Фільм Суспільного «Якби Чорновіл»: хто насправді заважає реформам в Україні

На Суспільному відбулася прем’єра документального фільму «Якби Чорновіл. Кращий сценарій для України». «Детектор медіа» вже публікував відгуки оглядачів на цю стрічку (тут і тут). Проєкт розмірковує над тим, як би розгорталися події, якби на президентських виборах 1991 року першим президентом України був обраний не Леонід Кравчук, а лідер Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл. Він тоді посів друге місце у перегонах, отримавши 23% голосів проти майже 62% за Кравчука.

Згодом виник міф, що перемога Чорновола змінила б ситуацію в Україні. «От якби у 1991 році обрали Чорновола, а не Кравчука — жили б як у Чехії або Польщі!» — цитує цю думку автор і ведучий проєкту Олександр Зінченко та пропонує за допомогою моделювання альтернативної реальності перевірити, чи так це насправді.

 Автор і ведучий Олександр Зінченко

Фільм триває понад 50 хвилин. Він побудований на архівних кадрах, інтерв’ю експертів, комп’ютерній графіці та згенерованих штучним інтелектом фото й відео. Серед гостей — коментатори економіки (Юрій Єхануров, Лешек Бальцерович, Катерина Ющенко тощо), адже вигаданий світ Зінченка базується передусім на економічній складовій. Хто пам’ятає 1990-ті, добре усвідомлює, чому так. У ті роки вибір шляху країни напряму залежав від добробуту людей, адже питання культури, ідентичності та національної ідеї ще не було пріоритетним у порядку денному.

Назагал склалося враження, що фільм «Якби Чорновіл. Кращий сценарій для України» створювався переважно для свідків подій, хто без зайвих пояснень зрозуміє контекст. «Хто такий Чорновіл? — питає на початку Зінченко і вдається до порівняння. — Сьогодні його сприймають як українського Гавела». Добре, хай так. Тільки далі треба пояснювати, хто такий Вацлав Гавел, адже, здається, молодь гадки зеленої не має про останнього президента Чехословаччини й першого — Чехії. Щоправда, молодь і не генерує альтернативну реальність навколо Чорновола, бо у неї свої герої. Тому адресність фільму виправдана. Інша справа, що цільова авдиторія через свою обізнаність сприйняла фільм Зінченка занадто буквально і подекуди обурилася через «припущення та викривлення». Дарма, на мою думку.

 Альтернативна перемога В’ячеслава Чорновола

Історія не знає умовного способу. Всі події відбувалися рівно так, як сталося в конкретний момент часу. Кожний історик знає, що будь-які фантазії на тему «а як би було, якби…» — просто вигадки та родючий ґрунт для маніпуляцій. Нагадаю, що одним із чинників російського побєдобесія та імперських амбіцій був вал літератури про «попадальців», коли сучасний герой потрапляв у минуле та змінював хід історії. На користь Росії, звісно.

Олександр Зінченко — професійний історик, тому добре усвідомлює всі ризики такого моделювання. «Якбитологія — це зло», — попереджає він. І все ж запрошує до перегляду, бо альтернативна історія в фільмі — це лише спосіб (і доволі ефективний, з огляду на хвилю коментарів після прем’єри) привернути увагу до проєкту та спровокувати дискусію про цілком реальні й украй важливі для майбутнього України речі. А саме — про чинники, що потрібні для успіху реформ.

  Архівні кадри з фільму

Насправді в фільмі «Якби Чорновіл. Кращий сценарій для України» фігурує не один, а декілька альтернативних світів. Наприклад, спочатку команда проєкту змоделювала реальність, де В’ячеслав Чорновіл стає президентом у тих самих умовах, що й Леонід Кравчук. Тобто на тлі тотального занепаду пострадянської економіки, шаленої інфляції та розгулу криміналу. Витягти країну з глибокої кризи могли тільки радикальні реформи, але в Україні, на відміну від сусідньої Польщі, вони не відбулися. Вважається, що Кравчук просто не наважився на «шокову терапію», тоді як Чорновіл точно б удався до методів автора польської моделі Лешека Бальцеровича.

 Автор польських економічних реформ Лешек Бальцерович

Але промовці у фільмі доходять висновку, що і Чорновіл, попри сподівання, не зміг би повторити «польське диво». В Україні на той час не було ані спеціалістів відповідного рівня, ані належних економічних умов. У Польщі, наприклад, весь радянський час зберігався дрібний приватний бізнес і ходила національна валюта, а Україні довелося це будувати з нуля. Як і за часів Кравчука, при гіпотетичному президентові Чорноволі в змінах не були би зацікавлені українські еліти. Після розпаду СРСР вони залишалися наскрізь комуністичними, мріяли про реванш і живилися з нелегальних джерел доходів, які не збиралися виводити з тіні. Але головною перешкодою виявилися не верхи, а низи.

«Український народ абсолютно не був готовий до цих реформ», — наголосив викладач Києво-могилянської бізнес-школи Валерій Пекар. Очікування суспільства були такими, що Україна ледь не наступного дня після проголошення Незалежності мала б стати Швейцарією. Якось сама по собі, без болючих трансформацій і революційних змін в економіці. На все інше українці 1990-х були не згодні.

