Як колишня «хороша росіянка» Латиніна стала підтримувати «ампутацію» українських територій

Серед публічних росіян, які засуджують Путіна, є низка тих, що допомагали йому будувати сучасну державу, але після повномасштабного вторгнення «прозріли» й почали казати «нєт войнє», що б це не означало.

Проте є й інша персона: та, що нібито підтримувала Україну до Великої війни та на її початку, але згодом почала розвертатися в бік Кремля. У її публікаціях у «ліберальних російських медіа», блогах, дописах у соцмережах останнім часом зустрічається звинувачення українців у намірах влаштовувати «етнічні чистки» в Криму, Зеленського — у бажанні продовжувати війну, щоб якомога довше залишатися при владі, Захід — у тому, що підсадив Україну на «наркотик», зробивши її залежною від поставок зброї. А ще у тому, що через ці поставки зброї гинуть як українці, так і росіяни. Виявляється, Вашингтону це вигідно.

Мова про російську публіцистку Юлію Латиніну. На початку повномасштабного вторгнення вона проводила ефіри з Олексієм Арестовичем та іншими промовцями, які виступали саме на підтримку України та засуджували повномасштабне вторгнення. Російська публіцистка на той час розповідала про російські воєнні злочини та підтримувала Україну в її прагненні звільнити свої території. До 2022 року вона навіть друкувала блоги в українських виданнях. У своїх ефірах на ютуб-каналі прогнозувала Путіну поразку й висміювала російську армію. Проте згодом усе кардинально змінилося.

Перші ознаки зміни позиції (або просто оприявлення справжньої думки) були помітні вже під час суперечки між нею і Віталієм Портніковим, де вона виступала в ролі російської лібералки. Як на мене, це визначення щодо неї вже не є актуальним. Бо на сьогодні риторика Юлії Латиніної та кремлівської пропаганди не надто відрізняються. Якщо запитати, чи хоче публіцистка перемоги України, тобто повернення її до кордонів 1991 року, то відповідь, виходячи з аналізу її останніх дописів, буде «ні».

Росіянин Марк Фейгін, Юлія Латиніна й український журналіст Віталій Портников. Скриншот: ТСН

Для того, щоб дослідити, як саме відбувався цей її розворот у бік Кремля та зафіксувати конкретні приклади просування агресивних російських наративів проти України, я зібрала всі колонки авторки з 1 січня 2023 року до 31 жовтня 2024 у російському опозиційному виданні «Новая газета Европа», щоб охопити два періоди у її публіцистичній творчості: проукраїнський та антиукраїнський.

«Як пояснити союзникам, що Україні потрібна зброя для зачистки Криму від біосміття?»

У одному з досліджень російських «критиків Путіна» ідеться, що Юлія Латиніна визнає Крим невіддільною частиною України. Це робота за листопад 2022 року. І на той час це, безперечно, правильне визначення. Так само було й на початку 2023 року, коли публіцистка писала, що статус Криму не можна заморожувати, бо це було б «катастрофою для всього вільного світу».

«Виходило б, що можна вдертися в іншу країну, влаштувати Бучу, Маріуполь, вбити десятки тисяч мирних жителів, — і після цього залишитися при владі, оголосити охлосу про перемогу, отримати рівно те, на чому наполягав і до вторгнення — й на додачу успішно перетворити власну країну у Північну Корею. Це відкривало б зелене світло для Сі на Тайвані та Ердогана в Сирії та Закавказзі», — писала авторка у січні 2023-го.

Скриншот колонки Латиніної в «Новій газеті»

Проте вже у вересні 2023 року у колонці, де публіцистка реагує на так звану Третю Карабаську війну, в результаті якої Азербайджан повернув собі контроль над Карабахом, її думки щодо Криму кардинально змінилися. Ось що вона пише, обурюючись «українськими турбопатріотами»:

«У 2014 році ця загроза, під приводом якої Путін анексував Крим і відторгнув від України Донецьк і Луганськ, була абсолютно фейковою. Але ті українські турбопатріоти, які радіють від катастрофи карабаських вірмен, роблять таку загрозу цілком реальною. Яким би жахливим не був Путін, але масова втеча населення Криму під час наступу ЗСУ також може стати випробуванням для західних політиків».

Фактично це повернення до кремлівських побрехеньок десятирічної давнини, коли пропагандисти всім розповідали про «потяги з нацистами», які їдуть до Криму розбиратися з російськомовними. У Юлії Латиніної це не потяги, а прихід ЗСУ, який вона нещодавно вітала.

