Важкий рік втрат і надій в очікуванні миру: як Україна встояла в 2024 і що нас чекає у 2025

Завершується 2024 рік. Він не приніс завершення війни, був неймовірно важким, подекуди страшним, але Україна вистояла та нині продовжує спротив російській геноцидній агресії. Часто всупереч усьому, проте, найголовніше, що надія зберігається, як і сподівання на справедливий мир у наступному, 2025-му році.

24 Канал нагадує читачам найважливіші події, що визначили долю України в третій рік повномасштабного вторгнення Росії. Ми побачили як нові знакові кроки для ЗСУ, так і важкі події на фронті й дедалі руйнівніші масовані ракетні атаки агресора. І це попри геополітичні землетруси у вигляді обрання президентом США Дональда Трампа і повалення режиму Асада в Сирії. Яким був 2024-ий рік для України – згадуємо разом.

Ніж у спину від Конгресу та затримка зброї

Новий 2024-й рік Україна зустрічала в умовах ідеального геополітичного шторму. Росія з осені 2023-го почала масштабний наступ на Донбасі, натомість союзники, розчаровані результатами української літньої кампанії, суттєво знизили рівень підтримки ЗСУ.

У США до цього додалися внутрішні чинники. Адміністрація президента Байдена фактично саботувала нав'язаний їй республіканцями потужний механізм військової допомоги Україні – Закон про ленд-ліз, натомість Дональд Трамп дав команду своїм прибічникам у Конгресі блокувати виділення військової допомоги Україні (а водночас і американському ВПК).

Стратегія Трампа та його прибічників полягала в послабленні Байдена, провокуванні внутрішньої кризи та невдоволенні американців (виборців), але головною жертвою стала саме Україна.

Період дії закону про ленд-ліз закінчився в листопаді 2023 року, але його можна було поновити, проте 12 грудня 2024 року прореспубліканський Конгрес взагалі його скасував і не продовжив на 2025 рік.

Лише 20 квітня 2024 року після багатомісячного блокування Конгрес ухвалив законопроєкт про виділення Україні 61 мільярда доларів допомоги. Але навіть виділення цих грошей та відповідних пакетів воєнної допомоги адміністрація Байдена всіляко гальмувала, тримаючи мільярди як заручники виборчої кампанії та засіб тиску на Київ. У підсумку є великий ризик, що всі гроші просто не встигнуть надійти вчасно до зміни господарів в Овальному кабінеті.

Якщо в Капітолії та Білому домі це все виглядало як цікава гра з "Карткового будиночку", то Україні було не до сміху. Наші військові не отримали вчасно дуже потрібну техніку та артилерійські снаряди, чим миттєво скористалася Росія, посиливши наступ на Донбасі та ракетно-бомбовий терор проти цивільних українців.

Внутрішні чвари всередині України та складна мобілізація

Також росіянам зіграли на руку політичні чвари всередині України. Влада не бажала йти не непопулярні рішення щодо мобілізації – народні депутати (тримаючи в голові потенційні вибори) як могли, затягнули ухвалення конче необхідних законів про зміни та посилення мобілізації та зробила цапом відбувайлом ТЦК та СП.

Відео з "бусифікаціями" та іншими порушеннями заповнили соцмережі та радо підсвічувалися та тиражувалися росіянами та їхніми агентами (свідомими чи не свідомими). Зафіксовані факти насильницької мобілізації, а також відео з пафосних вечірок у клубах і ресторанах, концертах нагадали біблійний бенкет Валтасара та посилили розпач і недовіру, стали причинами демотивації для тисяч людей.

Інколи вона набувала химерних і самовбивчих ознак – інакше не назвеш відчайдушні спроби втечі чоловіків з України пішки через гори або вплав через гірські річки. Вони платили шахраям і аферистам тисячі доларів, щоб потонути в Тисі, замерзнути десь у горах або стати поживою для місцевих вовків, ведмедів чи навіть рисей. Станом на кінець 2024 року встановлено факт загибелі понад 40 ухилянтів. Натомість сотні затримано прикордонниками, нині вони отримали шанс на виправлення.

