В’язниця Седная – табір смерті імені Башара Асада який схожий на російський концтабір “Ізоляція” в окупованому Донецьку

Станіслав Асєєв побував у в’язниці Седная у Сирії. Це місце, за визначенням правозахисників, є символом жорстокості Башара Асада, який утік до Росії. Асєєв написав на своїй сторінці у Facebook: «Седная (Sednaya). Сумнозвісна в’язниця режиму Асада в Сирії. Коли вперше дізнався про цю фабрику смерті, вирішив, що обов’язково маю побачити на власні очі масштабовану «Ізоляцію». І ось я тут». Станіслав Асєєв 2, 5 років провів у в’язниці «Ізоляція», створеній в окупованому Росією Донецьку. Цей текст є спробою автора порівняти дві тюрми, які російський і сирійський режими створили для тих, у кому бачать загрозу для себе.

Долиною до смертної тіні

Бейрут. +18С°, гудіння в небі ізраїльського дрона, хаотичний трафік, знесені бомбардуванням будинки, жовта реклама «Хезболли» (угруповання «Хезболла» є водночас і політичною партією в Лівані, і збройним угрупованням, США визнали терористичною організацією всю структуру «Хезболли», у Євросоюзі терористичним вважають лише воєнізований підрозділ. – ред.), блокпости та чоловіки з яскравими повітряними кульками на фоні руїн.

Запитую у супроводу – хто це? Кажуть – біженці: сирійці, палестинці, які намагаються заробити бодай щось, продаючи кульки, рибок, птахів, буквально пхаючи все це у вікна автівок. У цей час їх ледь не збивають мотоциклісти, яких підрізають биті автомобілі: в Бейруті складно знайти авто без вм’ятин, тут зараз на це ніхто не зважає.

Саме звідси починається шлях до сирійської в’язниці Седная – чергового відкриття людства у справі тортур та страт.

До табору смерті Башара Асада зараз можна потрапити тільки через Ліван.

Я прибув до країни у супроводі офіцерів ГУР, які займатимуться евакуацією українських громадян з Сирії та паралельно – відвезуть мене до Седнаї, забезпечивши максимально можливу безпеку тут.

Питання безпеки починається ще в долині Бекаа, через яку ми маємо їхати до сирійського кордону. Як і Бейрут, вона розбита на декілька секторів впливу, але більш хаотично та умовно: слово «контроль» тут має відносний характер – в Бекаа ніхто нічого не контролює повністю.

Долина поділена між «Хезболлою» та місцевими бандами, які займаються торгівлею зброєю, наркотиками та людьми. В долині існують як звичайні невеличкі міста, так і просто «нори» в горах, де і переховуються різні угруповання. Також до Бекаа частково спустилися росіяни після втечі з Хомсу, що було для мене найгіршою новиною при всіх інших факторах, про що мене попередили ще в Стамбулі.

Але з певними гарантіями ми благополучно дістаємось лівано-сирійського кордону, де складається дивна ситуація з паспортами.

Річ у тому, що Сирія – це офіційно визнана країна, яка через зміну влади і її нове формування не ставить відміток про в’їзд чи вибуття. Тож виходить, що ви виїжджаєте з Лівана ніби в нікуди і так само повертаєтесь нізвідки, якщо дивитись суто по відмітках у паспорті.

Перед виїздом з Бейруту до сирійського кордону в нас були суперечливі дані щодо того, хто цей кордон контролює – включно з варіантом, що там немає нікого.

Втім, на першому ж блокпості стоять люди у військовій формі – представники «Хаят Тахрір Аль-Шам» (угрупування, визнане терористичним у США – ред.), яка афілійована з ан-Нусрою та де-факто є новою сирійською владою. Другий блокпост контролюють вони ж, тільки картинка трохи інакша: до автівки вибігає з десяток людей у цивільному, озброєних автоматами, і криками та жестами наказують проїжджати скоріше.

Після в’їзду до Сирії одразу відкриваються зміни, які відбулись у країни: скрізь, де тільки можна сирійці здерли чи замалювали портрети Башара Асада, змінили прапор (замість червоної смуги стала зелена та додалася зірка), а вже на в’їзді в Дамаск наштовхуєшся на спалені танки та навіть знищений російський «Панцир».

«Людська скотобійня»

У Дамаску зустрічає представник нової влади, Алі, який погодився супроводити нас до Седнаї: зі столиці до тюрми десь тридцять хвилин їзди.

Навіть при під’їзді до цього концентраційного табору, його масштаби вражають. Це більше схоже на невелике закрите місто, оточене парканом з колючим дротом, вежами та, за деякими даними, ще й заміноване по периметру.

До того ж, під час нашого візиту, тюрма почала горіти, і її територію та приміщення затягував їдкий дим.

Перше, що впадає в око на території Седнаї – це хаотично розкопані ями навколо табору. Вони – результат пошуку підземних приміщень в’язниці, в яких, за припущеннями, мала б перебувати основна частина в’язнів.

Хоча до Седнаї ми приїхали вже під вечір, але навіть у цей час доби зустріли сирійську родину, яка ходила приміщеннями тюрми в надії знайти бодай якісь натяки на своїх рідних, що перебували тут.

