Експерти про майбутнє українського футболу: хорватський досвід чи шлях "Руху"

Фанати українських клубів з полегшенням зітхнули - виступ команд у єврокубках нарешті закінчився. Виглядали наші цього сезону як безнадійні аутсайдери. І якщо «Шахтар» ще дав привід для гордості, обігравши «Янг Бойз» 2:1, то «Динамо» було просто безнадійним – 36-е місце: 0 здобутих очок, 15 пропущених голів і лише 1 забитий. Найгірша оборона і найгірша атака турніру водночас - це той показник, який ввійде в історію клубу, тільки буде це геростратова слава.

Українська криза улюбленої гри мільйонів очевидна. Зрозуміла і головна причина - війна. А ось що і як робити далі, як і коли з цієї кризи починати виходити, журналіст Коротко про дізнавався у футбольних експертів.

Експерт телеканалів «Футбол 1» та «Футбол 2» Михайло Метревелі: Необхідно зберегти талановиту молодь

- Пане Михайле, 2024 року що "Шахтар", що "Динамо" виступили в єврокубках, м'яко кажучи, непереконливо. У всьому війна винна?

- Так, головна причина - війна. Це очевидно. Ми втратили сильних легіонерів, які були до початку війни, і це особливо боляче позначилося на «Шахтарі». Сьогодні привезти сильних легіонерів в наш чемпіонат стало надзвичайно важко. Раніше було важко, а тепер це практично неможливо. І навіть якщо клуби і знаходять гравців, їхня якість на порядок нижча, а ціна - значно вища.

Плюс до всього - постійні проблеми з довгими переїздами клубів, які виступають у єврокубках.

Також скорочена залученість власників клубів в повсякденну роботу клубів через ситуації з обстрілами, бізнесові труднощі тощо. Це теж має велике значення.

- Чи відбувається у нас переналаштування на хорватську систему, де клуби вирощують молодь, продають її за кордон і на тому живуть, не сильно думаючи про результат в Європі?

- У Хорватії ставляться до єврокубків дуже серйозно. «Динамо» (Загреб), «Хайдук», «Рієка» та «Осієк» б'ються за кожне очко, використовуючи всі можливості для того, щоб заробляти бонуси від УЄФА та завдяки продажу молодих гравців, і для цього їм дуже потрібен найкращий футбольний «супермаркет Європи». Але важливо, що, на відміну від нас, хорватські клуби захищені регламентами ФІФА, і тому вони не втрачають своїх юних талантів передчасно.

У нас ситуація інша. Через війну та Додаток №7 до Регламенту ФІФА, який дозволяє реєструвати молодих футболістів за кордоном під час воєнного стану без компенсацій, наші кращі молоді таланти виїжджають в інші країни безплатно. Сподіваюся, хоча б їхня кар'єра підсилить українські молодіжні збірні, а з часом і національну команду.

- Отже, наш футбол повільно деградує, а не йде за балканським сценарієм?

- Об'єктивно, так, ми деградуємо але впевнений, це тимчасово. У Хорватії велика війна тривала 4 роки і закінчилась 24 роки тому. Тоді про футбол вони тільки мріяли. Чудес не буває. В Україні йде жорстока війна, і як тут сподіватися на великі успіхи наших клубів та збірної на міжнародній арені. Ситуація важка, але важливо дивитись в майбутнє.

- Як ви бачите майбутнє українського футболу?

- Перш за все, клуби повинні зосередитися на збереженні талановитої молоді. Це зараз у пріоритеті. Нехай грають у 17-18 років - чим раніше вони отримають шанс, тим краще. Це треба закріпити в рішеннях УАФ і зробити обов'язковим для всіх професійних клубів.

Потім - продавати або відпускати сформованих гравців в інші країни. Завдяки їхньому розвитку в сильніших лігах можна підсилити збірну. В Україні потрібно надавати більше шансів молоді, давати грати в єврокубках. А фанатам хочу сказати: досить нарікати на відсутність результатів. Ми повинні зосередитися на розвитку молоді та допомогти клубам і УАФ зберегти і розвивати таланти, наш чемпіонат і збірну. А які місця ми зараз, під час війни, займаємо в рейтингах ФІФА і УЄФА - 23-е чи 30-е - не так важливо.

Збірна Хорватії в 1994 році під час війни опустилася на 125-е місце в рейтингу ФІФА, а вже через 4 роки після її закінчення піднялася на 3-е місце! І стала однією з найкращих збірних світу на довгі роки. Настане мир, і обов’язково буде підйом і розвиток українського футболу.

Спортивний оглядач Юрій Ілючек: Потрібно демонструвати професіоналізм, а не байдужість

- Пане Юрію, а що скажете ви? Війна – головний чинник наших невдач на євроарені?

