Концтабір на аутсорсі. Як німецькі нацисти-втікачі допомогли сирійській диктатурі побудувати систему тортурних в’язниць

Скинутий сирійський президент Башар Асад був популярною постаттю в середовищі західних ультраправих – як антисеміт і заперечник Голокосту, який ще й безжально розправлявся з сирійцями-мусульманами. Сирію відвідував один із лідерів Ку-клукс-клану Девід Дюк, а американські неонацисти носили футболки з гаслами на підтримку режиму Асада.

Історія теплих стосунків із нацистами в родині Асадів – річ спадкова, пише видання The Insider. Режим батька Башара, Хафеза Асада, був буквально побудований руками німецьких військових злочинців, які втекли на Близький Схід після краху Третього рейху. Сирійська диктатура в деталях відтворювала репресивні практики нацистів – аж до влаштування тортурних агрегатів.

Непереможений

У серпні 2017 року двадцятирічний американський ультраправий Джеймс Алекс Філдс-молодший в’їхав на своїй машині в колону протестувальників-антифашистів у штаті Вірджинія, убивши при цьому 32-річну Гізер Хейєр. Як це часто буває, журналісти і поліцейські взялися за вивчення соцмереж вбивці. Крім цілком очікуваних конспірологічних записів про неминучість війни між різними расами, у стрічці Філдса знайшли і портрет Башара Асада у військовій формі з підписом “Непереможений”. І Філдс далеко не єдиний палкий шанувальник тепер уже колишнього сирійського президента серед ультраправих.

Серед однодумців Філдса, які зібралися влітку 2017 року у Вірджинії протестувати проти тодішньої масштабної кампанії зі знесення пам’ятників конфедератам, що стартувала, були люди з символікою тієї самої Конфедерації, Ку-клукс-клану і Третього рейху. Але як удома на цій акції почувалися і демонстранти у футболках із написом Bashar’s Barrel Delivery Co. <Доставка бочок Башара >, який відсилає до “бочкових бомб”, що їх режим Башара Асада використовував проти мирних жителів Сирії на непідконтрольних йому територіях. У мережі досі можна знайти відео з тієї акції, на якому чоловік у такій футболці виправдовує Асада, заявляючи, що той просто бореться проти терористів і глобалістів і взагалі не зробив нічого поганого.

Тоді західний мейнстрім відкрив для себе давно відомий у вузьких колах факт: неонацисти симпатизують Асаду. З перехоплених антифашистами закритих листувань американських ультраправих очевидно, що ті захоплювалися сирійським диктатором як борцем із мусульманами, антисемітом і справжнім вождем, а його партію БААС високо цінували, вважаючи, що її створено на зразок найрадикальніших нацистських рухів.

Уже після повалення Асада французький аналітичний центр Egalite et Reconciliation, створений колишнім соратником Марін Ле Пен Аленом Соралем (він, до речі, встиг посидіти у в’язниці за расистські висловлювання і заперечення Голокосту), опублікував статтю про майбутнє Сирії. З неї випливає, що на зміну світській Сирії Асада, яка прагне щастя для всіх своїх громадян, крім, звісно, терористів, прийде Сирія “американсько-сіоністська”, керована “безрідними” чиновниками з Пентагону. Стаття описує Башара Асада як чи не головного борця проти “американо-ізраїльської змови” і взагалі всіляко його героїзує.

Прилетить раптом чарівник

До речі, Асад відповідав західним ультраправим, які обожнюють його, взаємністю. Ще 2005 року один із головних американських расистів, колишній керівник луїзіанського відділення Ку-клукс-клану Девід Дюк приїжджав із візитом до Дамаска. Причому на офіційне запрошення депутатів парламенту, повністю підконтрольного Башару Асаду. Виступ Дюка на площі в центрі сирійської столиці в прямому ефірі транслював один із держканалів.

Колишній керівник луїзіанського відділення Ку-клукс-клану Девід Дюк

“Мені боляче говорити вам, але частина моєї країни окупована сіоністами, як і частина вашої країни – Голанські висоти. Сіоністи окупували американські ЗМІ і тепер контролюють більшу частину американського уряду”, – говорив під оплески присутніх колишній “великий чарівник” Ку-клукс-клану (керівні посади в угрупованні називають на честь казкових істот – гідр, драконів, циклопів тощо). Башара Асада у своїй промові він називав “миролюбним президентом”, а ще скаржився на те, що чорні американці відбирають роботу в білих, і у звичайному для себе стилі розповідав про те, що Голокосту ніколи не було.

НСДАП сирійського розливу

Приблизно тоді ж, коли Девід Дюк готувався до поїздки в Дамаск і репетирував свою промову, сталася ще одна знакова подія у відносинах між асадівським режимом і неонацистами. Саме 2005 року сирійський президент скасував заборону на діяльність Сирійської соціальної націоналістичної партії. Ця політична сила, що з’явилася ще в 1930-ті роки, з невеликими змінами запозичила не тільки назву партії німецьких нацистів, а й її ідеологію та символіку.

