Повний крах путінської стратегії: Михайло Гончар - про зупинку транзиту газу

1 січня 2025 року Україна офіційно припинила транзит російського газу через свою територію, посилаючись на національну безпеку.

Незважаючи на те, що у Єврокомісії назвали такий крок України "очікуваним", прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо висловив стурбованість наслідками цього кроку для Європейського Союзу. Він зазначив, що припинення транзиту нібито матиме серйозні наслідки для всіх країн ЄС, але не для Росії. Водночас Росія припинила постачання газу до Придністров’я з 1 січня 2025 року, нібито посилаючись на борги за газ з боку Молдови, що може бути реакцією на дії України.
В інтервʼю Главреду президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт із міжнародних енергетичних відносин і безпеки Михайло Гончар розповів, які наслідки матиме припинення постачання газу для РФ, та чи насправді Європа настільки залежна від російських енергоресурсів.

Чому Угорщина та Словаччина настільки зацікавлені в російському газі? Чи справді зупинка транзиту є великою проблемою для них?

Насправді серйозної проблеми немає – обидві країни мають достатньо технічних можливостей для диверсифікувати постачання газу. Вони сполучені з сусідніми країнами-членами ЄС за допомогою систем інтерконекторів, мають місткі підземні сховища газу, тому жодна енергетична криза їм не загрожує.

Інша справа — вони прагнуть зберегти український транзитний маршрут імпорту російського природного газу. Саме цей маршрут і прямий імпорт від "Газпрому" дозволяє їм отримувати газ за преференційною ціною, яку Кремль спеціально встановлює для таких режимів Орбана та Фіцо. Тому триває боротьба за гроші, які можуть бути конвертовані у політичну підтримку та продовження їхнього політичного довголіття.

Орбан, по суті, нещодавно був переобраний на новий термін, тому його позиція стабільніша. У Фіцо ж ситуація складніша, через що він діє більш агресивно. У Словаччині досить активно працює опозиція, і Фіцо прагне отримати дешевий російський газ, щоб показати своєму електорату, що він ефективно дбає про інтереси країни, зокрема через забезпечення дешевих енергоресурсів.

Не виключено, що у 2025 році у Словаччині можуть бути ініційовані дострокові парламентські вибори. Це може бути способом для Фіцо здобути більш переконливу перемогу. Для цього потрібні популістські дії, які вже успішно використовував Орбан у своїй політичній кар’єрі — наприклад, отримуючи від Росії дешеві нафту та газ він напередодні виборів проводив кампанії зі зниження тарифів чи відмови від їхнього підвищення. І саме такі популістські дії на кожних наступних виборах призводили до успіху.

Фіцо теж хоче діяти за угорською калькою. Цілком очевидно, що Кремль експлуатує це прагнення до дешевих ресурсів. Водночас такий "дешевий" газ не є безкоштовним і має свою політичну ціну. Ми бачимо це, наприклад, у готовності Фіцо прибути до Москви на святкування 80-річчя "перемоги", коли жоден із європейських лідерів цього не планує.

Але ж епопея зі словацькими претензіями до України триває ще з травня. Позиція Словаччини була незмінною – там очікували, що Україна зрештою погодиться на продовження транзиту, але тепер вони бачать, що згоди немає. Ба більше, Україна займає жорстку позицію, базуючись на об’єктивних реаліях: 31 грудня закінчився термін чинного договору.

Наскільки серйозними є заяви Словаччини про можливу зупинку постачання електроенергії, які лунали від Фіцо, нібито у відповідь на дії України?

Це не входить у його компетенцію чи можливості. У нього немає важелів, щоб просто взяти й здійснити таке рішення.

Словацька енергосистема, як і українська, працює в рамках європейської енергетичної мережі ENTSO-E. Тому будь-які односторонні дії уряду Словаччини, спрямовані на втручання в роботу електроенергетичного ринку, просто апріорі неможливі.

Можна уявити, що Фіцо, як "добрий учень" росіян, може імітувати "аварію", через що фізично не можна буде передати електроенергію в Україну. Це може бути представлено як технічна проблема, через яку неможливо передати достатньо електроенергії в Україну. Наприклад, "поломка", для усунення якої потрібен тривалий час.

Але такі дії лише нашкодять Словаччині, оскільки викличуть жорстку реакцію з боку ЄС, зокрема Брюсселя.

Для нас це не буде серйозною проблемою, оскільки постачання зі словацького напрямку не є постачанням виключно від словацьких трейдерів. Там працюють європейські трейдери. Ми отримуємо звідти близько 15-20% енергоресурсів, не більше. Решта надходить з інших країн ЄС, зокрема з Угорщини, яка фактично лідирує за обсягами постачання.

