Дорога додому: як повертати українців і допомагати біженцям на чужині

Мільйони українців — по всьому світу.

Дорога додому. Як повертати українців і допомагати біженцям на чужині — в Україні уже місяць над цим працює новостворене Міністерство єдності. Серед перших новацій — у кожній країні Хаби єдності для українців. 

Які вони будуть — эксклюзивно ТСН показав міністр. Ми ж розшукали родини, які після 2 років життя на чужині наважились повернутись додому і запитали, що стало їх аргументом повертатись із дітьми у країну де все ще війна. Спеціальний репортаж Світлани Березівської.

Мільйони по всьому світу. Ті, хто рятувався від війни. Хто знайшов притулок для своїх дітей. Але думками завжди був вдома 
 
Як жити зі статусом — біженець, як виховувати дітей та як ухвалити складне рішення і повернутися додому, де все ще йде війна. Історії українців, які попри усе повертаються.

Історія Ясі 

9-річна Ярослава говорить українською, але вже з британським акцентом. З Києва разом мамої вони виїхали на початку березня 2022-го. Коли Ганна зрозуміла, що донька лякається вибухів — Ясі тоді було 7.

“Зайшла в ванну і чотири дні з цієї ванни не виходила. Сказала, що там найбезпечніше місце”, — каже мама.

Вони доїхали аж до Північної Англії. У місті Йорк притулок їм надала звичайна британська родина — яку, тепер вони називають своєю. Як і більшість українців, які тікали від війни, думали — усе це не надовго. 

Яся пішла у місцеву у школу. Паралельно вчитися в українській не встигала, отже читати та писати рідною мовою вчилася вдома з бабусею.

“В неї конструкції в голові, наприклад, оці мовні конструкції, вони англійські. Вона робить кальку з англійської мови на українську”, — каже мама.
Рішення повернутися додому для Ганни далося нелегко. Сама розуміла, що рано чи пізно його треба ухвалювати, але 9-ти річна Яся вже адаптувалася, в неї з'явилися друзі і це означало знову травмувати дитину. 

Повернення дійсно було складним. Але за півроку Яся освоїлась, пішла у школу, познайомилася з новими друзями, знає де ховатись під час тривог і тепер знає чому повернулись. 

“Тому що я не бачила тата”, — каже дівчинка.

“Яся, вона виросте, вона зрозуміє, чому ми повернулися. І вона зрозуміє насправді, що це було правильне рішення”, — каже мама.

Історія Єви

А це вже Київщина. Історія Єви дуже схожа на попередню. Ми зустрічаємося з цією родиною у будинку, з якого вони тікали у березні 

Вони вибиралися з оточення через заміновані поля. Батько відвіз їх на західну Україну. Далі до Британії Єва і мама добиралися самі. Батько повернувся і пішов у військо — був на Херсонщині, брав участь у військовій операції на Кринках, але найважчим випробуванням називає розлуку з дитиною.

В Британії Юлія влаштувалася на роботу в школу — була помічником вчителя і одночасно дистанційно працювала в Україні. Додому з донькою їздили щороку. Повертатися наважилися лише, коли чоловік зміг бути частіше вдома. 

“У нас завжди був культ сім’ї .І для нас з'єднання сім'єю це найголовніше, що могло бути. І насправді, яка би школа крута не була, нічого не зрівняється з тим, що дитина може рости біля тата”, — каже мама.

Нині вперше за три роки Різдво та Новий рік вони зустрічали разом 

“Навіть якщо тут небезпечно, навіть якщо ми зараз приїхали, тут постійні обстріли, там генератори, немає світла. Це не важливо.Дитині важливо, що мама тато поряд і це формує в неї ці цінності, які нічим не замінити”, — каже мама.

Тарас досі намагається надолужити ці, здавалося б прості речі, які ми не помічаємо у повсякденному житті. 

“Я жодного разу не привіз її в школу, і жодного разу не забрав. 28:23.І це для мене найбільша трагедія. Я не бачив жодної виступу, жодного заняття, жодного уроку, нічого”, — каже тато.

