок, а справді близько товаришуємо родинами. Гарік - людина з великим серцем і справжньою душею, яка завжди знаходить потрібні слова аби підбадьорити чи підтримати. Для мене він не просто друг, а справжній побратим, на якого можна покластися у будь-якій ситуації.

Цього року сталося декілька яскравих моментів у нашій співпраці. Коли Гарік був у Києві, ми зустрілися, і він розповів, що якраз завершив український переклад своєї пісні «Кияночка». Його зробив Євген Рибчинський і, треба сказати, вийшло дуже вдало, влучно та яскраво.

До речі, певний час я жартома підштовхував Гаріка: «Ну коли вже буде «Кияночка» українською? Люди чекають!» І от під час тієї зустрічі він каже: «Пашенька, а давай ти знімешся в моєму кліпі. Там невеличка роль, але без тебе ніяк. Буде життєво, як завжди». Ми буквально за дві хвилини придумали ідею початку кліпу: я дзвоню йому, питаю, коли вже буде кліп, а він відповідає: «Скоро, Паша, скоро». Вийшло так легко і природньо, що ми одразу взялися за справу.

Після виходу кліпу «Кияночка» багато людей почали писати й запитувати: «А що далі? Ви ж з Гаріком такі давні друзі, чому б не зробити ще щось разом?» Я згадав, що ми обидва багато років співали пісню, яка раніше була відома як «Верные друзья». Я виконував її понад 30 років, потім подарував Гаріку, який співав близько 20. А одного разу на моєму ювілеї ми співали її тріо разом з латвійським актором Іваром Калниньшем.

Думаю: «Чому ж ми співаємо її поодинці? Давай зробимо дует!» Ідею підтримав мій хороший друг Петро Мага, який написав прекрасний український текст до цієї пісні, що отримала назву «Вірні друзі». Ми записали дует і створили лірик-відео, яке допомогла реалізувати моя талановита Діана. І пісня, як то кажуть, «зайшла». Люди знімають відео у ТікТок, пишуть нам в соцмережі, яка душевна та потрібна пісня. 

Ця композиція дуже близька нам обом, бо тема дружби зараз як ніколи актуальна. Насправді вірних друзів не буває багато. Можна знати сотню людей, але справжніх друзів, на яких можна покластися і в радості, і в біді, - одиниці. І ця пісня якраз про тих, хто завжди поруч, незважаючи на обставини. Думаю, саме це і зачепило слухачів. Дуже радий, що ми з Гаріком змогли поділитися цим теплом із нашою аудиторією.

Театр пісні Павла Зіброва - це сімейний бізнес, а наша родина - його кістяк

- Ви завжди казали, що Театр пісні Павла Зіброва, якому виповнилося 30 років, - ваша гордість та любов. Багато людей лишилися з вами до сьогодні з тих, перших років?

- Це був перший в Україні Театр пісні, ми створили його разом із моєю дружиною Мариною. Для нас це не просто проєкт, а справа життя, яка завжди об’єднувала родину та друзів. Театр пісні став унікальним явищем у культурному просторі: у нас були вокалісти, балет, професійні музиканти, світло, звук, сцена, фото-, відео-обладнання і навіть власний автобус для гастролей. Ми створювали цілісні шоу, які стали нашою візитівкою.

За ці 30 років ми пройшли через багато життєвих моментів. Наш колектив був і залишається як велика родина, але наразі, через війну, ситуація складна. Хтось із наших артистів виїхав за кордон, рятуючи свої сім’ї, хтось захищає Україну на фронті. Та ми зберігаємо зв’язок і мріємо, що після перемоги знову зберемо всіх разом. Дуже хочу організувати великий ювілейний концерт. І навіть якщо війна трохи відсунула ці плани, хай це буде не 30-річчя, а 31 або 32 роки - головне, щоб ми зібрали наш колектив і вийшли на сцену як одна команда.