Оскільки кожне приміщення вже перевірили, такі люди все ще сподіваються знайти підземні камери, вхід до яких, можливо, не помітили інші.

Рідні розклеюють територією фото своїх близьких, які багато років тому просто зникли за парканом тюрми.

Насправді, з усього побаченого найжахливіші почуття в Седнаї, особисто у мене, викликало саме це.

Після того, як адміністрація в’язниці буквально розчинилася у повітрі, кинувши в камерах тисячі в’язнів, – ніхто не може дати відповідь, скільки людей тут були і, можливо, ще досі тут є.

Очевидно, що якщо існують підземні поверхи, то бранців там ніхто не годує та – що гірше – не дає пити вже декілька тижнів. А значить, і знайти живих у таких камерах було б малоймовірно. Через це складається враження, ніби ви ходите по кладовищу, яке ще ворушиться.

До слова, вже на зворотному шляху наші громадяни, яких із Сирії евакуювало ГУР, розповідали, що в Латакії майже у всіх є знайомі, які особисто (чи їхні рідні) побували в різних тюрмах часів Асада.

Один із колишніх в’язнів нарахував 72 сходинки, поки його водили з мішком на голові з камери нагору і назад.

Тож підвальна практика тут була характерна, так само як і для Росії.

Ще десь у підземеллях чи вже страчені?

Втім, пошуки підземних камер в Седнаї не дали ефекту, і на момент нашого візиту були припинені. Як каже наш гід, Алі, припущення про підземні приміщення ґрунтуються на інформації із двох джерел.

По-перше, деякі зі звільнених з Седнаї розказують, що якийсь час їх тримали в приміщеннях без вікон, перш ніж перекинули нагору. По-друге, за інформацією сирійського міністерства внутрішніх справ, кількість в’язнів Седнаї мала б налічувати декілька десятків тисяч, тоді як звільнили лише дві тисячі. Але цей аргумент розбивається об камери тортур та страти у в’язниці, які були поставлені тут на потік.

Знайдений в приміщенні прес для розчавлення людей, а також так звана «кислотна кімната» та системні страти, які всі ці роки фіксували правозахисники, можуть означати, що решту в’язнів режим Асада просто знищив.

Згідно з підрахунками Сирійської обсерваторії з прав людини, що базується в Лондоні та спостерігає за війною у Сирії, між 2011 і 2018 роками більше 30 000 ув’язнених були страчені або померли від голоду, медичної недбалості або тортур.

Перший поверх Седнаї використовувався під адміністративні приміщення на кшталт кухні, а також тут розміщувалося щось по типу «ізолятору тимчасового тримання»: в клітках перебували ті, кого щойно привезли до табору на фільтраційні заходи з подальшим розподіленням по верхнім поверхам.

Вище цих приміщень розташовувалася адміністрація тюрми, яка у повному складі втекла з в’язниці.

А вже наступні поверхи були відведені під бранців: розбиті на три блоки, вони вміщували тисячі в’язнів у майже голих камерах. Алі каже, що в деяких перебувало до 50 людей, через що в’язні спали на боку, притиснувшись один до одного, щоб можна було поміститись на підлозі. Треба зважати, що спите ви на бетоні посеред пустелі, де температурні перепади: – від спеки вдень – до морозу вночі.

Про таку форму ночівлі мені розповідали і кримінальники-рецидивісти в «Ізоляції»: вона практикувалася на початку 90-х в різних «централах» України та Росії. Загалом, форми виживання в’язнів копіюють форми впливу на них, тому у подібних до Седнаї, «Ізоляції» чи Абу-Грейб місцях багато елементів є схожими.

Про страти в Седнаї навіть сьогодні нагадує одяг смертників – яскраво-помаранчева роба, яка валяється під ногами, висить на мотузках та вже спеціально виставлена для журналістів поруч із корпусом в’язниці.

Власне, в останні роки свого існування Седная була перш за все табором смерті, де тортури та страти в’язнів мали системний характер, через що й отримала серед місцевих назву «людська скотобійня»: бранцям ламали хребти, повільно згинаючи їх спеціальними дошками, били, ґвалтували, морили голодом та страчували, розчиняючи рештки кислотою.

І тут виникає ще одна схожість із «Ізоляцією»: за часів Асада Седная настільки наводила жах на сирійців, що її назву навіть боялися вимовляти вголос, щоб не підпасти під зайву підозру. Це нагадує вихваляння адміністрації «Ізоляції», мовляв, на зупинці поруч з в’язницею у Донецьку намагається не зупинятися навіть громадський транспорт, бо так їх бояться.

Сьогодні Седная – вже історія.

І як до будь-якого іншого сирійського будинку, в її пусті камери заглядає сонце, підсвічуючи стіни для фотокамер десятків журналістів, для яких – це просто робота.

Хочеться вірити, що на сьогодні страждання тут вже закінчилися, але чи стануть вони остаточно минулим для народу Сирії – зможе показати тільки час, який переживе будь-яку ейфорію.

Автор:  Станіслав Асєєв – письменник, журналіст і блогер, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року за книгу «В ізоляції»

Джерело: Радіо Свобода