Орбан, при всій його проросійській позиції, ніколи не використовував шантаж із відключенням електроенергії чи інших ресурсів. Йому, ймовірно, пояснили, що так це не працює, бо це створює проблеми для самого угорського бізнесу. Фіцо, напевно, також "пояснювали", але, схоже, він не до кінця це зрозумів. Думаю, йому ще раз доступно пояснять, і ці погрози залишаться лише словами.

Але навіть якщо уявити собі, що такі загрози будуть реалізовані, варто звернути увагу на заяви Варшави. Наші польські партнери повідомили, що готові збільшити обсяги постачання до України. Тому до цього слід ставитися спокійно й діяти за планом. Ми не повинні сприяти агресору в його війні проти нас, оскільки транзит забезпечує експортні надходження Росії від продажу газу в Центральну Європу, тим самим частково фінансуючи війну. Хоча доходи від експорту російського газу вже не такі великі, як раніше, вони все ще відіграють роль у фінансуванні агресії проти України.

До речі, наскільки суттєвим буде цей удар по Росії, її нафтогазовій структурі, навіть у тих обсягах, які залишилися?

Це означатиме втрату близько 6-6,5 млрд доларів доходу РФ в річному вимірі. З одного боку, може здаватися, що це не така велика сума, але це важливо з точки зору того, що ці кошти вже не потраплять до Росії. Більше того, це ще більше погіршить фінансове становище "Газпрому".

По суті, у "Газпрому" залишиться лише один маршрут доставки газу до Європи — друга нитка "Турецького потоку". Однак цей напрямок постачання не є оптимальним, адже основні споживачі російського газу знаходяться не на півдні Європи, не в центральних регіонах, а в західних, зокрема в Німеччині.

Гіпотетично є інші технічні варіанти, як-от газопровід "Ямал-Європа" через Білорусь і Польщу або друга нитка "Північного потоку-2". Але ні Польща, ні Німеччина не планують відкривати ці маршрути для Росії. Тим більше, що сама Росія доклала зусиль, аби ці маршрути не працювали ще в 2021-2022 роках, коли "Газпром" осушував європейський ринок і сприяв зростанню цін на газ.

Тому фактично залишалися два маршрути: через Україну та "Турецький потік". Зараз український маршрут закривається, і залишається лише "Турецький потік". Але це зовсім не те, на що розраховував Кремль. Перша нитка "Турецького потоку" забезпечує постачання газу до Туреччини. Друга нитка йде до Болгарії, потім перетворюється на "Балканський потік", який обслуговує Сербію та Угорщину. Її пропускна спроможність — трохи менше 16 млрд кубометрів газу на рік.

Для порівняння: у 2019 році, який був піковим роком експорту російського газу до країн Європейського Союзу, обсяг постачання сягнув 156 млрд кубометрів. Тепер цей обсяг зменшиться у 10 разів. Це повертає "Газпром" на рівень, який був характерний для радянського періоду початку 1970-х років, коли тільки починалися перші постачання газу до Західної Європи у 1968 році.

Таким чином, це означає повний крах путінської стратегії розширення газового експорту з РФ до Європи. Усе, що має початок, має і свій кінець.

Чи можлива ситуація, коли Туреччина так само перекриє навіть ці 16 мільярдів кубометрів зі свого боку, враховуючи ситуацію, яка зараз розвивається між Росією та Азербайджаном? Оскільки Туреччина є одним із ключових партнерів Азербайджану.

Насправді, Туреччина використовує Росію для отримання власних преференцій. Тому малоймовірно, що вона перекриє "Турецький потік". Цей газопровід має назву "турецький", але фактично це російський газопровід. Ніхто його перекривати не буде, якщо тільки Росія не здійснить якогось прямого акту агресії проти Туреччини. У такому випадку гіпотетично це може статися.

На даний момент Туреччина просто заробляє на війні – як на Росії, так і на Україні. Тому навряд чи вона буде готова настільки солідаризуватися з Азербайджаном у контексті інциденту зі знищенням російською ППО азербайджанського літака. Тим більше, що Туреччина жодним чином не приєдналася до санкцій Європейського Союзу щодо постачання газу. В ЄС також немає повноцінних санкцій, які б обмежували постачання російського газу. Санкції стосуються лише нафти, але щодо газу досі немає єдиного рішення. Наразі обговорення тривають, але чіткого плану впровадження газових санкцій наразі не вимальовується.