Що стосується складу, то за ці роки наші музиканти майже не змінювалися. Щиро пишаюся тим, що у нас стабільний колектив: за 30 років змінилися лише 2-3 музиканти.

А ось у балеті історії завжди були більш динамічні. Дівчата виходили заміж, народжували дітей, але потім поверталися до нас і продовжували танцювати. Уявіть собі, деякі з моїх балерин стали мамами двох дітей, але все одно знаходили сили та бажання повернутися на сцену. Це ще раз підтверджує, що наш театр для всіх нас - це більше, ніж робота, це другий дім.

Основою нашого театру завжди була і залишається родина. Моя дружина Марина - директор, першослухач, головний критик, натхнення і сила, яка підтримує мене на кожному кроці. Мій брат Володимир, який багато років був концертним директором, відповідав за організаційні питання та аранжування. Діанка, моя донька, яка вже 5-й рік працює зі мною піар-директором, SMM та рекламним менеджером. Без неї сьогодні, як без рук. Театр пісні - це дійсно сімейний бізнес, а наша родина - це його кістяк, опора та душа.

Тому мріємо, що після війни знову створимо велике шоу, яке об’єднає людей навколо музики, танцю та світла. Це буде наша вдячність всім, хто зберігає віру в культуру України навіть у найскладніші часи.

- Володимир ще працює з вами? У вас близькі стосунки?

- Мій брат Володимир - людина, яку я глибоко поважаю і дуже ціную. Він професійний музикант і диригент. Багато років Володимир працював художнім керівником Ансамблю пісні і танцю Збройних сил України. Це була його серйозна та відповідальна місія, адже ансамбль завжди був одним із провідних колективів країни. Завдяки цьому досвіду він не тільки добре розуміє музику, а й досконало володіє організаційною роботою, що надзвичайно важливо в нашій сфері.

Коли Володимир пішов у відставку, то приєднався до нашої родинної справи. Цілих 25 років він працював концертним директором Театру пісні Павла Зіброва. Володимир допомагав абсолютно в усьому: організовував гастролі, вирішував адміністративні питання, завжди підтримував мене у творчих експериментах. Він не просто брат, а мій найближчий соратник і вірний друг.

Сьогодні Володимир живе спокійним і щасливим життям. Він багатодітний дідусь, у нього аж вісім онуків, і це приносить йому величезну радість. Ми досі часто спілкуємося, їздимо в гості один до одного, радимося, обмінюємося думками. Він завжди готовий допомогти чи підказати щось важливе. Я завжди знаю, що можу розраховувати на нього в будь-якій ситуації.

Як любив Марину, так і зараз, здається, навіть більше

- 30-ту річницю весілля трохи посвяткували? Взагалі, що для вас ця цифра означає?

- Чесно кажучи, мені здається, що ці роки пролетіли, як один день. Час йде так швидко. При цьому відчуваю, що наші стосунки тільки міцнішають. Я, як любив її тоді, так і зараз. Здається, навіть більше. З кожним днем ще більше її шаную, дорожу нашими стосунками та захоплююся її мудрістю, красою і щирістю.

Мені здається, вона зовсім не змінилася. Водночас досі продовжую її відкривати. Уявіть, навіть через 30 років знаходжу в ній нові якості, нові грані, які захоплюють мене. Це як книга, яку читаєш, і кожного разу знаходиш щось нове.

Вона для мене – моя муза. Марина була і залишається першою, хто слухає мої пісні, дає поради, виправляє за потреби. Вона завжди стежить за тим, як я виглядаю, підтримує мене і надихає на нові творчі звершення. Альбом «Любов може все», який вийшов у жовтні цього року, присвячений повністю моїй Маринці! 

Святкували ми цей день у вузькому колі найближчих друзів і родини. Це був дуже теплий, затишний вечір. Через війну, звісно, не вдалося відзначити так, як мріялося, але ми все ж зібралися, посиділи разом у ресторані, поспівали, поспілкувалися, пораділи нашій даті.