Соціал-націоналісти виступають за створення Великої Сирії, до складу якої, крім власне Сирії, мають увійти щонайменше Ліван, а щонайбільше – палестинські території, Ізраїль, Ірак, Кувейт, Йорданія і навіть частини Туреччини та Саудівської Аравії. Особливе місце в програмі партії посідають антисемітизм і вождизм, на її прапорі зображено стилізовану червону свастику, а члени партії вітають один одного нацистським салютом.

Але під забороною партія опинилася зовсім не через це. Зрештою, не чужий антисемітизму і вождізму і сам Асад, та й його підлеглі знали толк у нацистській естетиці. Просто на зорі сирійської незалежності ССНП були конкурентами БААС у боротьбі за владу, і останні поспішили позбутися конкурентів, захопивши контроль над країною. Формально заборонена, соціальна націоналістична партія все ж таки зберігала свою структуру, а в сусідньому Лівані й зовсім була вкрай активною і як політична сила, і як бойове угруповання в роки громадянської війни.

Хафез Асад разом із дружиною та спадкоємцем Башаром

Легалізація соціал-націоналістів і включення їх до єдиного з БААС правлячого блоку стали фінальним етапом давнього співробітництва між Асадами і прихильниками ідеї Великої Сирії. Почалася ця співпраця ще наприкінці 1970-х років, коли сирійська армія вторглася до сусіднього Лівану та окупувала частину його території.

Тодішній сирійський президент і батько Башара Хафез Асад шукав у Лівані тих, хто готовий був би співпрацювати з окупантами. І цілком закономірно вибір припав на партію, яка виступає проти незалежності Лівану від Сирії. Крім того, Асад-старший уже чудово вмів ладнати з нацистами.

Залягти на дно на Близькому Сході

Усталене уявлення про те, що більшість нацистських злочинців, які зуміли уникнути покарання, сховалися в Латинській Америці, не більше ніж міф. Аргентинський історик Укі Гоньї, який вивчає біографії цих людей, вважає, що на американському континенті змогли сховатися всього від 180 до 800 офіцерів і чиновників рейху. У країнах Близького Сходу і Північної Африки, за його даними, притулок знайшли близько 4 тисяч німецьких нацистів і їхніх пособників з інших країн.

Знаменитий ізраїльський “мисливець за нацистами” Симон Візенталь 1967 року оцінював кількість нацистських злочинців в арабських країнах у 6-7 тисяч осіб. Багато з них освоїли на новому місці мирні професії, але були й ті, хто продовжив займатися тим, чим займався в гітлерівській Німеччині. Так, близький соратник нацистського міністра пропаганди Йозефа Геббельса Йоханн фон Леєрс у 1955 році отримав роботу в єгипетському уряді. Він відповідав за поширення антисемітської та антиізраїльської пропаганди і писав статті, що оспівували нацизм.

Сотні нацистів опинилися і в Сирії. Зокрема й один із творців мобільних газових камер – газенвагенів Вальтер Рауфф. У Дамаску він відповідав за створення розвідслужб Сирії, яка тоді ще зовсім недавно здобула незалежність. Сусідом Рауффа на новій батьківщині якийсь час був Франц Штангль, колишній комендант концтаборів Собібор і Треблінка.

Але найвідомішим із нацистів, які отримали притулок у Сирії, був високопоставлений офіцер СС Алоїз Бруннер. Ідеолог Голокосту Адольф Ейхман називав Бруннера “кращим зі своїх людей”, йому було довірено депортацію до таборів смерті десятків тисяч європейських євреїв і операції з пошуку та ліквідації ворогів рейху в окупованій Франції. Після розгрому Німеччини у Другій світовій війні Бруннеру, “правій руці Ейхмана, але з мізками”, як називав його Візенталь, світила шибениця. Але нациста врятувала випадковість.

Алоїз Бруннер

Американці, які активно шукали Бруннера, заарештували і стратили його однофамільця, прийнявши того за розшукуваного злочинця. Алоїз Бруннер зробив собі підроблені документи, за допомогою яких навіть влаштувався на роботу в американську окупаційну адміністрацію. Потім працював на шахті, але в середині 1950-х років французи виявили, що в США стратили не того Бруннера (хоча страчений теж був нацистом), знову оголосили його в розшук і навіть заочно винесли смертний вирок. Бруннер утік до Єгипту, де вже згаданий фон Леєрс порадив йому пошукати щастя в Сирії. Оселившись у Дамаску, він узяв собі ім’я Георг Фішер, але досить скоро його розкрили.