З цього часу, на відміну від початку року, у її публіцистиці починає проявлятися типовий імперський світогляд, згідно з яким колишнім колоніям не можна давати свободу, бо це нібито призведе до кривавих наслідків.

Так, з її точки зору, Радянський Союз «зайнявся організацією саме національних республік і пестував (!) регіональні відмінності». Питання про те, чому ж тоді в СРСР саджали за «націоналізм» упродовж усього його періоду існування, хай буде риторичним, бо прибічницею імперії і це, мабуть, буде потрактовано, як благо.

Саме через загрозу росіянам, згідно зі ще одним текстом Латиніної в «Новій газеті», Росія не повинна давати можливість Татарстану стати національною державою, бо росіян у ній «чекатиме в найкращому випадку доля остзейських німців [німці з країн Балтії, яким дозволили переселитися до Німеччини після того, як СРСР загарбав ці країни у 1939 році], а в гіршому — сумгаїтських вірмен [вірменські погроми в азербайджанському місті Сумгаїт у 1988 році]».

Тобто, за її словами, сценарій такий: спочатку Росія захоплює якусь територію, населяє її росіянами — і все, територія російська, віддавати її не можна, бо люди, в яких забрали їхню землю, можуть образити росіян. А те, що росіяни, реалізовуючи свою імперську політику, жорстко карають місцеве населення за будь-який прояв непокори, виходить, не має значення. Бо з точки зору імперця страждання колонізованих від рук колонізатора — не є помітним і важливим.

Так само і щодо Криму. Починаючи з осені 2023 публіцистка постійно натякала на загрозу від майбутнього приходу України для росіян, що живуть там. І, звісно, жодного разу не згадала про те, що російські окупанти робили й продовжують робити на півострові з цивільними людьми, незалежно від етнічного походження. Нагадаю, що Freedom House оцінює ситуацію з дотриманням політичних прав і громадських свобод у Криму в два бали. Навіть Північна Корея має три.

У листопаді 2023 року Латиніна сприймає як загрозу росіянам у Криму коментарі у соцмережах. У деяких із них росіян називали «біосміттям». З цього приводу вона писала: «Якщо росіяни — це “біосміття” та становлять у Криму більшість, то як пояснити союзникам, що Україні потрібна зброя для зачистки Криму від “біосміття”?»

Скриншот колонки Латиніної в «Новій газеті»

У червні 2024-го їй не сподобалося висловлювання радника Офісу президента Михайла Подоляка, який сказав, що в Криму росіяни прикриваються «громадянськими окупантами». «Якщо випадкові жителі Криму, включно з дітьми, — це “громадянські окупанти”, то неясно, як при такому ставленні до цього населення Офіс президента Зеленського збирається їх звільняти», — написала вона тоді.

Тобто у першому випадку вона просто взяла цитати від невідомих коментаторів у соцмережах, у другому — вирвала з контексту цитату Подоляка (адже в його випадку не йшлося про «випадкових жителів Криму та дітей”). Таким чином, її висновки — ніби всі росіяни в Криму перебувають під загрозою. Причому, якщо брати до уваги публіцистичну творчість Латиніної за 2023—2024 роки, то під загрозою вони опинилися саме після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Ну, і насамкінець, звернімо увагу на один з останніх дописів Латиніної у тій же «Новій газеті», щоб переконатися в тому, що у питанні Криму вона тепер повністю поділяє кремлівський наратив.

Скриншот колонки Латиніної в «Новій газеті»

Вона пише, що життя росіян у Криму до 2014 «не було безхмарним», бо їм нав’язували українську мову. Ну, а якщо Україна поверне собі Крим зараз, то «етнічна чистка жителів Криму, які мали нещастя “плескати в долоні” Росії, у випадку, якщо російські війська залишать півострів, більш ніж імовірна».

Ну, от і приїхали. Російські війська в Криму, виявляється, є запорукою спокою і (північнокорейської) стабільності. Давайте так усе і залишимо. Головне, щоб українською не спонукали розмовляти.

«Єдина виграшна стратегія для України — ампутація»

З мирними переговорами у творчості Латиніної — та сама ситуація, що і з Кримом. Кардинальна зміна позиції. Спершу — ні, не погоджуйтесь. А потім: як же ви могли не погодитися?!