- Як ви привітали Марину з перлиновим весіллям?

- Що подарував дружині? Ну, це залишиться нашим маленьким секретом. Знаю, що Марина давно мріє про одну особливу подорож, то ж, впевнений, ми обов’язково вирушимо туди, аби по-справжньому відсвяткувати цю річницю.

- Ви увесь час в оточенні красивих жінок, в тому числі і колег. Марина так само може дати вам прочухана, як і колись?

- Безумовно, Маринка любить, а тому й ревнує. А ревнує, значить, любить ще більше. Вона завжди уважно стежила за тим, хто потрапляє до нашого колективу, особливо серед дівчат з балету чи бек-вокалу. У мене дівчата завжди не лише професіоналки, а й дуже красиві: молоді, стрункі, харизматичні. Марина це помічала і завжди мала свій погляд на їхній відбір.

Її інтуїція працює бездоганно. Бувало так, що вона одразу казала: «Ні, ця дівчина у нас працювати не може». І я їй довіряю, бо вона завжди відчуває людей, їхній характер, поведінку, енергетику. Вона тонко розуміє, як та чи інша людина впишеться в колектив та завжди знає, як зробити краще для нас і для нашої справи. Тому її думка завжди була важливою під час відбору. «Чуйка» спрацьовує, а я прислухаюся.

У нас в родині дуже легка атмосфера, багато жартуємо і живемо з гумором

- Дивлячись на ці 30 років подружнього життя, ви б хотіли щось змінити, якби знали наперед як буде?

- Ви знаєте, коли дивлюся на наші 30 років разом, можу сказати одне: ми прожили їх дуже щасливо й яскраво. Жодного разу не виникало бажання щось змінити чи зробити інакше. Ці роки були наповнені любов’ю, підтримкою, радісними моментами й випробуваннями, які ми завжди долали разом. Я вдячний долі за кожен день, проведений поруч із Мариною.

Заглядати далеко вперед мені не хочеться. Моя мрія - щоб ми і надалі жили так само щасливо, з любов’ю й гармонією, насолоджуючись кожним моментом разом. Це найцінніше, що у нас є.

- Ви якось сказали, що кохання має смак шоколадних цукерок з гострим перцем. То хто з вас шоколад, а хто - гострий перець?

- Як тато скаже, так по маминому і буде. Насправді у нас дуже легка атмосфера, багато жартуємо і живемо з гумором. Ми віримо, що сміх - це не тільки чудовий спосіб підняти настрій, а й ефективний метод розв’язати будь-які проблеми.

Проте найголовніше - це те, що ми завжди говоримо одне з одним. Це основа наших стосунків. Кожен має право висловити свою думку, і ми не звикли замовчувати важливі питання. Якщо виникає проблема чи непорозуміння, ми обов’язково їх обговорюємо, і після цього, зазвичай, можемо перевести увагу на жарт. Всі сміються, переведемо дух, і одразу стає легше. Тоді, не задумуючись над дрібними непорозуміннями, миримося і рухаємося вперед. У нас немає практики довго ображатися чи носити образи. Це не про нас. Ми намагаємось жити в гармонії, в гарному настрої, без накопичення негативних емоцій і зайвих конфліктів.

- І, судячи з вашого нового альбому «Любов може все», який ви присвятили Марині, солодке з гострим поєднується гарно.

- «Любов може все» - це не просто назва альбому, це його сутність, головна ідея, яка проходить через кожну пісню. Усі шість композицій об’єднані однією важливою темою - любов’ю, яка огортає все навколо, додає сили і здатна змінювати світ. І так, ви праві, кожна пісня про кохання - ода моїй Маринці.

Цей альбом - нагадування про те, наскільки важливо кохати і бути коханим. Любов має проявлятися не тільки у стосунках між людьми, а й у ставленні до своєї справи, до друзів, до життя загалом. З любов’ю можна пройти будь-які випробування, знайти правильні слова, подолати непорозуміння та негаразди.

