«Сіські довські», мережа ексведучих каналів Медведчука, російська пропаганда на ТОТ та у ЄС. Що цікавило читачів у 2024 році

«Детектор медіа» підбиває підсумки 2024 року традиційними оглядами ключових подій і тенденцій у світі медіа. Раніше ми публікували огляд змін на ринку телереклами за 2024 рік, порівняно з 2023 роком, аналізували основні наративи, які просувала російська пропаганда впродовж 2024 року, також аналізували, як CTV та глобальні тренди змінюють рекламний ринок. Розмову про волонтерські підсумки року з Марією Берлінською читайте тут. Огляд десяти ключових подій медіаринку 2024-го за версією «Детектора медіа» читайте тут. Про 15 подій у світі мереж і технології 2024-го — тут. Огляд головних подій 2024 року у світі кіно в Україні читайте тут. Усі матеріали шукайте за тегом #Підсумки року 2024. 30 найпопулярніших новин «Детектора медіа» читайте тут.

Торік найпопулярнішими матеріалами «Детектора медіа» були не лише авторські колонки, аналіз телевізійного контенту чи матеріали про дотримання стандартів. У третій воєнний рік наша аудиторія також цікавилася дослідженнями, зокрема впливу російської пропаганди на інформаційний простір України та країн-сусідок: у двадцятці матеріалів із найбільшою кількістю переглядів шість — дослідження «Детектора медіа». Вони стосуються пропаганди в різних країнах, на окупованих українських територіях чи присвячені розповсюджувачам цієї пропаганди.

Не оминули увагою читачі й медійні скандали — зокрема, з неприпустимими жартами «Вечірнього кварталу» в новорічному шоу та новорічним шоу «Дизеля». Також читачів цікавила дискусія навколо телеграму й анонімних каналів, які влада використовує для тиску на медіа, що тривала протягом року. Але найбільше уваги читачі приділили матеріалу про один український документальний фільм — і зрозуміло чому.

1. «Швидше вбивай усіх українців і приїзди додому». На Берлінському кінофестивалі відбулася прем’єра фільму «Мирні люди» (244,6 тисячі переглядів)

Абсолютний рекордсмен року за переглядами — текст кінокритика Дмитра Десятерика про фільм «Мирні люди» режисерки Оксани Карпович, який показали на Берлінському кінофестивалі (а згодом стрічка отримала там спеціальну відзнаку екуменічного журі). За три роки великої війни, здається, вже нічого не може вразити, бо зло і жах стали нашою буденністю. Але Карпович саме цю буденність зла і показала: наклала перехоплені українськими спецслужбами розмови російських військових із їхніми сім’ями на майже статичні види українських міст, осель, краєвидів зі слідами війни чи навіть без них. Цей фільм — не тільки жахливий портрет окупанта, вбивці, мародера та садиста. Це також портрет усього російського суспільства — оскільки співрозмовниці окупантів, матері, дружини, подруги, ті самі «мирні люди», — цілком підтримують рідних-військових злочинців і з захватом закликають «вбивати нелюдів». Тобто нас.

2. Зневага чи недбалість? Кілька слів про Гімн України в новорічну ніч (121, 5 тисячі переглядів)

В Україні немає закону, який би зобов’язував канали у новорічну ніч після привітання президента вмикати гімн (власне, показувати звернення президента вони теж не зобов’язані). Але ця традиція існує багато років, і відсутність гімну на декількох каналів в новорічну ніч, зокрема на державному каналі «Дім», обурила чимало глядачів. Журналістка Ніна Даценко розмірковує про те, чим керувалися канали, приймаючи таке рішення.