- Те, що відбувається зараз, не можна списувати тільки на війну. Війна б’є по всіх. Кожен виконує свою роботу, намагається виконувати її професійно і якісно. І робити все, що від нього залежить. Те, що ми побачили в двох останніх матчах єврокубків, – це не професіоналізм. Таким чином ми просто себе дискредитуємо. Але ж футболісти мають не найгірші умови в Україні: вони своєчасно отримують зарплату, і не маленьку за мірками сучасної України, у них нормальні умови для тренування, у них є бронь від армії. Говорити, що їм там важко, переїзди і нема тренувального процесу – цим не можна пояснювати такі результати і таку гру. Вони повинні піднімати настрій навіть нашим воїнам, а вони, навпаки, вганяють нас у ступор.

- А як вважаєте ви, чи йдемо ми поступово в бік хорватської моделі, де результат в Європі не головне?

- Та ні, ну яку талановиту молодь ми готуємо? Подивіться на рівень чемпіонату, кого ми зараз можемо продати з «Шахтаря» чи «Динамо»? Хто купить команду, яка «горить» без шансів? Всі ці розмови про Судакова, якого нібито хочуть купити чи не всі топові клуби Європи, – це видавати бажане за дійсне.

- Що робити далі? Як слід діяти?

- Взагалі, пережити цей етап. Добре, що футбол у нас існує і розвивається, попри всі негаразди. Треба дійсно розробити модель розвитку національного футболу, бо поки легіонери до нас не їдуть. Потрібно піднімати рівень нашого чемпіонату. Потрібно створювати такі команди, як «Олександрія», де робиться ставка на українських футболістів. Ну і потрібно позбавлятись від радянської системи підготовки, відходити від ДЮСШ до клубної системи. Вона повинна залежати не від результату, а від того, скільки тренери підготують кваліфікованих і якісних футболістів для дорослого футболу. І саме за цим оцінювати їхню роботу. Адже все починається з юнацького футболу. І треба йти шляхом того ж «Руху», який робить ставку на своїх вихованців.

Ірина Козюпа, експерт сайту Tribuna.com: Казати, що все пропало і нам вже не бачити єврокубків, не слід

- Криза очевидна. Але як з цього всього шукати вихід?

- Ну, мабуть, Україні треба починати з низів, займатись футболом, і щоб були команди не лише у великих містах, а й містечках, навіть селах. Щоб грали в футбол, щоб він був масовий, щоб будувалась інфраструктура. Чим масовіший футбол, тим більше людей працює у цій сфері. Відповідно, є більша вибірка, буде розвиток молодих талантів, і сам футбол матиме більшу популярність. Тоді футбол розвиватиметься і підніматиметься рівень.

- Чи є ідеї і концепції, або хоча б бачення того, як має бути?

- Як один із варіантів - у нас може бути, як у чемпіонаті Польщі, де буде інтрига, де рівень команд є приблизно одинаковим, але єврокубки будуть слабкі, і нашими суперниками будуть балканські і ісландські клуби, фінські і литовські.

Поки у нас війна, розвиток призупиняється, всі інші отримують таку фору, яку потім буде неймовірно складно наздогнати. І зараз ми розчаровуємось програшами у групових етапах.

А може бути потім таке, що ми згадуватимемо, як ми грали в груповому етапі проти "Баварії" і "Роми", бо наші клуби будуть боротись в кваліфікаційних раундах, і буде питання, чи пройдемо ми в групу. Тож такий сценарій є можливим, адже в футболі гроші грають роль: у кого більше фінансів, у того й більше можливостей. Гроші треба і для запрошення якісних легіонерів, і для вкладання коштів в академію.

- Що робити далі? Як краще діяти?

- Казати, що все пропало і що нам вже не бачити єврокубків, не слід. Можливо, це шанс знайти якісь шляхи виходу з цього. Можливо, завдяки якимось новим технологіям. Або завдяки класній школі тренерів, яка буде виховувати своїх унікальних фахівців. Завдяки ДЮСШ і інфраструктурі. Завдяки якомусь плану дій, який допоможе подолати таку військову кризу і вивести футбол на абсолютно новий рівень, і щоб сказали потім за кордоном: «ух, як українці класно зробили, треба з них брати приклад, як вони знайшли вихід і тепер їх клуби класно показують себе у єврокубках». То, мабуть, тут мала б бути якась вирішальна і глобальна роль Української Асоціації Футболу, щоб розробляти ці програми і залучати фахівців.

А просто сидіти і критикувати: «от як погано вони зіграли і що вони там за гравці» - це все емоції. Треба краще рухатись в сторону конструктиву і шукати шляхи вирішення цієї ситуації. Наша країна має великий потенціал, але щось не працює так, як повинно. Ми могли б бути у футболі набагато успішнішою нацією, але це займатиме дуже багато часу, починаючи від нової футбольної культури, і чим масовішим буде футбол, тим кращим він буде на верхах.