Тож любіть і не бійтеся проявляти свої почуття. Говоріть, висловлюйте свої думки, йдіть на примирення, навіть коли це здається непростим. Не відкладайте вирішення проблем на завтра, ніколи не лягайте спати, не помирившись із близькими. Це просте правило допомагає зберігати тепло у стосунках і не залишати місця для образ.

Любов - це наймогутніша енергія, яка є рушійною силою в житті кожної людини. Вона допомагає долати труднощі, знаходити гармонію і відкривати щастя навіть у найскладніші моменти, дарує відчуття затишку й натхнення. З любов’ю у серці легше жити, творити, спілкуватися та рухатися вперед, особливо в такі тяжкі часи. І саме цю думку ми хотіли донести через пісні в альбомі.

Віталій Білоножко був душею компанії

- Цього року пішов від нас Віталій Білоножко, ви були друзями. Підтримуєте спілкування зі Світланою?

- Цього року я втратив одного зі своїх найдорожчих друзів, справжнього брата по сцені й по життю - Віталія Білоножка. Це невимовна втрата для мене. Ми дружили понад 35 років, із самого початку кар’єри на великій сцені. Наша дружба була особливою: вона поєднувала нас не лише професійно, а й сімейно. Ми підтримували одне одного в усіх аспектах життя, цікавилися творчістю, радилися, ділилися новими піснями, сімейними радощами. 

Я знав його дружину Світлану ще з юності. Пам’ятаю, як створювалася їхня сім’я, як народжувалися діти. Ми разом пережили безліч яскравих моментів. Об’їздили весь колишній Радянський Союз. Завжди намагалися бути поруч: брали один великий номер, де було кілька кімнат, і проводили вечори за щирими розмовами. Під час поїздок ми відкривали одне одному душу, сміялися, співали. Віталій був душею компанії, людиною неймовірної енергії, гумору й теплоти. Його оксамитовий баритон, щирість, життєрадісність і доброта назавжди залишаться в моїй пам’яті та серці.

Його раптова смерть стала величезним потрясінням для мене. Але навіть тепер, коли його немає поруч, я не перестаю підтримувати зв’язок із його родиною. Ми спілкуємося зі Світланою, я намагаюся бути поряд, коли це потрібно. Ми разом їздимо на концерти, у тому числі на благодійні виступи для дітей, воїнів, переселенців і поранених бійців. Щиро вдячний родині Білоножків та особисто Світлані, яка організувала дуже важливий, красивий, мелодійний, щемний вечір памʼяті Віталія і я з великою повагою взяв участь та заспівав пісню з його репертуару «Яблуневий туман» (слова Анатолій Матвійчук, музика Олександр Морозов). Це одна з найкращих його ліричних композицій, сповнена глибоких почуттів і неймовірної душевності. Дуже пишаюся тим, що можу популяризувати цю пісню далі, даруючи її слухачам, взявши у свій репертуар.

Цікава історія трапилась на звукостудії, коли я почав на нове аранжування записувати пісню. У процесі запису раптом відчув, що мій тембр голосу став напрочуд схожим на тембр Віталія. Це помітив і звукорежисер Геннадій Пугачов, який сказав: «Павло Миколайович, у вас вже кілька дублів, але ваш голос звучить просто як у Віталіка, один в один. Спробуйте змінити манеру чи тембр, зробити щось інакше». Я справді намагався, але щоразу, коли починав співати, відчував, ніби за мною, біля мікрофона, стоїть мій друг Віталій Білоножко. Це було так, ніби ми виконували цю пісню дуетом. Відчуття було настільки сильним і реальним, що навіть після запису у мене залишилося враження, ніби ми разом, як колись, співаємо пліч-о-пліч.