3. Колишні ведучі каналів Медведчука і Мураєва залишаються єдиною мережею. Чи є вона проросійською (92, 8 тисячі переглядів)

Після закриття каналів Медведчука і Мураєва та початку повномасштабного вторгнення практично всі ведучі цих каналів на деякий (короткий) час стали патріотично налаштованими або просто зникли з інформаційного простору. Але на третій рік війни доля цих людей склалася дуже по-різному. Частина ведучих та експертів його каналів опинилася в Росії та почала працювати на кремлівську пропаганду, адресовану російській чи білоруській аудиторіям. Проте більшість ексведучих проросійських телеканалів, які залишилися у медіа, працюють на українську аудиторію, про що свідчить аналіз Центру досліджень «Детектора медіа». Деякі з них почали вести особисті ютуб-канали. Інші — групуються на колективних медіапроєктах у ютубі, таких як Politeka Online, Ukrlife.tv, «Новини. Live», «Сейчас», «ПолитЭксперт» тощо. Канали на цій платформі стали для частини ексведучих формою збереження присутності у медіапросторі.

І на каналах медіа, і на особистих ресурсах колишні ведучі каналі Медведчука та Мураєва здебільшого беруть інтерв’ю. Ті, хто не пішов працювати на телеканали-виробники телемарафону, запрошують до себе сумнівних експертів, які часто поширюють тези, суголосні з російською пропагандою. Що передбачувано.

4. Чому й навіщо українське суспільство зробили заручником російського телеграму (60 тисяч переглядів)

Блог шеф-редакторки «Детектора медіа» Наталії Лигачової про те, чому українська влада, не маючи жодних механізмів регулювання чи навіть діалогу з Телеграмом, попри всі підозри в співпраці месенджера з Кремлем, попри поширювану в ньому дезінформацію, шоковий контент і брехню, обрала саме цю платформу для спілкування з суспільством. Цей блог — частина великої минулорічної дискусії про необхідність модерації чи обмеженняТелеграму в Україні. І продовження розмови про тиск влади на медіа, яка використовує для атак на незалежних журналістів анонімні телеграм-канали.

5. «Якби люди знали всю правду про війну, то вони були б дуже засмучені», — Олег Сенцов про свій новий фільм «Реал» (43,9 тисячі переглядів)

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Олег Сенцов доєднався до українського війська та воював на південно-східному напрямку. Влітку 2023-го, коли його БТР був уражений ворогом, Олег разом із побратимами опинився в найближчий траншеї та за допомогою радіозв’язку намагався організувати евакуацію частини свого підрозділу, що перебував під обстрілом, майже без боєприпасів, на позиції під кодовою назвою «Реал». Ці події Сенцов випадково зняв на свою камеру GoPro. По суті, фільм із назвою «Реал» — це репортаж з окопу. Про бойові дії можна здогадатися з ближчих чи дальших вибухів і пострілів, звуків техніки, що проїжджає, й інтенсивних перемовин, мета яких — урятувати бійців від загибелі. Хоча історії як такої тут нема, «Реал» справляє сильне враження самим ефектом занурення в неприкрашену рутину війни, пише Дмитро Десятерик.

6. Шоу «Вагітна у 16»: викинути шкода, а так хоч перегляди будуть (42,6 тисячі переглядів)

Самі тільки плани каналу СТБ випустити в ефір новий сезон шоу «Вагітна в 16», прем’єра якого була запланована на весну 2022 року, у 2023 році викликали обурення та протести з боку глядачів, експертів і медіаспільноти — з огляду на кількість сексуальних злочинів, учинених окупантами в Україні та чутливість цієї теми в суспільстві. Тож канал відклав прем’єру ще на рік, і хоч так і не випустив в ефір шоу, виклав його на своїх платформах. І знову стався скандал: одна з героїнь сезону, знятого ще до війни, виявилася ученицею батька своєї дитини. Викладачу на момент початку стосунків було 32 роки, а дівчині — 15. Канал почали критикувати за романтизацію подібних стосунків; СТБ, звісно, заперечив, пославшись на соціальну місію проєкту; вчителя звільнили зі школи, а перегляди знову зросли — лише випуск про цю пару подивилося майже 8 мільйонів глядачів, а сукупні перегляди чотирьох випусків складають на кінець року майже 24 мільйони.