Причини спроб втечі з країни можуть бути індивідуальними та не є домінантою (як би це не намагалися підсвічувати окремі ЗМІ), але необхідно констатувати, що в 2024 році частина суспільства почала втрачати віру в справедливість, у свідомості багатьох міцно вкоренився наратив, що українці вже остаточно втомлені війною і вже не хочуть воювати та чинити спротив ворогу. Він існує і, на жаль, є доволі поширеним, але не домінуючим. Насправді соціологія та просто буденна реальність масового зростання бажання до капітуляції серед українців жодним чином не підтверджує. Це незаперечний факт, щоб там не казали мешканці "інформаційних бульбашок" і "помиральних ям".

Причина такої рішучості проста – попри всі складнощі люди розуміють, що інших варіантів, крім продовження опору, Україна не має. Бо альтернативою в разі програшу та капітуляції буде втеча з країни від російських карателів або окупація та поширення практик "ДНР" на всю Україну. Репресії, свавілля окупантів, етнічні чистки та геноцид – це те, що принесла Росія на нашу землю, і вона рада буде масштабувати ці практики на всі українські території, щоб українці нарешті стали одним з росіянами безправним народом. Або зникли.

Внутрішні проблеми очікувано зіграли на руку ворогу. У результаті було не лише втрачено час і території, але й життя захисників, виснажених постійними обстрілами та регулярними російськими "м'ясними штурмами". Це неабияк вплинуло на мораль та мотивацію військових, спровокувало таке неоднозначне явище як СЗЧ – самовільне залишення частини воєнними, по простому – дезертирство.

Загрозлива тенденція зростання СЗЧ / Інфографіка Bloomberg

Цей процес набув великих масштабів, і військо залишили десятки тисяч чоловіків і жнок. Лише з січня по жовтень 2024 року було відкрито понад 60 000 кримінальних справ щодо СЗЧ (всього ж за час повномасштабного вторгнення, за даними Bloomberg, майже 93 000).

На щастя, ситуацію вдалося виправити – було вжито заходів щодо амністування тих, хто повернеться до служби. На початок грудня 2024-го таких було вже понад 8 тисяч, і кількість тих, що повертаються до служби, зростає.

• 2 квітня 2024 року Зеленський підписав законопроєкт №9281, що передбачає зниження призовного віку з 27 до 25 років. Він був ухвалений парламентом ще 30 травня 2023 року і з того часу очікував підпису голови держави. 11 квітня 2024 року Верховна Рада нарешті (так самом з запізненням мінімум на рік) ухвалила, подолавши понад 4 000 правок, а президент Зеленський підписав законопроєкт №10449 про зміни, необхідні для посилення мобілізації.
• Нові зміни вступили в силу у травні 2024 року. Завдяки ним вдалося частково виправити ситуацію. Втім, проблеми залишаються, адже мобілізованим необхідний час на підготовку та вишкіл, також командування не поспішає вводити у бій нові частини, готуючи їх до кампанії 2025 року. Також їм не вистачає зброї та техніки, постачання якої союзники постійно затягують.

За різними оцінками, нині Україна готує від 10 до 14 нових бригад. А, може, вже й дивізій. Бо зараз відбувається реформа, метою якої є перехід на дивізійно-корпусну систему управління військами, щоб зробити їх більш керованими та усунути системні негаразди українського війська.

Нині західні союзники, насамперед США, активно тиснуть на Україну, щоб та знизила мобілізаційну планку до 18 років, проте, влада відмовляється, резонно зазначаючи, що спершу Заходу необхідно виконати усі зобов'язання по забезпеченню вже мобілізованих, з чим, на жаль, досі великі проблеми.

Техніка, зброя, снаряди та амуніція надходять з великими затримками, а їх кількість, як і русофобія, залишається досі недостатньою.

Володимир Зеленський разом із Олександром Сирським / Фото ОП

Іншою проблемою стало хронічне недоукомплектування частин і підрозділів технікою. Бо Україна не встигає виробляти власну, а союзники традиційно не поспішають. Проблему частково вдалося вирішити масштабуванням використання БпЛА, без яких було б зовсім кепсько. Натомість навіть найпотужніший FPV-дрон не здатен подолати хронічні проблеми з корупцією – для цього потрібні політична воля та системний державницький підхід.

Шоком для українського суспільства стали викриття масштабних зловживань у ТЦК та СП, а також МСЕК. Водночас варто визнати, що чимало українців потрапили до пастки когнітивних викривлень і відреагували на факти викриття та боротьби з корупцією в дусі "все пропало".

Насправді ж це навпаки позитивний сигнал про необхідні зміни. Так, вони запізнилися щонайменше на роки, але вони все ж відбуваються, і це дає шанс на надію на краще.

