Орбан виконує роль «крота» Путіна в Євросоюзі

Ставлення угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана до України усім добре відоме. Він поводить себе на міжнародній арені так, ніби є уповноваженим представником російського диктатора Путіна. Як тільки в Європейському Союзі, чи НАТО мова заходить про допомогу Україні у її війні з Російською Федерацією, як тут відразу ж з’являється Орбан, який миттєво висуває купу надуманих причин, чому ці структури мусять відмовити Українській державі. Варто лише пригадати, які коники він постійно викидає під час головування Угорщини в Євросоюзі.

Політичний феномен Віктора Орбана «орбанізм» – це ракова пухлина у спільному європейському організмі. Але не дивлячись на це Євросоюз дуже слабо реагує, що в його лавах перебуває політик, котрий неприховано працює на інтереси Росії. Майбутнім історикам доведеться скрупульозно досліджувати сумнівну спадщину цього заангажованого слуги Москви. Однак небезпека для України від цієї персони полягає ще й у тому, що Орбан перебрав на себе сумнівну роль гінця між Путіним та майбутнім президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом.

І Трамп прислухається до орбанівських наративів, котрі є нічим іншим, як викладенням позиції й бажань божевільного російського диктатора. Які він вправно адаптує до сприйняття західними політиками. А оскільки протидіяти його згубній діяльності у Європи не вистачає сил, якщо не сказати бажань, то в ЄС змушені рахуватися з його фатально небезпечною діяльністю, що раз за разом руйнує європейську єдність. Яка й до нього ніколи не була ідеальною, а часто просто ситуативною.

Сучасна Угорщина керується забаганками однієї тільки людини, найбільше бажання якої утримати свою владу назавжди. Віктор Орбан зробив у своїй країні все для того, щоб унеможливити демократії атакувати його політичну брехню, як тільки вона з’являється. А значить й виробляти «політичні антитіла» проти хвороби задавненої диктатури. Його режим фактично узурпував майже всі угорські медіа, одночасно перекриваючи шлях альтернативним засобам масової інформації, котрі були б засновані на журналістиці твердих цінностей, що відбиває реальність.

Сьогоднішня битва проти диктатури Орбана – це інформаційна війна. Але угорський прем’єр, вправно балансуючи між Путіним та Трампом, став необхідний їм обом. І безперешкодний допуск Віктора Орбана у штаб-квартиру американських консерваторів – маєток Дональда Трампа у Мар-а-Лаго у Флориді, багато про що говорить.

Зараз Угорщина стала повністю авторитарною державою, але не дивлячись на те, що понад 50 відсотків угорського електорату вже не підтримують чинного прем’єра, його режиму якимсь дивним чином вдається тасувати виборчу колоду, щоб забезпечувати узурпатору перемогу. Орбан відверто тягне Угорщину до лап російського ведмедя, але багато хто з провідних політиків в Євросоюзі воліють закривати на це очі. Мотивуючи це тим, що вигнання цієї держави з ЄС і НАТО здатне зачинити двері перед можливістю позитивних змін в Угорщині у майбутньому.

Сам же Віктор Орбан, уявляючи себе правонаступником диктатора адмірала Міклоша Горті, вважає, що він міцно сидить у своєму кріслі довічного прем’єр-міністра, і йому комфортно у ньому залишатися. І якщо подивитися на всю історію Угорщини, то у ній, окрім кількох коротких спазмів демократії, країною завжди керували «сильні люди». Такі авторитаристи встановлювали під себе політичну сцену та установлювали на ній свої правила гри.

Очевидно, що після 14 років безперервного перебування на посаді, Орбан не має жодного бажання залишати її. І, тому не варто дивуватися, що Велику війну Путіна в Україні він спромігся використати на свою корись. Вже не перший рік він намагається позиціювати себе у ролі «миротворця», який єдиний здатен прогарантувати безпеку Угорщини.

А коли раніше йому вдавалося спекулювати на незадоволенні й досі великої частини угорського суспільства наслідками Тріанонського договору, то тепер до цього ще й додалися нові «страшилки», на які угорці також негативно реагують. Знаючи, як населення прагне безпеки під час жахливої війни у сусідній країні, і що воно не хоче втягуватися в російсько-українське криваве протистояння, він постійно попереджає, що опозиція відправить угорські війська та зброю на лінію фронту, якщо переможе.

Влада цього політика тримається ще й на тому, що багатьох угорців більше хвилює економіка, ніж зовнішня політика Орбана. Не дивлячись на те, що угорська валюта форинт досягла рекордно низького рівня, а інфляція зросла до критичного максимуму, велика частина угорського соціуму переконана в тому, що нехай усе залишається так, як воно є, аби тільки їм не було гірше.

За великим рахунком, Віктор Орбан не менш небезпечний для західної демократії, ніж Путін. Тільки російський деспот намагається підірвати її із зовні, а Орбан руйнує її із середини. І схоже, що у Брюсселі й досі не усвідомили небезпеку, яка нині надходить з Угорщини. Коли вже більше десятиліття Віктор Орбан виконує роль «крота» Путіна в Євросоюзі.

