Потрапив під обстріл у Серебрянському лісі. Згадаймо старшого лейтенанта Івана Степанчука

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Івана Степанчука. 

Іван Степанчук народився (07.07.1992 року на Житомирщині. У рідному селі ходив у школу, яку закінчив у 2009 році. Далі вибором став Житомирський державний технологічний університет, де протягом 2009-2014 років він здобув освітній ступінь «бакалавр» за напрямом підготовки «Автомобільний транспорт» та освітній ступінь «спеціаліст» за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство». 

У 2011 році вступив на військову підготовку при Житомирському військовому інституті ім. С.П. Корольова НАУ, де отримав військове звання молодший лейтенант запасу.

За словами дружини Вероніки Степанчук, після навчання Іван проживав і працював у столиці. Був справжнім господарем: вмів тримати молотка у руках, руки не боявся замастити тяжкою і брудною працею, завжди приходив на допомогу. Часто приїздив до рідного села. Іван був мисливцем, рибалкою, займався озелененням.

«Іван ніколи не жалівся на життя, якби складно не було в якісь певні моменти. На запитання «як у тебе справи?» завжди відповідав «краще всіх!». Він жив життям, просто жив, але настало 24.02.2022….», – розповіла дружина Івана. 

За словами Вереніки Степанчук, у цей день зранку її чоловік уже мчав до рідного села, і у цей же день був під районним військовим комісаріатом. Піти захищати свою країну це було свідоме рішення, громадянина держави і справжнього чоловіка.

24 лютого Степанчук був призваний до Збройних Сил України на посаду керівника автомобільної служби батальйону військової частини А7088. Із січня 2023 року був призначений командиром розвідувального взводу механізованого батальйону в/ч А4722. А вже у червні 2023 року згідно розпорядження був переведений до Національної Гвардії України, військова частина 3057 до полку «Азов». Саме у цих військах він прагнув бути. На запитання «Для чого це все?» він говорив: «Бо я люблю Україну!».

Воїн був призначений командиром мінометного взводу. Іван був тим офіцером, який казав: «За мною!» і не боявся іти вперед.

28 листопада 2023 року під час виконання бойових завдань із забезпечення відсічі збройної агресії Російської Федерації, внаслідок гранатометного обстрілу позицій, Іван Степанчук отримав множинні осколкові поранення, через які загинув. Життя захисника обірвалося на  території Серебрянського лісництва у районі населеного пункту Діброва, Сєвєродонецького району, Луганської області.

«Страшна війна забрала люблячого батька у сина, коханого чоловіка у дружини, гарного сина у вбитих горем батьків, чудового брата, улюбленого кума та хрещеного батька у дітей, вірного друга, і просто чудову людину у рідних та близьких», – написала дружина Вікторія. 

«Іван Васильович дуже любив Україну, свою родину. Цей молодий хлопець завжди був взірцем чесності, сміливості, відданості своїй справі. ІВАН був вогником від якого запалювалися люди, які з ним працювали і просто люди, які його знали. Йому було важко сприймати, що ворог вбиває українців незалежно чи то діти, чи жінки, чи то пенсіонери... Він з першого дня війни хотів, рвався на передову. Він смілива людина, він герой свого часу. Я пишаюся тим, що знав, що служив, що товаришував з такою людиною. Іван на протязі певного часу був моєю родиною, та на все моє життя залишився моїм другом. Героям Слава!!!» – слова одного із побратимів Вані.

Після загибелі Іван Степанчук нагороджений:

• державним орденом «За мужність» ІІІ ступеня» (посмертно);
• почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест»;
• медаллю «За жертовність і любов до України» від Православної церкви України.

Він був дуже добрим і щирим, завжди піклувався про оточуючих його людей. В одну мить ми втратили надійну опору, силу та міць нашої сім'ї. Все тепер затихло - війна відібрала й зруйнувала нашу радість і щастя… 

Дружина Івана Степанчука створила петицію про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю НГУ полку «Азов», старшому лейтенанту Івану Степанчуку.  

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.