Соломинка для Путіна. Чи «поховає» Кадирова збитий пасажирський літак

Тільки на четвертий день після падіння літака Azerbaijan Airlines в аеропорту казахстанського міста Актау Путін зателефонував президентові Азербайджану Ільхаму Алієву. І вибачився за те, що «трагічний інцидент стався в повітряному просторі Росії».

Судячи з повідомлення прес-служби Кремля, Путін не став прямо говорити про відповідальність Росії за катастрофу літака й не визнав, що його збила ракета російської системи ППО над територією Чечні. Якщо називати речі «по-пацанському», то Путін «відмазав» главу республіки Рамзана Кадирова. Водночас у Росії називали авіакатастрофу «підготовленою Києвом провокацією».

Проте Алієв не перевів стрілок на Україну. Він зажадав, щоби Москва визнала провину, покарала винних і виплатила компенсацію. Водночас неофіційно в Баку вважають, що пасажирському судну, яке неодноразово намагалося приземлитися в аеропорту столиці Чечні, спеціально не дозволили здійснити вимушену посадку в Грозному, Мінеральних Водах і Махачкалі й відправили до Казахстану, сподіваючись, що воно впаде в море.

«Одним із моментів, який нас засмутив і здивував, було те, що російські офіційні структури висунули версії про вибух якогось газового балона. Тобто це відкрито демонструвало, що російська сторона хоче зам’яти питання, й це, звісно, нікому не робить честі», — сказав Алієв у інтерв’ю азербайджанському державному телеканалу AzTV. «На жаль, протягом перших трьох днів ми не чули від Росії нічого, крім маячних версій», — заявив азербайджанський президент.

 Як зазначає російський політолог Міхаіл Віноґрадов, Кремлю «залишився важкий вибір, кого призначити винним, — республіку, військових чи дрон». Очевидно, що трагедія з літаком Azerbaijan Airlines б’є по позиціях Кадирова в російській системі влади, однак не матиме для нього катастрофічних наслідків. Адже на главі Чечні в Путіна зав’язано багато чого: і стабільність на Кавказі, й плани утримати російську військову присутність у Сирії.

Соломинка для Путіна

Після краху режиму Башара Асада Кремль усіма силами намагається зберегти свої військові бази в Сирії. На заваді цьому може стати позиція нового сирійського керівництва: Росія протягом останніх дев’яти років постійно бомбардувала позиції бойовиків організації «Хаят Тахрір аш-Шам», яка захопила нині владу в країні. Щоб і далі контролювати в Сирії ключовий для російської логістики пункт на шляху до Африки та Близького Сходу, Путін хапається за будь-яку можливість.

Такою соломинкою для нього став глава Чечні Рамзан Кадиров.

За інформацією видання «Новая газета Европа», Кадиров має налагодити стосунки між російською владою та «Хаят Тахрір аш-Шам» і домогтися збереження російських військових баз у Сирії. За це Путін підтримав Кадирова в конфлікті навколо маркетплейса Wildberries. «Нині Москві потрібно терміново вирішити питання із сирійськими військовими базами, і якщо Кадирову це вдасться, то жодного Wildberries за це не шкода», — стверджує співрозмовник «Новой газеты Европа».

 Крім того, Кадиров може одержати частку в золотодобувному бізнесі сенатора Сулеймана Керімова як сатисфакцію за моральну шкоду, нібито завдану йому Керімовим під час конфлікту навколо Wildberries.

Протистояння між двома впливовими регіональними кланами Північного Кавказу виплило із сімейної драми щодо розподілу майна між колишнім подружжям Бакальчуків, коли Керімов і Кадиров побачили можливість прибрати до рук прибутковий бізнес.

Нагадаємо, що на початку осені стало відомо про угоду стосовно злиття найбільшого російського маркетплейса Wildberries, яким володіло подружжя Владіслава Бакальчука й Татьяни Бакальчук (нині Кім), із оператором зовнішньої реклами Russ, головним бенефіціаром якого називали дагестанського мільярдера та сенатора Сулеймана Керімова. Попри те, що угоду схвалив Путін, Владіслав Бакальчук виступив проти злиття й звернувся по допомогу до Кадирова.

У результаті відбулися події, які поставили Північний Кавказ на межу збройного протистояння. Після стрілянини 18 вересня в московському офісі Wildberries і загибелі охоронців-інгушів Кадиров оголосив кревну помсту Керімову, а також депутатам Держдуми Різвану Курбанову та Бекхану Барахоєву, яких звинуватили у спробі замовити замах на главу Чечні. Після цього за Керімова демонстративно «підписалося» керівництво Дагестану та лідери дагестанських кланів.

Хоча в середині грудня Арбітражний суд Московської області відхилив позов Владіслава Бакальчука про передачу активів маркетплейса ТОВ «РВБ» — об’єднаній компанії Wildberries і Russ, результат протистояння між Кадировим і Керімовим за контроль над прибутковим бізнесом залишається невизначеним. Судячи з інформації «Новой газеты Европа», все залежатиме від здатності Кадирова виконати поставлене завдання в Сирії. Наразі ж Бакальчук заявив, що подасть апеляційну скаргу.