Коли Росія зупинить свій масштабний наступ

Росія без зупинки наступає з жовтня 2023 року і захопила значні території на Донбасі. Наступ всупереч прогнозам експертів з ютуба та ISW (Інституту вивчення війни, який у цьому випадку перетворився на Інститут вивчення дописів в телеграмі) взагалі не зупиняється – цього не сталося ні влітку, ні восени, коли зникла рятівна для російських штурмовиків "зеленка". Не відбулося зменшення темпів і з настанням холодів та приходом зими.

Росія й надалі тупо лізе вперед, не рахуючись із втратами в техніці та людях. Ворог побив усі рекорди за темпами втрат (нині Росія втрачає вбитими і пораненими приблизно по 1500 або більше солдатів на день). Нині Росія має значні успіхи, обмінявши кров і залізо на захоплені території. Запорукою успіху стали масове використання у промислових масштабах 100 – 150 на день КАБів (керованих авіаційних бомб, вагою від 250 до 3000 кілограмів), але найголовнішим – модернізована тактика "м'ясних штурмів".

• На відміну від класичних жуковських "м'ясних штурмів" часів Другої світової, коли червоні комісари та загороджувальні загони гнали людей в лобову атаку на кулемети, нині росіяни використовують іншу тактику, масштабувавши ідею атак малих груп часів Першої світової.
• Її адаптували під нинішні реалії найманці з "Вагнера" та відточили під Бахмутом, сточивши себе самих. Нині ця стратегія модернізувалася до закидування малих загонів по 3 – 5 бійців до лінії фронту та військовій техніці (вона перетворилася з бойової одиниці на військове таксі) або цивільних авто, гольфкарах і мотоциклах.

Розрахунок полягає в тому, що фактичні смертники викликають вогонь на себе і розкриють вогньові точки, водночас хтось та й залишиться живим і може закріпитися та утримувати позицію для підвозу нової партії бійців. І так 10 чи більше разів поспіль. Мета цієї "розвідки боєм" полягає у віднайденні слабких місць в обороні, після виявлення якої вже закидається більша група в 30 – 50 тіл (щоб можна було перевантажити українську оборону або задавити її масою). Водночас, як і в часи Жукова, нікуда не поділися загороджувальні загони та розстріли як засіб мотивації йти в атаку. Щоправда, тепер (як і належить кіберпанку) від штурму можна відкупитися.

Але це, поки є гроші і немає конфлікту з командирами. Для більшості російських штурмовиків такі атаки – майже гарантований квиток в один кінець. Проте, росіяни й далі радо йдуть в такі самовбивчі атаки (тут велику роль відіграють не лише гроші, але й невелика ціна життя росіянина через відсутність перспектив). Зазначимо, що у такий спосіб російська влада не лише воює, але також і позбавляється маргіналів і "зайвих людей".

Російське командування не шкодує життя людей, сподіваючись на нібито невичерпний людський ресурс. Звісно, це не так, бо й у Росії закінчуються люди, інакше б вона не платила по 3 мільйони рублів за укладання контракту піднявши розцінки з вартості машини до вартості квартири, не вербувала іноземців та не запрошувала вояків аж з КНДР. Проте, факт залишається фактом – Росія та росіяни лізуть вперед і не думають зупинятись.

Динаміка втрат Україною територій у 2024 році / UA war infographics

Завдяки такий безжальній тактиці Росія в 2024 році захопила майже 3000 квадратних кілометрів українських територій і в листопаді вийшла на показники просування в 22 квадратних кілометрів на день.

У 2024 році Росія захопила та окупувала:

• Авдіївку – активна фаза боїв за місто завершилась 17 лютого;
• Новогродівку – на початку вересня;
• Українськ – наприкінці вересня;
• Вугледар – на початку жовтня;
• Селідове – наприкінці жовтня.

Зруйнована Авдіївка незадовго до захоплення міста росіянами / Фото Нацполіції

У квітні росіяни окупували смт Очеретине. Захоплення цього міцного опорника ЗСУ призвело до глибокої кризи оборони та відкрило для ворога широкі наступальні можливості на Донеччині. Також Росія відкрила, а точніше відновила новий фронт – Харківський, проте окупанти були зупинені в районі Липців і Вовчанська. Проте, просунулися до Куп'янська та нині намагаються закріпитись на річці Оскіл.

