Росія – тінь ілюзій 1970-х років, у які повірив Захід

У впливовому американському виданні Politico з’явилася стаття «Trump threatens to be good for Ukraine, actually», в якій  щодо можливого закінчення війни Росії в Україні  зазначається: «Насправді це підірве довіру до Заходу, і дуже шкода, що ми там, де ми є. Але якщо ви десятиліттями скорочуєте свої військові сили та виробництво зброї, не проводите обов’язкові червоні лінії та не ставите важких питань, перш ніж дати обіцянки, або визначити, що для цього потрібно, ось що станеться. Звичайно, це означає, що злодійство президента Росії Путіна буде винагороджено, що не буде відповідальності за звірячу природу жорстокої поведінки його армії чи незаконні, огидні депортації з окупованих частин України до Росії. Вісь автократів здобуде сміливість у своїй рішучості зруйнувати старий глобальний порядок. Але іншої альтернативи немає. За винятком «вічної війни» або того, що західні держави самі стають учасниками бойових дій – або принаймні переведуть свої економіки на воєнний лад, щоб постачати Україні набагато більше, ніж є зараз – ось холодна сувора реальність».

Коли Politico говорить про «сувору реальність» в яку потрапила Україна завдяки невиконанню обіцянок тими, хто їх так щедро колись нам роздавав, не маючи намірів їх виконувати, як це виявилося пізніше, то чому жодного слова не сказано про саме цей аспект взаємин України та західного світу. Де, як виглядає, й досі не здатні зрозуміти, що недобита Російська Федерація, як Радянський Союз в 1991 році, відновиться та знову почне змагатися за встановлення контролю над усім світом.

Росія, як би там вона не називалася – Московське царство, Російська імперія, Радянський Союз, Російська Федерація, – переслідує Україну вже 370 років. І цього разу Україна має шанс перемогти та відстояти свою відновлену  незалежність у боротьбі зі своїм жорстоким ворогом-сусідом, якщо держави колективного Заходу нарешті перестануть гратися в «глибоке занепокоєння» щодо геноциду Путіним українського народу та коливатися щодо збільшення допомоги Українській державі до дійсно необхідного рівня. 

Любі друзі, коли ви понад 1000 днів живете постійно під ударами ракет москалів, їхніх дронів, КАБів, «градів» та іншої нечисті цих найбільших терористів XXI століття, «глибокого занепокоєння» тут явно недостатньо. Пусті слова та обіцянки ніяк не можна конвертувати в зброю, котра нині конче необхідна українському народу для того, щоб захистити свій суверенітет.

Багато розмов, небагато дій і недостатньо постачання зброї є причиною того, чому Україна знову потрапила в дуже важке становище. Щоб там хтось не говорив, але Америка і Європа, безпосередньо не втрутившись в цю криваву війну, так само спостерігають за нападом Росії на Україну, як світ спостерігав, коли нацистська Німеччина нищила Польщу. Проте 90 років тому західні уряди знали, що їм треба робити.

Виглядає на те, що сьогодні значна частина провідних західних політиків просто безхребетна, та готова кинути Українську державу під колеса поїзда історії. При цьому повністю ігноруючи, що станеться з Європою і світом в цілому, якщо Росії вдасться досягти своїх геноцидних цілей в Україні.

«Провина» українського народу перед Путіним та його посіпаками полягає в тому, що 40 мільйонів українців просто хочуть мирно жити, приєднатись до Європейського Союзу і НАТО та стати повноцінним членом демократичної західної цивілізації. Байдужість людей, що приймають рішення на Заході, котрі не усвідомлюють руйнівних наслідків трагедії для всієї людської цивілізації, в разі якщо Україна впаде під натиском орд московських варварів, дивує. Адже тоді українці опиняться перед трагічним для себе вибором: покинути свої домівки та свою країну, або жити в умовах диктатури, чи померти.

Чинний президент Сполучених Штатів Джо Байден ще має трохи часу, аби виправити свої недоробки щодо України,  давши вказівку негайно доставити в Україну значні обсяги ракет великої дальності, щоб бити ними по військових цілях углиб терористичної Росії.

Московщина поступово видихається. І хоча загарбники досягли скромних успіхів на  сході України, їхні втрати в живій силі та техніці скоро здатні стати для них критичними. А завезення погано навчених та слабо оснащених північнокорейців є явним доказом відчаю Путіна. Спільними зусиллями російські війська можна довести до краху. Проте США, Європа і НАТО постійно стримують себе в наданні критично важливої для українців допомоги. Хоча чудово знають про те, що Путін вже готується продовжувати свій загарбницький похід далі у Європу.