З власного досвіду родина Єви визнає  для повернення українців додому державі потрібно докладати більше зусиль, бо час не на користь України.  

“Ти не можеш жити тимчасовим життям рік, два, три. Це неможливо. Це можливо місяць, це можливо півроку, але це неможливо жити тимчасовим життям два-три роки. Це тоді або там, або тут. Але тоді треба визначатись, що є в пріоритеті”, — каже мама.
 
За даними МЗС за кордоном нині перебуває понад 7 мільйонів українців-біженців. Допомагати їм тримати зв'язок з рідною країною і як повертати додому — над цією стратегією працює нове Міністерство єдності  України. 

“За кордоном наc 20-25 млн за нашими оцінками. В країні 32 приблизко. це велика потужна нація яка сьогодні вимушено частково знаходиться за кордоном і ми починаємо процес повернення українців додому і я хотів би зазначити що  повернення є виключно добровільним, ніяких примусових заходів не буде. Ми будемо раді успіху українців за кордоном,  якщо вони знаходять себе там”, — каже міністр єдності України Олексій Чернишов.
 
Одна в з ініціатив  міністерства — відкрити у багатьої країнах Хаби єдності. Перший уже анонсували в Німеччині. Міністр єдності України показує як виглядатимуть такі хаби. 

“Найближчим часом буде утворено агенцію національної єдності, яка буде присутня через свої департаменти  в ключових країнах перебування українців — це Німеччина Польща Чехія Австрія Великобританія інші країни ми будемо раді  як такі хаби будуть відкрити і в інших”, — каже міністр.
 
Місце, де консультуватимуть щодо повернення додому і водночас одне з важливих завдань хабів буде  допомогти зберігати нашим громадянам українську ідентичність на чужині.

“Допомога в різних сервісах консульських  паспортних реєстраційних і безумовно це зв'язок з батьківщиною в частині доступу до ринку праці, буде запропонований так званий “джоб центр” і це буде стосуватись не лише вакансій в Україні, а й вакансій в тих країнах, де перебувають ці українці, тому що підтримка цих країну буде скорочуватись”, — каже міністр.

Поки над деталями стратегії повернення українців новостворене міністерство єдності ще працює — свою стратегію з поверненя додому знайшла мама двох доньок  Тетяна з Києва. Сім'я два роки з 2022 прожила в Угорщині.

В перший клас меншу семирічну Соломію вирішили віддавати саме в Україні. Проте повертатись додому до Києва, який часто під ворожими обстрілами, побоялись. 

“Я розумію, що це нам буде дуже важко. Діти не витримають тут, вони бояться вибухів. І все, поїхали в Тернопіль.Там ж безпечніше”, — каже мама.

Щоправда, за кілька місяців самі переконалися — що безпечних місць в  Україні немає — місяць тому у сусідню багатоповерхівку влучив “Шахед”, загинула людина.  

Проте родина все ж зустрічала 2025 тут вдома, в Україні, разом вперше за час повномасштабної війни.

“Усі родичі, батьки мої тут, мій брат, його родина, мій чоловік, звичайно, що це номер один, чому ми повернулися — ми будемо разом стільки, скільки можемо зараз”, — каже жінка.

Навіть діти попри всі труднощі із адаптацією у новій школі  перераховують переваги життя вдома:

“Ну, тут можна зрозуміти свою власну мову, і не треба постійно ходити з телефоном, перекладати кожну фразу”.

Родина та близькі люди — чи не головний чинник заради якого українці повертаються. На цьому наголошують психологи. І радять дорослим — спочатку самим ментально підготуватися до повернення

Сестрички,  які повернулись після 2 років життя за кордоном зізнаються — вони все ще не вдома, в Києві. Адже змінили статус біженців в Угорщині  на статус переселенців в Тернополі. Однак навіть так це все одно ближче до найрідніших їм людей заради яких і повертались. 

• Суд у справі вбивства Фаріон: чи визнає підсудний Зінченко вину та що заявила донька загиблої