7. Медіа не мали розкривати дані підозрюваного у вбивстві Фаріон, — медіаюристи та медіаексперти (38,3 тисячі переглядів)

19 липня у львівській лікарні після пострілу на той момент невідомого чоловіка померла мовознавиця та колишня нардепка Ірина Фаріон. Підозрюваного затримала поліція. А за тиждень українські медіа деанонімізували його — журналісти «Слідства.Інфо» й OSINT-відділ «Телебачення Торонто» оприлюднили інформацію пройого вік, ім’я, прізвище та по батькові, його фото, місце, де він живе, та інформацію про місце, де він навчався. Медіа також поговорили з його батьком, який перебував на фронті. З одного боку, медіа зробили свою роботу, з огляду на суспільний інтерес до цієї справи. З іншого, вважають деякі медіаюристи, медіа порушили й закон, і журналістську етику — оскільки до суду розповсюдили не тільки його персональні дані, а й деталі його приватного життя, і привернули увагу до його родичів і знайомих. Звісно, у самих журналістів — інша позиція, яку можна прочитати тут.

8. Серіал «Дрон»: що трапилося зі здоровим глуздом? (29,7 тисячі переглядів)

Канал НТН вирішив вразити глядачів новим серіалом з «оригінальним» сюжетом: поліцейським процедуралом, де друг головного героя — собака. І цей собака допомагає йому в розслідуваннях. Додайте до цього сюжету слабкий сценарій та акторську гру, нецікавих персонажів і нав’язливий продакт-плейсмент, — і зрозумієте, чому авторка колонки про серіал Марія Спалєк була трішки розчарована результатом.

9. Серіал «Одна родина» заохочує розібратися, хто кому сват і брат (26,3 тисячі переглядів)

Нарешті серіал, який сподобався і глядачам, і телекритикам. Головне — не сплутати його з серіалом «Одна родина. Весілля», який вийшов на «2+2» торік і який якраз складно назвати вдалим.

Попри схожість головних героїв — закоханих дітей ворожих сімей — усе інше у двох серіалів різне. Передусім — якість: «Одну родину» знімав той самий продакшн, що й «Спіймати Кайдаша», в нього гарний акторський склад і якісний саундтрек. Тож Марія Спалєк вважає, що «Одна родина» навряд посуне «Кайдашів» із п’єдесталу, але місце в переліку гідних українських серіалів їй забезпечено.

10. Війна слів і сенсів: Центрально-Східна Європа у боротьбі з російськими наративами(23,8 тисячі переглядів)

Пів року аналітики Центру досліджень моніторили інформаційний простір країн-сусідок України — Польщі, Словаччини, Чехії, Румунії, Молдови, Болгарії та Угорщини, щоб з’ясувати, як російська дезінформація впливає на інформаційний простір цих країн. Як показав моніторинг, пропагандисти адаптують ворожі наративи до локального контексту і не стільки намагаються нав’язати приязне ставлення до Москви, стільки зманіпулювати на наявних у суспільствах больових точках і посилити розкол між різними верствами населення, щоб у такий спосіб дестабілізувати внутрішню ситуацію країн Європи та підірвати єдність Заходу. Євроскептицизм, антиамериканізм, антинатівська риторика, ксенофобія щодо українських біженців, зневіра у доцільності подальшої підтримки Києва, делегітимізація української влади та знецінення подальшого протистояння України російській агресії — ключові теми, які агітпроп просував у пропагандистських мережах досліджуваних нами країн. Почитайте, це дуже корисний текст, аби зрозуміти, як діє російська пропагандистська машина на третьому році війни.

11. Актор Костянтин Костишин: «Я зараз отримую задоволення від того, що можу принести користь своїй країні» (21,7 тисячі переглядів)

Актор Київського театру драми й комедії на Лівому березі, який багато знімався в серіалах, зокрема «Повернення Мухтара», «Дев’ять життів Нестора Махна», розповів у інтерв’ю Віталію Бараннику про те, як долучився до ЗСУ та як тепер служить. Історія про мобілізацію, до речі, не дуже приємна, але сам актор каже, що приєднатися до лав ЗСУ — це його доля. І хоча зсередини армія виявилася не зовсім такою, як він очікував, актор вважає честю служити й захищати Україну. А ще у відпустках він грає в театрі.