Війна триває й далі, але трагедію українців не здатен до кінця зрозуміти той, хто бачить її тільки на екранах своїх телевізорів і не годен визнати, що теракти Росії проти України відбуваються щодня, щогодини, щохвилини. Якщо ісламські екстремісти-радикали вчиняють терористичні акти в столицях європейських держав, хвиля співчуття та обурення прокочується першими шпальтами найвпливовіших газет світу, а от терористичний геноцид Росії в Україні ніби вже західникам приївся. І вони почали його сприймати, як майже буденну справу.

А те, що Україну понад три десятиліття вперто тримали на порозі Євросоюзу та НАТО, стало однією з причин, чому в Москві вирішили у 2022 році вчинити нове вторгнення в Україну. В той час, як Українська держава мала таке ж невіднятне право приєднатися до цих провідних європейських структур, що і країни так званого радянського східного блоку, які безперешкодно Захід визнав своїми. Але Україні чомусь в цьому праві постійно відмовляли.

Такого кривавого шляху, як в України на Захід, не було в жодної з європейських держав. Але ми мусимо його пройти, і пройдемо. Оскільки ця війна з російськими колонізаторами – це екзистенційна війна. Альтернативою їй є смерть Української держави, смерть української нації, смерть кожного українця. І після перемоги Україна буде виснаженою, втомленою, але вільною.

Образно кажучи, напад путінської Росії схожий на напад озброєного вбивці-бандита вночі на вулиці. З Путіним так само можна «домовитись», як і з бандитом, який відразу не тільки визначив усе, що є у вас, своїм, але й збирається вас убити. Про що можна з ним домовлятися?

Так само реально можна «домовитися» з убивцею української нації Путіним. Який уже давно призначив Україну своєю власністю, а українців – своїми рабами. І дуже здивований тим, що ті, кого він грабує та знищує, чинять такий шалений спротив цьому міжнародному злочинцю.

Ви не можете помиритися з кимось, для кого суть конфлікту – припинення вашого існування. Тому спроби задобрити терориста Путіна, віддавши йому майже чверть суверенної української території, ні до чого позитивного привести не можуть.

Адже він і його подільники, як політичну мантру, весь час повторюють, що злочинно окуповані 4 українські області – це вже тепер їхня законна земля, а питання Криму вони взагалі обговорювати не збираються. З такою особою домовитися нереально. Досягти миру можливо тільки перемігши та знищивши терористів.

Кремль намагається видати війну в Україні за прикордонний конфлікт. Мовляв, століттями в Європі були нескінченні війни та зміна кордонів, немає нічого страшного, коли Російська Федерація прагне «повернути собі своє».

І в Пентагоні, і в НАТО чудово розуміли, що з таким дозованим постачанням Україні зброї виграти у Московщини неможливо. Але Джейкобу Саллівану, раднику з національної безпеки президента США, якимсь чином вдалося переконати Байдена, що коли допомагати Україні по-справжньому, як це від самого початку війни з Росією пропонував американський відставний генерал Бен Годжес, то це гарантовано призведе до початку Третьої світової війни.

Тому був обраний варіант допомоги, коли Україна змушена була воювати зі зв’язаною за спиною рукою, хоча абсолютно було зрозуміло, що це несе українцям численні смерті та руйнування. Яких можна було уникнути, якби наші західні союзники діяли так, як вимагала цього поточна ситуація на фронтах російсько-української війни.

Необхідно визнати, що за весь час Великої війни, яка розпочалася в лютому 2024 року, Україна жодного разу не отримувала нічого й близького до оптимально необхідної кількості зброї. Свободолюбний Захід загрузнув у нескінченних дискусіях із цього приводу, які майже ні до чого не привели.

Правильно підібрані слова мають велике значення, але сучасну трагедію українського народу нині важко описати словами. Зараз в Україні ніхто не застрахований від смерті та розрухи. Ні героїчні воїни, які ціною свого життя захищають Україну від зникнення з мапи світу, ні цивільне населення, яке продовжує своє життя вдома під ракетами московських терористів. Адже вся країна не може евакуюватися. 

Росія – тінь ілюзій 1970-х років,  у які повірив Захід. А Путін — наслідок намагань Європи та Америки перетворити недавніх комуністів-терористів на прозахідних демократів. Російсько-українська війна – це трагедія українського народу, яка за своїм геноцидним потенціалом не менша від Голодомору 1932-1933 років. Але, як видно, людство буде готове визнати це значно пізніше.

Знищення українських міст і сіл, невпинні обстріли будинків цивільного населення та постійні вбивства дітей, жінок та беззахисних старих – це не просто війна. Це терористична війна – злочин проти людяності, якого ще ніколи не знав світ. Її потрібно якнайшвидше припиняти, але в жодному разі не ціною будь-яких поступок московському диктатору Путіну.