Влітку ЗСУ змушені були залишити свій плацдарм у Кринках на правому березі Дніпра під Херсоном, який утримували 9 місяців. Нині Росія веде бої на підступах або вже за Часів Яр (оборона міста триває вже значно більше, ніж, нариклад, оборона Сталінграда), Торецьк, Покровськ, Курахове, Куп'янськ та інші міста, має успіхи на Харківщині та Запоріжжі і вже загрожує Дніпропетровщині. Наприкінці листопада 2024 року поновилися активні бої на так званому Времівському виступу в районі Великої Новосілки. Росія відчайдушно рветься вперед, ніби намагаючись захопити якомога більше руїн (бо за своєю традицією все знищує та зносить під нуль) до інавгурації нового президента США 20 січня 2025 року.

Нині Росія окуповує вже понад 27% території України. Але цей відсоток міг бути значно більшим, якби не героїзм українських захисників, які роблять свій щохвилинний подвиг і творять історію. А ворог надалі безжально і масово кидає в бій людей та техніку, воює вже на танках 1950-х років та гарматах 1940-х. У такий спосіб Росія вважає, що отримає кращу переговорну позицію. Водночас вимоги Москви настільки неадекватні, настільки ж і ультимативні. Заяви росіян видають в них повну відірваність від реалій і бажання жити у фантазіях чи то за часів Брежнєва, чи навіть Сталіна.

Але навіть якщо рекордні темпи наступу в 20 квадратних кілометрів на день збережуться, все одно плани Путіна про вихід на адмінкордони Донецької та Луганської областей займуть роки, не кажучи вже про захоплення багатотисячних Запоріжжя та Херсона, які також внесені диктатором до Конституції як канонічні землі Росії. Цей факт не заважає росіянам безжально бомбити на папері "свої" ж міста – зокрема, 10 грудня 2024 року окупанти поцілили у приватну клініку в середмісті Запоріжжя, внаслідок удару росіян, метою якого був виключно терор, загинули 11 людей.

Складається враження, що в Путіна просто немає плану Б, адже земля вже починає горіти у нього під ногами. Бо стрімко падає рубль, давно переваливши далеко за 100 до 1 відносно долара, знижуються нафтові та газові прибутки, економіка Росії давно перегріта, а ВВП, яким так пишається Путін, – фікція та не має нічого спільного з економікою, облікова ставка вже 21%, а інфляція – 10% замість запланованих у бюджеті на 2024 рік 4 – 4,5%. Як бачимо, все готово до краху, і криза давно стукає у двері, й цей процес набув ознак незворотності, питання лише "коли".

Водночас Путін і далі хоче воювати, проте, сил і ресурсів стає менше. Почали закінчуватись і люди – якщо раніше Росія вербувала по 1 000 людей не день, то нині не більше 600 – 700. Водночас втрати на фронті зросли, а це означає, що ворог не може навіть компенсувати власні втрати. Звідси і зростання розцінок, і ідея списання боргів "добровольцям", і корейці під Курськом, які з 10 грудня нарешті пішли в бій та почали масово гинути.

Розуміючи, що земля йде з-під ніг, російський диктатор робить ставку на терор проти мирного населення України, ракетні і дронові атаки по цивільній інфраструктурі, ракетні обстріли дитячих лікарень (8 липня росіян посеред дня атакували київський "Охматдит") та масове "засівання" КАБами та балістикою Сум, Львова, Полтави, Харкова, Херсону, Запоріжжя та інших міст і сіл мали на меті залякати людей і схилити країну до капітуляції.

Рятувальники та поранений хірург на тлі пошкодженого корпусу "Охматдиту", 8 липня 2024 / Фото ДСНС

22 березня спробувала знищити ДніпроГЕС, 11 квіня Росія атакувала та вивела з ладу Трипільську ТЕС. Всього ж за весну 2024 Україна втратила 9,2 ГВт генерувальних потужностей.

Атаки на енергетичну інфраструктуру поновилися наприкінці серпня. Були атаковані Київська ГЕС, а також об'єкти енергетичної інфраструктури в Житомирській, Миколаївській, Полтавській, Львівській, Одеській, Дніпропетровській областях.