На початку 2023 року в публікації «Танки з павуками» публіцистка писала:

«… Досвід показав, що Путін веде переговори тільки з однією метою: або щоб не домовитися, або щоб отримати стратегічний перепочинок і використати поступки як плацдарм для нової атаки. Усі, хто з ним домовляються, на думку Путіна, лохи, а лоха гріх не кинути».

Тема з переговорами виникла саме тому, що нібито у той час велися «консультації» між США та Росією щодо перемир’я. Умови, які нібито висував Путін (росіяни йдуть із Херсонської та Запорізької областей, але отримують Донецьку та Луганську області), вона називала «абсурдними».

Проте вже за рік, у січні 2024 року, в колонці «Український тупик. Чому Захід більше не чекає на перемогу Зеленського», Латиніна почала звинувачувати українського президента у тому, що він не погодився на умови Путіна у квітні 2022 року:

«Такий мир зберіг би сотні тисяч життів з обох сторін і дозволив би Україні розвиватися, як Південній Кореї, але він би був політичним вироком для президента Зеленського. Той як мінімум програв би вибори».

У подальших своїх публікаціях Юлія Латиніна продовжує наполягати на тому, що Зеленський мав би погодитися саме на ці переговори. У квітні 2024 року в публікації «У пошуках поганого миру» вона знову повторює, якими класними були ті умови й що Зеленський відмовився від них, бо боявся «політичних наслідків». І вже у вересні 2024 року публіцистка закликає до «ампутації»:

«Єдина виграшна стратегія для України — ампутація, заморожування війни. Ампутація — і якомога швидше. В Стамбулі [у квітні 2022 року] можна було ампутувати тільки стопу, зараз треба ампутувати по коліно, завтра доведеться ампутувати по стегно, а через деякий час і ампутація не допоможе хворому. Хай гангрена забирає собі свою ногу, яку вона відгризла, і йде геть».

Зеленського, який не погоджується на ці умови, вона звинувачує в тому, що він хоче «вилікувати хворого з гангреною».

Скриншот колонки Латиніної в «Новій газеті»

Але ж ми чудово розуміємо, що навіть після «заморожування» й «ампутації» Росія-гангрена гризтиме Україну знову й знову. Раніше Юлія Латиніна це розуміла. Але зараз, виявляється, з Путіним варто домовлятися…

РДК — «тікток-війська», в ЗСУ «бусифіканти», не всі російські військові — злочинці

Як ви розумієте, кардинальна зміна ставлень відбулася не тільки щодо Криму та переговорів. Зовсім інше ставлення публіцистка тепер має щодо різних сторін повномасштабної російської війни проти України.

Скриншот колонки Латиніної в «Новій газеті»

У березні 2023 року Латиніна писала про рейди Російського добровольчого корпусу до Брянської області. У травні цього ж року дії Легіону «Свобода» та РДК вона коментувала так: «Просто, ясно і доцільно».

Проте у березні 2024-го росіян, які готові звільняти Росію від Путіна збройним шляхом, вона порівнює вже з «тікток-військами Кадирова», а їхні дії, як і обстріли Бєлгорода, за Латиніною, — це все одно, що «смикати тигра за хвіст». Мовляв, саме через це росіяни почали наступ на Харківщину, й Зеленський мав би подумати, що за таке буде відповідь.

У серпні 2024-го вона висловлює схожу думку, що рейди РДК тепер — «ескалація». І також, за її словами, росіяни — ті, що проти Путіна, — взагалі не повинні підтримувати подібні дії. Думаю, вже зрозуміло, що і похід ЗСУ на Курщину публіцистка теж не схвалює.

На початку 2023 року ЗСУ для Латиніної були дуже потужними, їй подобалося, як українські військові «луснули Путіна по носі», вийшовши з Бахмута. У цьому ж матеріалі вона розповіла, що ЗСУ «на очах перетворюються у мережевоцентричну армію ХХІ століття». Наші військові подобалися Латиніній і тому, що «можуть грати з Герасимовим у наперстки». У травні 2023 року вона прогнозувала, що «українські танки зможуть піти у прорив». У квітні того ж року писала, що «на обрії дуже відчутно постає гребінь цунамі. Це цунамі — наступ ЗСУ».