12. «Волевиявлення без вибору»: як на тимчасово окупованих територіях України проходять російські віртуальні «вибори» (21,1 тисячі переглядів)

2024 рік — це рік виборів. Вони пройшли в десятках країн по всьому світу включно зі США, Індією, а також різними країнами Європи. Імітація виборів — оскільки вони безальтернативні, з заздалегідь відомим переможцем — відбулася й у Росії, а також, у порушення всіх міжнародних норм — на окупованих українських територіях. Під дулами автоматів, із намальованою кількістю виборців, у повністю зруйнованих місцях. Аналітики Центру досліджень «Детектора медіа» проаналізували, яку пропагандистську кампанію в підтримку свого «лідера», «хранителя традиційних цінностей» і «захисника російського миру» влаштували на окупованих українських територіях.

13. «Деган Шоу». Як «Дизелі» ображають кримчан, жінок, євреїв і пропагують алкоголізм (20,4 тисячі переглядів)

Смішна й водночас сумна колонка Олександра Морського про те, чим годує своїх глядачів на новорічні свята «Дизель шоу». Тут і об’єктивація жінок, і оспівування алкоголізму, і, звісно, жарти про фекалії та мінет (куди ж без них), і — родзинка — звинувачення всіх жителів Криму в зрадництві та колабораціонізмі. Ну щоб вони там не розслаблялися. Переказувати цей текст марно, краще почитати. А ще можна потім подивитися чергове новорічне шоу від «Дизелів» — і порівняти з тим, що було торік. Щось підказує, що суттєво краще не стало.

14. Російські мережі: скоординований інформаційний вплив у країнах Центрально-Східної Європи (19,5 тисячі переглядів)

Ще одне розслідування, проведене Центром досліджень «Детектора медіа» та LetsData, яке розкриває деякі елементи складного проросійського інформаційного впливу в сусідніх для України країнах Центрально-Східної Європи. Ці мережі, що діють одночасно на різних платформах, але передусім у телеграмі та Х, використовуються Росією для поширення пропаганди проти України в Польщі, Словаччині, Чехії, Румунії, Молдові, Болгарії, Угорщині та самій Україні. В кожній із цих країн виявлені мережі мають свої особливості, але всі вони є потужною цифровою інфраструктурою для кремлівських гібридних скоординованих інформаційних кампаній.

15. Ще трохи про«сіські довські» (19,6 тисячі переглядів)

Скандал із ганебним номером «95 кварталу» зачепив почуття багатьох українців. Бо переселенці, й зі Скадовська зокрема — це люди, які переживають гостру психологічну травму, писав Борис Бахтєєв у своєму блозі, присвяченому сумновідомому скетчу про «сіські довські», в якому кварталівці висміяли українську мову уявної жінки з міста Скадовськ. «Зруйновано звичне життя й плани на майбутнє, покинуто рідні й улюблені домівки, дорогі серцю речі й сімейні реліквії. Світ перекинувся й майбутнє лякає. Сміятися з цих людей — то садизм», — додає Бахтєєв і вважає, що відсутність емпатії — це діагноз, який самі собі встановили кварталівці цим номером.

16. «Президент об’єктивно став головним медіа країни», — Дмитро Литвин, радник Зеленського з комунікацій (19,1 тисячі переглядів)

На початку вересня Зеленський призначив своїм радником із питань комунікацій Дмитра Литвина — колишнього журналіста, одного зі своїх спічрайтерів від початку повномасштабної війни. За місяць після призначення Литвина «Українська правда»заявилапро системний тиск на видання з боку Офісу президента та зокрема звинуватила саме Литвина в тому, що він цей тиск здійснює.

Ведучі подкасту «Медіуми» Вадим Міський і Наталія Соколенко поговорили з Литвином про те, чи існує в нього конфлікт з «УП», про те, які функції мають різні учасники комунікаційної команди Офісу Президента, як координується робота ОП з ключовими медіа, про темники в «Укрінформі» й аудиторію телеграм-каналів.