Ця пісня стала для мене дуже особистою. Вона не лише відображає талант Віталія, але й несе частинку нашої дружби, наших спільних моментів. Кожен звук, кожна нота тепер наповнені пам’яттю про нього. Навіть зараз, коли думаю про цей запис, перед очима постає образ Віталія - усміхненого, натхненного, сповненого любові до пісні.

Сподіваюся, слухачі відчують у цій пісні не лише її ліричну красу, а й ту глибоку повагу та тепло, які я вклав у своє виконання, вшановуючи пам’ять про мого друга.

- Один із артистів, про якого ви говорите часто в задоволення і дуже хвалите - це Андрій Кравченко. Чим він вас підкупив?

- Андрій Кравченко - артист, який справив на мене величезне враження. Я відкрив його для себе десь півтора роки назад, коли вперше почув його голос. Можу сказати, що він володіє неймовірним естрадно-народним тембром, який одразу запам’ятовується. Його голос та стиль виконання мають свій особливий характер і посил.

Дехто порівнює Андрія з Олегом Винником, але, чесно кажучи, це абсолютно різні артисти. У Кравченка інший тембр, інша енергетика, він має свою автентичність. До того ж, він молодший на 17 років. У нього є азарт, сила і молодіжний запал, який нагадує мені мене самого у 33 роки. Це був той період, коли я переживав свій зоряний підйом: став лауреатом кількох конкурсів, солістом державного естрадного оркестру України, почав активно гастролювати по всій країні.

Коли Андрій запропонував мені створити дует, одразу підтримав цю ідею. Ми вирішили записати пісню «Душі криниця», яка колись стала для мене знаковою. Це композиція Андрія Демиденка на музику Олександра Морозова. Саме з нею я відчув, як у мене виросли крила, і полетів ще вище. Тоді сказав Андрію: «Давай зробимо цю пісню разом. У твоєму віці, в 33 роки, вона може стати для тебе такою ж важливою, як і для мене свого часу». Дует вийшов чудовим. Ми виконували цю пісню на концертах, і щоразу вона знаходила відгук у серцях слухачів. Пісня про дім, про сім’ю, про батьківський поріг - вона торкається найглибших струн душі. Люди слухають її з особливим трепетом, а кліп і записи зібрали тисячі лайків та переглядів.

Я радий, що мав змогу підтримати Андрія. Він впевнено йде своїм шляхом і вже став помітною постаттю в українському шоу-бізнесі. Його талант, працьовитість і відданість своїй справі викликають у мене величезну повагу. Впевнений, що його чекає блискуче майбутнє, і я радий бути причетним до частинки його творчого шляху.

Вуса – частина мого характеру

- Здається, найцитованіша ваша фраза цього року - зголив би вуса за танк, який шурує по росіянам. Це серйозна була пропозиція?

- Так, цього року я заявив, що готовий збрити свої легендарні вуса, але лише за великі гроші. І тут справа не тільки в їхній зовнішній цінності. Вуса - це мій бренд, мій впізнаваний образ, навіть більше - частина мого характеру. Я їх жартома називаю «антенами», які пов’язують мене з космосом, із натхненням, із творчістю. До того ж, вуса я застрахував на солідну суму - це моя окраса і гордість.

Однак я б міг із ними попрощатися, якщо це дійсно допоможе у важливій справі. І не просто так, а за такі гроші, яких би вистачило, щоб купити танк для наших Збройних сил. І на тому танку я б написав: «За перемогу! Доб’єм ворога!» Ось тоді я б із честю пожертвував своїми вусами заради перемоги України.

- Чи були вже пропозиції? 

- Поки що пропозицій не було, але я чекаю. Якщо така можливість з’явиться, буду готовий розглянути її. Як я вже казав, вуса - це моя унікальність і частина мого іміджу, але для мене зараз важливіше те, що відбувається в країні, і що ми можемо зробити для її перемоги. Якщо мої вуса допоможуть нашій армії та наблизять мир, я готовий на таку жертву. Важливо, щоб кожен з нас підтримував наших воїнів і наближав перемогу.