Удар по станції ДніпроГЕС, 22 березня 2024 року / Фото з телеграму Дениса Шмигаля

Ніхто не злякався ані путінського "Кинджалу", ані "Орешника". Натомість погрози Путіна сприяли лише найбільш точному діагнозі російського автократа. Це зробив президент України, коли атестував Путіна як "довбо**ба". З такою оцінкою дійсно важко не погодитись.

Атестація Путіна від президента України / Скриншот з соцмережі Х

Всупереч волі Кремля українці не замерзли у важку зиму-2024, а українські рятувальники, комунальники та енергетики здійснили справжнє диво.

Українське диво

Диво – просте слово, яке пояснює те, чого не можна пояснити. Насправді ж у нашому випадку стоїть героїзм українців та їхня винахідливість, як реакція на смертельну небезпеку.

• Бракує снарядів – українці масштабують "дронову історію" та перетворюють звичайні FPV на смертельну зброю, здатну викошувати російські "м’ясні хвилі" та зупиняти ворожий наступ танкових армад.
• Росія заявляє, що від їх нових ракет немає порятунку, – українські ППО/ПРО збивають "Кинджали", "Циркони", "Калібри" та інші російські ракети.
• Україна не має власного флоту – не буде його і в Росії. Нині російські військові кораблі втекли з Криму і ховаються на базах в Новоросійську. Натомість Україна у серпні 2024 року стала першою державою в світі, що пустила на дно підводний човен за допомогою крилатої ракети.

• У ЗСУ немає ракет великої дальності – з'являються далекобійні БпЛА, що передають привіт містам окупантів, стратегічним аеродромам, російським НПЗ, військовим складам і загоризонтним радарам тощо.

Все це шокує росіян і завдає потужного удару по економіці держави-агресора, але найголовніше – тепер війна завітала й до самої Росії. І нині це вже не шоу-переможенька десь далеко, як було в Сирії, а просто вибухи за вікном. У 2024 році "бавовна" завітала й до Бєлгорода, Курська, Брянська, Москви, Воронєжа, Краснодара, Тули, Пскова, Санкт-Петербурга, Уфи, Ростова, Таганрога, Грозного та багатьох інших міст і сіл Росії.

Під ударами українських ракет і дронів опинилися російські аеродроми, армійські склади, військові бази, воєнні заводи та фабрики, НПЗ та ще багато іншого. Нині жоден окупант чи зрадник не може спати спокійно – спитайте пана Киву, командира підводного човна "Краснодар" Ржицького, який обстрілював Вінницю, або конструктора ракет Шатського. Звісно, якщо маєте відповідні спіритичні навички.

Географія ударів суттєво розшириться в 2025 році, бо інакше, росіяни, схоже, не розуміють. Значить, будуть дізнаватися про "Бобрів", "Лютих", можливо, так вивчать українську мову і нарешті зможуть зіграти в STALKER 2.

Також Україна відновили власну ракетну програму і нині запускає в серійне виробництво вже легендарні ракети “Нептун”, а також багато інших “сюрпризів” для ворога. Очікується, що вже у 2025 році Росія познайомиться з "Рутою", "Паляницею", "Пеклом" та іншими назвами, які говорять самі за себе.

Росія рівняє з землею заводи – Україна проводить децентралізацію військових виробництв, будує спільні з союзниками нові фабрики і віддає на фріланс приватним командам розробників стратегічні проєкти, що дозволяє створити унікальну та потужну зброю, яка стає для нас довгоочікуваною "довгою рукою".

Не приніс очікуваних результатів літній наступ 2023 року на Запоріжжі – будь ласка, є Курськ.

Курська операція стала шоком для всього світу і показала, що Росія слабка і її можна та потрібно бити. Перенесення бойових дій на територію Росії не лише підняло моральний дух українців та спростувало міф про непереможність Росії, але й зробило сміливішими наших союзників. Вони побачили, що "червоні лінії" Путіна – маячня, а російська влада плювати хотіла на власних громадян і завжди обиратиме стратегію страуса. Натомість сміливі та рішучі дії українців принесли успіх. ЗСУ з 6 серпня 2024 року захопили понад 1000 квадратних кілометрів на Курщині і змусили росіян панічно перекидати значні сили з інших фронтів, а також залучати війська свого союзника – КНДР.

Нині на Курщині близько 60 000 російських та корейських вояків намагаються вичавити українців з їх опорників, проте, попри великі втрати не можуть досягнути значного успіху. Через це росіянам доведеться враховувати ситуацію "на землі", як вони самі казали, бо вочевидь Курщина принесла не лише потужне поповнення обмінного фонду та посприяла поверненню українських бранців з російської неволі, але стане потужним аргументом України на майбутніх переговорах.