А от у кінці року вона звертає увагу на інші теми: мовляв, українці тільки те й роблять, що шукають способи відкупитися від армії, тому добровольці, що воюють, «демотивовані». Постійною темою стає корупція: «Одна справа — вмирати за Батьківщину в екзистенційній війні, інша справа — помирати через те, що хтось украв гроші на оборонні споруди». Оборону, яку тримають ЗСУ, вона називає «м’ясною», порівнюючи таким чином українських захисників із російськими окупантами та їхніми «м’ясними штурмами». У цьому ж матеріалі вона характеризує окупаційні війська як «гарно злагоджені підрозділи», а от протистоять їм «погано навчені “бусифіканти” у нашвидкуруч виритих укріпленнях». У іншому тексті також повторює тезу про «бусифікантів, які часто відмовляються воювати».

Так, розуміємо, що Україна має проблеми з мобілізацією та з корупцією. Але є й ті, хто долучається до ЗСУ добровільно. Є герої та героїні, які продовжують боронити свою землю. Є ті, хто бореться з корупцією. Проте постійне повторення тільки однієї сторони якраз і сприяє формуванню потрібних Кремлю наративів.

Скриншот колонки Латиніної в «Новій газеті»

Цілком логічно, що й Росія з «байдужої озлобленої трясовини, посеред якої стоїть його [Путіна] золотий унітаз із державним орлом» перетворилася в її текстах на країну, чия економіка зростає завдяки війні, яка розробила успішну стратегію у війні з Україною. Також спочатку російським окупантам Латиніна згадувала Бучу та Маріуполь, називала їх «гарматним м’ясом», а от у своєму матеріалі за жовтень 2024-го вже пише, що «позиція “всі російські військові — злочинці”» — нав’язана пропагандою українських націонал-деколонізаторів».

З’являється у її публікаціях і Зеленський. На початку 2023 року Латиніна його майже не помічала. Але потім виявилося, що війну продовжує саме він, бо для нього це спосіб «безстроково залишатися при владі й уникати питань політичних опонентів». Цю тезу вона потім повторювала багаторазово. За її словами, «Формулу миру» Зеленський створив, щоб підняти свій «престиж». Він вимагає у Заходу зброю та замовчує питання про «недобудовані укріплення». Курську операцію він замислив, щоб «усе глибше залучати Захід до війни». Також український президент, за її словами, не вміє домовлятися із Заходом: «Він пред’являв завищені, шалені, нездійсненні вимоги всім потенційним союзникам і гнав їх по галявині, перетворюючи на ворогів». Ну, а ще він нібито цькував опозиційно налаштованих до Путіна росіян. Латиніна постійно пригадує його слова у Washington post про те, що кордони для росіян треба закрити. Тож таким чином Україна, мовляв, втратила потенційних союзників — росіян, які проти війни.

Скриншот інтерв’ю Зеленського у «Вашингтон пост»

Чому ж з’явилася Латиніна 2.0

Є така давня теорія соціального судження 1961 року, згідно з якою людина не схильна до кардинальної зміни думки. Отримуючи будь-яку інформацію, ми порівнюємо її із тими переконаннями, які мали до цього. І якщо інформація підтримує наші переконання — приймаємо. Якщо ні — то відкидаємо. Схожу картину пропонує нам і більш відома теорія когнітивного дисонансу.

Приклад Юлії Латиніної суперечить цим уявленням, адже у її випадку цілком можливо відстоювати спочатку одну позицію, а потім писати цілком протилежне.

Якщо погляди Юлії Латиніної настільки кардинально змінилися, то, виходить, що:

1. Тривалий час російська публіцистка не помічала в Україні «нацистів», які готові влаштовувати «етнічні чистки», й тому закликала світову спільноту дотримуватися міжнародного права та повернути Крим Україні.
2. sp;     З якихось причин її ввели в оману, змусивши вважати Путіна недоговороспроможним, і вона не змогла вчасно (у квітні 2022 року) попередити всіх, що терміново потрібно погоджуватися на всі його умови.
3. sp;     Юлія Латиніна не розгледіла спочатку і справжніх мотивів Зеленського, який, виявляється, не хотів рятувати країну від ворога, а просто, як Путін, увесь цей час намагався якомога довше залишитися при владі.

І от врешті вона прозріла й побачила, наскільки сильно помилилася. Чи мала б російська публіцистка, керуючись етичними принципами, перепросити й пояснити, що сталося? Видається, що так… Але в жодному з проаналізованих текстів нічого подібного немає. Приблизно з літа 2023 року тексти починає писати ніби інша людина, позиції якої щодо України стають усе більш і більш жорсткими — і все більше й більше нагадують те, що проповідує Кремль.