Донька допомагає мені бути сучасним, а не просто «класично елегантним»

- У коментарях під вашими відео у соцмережах пишуть: «Не знаю, хто ваш стиліст, але великий респект. Імідж - бомба». То хто стиліст?

- Безперечно, мій найголовніший стиліст - це моя дружина Марина. Вже понад 30 років вона дбає про те, щоб я виглядав бездоганно. Без її турботи я, напевно, був би зовсім іншим: можливо, повнуватим, із залисинами, а костюми тріщали б по швах. Але завдяки Марині я завжди у формі, вишукано вдягнений і доглянутий до дрібниць.

Ми раніше часто подорожували і не втрачали нагоди зазирнути до відомих бутиків, щоб надихнутися новими ідеями. Марина не лише слідкує за трендами, а й уміло добирає такі елементи стилю, які найкраще пасують моєму характеру та образу. Наприклад, яскраві брошки на піджаках. А останнім часом до цього процесу приєдналася й наша донька Діана. Вона нагадує, що молодше покоління спостерігає за мною, пропонує актуальні українські бренди і наполягає підтримувати вітчизняного виробника. Її погляд допомагає мені бути сучасним, а не просто «класично елегантним».

Мої дівчата стежать не лише за вбранням, але й за повною картинкою: від зачіски, ретельно начищеного взуття до ідеальної посадки штанів та сорочок. І якщо десь щось не так - одразу чую зауваження. Вони переконані, що позаяк люди мене впізнають, фотографуються, спостерігають, то я повинен з’являтися перед ними бездоганно. Це перш за все повага до публіки, яка мене любить. 

І я дуже вдячний Маринці та Діанці за їхню постійну підтримку, тонке відчуття стилю і любов до деталей. Саме завдяки цим двом жінкам можу впевнено представляти себе публіці і з гідністю носити імідж, який вони допомагають мені створити.

- А як щодо вашого образу в Instagram, ТікТок? Хто тут генерує ідеї?

- Безперечно, мої соціальні мережі набули неабиякої популярності завдяки моїй Діані. Вона - представниця нового покоління: молода, активна, прогресивна, завжди в курсі світових трендів. І саме вона невпинно експериментує зі мною, як з брендом, формує цікавий контент, підказує оригінальні ідеї для відеороликів, фото та дописів.

Я цілковито довіряю її смаку та професіоналізму, адже вона краще за мене орієнтується в сучасному медіапросторі. Завдяки Діані я став цікавішим для абсолютно різних поколінь: не лише для своїх однолітків чи старшого покоління, а й для молоді, підлітків та навіть зовсім маленьких глядачів. Інколи сам дивуюся, коли бачу прихильників віком 6-7 років чи 15-20. Виходить, мій аудиторний спектр надзвичайно широкий: від 6 до 100 років, умовно кажучи.

Діана не лише вигадує концепції, а й утілює їх у життя: знімає ролики для соцмереж, кліпи, використовує усі можливості сучасних технологій. Вона справжній новатор, авангардист у нашій команді, і я щиро вдячний їй за те, що вона робить мій образ цікавим, живим та актуальним для всіх поколінь.

Твердо вірю у нашу перемогу, і цю віру хочу передати кожному українцю

- З якими планами, мріями, настроєм Павло Зібров йде у 2025-й?

- Сподіваюсь втілити безліч ідей, що давно плекаю. Можливо, ще один альбом запишу, створю справжній хіт 2025 року. Хочу, щоб було ще більше можливостей допомагати нашим ЗСУ, щоб моя родина була міцною, щасливою та здоровою, а у моєму садку рясніли соковиті плоди. 

Наступний рік багатий на ювілеї моїх друзів. У нашої дорогої Ірочки Білик, яка є не лише легендою, а й близькою подругою нашої родини, буде ювілейний концерт. З великим задоволенням підтримуватимемо Ірочку, радіючи її успіху.

