Еталон кошмару: три найстрашніші японські фільми жахів

Жанр жахів у кінематографі є одним із найпопулярніших серед глядачів. Головне завдання таких фільмів — викликати почуття страху, тривоги і невизначеності, створити напружену атмосферу жаху або болісного очікування чогось жахливого, тобто так званий ефект "саспенс". Щорічно у світі виробляється величезна кількість хорорів: починаючи від Голлівуду і закінчуючи якимись низькобюджетними фільмами маловідомих режисерів. Країною, що справила величезний вплив на цей жанр, є Японія, яка подарувала світові такі фільми, як "Дзвінок", "Прокляття" та інші, що стали матеріалом для численних римейків. Фокус зібрав трійку найстрашніших прикладів саспенсу з Країни висхідного сонця.

"Дзвінок" (1998)

"Дзвінок" – культова картина жахів від японського майстра хорору Хідео Накати за мотивами однойменного роману Кодзі Судзукі. Оригінальна назва не має власного сенсу в японській мові і є транслітерацією англійського слова ring, що може означати і "дзвінок", і "кільце".

У центрі сюжету – журналістка Рейко Асакава (Нанако Мацусіма), яка після загадкової смерті племінниці Томоко Оісі (Юко Такуеті) вирішує самостійно знайти пояснення тому, що трапилося, з недовірою ставлячись до типового, як вважає, міському міфу про те, що після перегляду якоїсь відеокасети лунає телефонний дзвінок, а за тиждень людина помирає з обличчям, перекошеним від жаху. Однак все передбачене починає збуватися і з самою Рейко – і вона, подолавши первісний скепсис, розуміє, що не залишилося іншого вибору, окрім як розібратися в причинах того, що відбувається, попросивши підтримку в колишнього чоловіка Рюдзі Такаяма (Хіроюкі Санада). Розпочате розслідування приводить Асакаву і Рюдзі в покинутий будинок, де багато років тому сталася трагедія: дівчина на ім'я Садако (Ріе Іноу) була заживо похована в глибокому колодязі. Рейко усвідомлює, що час майже минув — і робить усе, щоб допомогти душі невинно убієнної знайти спокій. Однак після того, як герої, здавалося б, домоглися перемоги, замість "хепі-енду" відбуваються події, які, по суті, скасовують усе зроблене у фільмі та повертають ситуацію до початкового стану.

Садако (в американській версії Самара) – привид у центрі прокляття, є одним із найбільш знакових антагоністів жахів усіх часів. Її здатність виповзати з телевізора по праву стала основним елементом фільму, хоча її вихід з колодязя та інші моменти лякають не менше.

Картина мала величезний касовий успіх, заробивши у світовому прокаті понад $347 мільйонів за бюджету в $1,2 млн.

Пізніше фільм був перезнятий у Південній Кореї – "Дзвінок: Вірус" і в США – "Дзвінок" з Наомі Воттс у головній ролі. Однак жоден із римейків не переплюнув за атмосферою жаху оригінал.

"Прокляття: Образа" (2002)

"Прокляття" (Ju-On: The Grudgen) – японський фільм жахів, сценаристом і режисером якого виступив Такасі Сімідзу. Це третя частина серії "Прокляття" і перша, випущена в театральній версії (перші дві були зняті безпосередньо на відео).

Фільм складається з кількох сюжетних ліній, об'єднаних тільки темою прокляття. У героїв немає нічого спільного. Серед них соціальна працівниця Ріка, сімейна пара Кацуя і Кадзумі, сестра Кацуя Хітомі, детектив Тояма і його донька-підліток Ідзумі. Усі історії пов'язує тільки будинок і випадкова присутність будь-якого персонажа в ньому.

Одна з героїнь – соціальна працівниця Ріка, яку наймають для догляду за Сачі Токунаге, літньою жінкою в кататонії. Ріка виявляє тихий приміський будинок у стані безладу, а її підопічна виснажена і брудна, і більше нікого немає вдома. Пилососячи, вона знаходить сімейну фотографію з вирізаним обличчям дружини. Нагорі дівчина чує човганні звуки, що лунають із шафи в спальні, яка була заклеєна скотчем. Ріка знімає скотч і відчиняє двері, коли чує нявкання. Усередині шафи вона виявляє чорну кішку і маленького хлопчика, якого вона впізнає за фотографією. У результаті дівчина гине.

Пізніше з'ясовується, що в будинку, де опинилася Ріка, багато років тому сталася трагедія. Там чоловік убив свою дружину Каяко, а доля їхнього шестирічного сина Тосіо залишилася невідомою, хлопчик зник. Вмираючи, жінка прокляла вбивцю і місце, де вона зустріла смерть. Тепер привид несе смерть усім, хто наважився наблизитися до його володінь, і смерть сімейства, що мешкає тепер у цьому будинку, була лише ланкою в ланцюзі кривавих убивств і таємничих зникнень.

Одним із наймоторошніших прийомів, використаних у фільмі, – нявкання привида, що лякає глядача.

"Прокляття" – це, по-перше, фантастичний фільм у всіх технічних аспектах. Він значною мірою спирається на напружену і моторошну атмосферу, використовуючи звук, освітлення і дизайн декорацій для створення відчуття, що переслідує. Мінімалістський саундтрек з тривожними шумами і ретельне використання тиші посилюють напругу, змушуючи глядачів очікувати чогось жахливого навіть у, здавалося б, буденних сценах. А анахронічний монтаж робить його непередбачуваним переглядом.

Характер "Прокляття" також доволі знаковий, а моторошний молодий Тосіо є одним із найбільш упізнаваних привидів фільмів у Японії та за її межами. На додаток до сильного оповідання, яке створює правдоподібну надприродну передумову мстивих привидів, хореографія їхніх рухів близька до досконалості. Незалежно від того, сидять вони в кутку чи повзають під простирадлами, кожен вид цих надприродних істот жаліє кров.

"Реінкарнація" (2005)

"Реінкарнація" – ще один фільм короля японського горору Такасі Сімідзу. Замість того щоб вибудовувати драматичну експозицію перед зануренням у жах, картина лякає від самого початку і не зупиняється.

Сімідзу в цьому хоррорі застосував трохи інший підхід. Граючи з метамовою, історія слідує за актрисою Нагісою Сугіурою, яка працює над фільмом жахів. Вона знімається в картині "Спогади", заснованій на реальному масовому вбивстві, яке сталося в готелі 35 років тому.

Дівчині дістається роль доньки божевільного професора, який прикінчив весь персонал, постояльців, останніми вбив власних дітей і після наклав на себе руки. Знімаючи свої акти насильства на 8-міліметрову відеокамеру, він наносив удари одній жертві за іншою, поки вони рятувалися втечею, позбавивши життя загалом 11 осіб.

Під час підготовки до ролі Нагісу починає переслідувати привид маленької дівчинки і ще більш лякаючі видіння, і вона починає думати, що якось пов'язана з жертвами масового вбивства.

"Реінкарнація" зачіпає переслідувану ідею про те, що історія повторюється, як на особистому, так і на космічному рівні. Циклічна природа страждання, яку він досліджує, поєднується з фірмовими примарними образами Шімідзу та дезорієнтуючою оповідною структурою, створюючи фільм, що водночас жахає і змушує замислитися. Концепція реінкарнації — це не просто сюжетний хід, а засіб дослідження того, як минуле може продовжувати переслідувати, незалежно від того, скільки життів чи особистостей проживає людина.

Раніше Фокус писав, про 7 найочікуваніших прем'єр Netflix у січні 2025, які варто подивитися