То що ж сталося? Як з’явилася ця, зовсім не схожа на попередню, перепрошита Латиніна 2.0? Як на мене, тут є декілька основних причин, які зробили її вразливою.

Перше — це всеїдність щодо тематики. Типове явище для російських опозиційних блогерів. От і Латиніна, як вона сама себе називає, «сором’язливий філолог у тисячах кілометрів від фронту», здається, спеціалізується просто на всьому. І на війні, і на політиці з економікою, і на Близькому Сході. І на технологіях виробництва біологічних добавок (цілу статтю вона підготувала на тему виготовлення цих добавок у блокадному Ленінграді). І на кліматології. «Новая газета Европа» в одній із публікацій представляє її як «відомого критика концепції глобального потепління». Питання про те, якими саме науковими працями у цій сфері вона відома, адресуємо самій редакції.

Звісно, цілком можливо, що геніальні люди, які здатні розібратися в усьому цьому на експертному рівні, існують. А можливо, йдеться про звичайне аматорство. До речі, «скромним» аматором дуже легко маніпулювати. Згадаймо хоча б ефіри Латиніної з Арестовичем, де той дуже відзначав публіцистку за те, що вона у військовій справі розбирається краще за багатьох генералів. Ну, як тут встояти й не піддатися впливу?

Друге — надмірна довіра до «зливів», «інсайдів» та анонімних джерел. Чим вигідні анонімні джерела? З них цілком можна обирати ті, які найбільше ілюструють потрібну авторові концепцію. Так, у публікації з назвою «Український тупик» авторка пише, що вивела «принципи, якими керуються США у цій війні», з декількох «інсайдерських» книг і статей.

Наприклад, за її словами, Штати не наполягають на тому, щоб російські війська повністю пішли з України, писала Латиніна. Після цього її зауваження редактори «Новой газеты Европа» навіть приписали примітку: «при цьому чиновники США наполягають на недоторканості кордонів України 1991 року…». От не читають потрібних «інсайдерських» книг — і не знають нічого про сучасну ситуацію у світі.

Третє — слабкість до навіювання та до теорій змови. Перший дзвіночок, що свідчить про це, був у червні 2023 року, коли Латиніна в тексті «Бремя наступления» ще критикувала українських партнерів за те, що не дали F-16:

«Дали діткам водяні пістолети й дивляться, як ті борюкаються у пісочниці. Війна може затягтися на десятиріччя, сторони взаємно знекровлять одна одну, а територія на півдні України перетвориться на пустелю, де будуть правити польові командири з обох сторін».

До речі, це дуже схоже на те, що Юлії Латиніній під час ефіру на ютуб-каналі сказав колись Олексій Арестович: «Тепер ми будемо вбивати одне одного сотнями, десятками тисяч… А нащо? Що ми з цього отримуємо — і Росія, і Україна?... Ми сподобалися дядькам з обкому вашингтонського і брюссельського, які стоять довкола нас і аплодують, дивлячись, як дві мавпочки з ножами стрибають одна на одну?».

Скриншот колонки Латиніної в «Новій газеті»

Далі цей мотив про «руку Заходу», яка зацікавлена в тому, щоб Росія та Україна якнайдовше воювали, бо це їх ослабить, а підступному Заходу тільки цього й треба, вигулькує постійно. Так, вона пише про «орди міжнародних бюрократів, які годуються розрулюванням конфлікту (а якщо вже поставити міжнародного бюрократа розрулювати конфлікт, то він стане вічним)». Потім, звісно, без посилань на джерела, розвиває теорію про те, що «союзники» можуть попереджати Росію про наміри України. Знову ж таки, щоб «не дати» їй перемогти. Декілька разів вона повторює, що «Захід саджає Україну на збройовий велфер: дадуть досить, щоб не здатися і продовжувати стікати кров’ю». А в одному з текстів вона навіть прирівнює постачання зброї Україні до постачання наркотиків. Мовляв, двоє б’ються, а коли хтось намагається перемагати — у нього забирають зброю. Коли він програє — йому вколюють знеболювальне, щоб він боровся далі. Ця ж теорія змови допомагає Латиніній, як і багатьом опозиційним росіянам, звинувачувати у війні проти України не Росію, а Захід.

Четверте — «колективний Захід» і надмірне захоплення узагальненнями. Латиніна міркує про «Захід» так, нібито це єдина сила з єдиною волею. «Захід вирішив дати можливість Україні перемогти», — писала вона на початку 2023 року, коли ще підтримувала нас. «Захід більше не чекає перемоги Зеленського», — писала вона через рік. Так, є західні країни, але всі вони можуть по-різному уявляти собі перемогу України. Проте говорити про якийсь загальний Захід, який чогось хоче чи не хоче, звично і зручно.