Матиму честь співати на ювілейному вечорі Вадима Крищенка. Його неймовірна пісня «Якщо поруч ти» увійшла до мого альбому «Любов може все» та стала хітом передноворічних свят.

Концерт Юрія Євгеновича Рибчинського - це подія, яка є особливою для мене і для нашої родини. Наші творчі взаємини тривають вже понад 30 років, і за цей час ми створили чимало чудових пісень. Але наш зв’язок виходить далеко за межі творчості. Як ви знаєте, Юрій Євгенович для мене не тільки співавтор легендарних хітів, а й близька людина - мій кум, він хрестив мою Діанку.

Безумовно, в цей вечір прозвучать наші безсмертні хіти, зокрема «Хрещатик» та «День народження».

Ми глибоко поважаємо Юрія Євгеновича як митця і як людину. З нетерпінням очікуємо на цей концерт, готуємося, і впевнені, що це буде незабутній музичний вечір.

З яким настроєм йду у 2025 рік? Беззаперечно - з оптимістичним! Я цілком переконаний, що цей рік стане важливим кроком на шляху до нашої перемоги й утвердження України як сильної, незалежної держави. Зміни в світовій політиці просто колосальні, і ми чітко бачимо, як демократичний світ, зокрема США та інші цивілізовані європейські країни, надають нам підтримку. Я твердо вірю у нашу перемогу, і цю віру хочу передати кожному українцю.

Ми маємо діяти згуртовано - кожен на своєму місці: військові на передовій, волонтери у тилу, митці у культурному просторі, вчителі, лікарі, підприємці, студенти, пенсіонери - усі ми разом створюємо нездоланний фронт народної єдності. Кожен повинен викладатися не на 100, а на 200 відсотків.

Я бачу наше спільне майбутнє у свободі, радості та святкуванні нашої ідентичності. Ми матимемо нагоду пройтися Хрещатиком, обійматися й вітати одне одного, співати улюблені пісні - а їх у мене безліч! Піднімати тости за нашу рідну землю, танцювати, веселитися, прославляти нашу унікальну культуру та талановиту націю, щоб увесь світ знав: існує така країна - Україна. Найродючіша, найталановитіша, найквітучіша! З величезним культурним багатством, хоробрими захисниками, працелюбним і співочим народом.

Нехай наші пісні, наша мова, наша культура лунають не лише в Україні, а й далеко за її межами. Нехай нас знають, поважають, захоплюються. Ми маємо чим гордитися. І 2025 рік стане ще одним етапом на шляху до розквіту, перемоги та визнання у світі.

- Оскільки свята, можна завершити наше інтервʼю словами з вашої пісні, які співають, здається, всі покоління: «хай лунають тости, тости, тости, хай танцюють гості, гості, гості»! Бо вони не лише про день народження, вони про затишок у родині. Що ви побажаєте всім нам, українцям?

- Пісня «День народження» написана з легендарним Юрієм Рибчинським вже по праву стала народною. Її люблять та співають усі покоління. Вона дійсно не просто про свято, а й про щирість та тепло, яке огортає душу, мить, коли ми всі разом піднімаємо келихи й радіємо, що можемо бути поруч одне з одним.

Сьогодні ми переживаємо важкі часи, але в наших силах зберегти вогник радості та любові, підтримати близьких і друзів, згуртуватися, наповнити наші оселі світлом і добром.

Хочу побажати кожному з нас миру в домівках і в серцях, міцного здоров’я, впевненості у власних силах, віри у світле майбутнє. Нехай наші родини частіше збираються за одним столом, нехай звучать теплі слова, спогади, дитячий сміх. Нехай наші традиції живуть у піснях, що лунають для поколінь, у тостах, що єднають, у гостинності, яка притаманна нам із давніх-давен. І нехай цей спільний ритм, ці прості, але такі важливі речі допоможуть нам вистояти та заспівати переможну пісню.