У Кадирова є певний вплив в арабському світі завдяки спільним інвестиційним проєктам, участі у відновленні ісламських святинь та існуванню розгалуженої чеченської діаспори. Як зазначає експерт Берлінського центру Карнегі Нікіта Смаґін, «загалом російські шанси залишитися в країні вже за нової влади виглядають не такими й низькими». Багато чого залежатиме від того, наскільки в російській військовій присутності як альтернативі впливу Туреччини та США будуть зацікавлені в «Хаят Тахрір аш-Шам».

Однак зв’язки глави Чечні з арабами можуть і не виправдати очікувань. Та й не всіх у Кремлі влаштовує, «щоби Кадиров знову почувався особливим і важливим». (Тим часом у експертному середовищі не виключають, що Путін міг доручити Кадирову налагодити й неофіційні контакти з таким членом НАТО, як Туреччина. Тим більше багато хто вважає, що говорити слід із президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, адже саме Анкара посилила свої позиції в Сирії.)

 Водночас російські анонімні ТГ-канали пишуть, що «Кірієнко (заступник голови адміністрації президента РФ. — В.К.) активно шукає іншого переговірника для вирішення сирійського питання».

Вотчина Кадирова

Для Кадирова вирішити сирійське питання й установити контроль над Wildberries — не лише спосіб заробити зайві мільйони, а й можливість продемонструвати свій вплив у Росії й ексклюзивний статус у російській системі влади. Нині Чечня — територія, на якій не діють федеральні закони. Тут безмежною є влада Кадирова, який спирається на особисту армію. У республіці насаджують феодальні порядки, установлюють норми шаріату, практикують викрадення, катування й убивства незгодних.

Особливий статус Чечні й Кадирова дратує Z-патріотів і федеральні силові структури. Але цей статус став можливим завдяки особистим стосункам Кадирова з Путіним і наміру президента РФ домогтися умиротворення республіки. Адже покірна Чечня є запорукою лояльності всього Північного Кавказу, для якого характерні високий рівень внутрішньокланових, етнічних і релігійних суперечностей, глибокі соціально-економічні проблеми й масштабна корупція.

Сам Кадиров на федеральному рівні позиціонує себе не лише як «піхотинець Путіна» і поборник традиційних цінностей, а й як представник інтересів усіх мусульман Росії і захисник ісламу. Він обурюється забороною на хіджаб у школах, запровадженою в кількох суб’єктах РФ, і обіцяє відразу розстріляти кожного, хто накаже його доньці зняти хустку. Виступає за багатошлюбність. Переслідує тих, хто образливо відгукується про іслам. Висловлюється на захист прав і свобод мігрантів у Росії.

Ці дії Кадирова обурюють Z-спільноту й посилюють ворожість до чеченців. Обурює турбопатріотів і «яструбів» і те, що особиста армія глави цієї північнокавказької республіки не бере участі у бойових діях в Україні: за словами Кадирова, в його розпорядженні в Чечні перебуває понад 80 тисяч бійців.

Утім, для Путіна чеченці — це сучасні опричники, а Кадиров — реінкарнація Малюти Скуратова. До того ж у Кремлі зацікавлені й у керованому протистоянні північнокавказьких кланів (це дає змогу контролювати нестабільний регіон). Власне, як і в контрольованому протистоянні всередині самого чеченського керівництва. Невипадково в російському Міноборони йде вгору кар’єра командира загону «Ахмат» Апті Алаудінова, який має непрості стосунки з Кадировим.

Маючи серйозні проблеми зі здоров’ям, Кадиров замислюється про безпеку своєї сім’ї. Сьогодні для нього головне — забезпечити наступність влади, а за роки правління він нажив незліченну кількість кровників і ворогів. Серед останніх — не тільки Сєрґєй Кірієнко, а й практично всі силовики. Наслідком цього протистояння стала й заява Кадирова про те, що голова Слідчого комітету Алєксандр Бастрикін і очільник МВС Владімір Колокольцев «сидять не на своїх місцях».

Зовні Кремль ніяк не відреагував на публічні заяви Кадирова, хоча в конфліктах глави Чечні з федералами Путін, звісно, стає на бік чеченського президента. Серед силовиків союзником Кадирова є лише глава Росгвардії Віктор Золотов. І ситуації не змінює спільне фото з директором ФСБ Алєксандром Бортніковим — цей союз є ситуативним. За словами керівника проєкту Gulag.net Владіміра Осєчкіна, саме на Бортнікова спирався Кадиров, критикуючи Колокольцева та Бастрикіна.

Але багато експертів натякають на те, що російські військові спеціально допускають атаки українських безпілотників на Грозний і казарми спецпідрозділу «Ахмат». Адже атаки наших дронів на військові об’єкти в Чечні — це удар по репутації Кадирова. Останній наполягав на збільшенні кількості систем ППО в республіці, зокрема «Панцирів». Один із «Панцирів» і збив азербайджанський пасажирський літак під час відбиття атаки українських БПЛА.

Кремль досить чутливий до всього, що стосується Кадирова. Але в умовах, коли його вплив спричиняє роздратування навіть в оточенні Путіна, а протистояння із силовиками та кавказькими елітами сягає піку, позиції глави Чечні стають дедалі вразливішими. Адже в Кадирова не так багато союзників. Зате достатньо ворогів.