Франція, Західна Німеччина, США та Австрія, в якій народився Бруннер, вимагали від влади Сирії видати їм злочинця, але ті робили вигляд, що не розуміють, про кого йдеться. Дамаск усіма силами чинив опір вимогам видати нациста навіть тоді, коли на сирійський уряд гуртом тиснули європейці та американці, обіцяючи натомість чималі преференції. А все тому, що Бруннер, який спершу займався в Сирії комерційною діяльністю, після перевороту 1970 року дуже доречно припав до двору нового сирійського правителя – Хафеза Асада.

Учитель німецького нацизму

Асад-старший ніколи не був популярним президентом. Його влада трималася на армійських багнетах, пропаганді та репресіях. З останнім Алоїз Бруннер і допомагав своєму новому роботодавцю. У рейху Бруннер відповідав, зокрема, за створення умов для масових тортур і страт в’язнів концтаборів. Він був знайомий із внутрішнім устроєм цих таборів, організовував їхнє постачання і відбирав персонал. Для режиму Асада така людина була незамінною. Уже незабаром після приходу Хафеза Асада до влади Алоїз Бруннер був призначений радником його брата Ріфата, який відповідав за внутрішню безпеку і командував елітою сирійських спецслужб.

У своєму найвідомішому інтерв’ю, яке Бруннер дав 1985 року мюнхенському журналу Bunte, він нічого не говорив про те, чим займався на Близькому Сході, але охоче розповідав про своє минуле і будував плани на майбутнє. Перебуваючи тоді на першому місці в списку найбільш розшукуваних нацистських злочинців, Алоїз Бруннер називав убитих ним євреїв “сміттям” і говорив, що не шкодує про свою участь у Голокості. Він також заявляв, що готовий був би постати перед міжнародним трибуналом, але тільки в тому разі, якщо до нього не матиме стосунку Ізраїль. Він сказав, що не хоче стати “другим Ейхманом”, тобто повторити долю свого колишнього командира, страченого ізраїльтянами.

Репортери зазначали, що Алоїз Бруннер завжди носив із собою капсулу з отрутою, що він не мав одного ока та кількох пальців на руках після вибуху листа з бомбою, підкинутого ізраїльськими агентами, і що Ріфат Асад звільнив колишнього підлеглого та дистанціювався від нього, імовірно, побоюючись, що в гонитві за австрійцем ізраїльтяни можуть не пощадити і його.

Алоїз Бруннер у Дамаску, 1985 рік

У 2017 році французькі журналісти з’ясували, що Бруннер був одним з основних архітекторів побудованого на тотальному терорі державного апарату Асада-старшого. Саме він навчав сирійців методам тортур, що застосовувалися СС і гестапо. Методам, які спецслужби використовували до самого останнього дня існування режиму.

Крім Бруннера, влада залучала до співпраці колишніх співробітників СС і гестапо, укладаючи з ними короткострокові контракти. У результаті кілька поколінь співробітників спецслужб Сирії отримали знання і навички, освоєні їхніми наставниками в європейських концтаборах і гетто. Завдяки участі нацистських злочинців у створенні репресивної машини режиму старшого Асада, у Сирії жорстоких людей досі називають “альмані” – німець.

Катівня в’язниця Седнайя в передмісті Дамаска

Вершиною співпраці нацистів і Асада стало будівництво в Сирії кількох в’язниць, спроектованих з урахуванням досвіду нацистів у Другій світовій і агентів східнонімецького Штазі, які також охоче співпрацювали з диктатором. Найвідоміша з цих в’язниць – монструозна Седнайя в однойменному християнському передмісті Дамаска.

На кількох наземних поверхах і щонайменше на п’яти підземних рівнях в’язниці одночасно утримували десятки тисяч ув’язнених. У будівлі діяли власний крематорій і прес для знищення тіл страчених або померлих від тортур. За даними Amnesty International, тільки за перші п’ять років громадянської війни і тільки через повішання в Седнайї було скарано щонайменше 13 тисяч осіб. Загалом же через в’язниці і табори режиму від початку громадянської війни пройшли щонайменше 1,2 млн осіб, підозрюваних у нелояльності або у співпраці з опозицією. До ста тисяч із них були вбиті або померли від голоду і тортур.

Нова влада Сирії вже заявила про намір зберегти в’язницю Седнайя як музей злочинів режиму, як збережено в Польщі нацистський концтабір Освенцим. Але творець в’язниці цього вже не побачить. Старий нацист Бруннер ненадовго пережив свого благодійника Хафеза Асада і став жертвою короткої і провальної спроби його сина Башара дистанціюватися від практик і зв’язків свого батька.

На початку 2000-х років Башар, який щойно зайняв президентське крісло, відправив старого на почесне заслання в приморську Латакію, де той і помер за кілька років до початку громадянської війни (за іншою версією, Бруннер помер під домашнім арештом у Дамаску). Історія життів таких, як він, на Заході перетворилася на легенду про Асадів – захисників борців за білу расу і чимало посприяла зростанню популярності Башара Асада в середовищі ультраправих.

Автор: Юрій Мацарський

Джерело: The Insider