Викладач Києво-могилянської бізнес-школи Валерій Пекар

Далі команда проєкту змоделювала ситуацію, де в Україні, як і в Польщі, існував би запит суспільства на радикальні реформи, а компартійні еліти не чинили би спротиву змінам. Чи було б нам щастя у такому випадку?

Як припускають творці фільму, Чорновіл, не вагаючись підписав би угоду про Асоціацію з ЄС, окреслив би чіткий курс України до НАТО та привів би в країну іноземні інвестиції. Але такий позитивний альтернативний сценарій насправді виявився би ще гіршим за перший.

Українське суспільство зразка 1990-х — початку 2000-х, не відчувши миттєвої дії реформ (а відтермінований результат у такому разі закономірний), майже стовідсотково забезпечило би реванш комуністичних прорадянських і проросійських сил. Як доказ такого розвитку подій Зінченко навів приклади з реальної історії, коли народ у буквальному сенсі не помітив економічного зростання часів Ющенка («найбільшу позитивну динаміку економіки з часів неоліту», як сказав автор фільму) й обрав Януковича рятувати Україну від вигаданої Руїни.

 Рекордний графік зростання ВВП за всю історію України

«За Чорновола ми би напевно мали реваншизм. Чи (другим) президентом був би Симоненко, чи Вітренко, чи то був би Кравчук?», — окреслила варіанти народна депутатка України Іванна Климпуш-Цинцадзе. Петро Симоненко та Наталія Вітренко — махрова п’ята колона Росії, якщо хто забув.

Творці фільму обрали для альтернативного моделювання не зовсім очевидну постать — комуніста Олександра Ткаченка, який у реальності в третьому парламенті обіймав посаду голови. При такому варіанті розвитку подій Україну очікувала б доля Білорусі, а у 2011-му Радянський Союз було б відновлено.

 Згенерована штучним інтелектом перемога реваншистів

Лякалка вийшла ефектна. Хоча назагал Зінченко серйозно опікувався тим, щоб не травмувати чи не образити глядачів. Частково саме заради цього він, здається, і вдався до якбитології, яка манівцями, а не в лоба донесла неприємну істину: успіх реформ залежить від того, наскільки дорослим є суспільство.

«Ми повернули час назад. Ми змоделювали сценарії, які не відбулися. Ми дізналися, що великі зміни потребують багато часу, ресурсів, знань, справедливих правил та ефективних інституцій. Але виборці не завжди готові чекати, навіть недовго. І це створює ризик для будь-якого сценарію змін. Навіть якби ці зміни рухав титан. Навіть якби то був Чорновіл», — каже наприкінці ведучий. Дуже актуальні висновки, якщо врахувати виборчі процеси, що вже відверто почалися у суспільстві.

  Сучасний Київ, кадр із фільму

Ну і наостанок — три особистих подяки та два зауваження колегам. Почну з останнього. У фільмі трапився якийсь хаос із титрами: на початку з коментаторів була підписана лише правозахисниця, керівниця організації, нагородженої Нобелівською премією миру Олександра Матвійчук, а частина інших гостей отримали свої титри тільки під час другої появи на екрані. В наступних кадрах вони знову виявилися ноунеймами. Чомусь вважається, що глядачі мають фотографічну пам’ять і назавжди запам’ятовують зовнішній вигляд і регалії гостя, який промайнув у фільмі пів години тому і є, наприклад, п’ятнадцятим серед запрошених. Я мрію про стандарт, коли промовців будуть титрувати кожний раз, коли вони з’являються на екранах. З просвітницької точки зору це буде неоціненне рішення.

Окрім того, зачепило згенероване ШІ відео В’ячеслава Чорновола, який начебто складає присягу президента. У нас поки що немає закону, що регламентує використання штучно створених зображень реальних людей. Але здається очевидним, що таке відео може травмувати близьких, колег і послідовників загиблого політика. З інформаційної точки зору штучна ілюстрація не додала нічого нового, тому, на мою думку, є зайвою та не зовсім етичною.

 Згенерована штучним інтелектом присяга В’ячеслава Чорновола

А тепер про особисті подяки. По-перше, за цікаве викладення матеріалу. Я зараз не про загальний задум з альтернативною реальністю — це в будь-якому разі стимул подумати — а про «дрібниці». Наприклад, урожай зернових ведучий рахував вагонами, а не безликими мільйонами тонн. А потім вимірював кількість тих вагонів відстанню від Києва до якоїсь географічної точки. Ну як-от до Лубен. Класичне журналістське правило «цифри повинні говорити», про яке зазвичай забувають.

 Вагон для вимірювання чисел

По-друге, за цікавих коментаторів, особливо легендарного Бальцеровича та нечастого гостя на телебаченні, колишнього прем’єр-міністра України Юрія Єханурова. Останній поділився простою формулою успіху держави: «Суттєве підвищення рівня інтелекту всієї нації. Для цього треба вчитися. Ми не будемо такими, якими були до війни. Ми станемо іншими». По-третє, за унікальне архівне відео виступу Чорновола на телебаченні напередодні голосування 1 грудня 1991 року, де він розповів про свою програму та бачення майбутнього країни.

 Кадр із передвиборчого виступу В’ячеслава Чорновола на телебаченні, 1991 рік

Минуло понад 30 років, Україна декілька разів зазирала у прірву, а слова Чорновола наче сьогодні сказані. Якби ж ми всі до них нарешті дослухалися.