17. «Русофобка» та «жертва “Азову”». Реакції російського агітпропу, телеграм-каналів та іноземних медіа на смерть Ірини Фаріон (18,8 тисячі переглядів)

Російська пропаганда намагається використати будь-які події в Україні, щоб розколоти суспільство, або поширити паніку, або викликати пригнічення, розпач чи відчай у людей, які третій рік страждають від російської агресії. Тож не оминула вона увагою і вбивство Ірини Фаріон — а аналітики Центру досліджень «Детектора медіа» проаналізували більш як 25 тисяч повідомлень у проросійських телеграм-каналах і виокремили низку тез, які поширювали ці пропагандисти. Серед них — «в Україні почалися політичні вбивства» про те, що замовниками вбивства начебто є українська влада або «російськомовні бандерівці», чи навіть що її «принесли в жертву, аби мобілізувати людей і далі чинити опір російській армії». Але попри намагання російського агітпропу розколоти українське суспільство, і перші реакції українців на вбивство Ірини Фаріон, і комунікація з боку української влади показують, що в критичний момент суспільство радше готове до об’єднання, ніж до розбрату.

18. «Чорна діра, куди діваються гроші західних платників податків». Як російська пропаганда торпедувала тему допомоги в соцмережах країн-сусідок України (17,4 тисячі переглядів)

Фінальний моніторинг Центру досліджень «Детектора медіа» та LetsData в рамках проєкту EU Disinformation Situation Centre, протягом якого аналізувався пропагандистський інформаційний вплив Росії на країни-сусідки України: Польщу, Словаччину, Чехію, Румунію, Молдову, Болгарію та Угорщину. Дослідження мало на меті визначити поточні цілі Росії в кожній із країн шляхом вивчення тактик, тем і ключових повідомлень, що використовуються в дезінформаційних кампаніях. Одна з ключових тем російської дезінформації — допомога Україні від країн-партнерок. Ось ключові повідомлення, які просувала російська дезінформаційна мережа в цих країнах:

• «дешевше» домовитися з Путіним;
• західну допомогу в Україні розкрадають;
• Україна скоро програє — надсилання допомоги втрачає сенс;
• Захід не в змозі забезпечити «апетити войовничої України»;
• Росія вже виграла, тому що Україна не може повернути втрачені території військовим шляхом. Потрібно змусити Зеленського сісти за стіл переговорів, а не надавати допомогу та зброю Україні.

Цікаво, що час іде, але ані допомога не припинилася, ані пропаганда не змінила свої тези.

19. Лицарка з Позняків. Стрічка про жінку, яка не здається (16,9 тисячі переглядів)

Дмитро Десятерик подивився повнометражний дебют Аделіни Борець «Квіти України» — про власницю обійстя між житловими висотками. Наскрізного сюжету в фільмі нема: просто труди й дні жінки, яка любить свою землю у всіх сенсах — від власної ділянки до України. І не здається перед будь-якими халепами. Але попри цю буденність, Дмитро вважає, що це один із найкращих документальних фільмів року.

20. 53-тя ОМБр vs Бутусов: за що журналіст перепрошував у підрозділу та кому насправді він допік (16,8 тисячі переглядів)

Воєнний журналіст, головред «Цензор.нет» Юрій Бутусов регулярно критикує командування різних рівнів за те, які рішення воно приймає та якою ціною ці рішення втілюються. У відповідь близькі до влади телеграм-канали регулярно атакують Бутусова. І цього разу сталося так само: Бутусов припустився помилки — незначної, але помилки — під час оцінки подій під Авдіївкою. За це на нього образилася 53-тя бригада і на офіційних сторінках звинуватила його в тому, що він сказав неправду. Попри те, що він пізніше не тільки записав інтерв’ю з бійцем підрозділу 53-ї бригади, який фактично підтвердив майже всю інформацію Бутусова, і перепросив за неточності — скоординовано телеграм-канали, лояльні до Офісу президента, й інші прихильні до влади медіа звинуватили Бутусова у поширенні «брехні та фейків». Юлія Лавришин детально розібрала ситуацію — і, на жаль, дійшла висновку, що кампанія проти журналістів, які критикують військово-політичне керівництво країни, триває.

Колаж на головній: Микола Шиманський, «Детектор медіа»