Плануванням та реалізацією Курської офензиви займався генерал Олександр Сирський. Архітектор оборони Києва в лютому – березні 2022-го та автор Харківської наступальної операції вересня 2022 року замінив на посту головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного.

Той пішов у відставку 8 лютого 2024 року і нині перейшов на дипломатичну службу, наказом президента Залужного було призначено послом України у Великій Британії.

Володимир Зеленський і Валерій Залужний / Фото ОП

Переговори та мирні плани

Те, що війна завершиться переговорами – немає жодних сумнівів, адже сторони об’єктивно виснажені, а попереду важка зима. Втім, наразі Україна та Росія далекі від спільного бачення. Росія так само наполягає на повній окупації Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей, а також Криму, позаблоковому статусі України та суттєвому скороченні ЗСУ.

Фактично це умови капітуляції. Україна зі зрозумілих причин на такі пропозиції не пристає і ставить за головну умову – запрошення до НАТО. Лише це дасть Україні надійні гарантії безпеки та запобіжник від того, щоб Росія знову не напала за кілька років.

Основою української позиції є:

• Формула миру, закріплена під час першого Саміту миру в Швейцарії 15 – 16 червня 2024 року;
• двосторонні мирні угоди з провідними державами Заходу;
• План перемоги Зеленського, який президент України презентуваув союзникам і українському народу восени.

Наразі українські дипломати ведуть інтенсивні переговори із західними союзниками. На столі декілька варіантів, деталі їхні невідомі, проте, вочевидь більшість з них передбачають модернізований "корейський варіант", тобто заморозку бойових дій та подальше очікування на смерть Путіна та більшу адекватність його наступників, які вже не будуть шантажувати світ ядерної війною, а просто наважаться зафіксувати збитки.

Є також "китайський план", точніше "китайсько-бразильський", проте, це відверте загравання з Путіним та примус України до капітуляціїї.

Китай у цій війні явно на боці Росії та веде себе відповідно. Україна ж має розраховувати на підтримку Заходу, але той також виходить з власних інтересів і, на жаль, досі вірить у блеф Москви. Через це наразі запрошення України до НАТО під великим питанням, а без цього будь-які гарантії безпеки можуть легко перетворитися на “Будапештський меморандум 2.0”, 30-ті роковини якого пролетіли нещодавно.

Багато що в майбутніх мирних переговорах буде залежати від нового президента США Дональда Трампа. Той вже оголосив імена членів команди з зовнішньої політики, але Марко Рубіо, Майкл Волц, Кіт Келлог та інші не отримають повноваження на їхній план "мир за допомогою сили" не раніше кінця січня 2025 року. Натомість рішення потрібно ухвалювати вже зараз, забувши про різдвяні канікули.

У цій ситуації значну роль може відіграти президент Байден. Україна чекає від нього лідерства в питанні запрошення до НАТО. Політика адміністрації Байдена щодо України в 2024 році була підпорядкована виборам в США і фактично була їх заручницею. Також велику роль відіграли стратегічні прорахунки команди Байдена щодо підтримки України та стримування Росії. Курс на деескалацію відверто провалився.

Весь цей процес можна було б назвати "дивним" (а як ще можна назвати фактичну заборону на удари по російських НПЗ) і "млявим", якби не "раптове прозріння" після поразки Камали Гарріс в листопаді. Після цього Байден нарешті дозволив удари ракетами ATACMS вглиб Росії (не лише по Курщині), а також дав добро на збільшення пакетів збройної допомоги Україні, зокрема, посилення наших ППО та ПРО. Також Мінфін США 10 грудня нарешті схвалив надання Україні кредиту на 20 мільярдів доларів, за який заплатить Росія, адже його профінансують коштом заарештованих активів держави-агресорки.

Ще раніше за Байдена "прокинулися" українські союзники з ЄС. Схоже, там нарешті усвідомили, що після перемоги Трампа є ненульова ймовірність того, що США залишать Європу сам-на-сам з Путіним, тому заходились збільшувати власні військові бюджети до необхідних 2%, розвивати військове виробництво та згадали про власні оборонні потенції.