Його повний контроль над ЗМІ може здатися недостатньо загрозливим, поки європейці не зрозуміють, що лише 29 відсотків угорців розмовляють іншою мовою, окрім угорської. Хоча решта, хто це міг робити, можливо, вже покинули Угорщину. Подібна ситуація загрожує й тим, що отримавши монополію на «правду», Орбан робить усе можливе, аби для більшості населення альтернативна інформація стала недоступною.

Питання з угорським прем’єром є складним, і воно не має простого вирішення. Установчі документи Євросоюзу складені таким чином, що в них не прописаний механізм виключення. ЄС не має повноважень це зробити. Стаття 7 дозволяє ЄС лише призупинити певні права держав-членів, але вони не можуть виключити жодного члена. Також вони можуть чинити тиск, не виділяючи певні кошти Угорщині, що вже відбувається, але про анулювання членства не йдеться.

Парадоксальність ситуації в тому, що Віктор Орбан вміє пристосовуватися до будь-якої поточної ситуації, котра об’єктивно складається. Так Орбан 1990-х був би проти Орбана 2012 року, і обидва ці Орбани були б проти Орбана зразка 2024 року. Він ідеальний соціопат, його ідеологія та політика засновані на тому, щоб утримувати його при владі. Його електоральна база тримається на найбільш неосвіченій та недостатньо поінформованій частині угорського суспільства, й все це успішно спрацьовує.

Тепер він довів ситуацію до такого стану, що Угорщина та Європейський Союз опинилися по різні сторони війни в Україні. У Брюсселі прагнуть, щоб Україна не програла тоталітарній Росії, а у Будапешті, щоб Київ погодився на «мир” на умовах Москви, тобто на капітуляцію. І відрегулювати цю суперечність зараз неможливо. Оскільки Орбан з такою завзятістю відстоює інтереси Кремля, що складається враження, що він не представник європейської країни, а Західного Федерального округу Росії.

Йому дуже не подобається в Європейському Союзі, але Орбана тримають там меркантильні інтереси його політичного клану. Гіпотетично Угорщина могла б виявити ініціативу і оголосити про свій вихід з ЄС. Проте він добре знає, що угорська економіка дотаційна, і вона тримається на трьох китах: субсидіях Євросоюзу, вільній торгівлі в ЄС та дешевих енергоносіях з Росії, які прем’єру постійно доводиться відпрацьовувати перед Путіним. Та якщо Угорщина свідомо стала неліберальним сателітом Росії, Євросоюз не повинен стояти на її шляху.

За довгі роки свого перебування при владі Віктор Орбан без вагань використовував важелі урядової влади для розмивання демократичних норм і зміцнення однопартійного правління. Він переписав Конституцію, змінив суди й використовував державні та приватні телевізійні станції, і навіть шкільні підручники, щоб просувати свої плани або проштовхувати дезінформацію про конкурентів.

Приклад з угорським прем’єром мав би спровокувати політичну дискусію в самому Євросоюзі. Скільки часу одна людина повинна залишатися у владі, перш ніж її можна зарахувати до стану диктаторів? Орбан перебуває при владі вже 14 років, а очолює свою політичну партію «Фідес» 30 років. І незалежно від того, наскільки популярним раніше він був у своїх виборців, така тривалість перебування однієї особи на посаді відображає виродження в Угорщині демократичних інститутів. Не говорячи вже про те, що його авторитарна клептократія є плямою на репутації ЄС.

Та найбільш гнітючим побічним ефектом тиску «Орбана-Фідес» на виборчий процес та засоби масової інформації є повна деморалізація молодого покоління угорців та їхнє небажання взагалі обговорювати політику. Тут явно прослідковується паралель з путінською Росією, коли ті, хто постійно проголошували, що їх «політика не цікавить», були утилізовані на фронтах російсько-української війни.

Загалом важко не помітити, що Орбан, який перетворив нечесну політику на справу всього свого життя, імітує стиль Путіна, щоб отримати все більше влади над своєю країною. Під його управлінням Угорщина остаточно відривається від європейських цінностей. Європейський Союз повинен мати можливість та механізми реалізації цієї можливості, щоб позбавляти членства країни, якщо вони порушують демократичні принципи та права людини. Брюссель не мусить субсидувати авторитарний режим Віктора Орбана. Одна тільки перспектива вигнання Угорщини з ЄС, яка не має виходу до моря, із зони вільної торгівлі, повинна була відштовхнути достатньо розумних виборців від нього.

Неприкритий авторитаризм, який Орбан силується видати за окремішній угорський шлях європейського розвитку, привів Угорщину до конфронтації з ЄС. Тепер Угорщина мусить остаточно визначитися з ким вона – з Брюсселем, чи Москвою. Адже неможливо одночасно всидіти на двох стільцях, і в Євросоюзі мали б перестати удавати, що це нормально.

Після початку Великої війни лютого 2024 року, коли воєнний злочинець Путін вторгся у суверенну державу Україну, яка не бажала підкорятися його тиранії, підтримка Орбаном Москви мусила б давно поставити його поза законом в Європейському Союзі.