Путін також вважає, що Захід — це певна організована ієрархія, якою керує Білий дім. Очевидно, Латиніна теж цю думку поділяє. До того ж трактувати «дії Заходу» можна так, як тобі заманеться, щоб проілюструвати якусь із теорій змови.

П’яте — «деколонізатори». Вони Латиніну надзвичайно дратують. Аналізуючи їхні слова, вона дійшла до того, щоб вважати деколонізацію пропагандою. В Росії є Z-пропаганда, а в Україні — Y-пропаганда. І це, за Латиніною, одне й те ж. Короткий переказ: якщо українець любить Навального — це «живий» українець, а якщо ні — бот або оброблена пропагандою особина, частина «інформаційного монстра, який обслуговує зовсім не інтереси українських виборців, а інтереси самих пропагандистів і влади». За аналогією зрозуміло, що саме ця українська пропаганда займається «скасуванням» «вєлікой русской культури». Ну, і врешті вже в іншому тексті під назвою «Марш деколонізаторів» виявляється, що ідея «колективної відповідальності росіян» — це нацизм.

Якщо ж пояснювати те, що сталося з Латиніною за цей час, простими словами, то вийде ось що: Латиніна була з Україною до того часу, як була надія на те, що успішний контрнаступ у 2023 році призведе до швидкого краху Путіна та його режиму. Цього не відбулося — публіцистка перейшла до іншого табору. З її погляду, тепер на коні — «світове підворіття», диктатури, які є сильнішими за демократії. В останніх своїх публікаціях вона постійно повторює, що вигравати завжди має сильний, але от такі-сякі демократії завжди допомагають слабким.

«Є два підходи у світовій політиці… Те, що називається real politik, і те, що називається глобалізм… Якби перемогла real politik, то ніякої України вже б не було. Україна, при всьому героїзмі її опору, давно б виснажила свої сили та була б поділена між, наприклад, Росією, Угорщиною та Польщею… Навпаки, глобалізм і партія всього доброго проти всього поганого вважають, що у війні є орки й ельфи, агресор і жертва, ті, хто повністю помиляється, і ті, хто цілковито має рацію. Напівтонів немає. Є добра сторона і є погана сторона».

Кажете, Росія напала на Україну? Росія — агресор, Україна — жертва? Ні, не все так однозначно.

Чому напівтони настільки важливі для Юлії Латиніної? Тому що вони дають змогу чудово почуватися у трясовині російської опозиції.

Сучасна Росія довела, що її не можна вважати цивілізованою країною. Російські окупанти, опинившись в об’єктиві сучасної інтернет-війни, показали себе цілковитими дикунами. Російське суспільство, інтелігенція не змогли цьому нічого протиставити. Так, підкреслю, дехто з них намагався. Але вони зазнали поразки. До того ж про те, що в Росії перемогли саме дикуни, світ переконується майже щодня. Бо майже щодня окупанти б’ють ракетами та шахедами по житлових будинках в Україні, вбиваючи мирних жителів.

Зазнавати поразки щодня — надзвичайно тяжко. Як ти не переконуй західну аудиторію в тому, що існує інша Росія, справжня Росія щоразу висуває сильніший, більш нищівний контраргумент. А тут ще й деколонізацією пахне. І теж усе сильніше й сильніше.

Саме тому краще сидіти у теперішньому російському опозиційному болоті. І вигадувати для всього, що відбувається, якесь інше пояснення. Іде війна всіх проти всіх. Насправді всі такі, як і Росія. От мали б Угорщина та Польща змогу — вони б теж Україну захопили. А уявний колективний Захід, за Латиніною, взагалі розділяє і володарює. Насправді це він хоче знищити Україну та Росію. Він в усьому винен! Ну, а з Україною і так давно все було зрозуміло: нацисти, малороси — та й усе.

Україна не зламалася через те, що не змогла у 2023 році швидко перемогти Росію. Але це зламало Юлію Латиніну. Після кожного російського удару Україна встає, ну, а російська опозиція — продовжує повзати у царині «напівтонів» і «напівправди». Чи зведеться вона колись? Хтозна. Можливо, хтось із них. Латиніна — уже навряд.

Скриншот відео на головній: Yulia Latynina/ютуб