Нині союзники обговорюють варіант відправлення своїх військ до України як миротворців 40 тисяч вояків з країн НАТО. Україна цей концепт розділяє, що відображено навіть в Плані перемоги Зеленського.

Локомотивом цієї ідеї виступають президент Франції Макрон та британський прем’єр Стармер, їх підтримують лідери балтійський країн. Схоже, до такої думки схиляється і Трамп, а Польша наразі перебуває на стадії торгів. Натомість ідею відверто блокує поміркований канцлер ФРН Шольц. Втім, вже за кілька місяців він гарантовано позбудеться свого уряду, а новим керманичем Німеччини може стати друг України та прихильник надання нашій державі ракет "Таурус" Фрідріх Мерц.

Допомога союзників та надії на 2025 рік

Завдяки європейським союзникам Україна не лише 14 грудня 2023 року домовились, а 25 травня 2024 року офіційно розпочала (разом з Молдовою) переговори про вступ до ЄС, нарешті отримала перші літаки F-16 (дякуємо Данії та Нідерландам) та очікує від Франції на винищувачі Mirage 2000, суттєво посилила своє ППО (дякуємо Румунії, Нідерландам, Німеччині, Норвегії, Італії, а також Канаді та США).

Варто окремо згадати "коаліцію дронів" та "чеську ініціативу", яка забезпечила Україну в 2024 році необхідною кількістю артилерійських снарядів, коли європейські виробники не змогли вчасно наростити виробництво.

Також Україна вдячна урядам держав-союзниць та їх громадянам. Завдяки підтримці Фінляндії, Литви, Естонії, Латвії, Польщі, Франції, Іспанії, Португалії та інших держав Україна отримала надійний та міцний тил, а також перспективи для подальшої боротьби та справедливих мирних переговорів.

Це нарешті зрозуміли в Європі. І це дає надію, що підтримка України не припиниться.

Україна самостійно вирішує, коли починати перемовини. Але для цього їй потрібна підтримка, яка дозволить отримати позицію сили на перемовинах. Не проводьте всі ці дискусії, кожного разу, про те як може виглядати мирний процес. Краще переконайтесь в тому, що Україна має те, що їй необхідно, щоб зайняти позицію сили, коли настане час розпочати перемовини,
– новий генсек НАТО Марк Рютте після зустрічі з Трампом пояснює добре та давно зрозумілі українцями речі, від яких залежатиме майбутнє не тільки України.

Історичне рішення про надання Україні 50+ мільярдів доларів кредиту під гарантії російських активів, а також потужна фінансова допомога від союзників – це та основа, завдяки якій ми продовжуємо боротьбу. Також це така собі "фінансова подушка на 2025 рік", якщо Трамп задумає обмежити чи взагалі скасувати військову допомогу Україні.

У такій ситуації війна в наступному році перетвориться у гру "хто перший збанкрутує", тільки платити доведеться людськими життями. І якщо для Росії це звична і навіть прийнятна ціна, то Україна не може розкидатися своїми людьми, а це означатиме потенційні нові втрати територій та перетворення їх на пустку та випалену землю, бо інакше Росія не вміє.

Щоб не допустити такого сценарію, Україні та насамперед її союзникам потрібно діяти проактивно, щоденно збільшуючи для Росії ціну війни. Цей процес має відбуватися як на полі бою, так і шляхом посилення санкцій (11 грудня посли ЄС схвалили ювілейний 15-й пакет) та активного дипломатичного тиску на агресора.

Абсолютно зрозуміло, що для досягнення реального миру й гарантованої безпеки потрібні рішучість Америки, єдність Європи та налаштованість усіх партнерів на дотримання цілей і принципів Статуту ООН. Не треба грати на власний імідж за рахунок єдності – треба дбати про спільний успіх. Саме єдність у Європі завжди дає успіх. Розмови про війну проти України, яку веде Росія, не можуть відбуватися без України. Вдячний Президенту Трампу й багатьом лідерам Європи, із якими ми вже працюємо разом, щоб знайти правильні та сильні рішення заради справжнього миру,
– президент України чітко сформулював план дій на 2025 рік.

2024-й був складним, не менш складним стане і 2025-й. Проте, його Україна зустрічає з надією. З надією на справедливий мир. Так, він не з'явиться сам собою і тим більше – не настане за "24 годин". Це вже визнав сам автор цієї концепції. Проте, це абсолютно точно має бути мир через силу. І цю силу має побачити та відчути на собі агресор.