Ми бачимо певні дії у відповідь з боку Росії щодо зупинки постачання газу до Придністров’я та загалом до Молдови. Наскільки ці події пов’язані із зупинкою транзиту через Україну? І які наслідки це може мати для Молдови, України та самої Росії?

Насправді, серйозних наслідків очікувати не варто – апокаліптичні прогнози сильно перебільшені. По-перше, правобережна частина Молдови має газозабезпечення. Ще у 2019 році, коли існувала загроза припинення транзиту через Україну через необхідність укладення нового договору між "Нафтогазом" і "Газпромом", Молдова підготувалась до можливих перебоїв. Правобережжя споживає значно менше газу, ніж лівобережна частина разом із Придністров’ям.

Щодо лівобережжя, включно з Придністров’ям, ситуація інша. Кремль фактично карає свого ж васала — придністровський режим. Тому що основне споживання газу припадає саме на цю територію — близько 2 мільярдів кубометрів на рік, тоді як правобережжя споживає близько 1 мільярда.

Це, по суті, є актом газової війни проти Молдови. Цей крок має чітку політичну мету: сприяти зміні режиму в країні, тобто фактично посприяти поваленню чинної влади. Якщо це не вдасться, то залишається чинний договір між "Газпромом" і "Молдовагазом", який "Газпром" офіційно не розірвав.

До речі, "Газпром" досі домінує на молдавському енергетичному ринку. Якщо прямий транзит через Україну стане неможливим, "Газпром" може забезпечити постачання газу для "Молдовагазу" через другу нитку "Турецького потоку". Газ можна буде подати до Молдови реверсом через Болгарію та Румунію, включно з Придністров’ям.

Хоча цей маршрут довший і складніший, технічно його реалізувати можна без серйозних проблем. Однак такі дії — це шантаж з боку Кремля. Росія намагається викликати невдоволення серед громадян Молдови, демонструючи нібито неспроможність чинного уряду і президентки Майі Санду запобігти енергетичній кризі, яка спричинена відмовою України продовжувати транзит. Кремль намагається переконати населення Молдови, що лише тісні зв’язки з Росією можуть забезпечити енергетичну стабільність. Мовляв, в іншому випадку ви отримаєте дорогий газ, електроенергію, яка буде вироблятися з цього дорогого газу.

Я не виключаю, що Кремль розраховує на певний сценарій, у якому Україна стане "винною" у проблемах. Уряд Молдови, зрозуміло, не піде на поступки "Газпрому" і не визнає так званий борг, який оцінюється у 700 мільйонів доларів. Насправді такого боргу не існує. Раніше "Газпром" називав навіть більші суми — у межах 5–7 мільярдів доларів. Є певна поточна поточна заборгованість, однак міжнародні організації визначили, що реальна заборгованість становить лише кілька мільйонів.

Відповідно, влада Майі Санду не може визнати цього боргу, особливо тому, що він не відповідає дійсності. Але є ймовірність, що якась делегація з нинішніх опозиціонерів чи проросійських сил, можливо, навіть за участю башкана Гагаузії, вирушить з "челобитною" до Кремля. Вони можуть просити про відновлення постачання газу до Молдови, навіть через "криву" схему, аргументуючи це необхідністю врятувати молдовський народ від енергетичної кризи і "неадекватної політики" чинного уряду. Цей сценарій може бути використаний для політичного шоу, щоб показати, хто нібито піклується про народ.

Це нагадує ситуацію, коли Медведчук із Бойком їздили до Москви домовлятися про постачання газу в Україну перед 2019 роком. Тоді завершувався термін дії десятирічної угоди 2009 року, і мала бути підписана нова угода. Такий трюк може повторитися і зараз.

Уряд Молдови та влада в цілому недостатньо активно діяли, сподіваючись, що транзит через Україну збережеться. Чому вони так вважали — незрозуміло. Тепер ситуація змусила їх оголосити надзвичайний стан в енергетиці.

Основні проблеми виникнуть на лівому березі Дністра. Там усе ще переважно використовують дрова для опалення, тому розмови про "замерзання" трохи перебільшені.

Найбільші труднощі виникнуть у промисловому секторі лівобережжя. Основними споживачами газу та електроенергії є такі підприємства, як "Молдовська ГРЕС", Молдовський металургійний комбінат, "Дубоссарський цементний завод" та інші великі виробництва.

Загалом, Придністров’я стало заручником кремлівських ігор. Те, що цей регіон вірно служить Москві, зовсім не означає, що його довічно підтримуватимуть. Як показує приклад ставлення Росії до Вірменії під час вірмено-азербайджанської війни чи до сирійського режиму, Кремль діє виключно у власних інтересах.